Після мовчання

У понеділок зранку, як не змушував себе Еван прокинутися раніше, все одно проспав до дев’ятої години й зайшов до приймальні, коли Бет уже приїхала та звично займалася кошенятами.

— Добрий ранок, Бет, — Еван чомусь відчув хвилювання, як у перший день їхнього знайомства, та всівся за стіл трохи на відстані. — Як ви? Я тут без вас… два дні… це так довго… страшенно…

— Шшш! — Бет із посмішкою притиснула вказівний палець до губ і кивнула на кошенят. — Дивіться! Здається, вони вже самі справляються!

Чорно-біла малеча, яка вже раніше розпробувала паштет, поволі дошкандибала до мисок на своїх коротеньких лапках, піднявши хвости-морквинки догори, й заходилася їсти. Еван мимоволі посміхнувся.

— Я в захваті, як ви їх видресирували, Бет!

— Це не так складно, як здається, — вона теж тепло посміхнулася, дивлячись йому просто в очі. — А ви знайшли щось про друзів Оскара?

— Знайшов, але не так багато, як хотілося б…

— Розказуйте, — вона всілася біля котячого будинку, гладячи Віскі, який розслаблено розвалився черевцем догори.

— Та хазяйка вечірки, Карін Шанур, подружка Оскара, — донька тренера і власника мережі спортклубів «Smash Zone»*, вельми дорогих і престижних. Тенісні корти, басейни… А Карін ще й піар-менеджерка цих клубів, так би мовити, вигадниця цікавих ідей… ну, всякого такого, що має збільшувати популярність. І продажі, звісно…

— Ви так багато часу провели на її сторінці, — іронізувала Бет, — і так ретельно зібрали інформацію…

— Це все відкрито, Бет, — Еван розвів руками, — я лише переглянув...

— А Оскар?

— А Оскар у них не просто тренувався, а був свого роду обличчям їхньої мережі, навіть взірцем! У «Smash Zone» придумали таку собі акцію для тенісистів, що займалися у них, — гравець із найвищим рейтингом отримував цілий рік безкоштовних тренувань. І Оскар був їхнім чемпіоном аж п’ять сезонів поспіль, поки не загинув!

— Ого! Він справді був наполегливим!

— Але я знайшов ще дещо цікаве, Бет, — Еван схопився на ноги та почав ходити колами. — Знаєте, хто був його постійним супротивником і конкурентом? Хто теж грав у професійних турнірах і насідав Оскару на п’яти, але не міг наздогнати його? Той самий друг, Тео Мітчелл, про якого казала пані Анна! І знаєте, що? Я подивився кілька фрагментів його ігор і звернув увагу, що цей хлопець — шульга! Він майже всі свої удари в матчах відіграє лівою, й вельми потужно.

— І як це стосується нашої справи?

— Дивіться, Бет, я правша, і, якщо я вдарю людину в обличчя, мій супротивник отримає пошкодження зліва, — Еван зупинився й виразно показав рукою на своє лице. — А Оскара перед загибеллю вдарили справа! Я точно відчув це!

— Здається, ви сказали, що той, хто штовхнув Оскара, не такий, як усі, — згадала Бет. — Тобто, шульга?

— Правильно, Бет!

— Значить… друг Тео — зовсім не друг? Усунув конкурента? І чому — заради акції в клубі? Чи була інша причина?

— Професійний спорт іноді розпалює пристрасті, Бет, — Еван знову почав ходити колами. — Це, з одного боку, великі витрати і вкладення, а з іншого — чималі призові. І що вищий рівень, тим більші ставки. Чи міг Тео спробувати прибрати того, хто постійно був на крок попереду? Чому ні? Тим більше, якщо жертва напідпитку й ніхто нічого не запідозрить!

— Хмм… — Бет замислилася. — А нащо тоді бити Оскара в лице? Це ж привертає увагу. Нелогічно.

— Тому я й попросив, щоб пані Анна отримала медичний висновок. Мені треба знати, як там описана ця травма й чи помітив коронер її взагалі. А може, Оскар пропустив і не один удар? У документі може бути відповідь.

— Так, пані Анна вже зранку поїхала до експерта.

— Шкода, звісно, що доводиться копирсатися в її сімейному горі, — Еван зітхнув і приземлився на стілець. — Це її засмучує і, здається, навіть лякає. Вона ввечері п’ятниці була такою блідою, просто як аркуш паперу…

— Слухайте, а я сьогодні помітила те саме, — стривожено відповіла Бет. — Вона ще й поскаржилася, що їй болить рука або плече, зліва...

— Зліва? Поганий симптом, Бет, — Еван схопився за телефон, але тут на першому поверсі гупнули двері. — А ось і вона, здається.

— Я спитаю, чи все в неї добре, й заодно кави зроблю, — і Бет спустилася до передпокою, де пані Анна вже знімала пальто.

— Пані Анно, як ви?

— Більш-менш, але допоможіть мені, будь ласка, повісити пальто. Не можу підняти руку. Болить і пече… — вона постояла на місці кілька секунд, віддихуючись.

— Вибачте, але вам би прилягти, пані Анно, — Бет забрала її пальто. — Може, прийняти знеболювальне…

— Я цілком у нормі, Бет, але шкода, що доведеться двічі їздити по документ, — віддадуть його аж у п’ятницю. Бюрократи, — пані Анна попростувала до кухні, й Бет послідувала за нею. — Еван ще щось знайшов у цій справі?

— Поки нічого серйозного, крім того, що хлопець, який, імовірно, вдарив Оскара, — шульга. Еван вважає, що це важливо, — Бет увімкнула кавомашину й потягнулася за цукорницею, але тут же впустила її, побачивши, як пані Анна, вчепившись рукою за край стільниці та хапаючи ротом повітря, швидко осідає на підлогу. Бет, намагаючись притримати літню жінку, щоб та не вдарилася головою, відчула, як миттю втрачає самовладання.

— Еване! Допоможіть!

Він злетів на перший поверх, одночасно набираючи на телефоні екстрену службу. Йому достатньо було одного погляду на пані Анну, щоб зрозуміти, що сталося.

— Ейвон Роуд, два, літера «А». Категорія один. Літня жінка, підозра на інфаркт, — швидко промовив він до оператора. — Бет, візьміть телефон і спілкуйтеся з ними далі. Опустіть її на підлогу, не бійтеся. Я перевірю.

Він встав на коліна біля пані Анни та прислухався. Вона була непритомною й не дихала.

— Ні, ні! — очі Бет наповнювалися сльозами. — Еване, що робити?

— Бет, не панікуйте, у неї зараз є тільки ми, — Еван був на диво зібраним і спокійним. — Відкрийте вікно. Слухайте оператора швидкої, підкажіть їм, як проїхати, якщо буде потрібно. І ще, дайте мені серветку. Я спробую реанімувати. Сядьте навпроти мене й рахуйте, скільки разів я натискатиму, щоб я не збився.

Його слова вивели Бет зі ступору й переляку, і вона швидко зробила все, як сказав Еван, одночасно спостерігаючи, як він намагається реанімувати пані Анну. Бет здалося, що минула ціла вічність, перш ніж літня жінка зробила самостійний вдих.

— Еване! Вона жива!

Водночас із цим вони почули сирену авто швидкої допомоги.

— Відчиніть двері, Бет. Ми впоралися, — і він посміхнувся їй куточками губ і очей.

За годину до лікарняного коридору, де сиділи Еван і Бет, вийшов молодий хірург.

— Ви родичі пані з Ейвон Роуд? — спитав він.

— Її звати Анна Дженнінгз. Я орендую кімнату в її будинку, — відповів Еван. — Родичів я жодного разу не бачив. Як вона?

— Буде жити, — коротко звітував лікар. — Ми усунули тромб і встановили стент, щоб судина була прохідною. Завтра переведемо пані до звичайної палати, й ви зможете її навідати, а випишемо, сподіваюся, тижні за два, коли стан нормалізується.

— Дякуємо, лікарю! — схвильовано промовила Бет.

— А це правда, що ви реанімували її до приїзду швидкої? — поцікавився хірург. — Не кожен зможе.

— Так, ми удвох, — відповів Еван, взявши Бет за руку. — Сам я би ніяк…

— Моя повага. Ви чудова команда, — лікар підморгнув їм і попрямував далі коридором.

***

— Це я винна, — зітхнула Бет, намагаючись замісти в кухні розсипаний по підлозі цукор і скалки. — Не варто було з нею взагалі говорити про справу… Але я й перелякалася — до півсмерті!

— Ви чудово трималися, Бет. А інфаркт — не через вас, — Еван легким рухом забрав у неї мітлу й совок і заходився швидко сам замітати підлогу. — Думаю, якісь передвісники в пані Анни вже були, але вона на них не зважала. Ще й так близько до серця взяла цю історію…

— Видно, Оскар був їй по-справжньому дорогий. Вона мені сказала, що любила його, як власного сина…

— Сина? — перепитав Еван і припинив замітати. — Вона так і сказала?

— Ну, так, я пам’ятаю дослівно. А що?

— Просто, скільки я тут живу, ніколи не чув про сина, — відповів Еван. — Іноді вона згадувала свого хороброго чоловіка, який був пожежником, а про сина ані слова…

Він зосереджено продовжив замітати, потім викинув скалки у сміттєве відро.

— Щоб не турбувати її, доведеться мені знову просити детектива про допомогу. Сподіваюся, він отримає для мене документ… а ще знайде людей, яких я не можу відшукати сам, — він задумливо подивився в підлогу. — А ви, Бет… можливо, ви змогли б найближчими днями зайти до пані Анни? Здається, її більше не буде кому навідати, крім нас.

— Так, я зайду, — кивнула Бет.

_____

* У тенісі «смеш» (smash) — це потужний атакувальний удар по м’ячу, який летить високо над головою, щоб направити м’яч різко вниз на корт суперника й виграти очко.