Смерть для Агати

Агата Макарова метушилася біля вазону з квітами, поправляючи його вдесяте. Білі лілії вперто хилились вправо, а це псувало усю композицію, що примушувало внутрішнього естета Агати верещати від жаху. Кістляві кулачки жінки стиснулись міцніше, а рот сформував трубочку. Важкий видих, а потім крик на весь величезний коридор:

— Олено Павлівно!

— Так, пані Агато? — Низенька і кругленька, з пишними формами, жіночка в сірій уніформі підтюпцем бігла до господині. Пухкі розпашілі від бігу щоки, губки бантиком і великі круглі очі робили Олену Павлівну схожу на дитину.

— Зробіть порядок з цими клятими ліліями. Вони мають бути по середині вазону.

— Так, пані Агато.

— Кімнати готові до приїзду гостей?

— Так, пані Агато.

— Кухар врахував усі мої зауваження?

— Так, пані Агато.

— Добре. Можете іти.

— Так, пані Агато.

Макарова залишила слуг позаду, сама ж заховалася у кабінеті. Темнозелене шкіряне крісло прийняло струнку, хоча і літню, жіночку в свої холодні обійми. Макарова нервово погладжувала нижню губу великим пальцем і втупилася у нижню шухляду столу, яка завжди зачинена на ключ. Різким рухом руки ключ прокрутив усі триста шістдесят і ледь чутне клацання звільнило таємничу шухляду.

На півдорозі до кількох білих карточок, що лежали будь-як у заглибині шухляді, жінка прислухалася до звуків за дверима. Тихий сміх, шарудіння предметів, що носили туди-сюди, скрип підлоги від кроків прислуг. Святкова атмосфера витала в повітрі, хоча і Агата була господинею строгою, та все ж святкування свого дня народження вважала поважною причиною, щоб дати трохи свободи працівникам.

Та її настрій зовсім не відповідав урочистій події. Єдина емоція, яка заполонила душу іменинниці, вже як тиждень, це тривога. А днів зо два тому з'явився справжній, нестримний і не підконтрольний страх. Страх за своє життя.

— Тьфу, Агато! Чи тобі сім, щоб тебе залякували. Маячня усе це, — ключ знову прокрутився і шухляда заховала таємницю в темряву.

Відображення у дзеркалі знову показувало впевнену в собі, стриману, трохи жорстку жіночку, якій уже ото буде шістдесят. Тремтячою рукою, заправила чорні волосини, які посміли вистрибнути з так ідеально причесаної зачіски, і рушила в гамірний коридор, щоб виконувати обов'язки господині дому.

Увечері почали приїжджати гості. Першим з'явився Денис Макаров — улюблений і єдиний племінник Агати зі своєю нареченою Марією Сторож. Білявка у дорогому білому костюмі і червоних замшевих туфлях подарувала повітряний поцілунок господині і відсторонилась на кілька кроків, поближче до валіз. Привітався племінник набагато тепліше за кохану, міцно обійняв і тихо прошепотів на вухо тітоньці:

— Ти, як завжди, неперевершена, — гарячі руки Дениса обпекли холодну і бліду шкіру старшої жінки, вона до тепер і не помітила, наскільки неприємно льодяні у неї руки. — Я скучив, тітонько. Чому ми завжди зустрічаємось раз на рік, у твій день народження?

— Любий, Денисе, бо хтось дуже зайнятий молодий чоловік, якому потрібно працювати, щоб майбутня дружина була задоволена, — багатозначна і хитра посмішка прикрасила обличчя Агати, відкривши неглибокі, але від того не менш помітні, зморшки.

— Так, тітонько, ти завжди усе правильно кажеш.

— Агато, чи могли б нас провести в нашу кімнату? Я справді виснажена з дороги, хотіла б освіжитися.

— Ох, так, моя люба. Щось я зовсім закрутилася з цим святкуванням. Зараз покличу Петра, він занесе ваш багаж. Ідіть відпочивайте, а потім, Маріє, мусимо попліткувати за чашечкою чаю.

— Неодмінно, Агато. Обожнюю ваш фруктово-квітковий чай.

Чоловік років сорока з темним, сяючим від гелю, волоссям мовчки узяв валізи гостей і попрямував у сторону кручених широких сходів, які вели на другий поверх особняку. Агата ж замилувалася милим виглядом молодої пари.

Племінника Агата любила понад усе, вона його виховала і поставила на ноги після смерті батька. У день похорону брата, над його гробом, вона дала обіцянку, що зробить усе, щоб Денис жив в достатку і ні в чому не нуждався. Так вона і робила, хай він цього поки не розуміє, та скоро її хлопчик оцінить усі старання, настанови, безкомпромісність і жорсткість, якою бувало обдаровувала його.

Олена Павлівна знову важко дихала від занадто швидкого темпу ходьби, її розпашіле обличчя стало ще червонішим, а краплі поту вкрили брудне з муки чоло. Агата звикла до цієї жіночки, вона не була того типажу дам, з якими вона спілкувалась, та все ж до Олени господиня змогла пройнятися симпатією.

— Пані Агато, там нові гості приїхали. Та там усі вже приїхали.

— Звичайно, що всі, Олено Павлівно. Вони знають, як я не люблю, коли спізнюються. Проведіть дорогих гостей у вітальню, а я зараз спущуся. Зміню сукню і трішки прихорошуся. Нехай освояться, бо буде цікаво.

— Так... Пані Агато, — спантеличення читалося на обличчі прислуги, Олена Павлівна навіть не помітила, як її пані віддалилися, так сильно замислилась над значенням її слів.

Домробітницею Олена Павлівна в домі Макарової працювала років двадцять. За цей час вона добре вивчила господиню. Тому точно знала, що останні слова, сказано не спроста. Агата була жінкою ексцентричною, скритою і занадто стриманою, якщо говорити про емоції. Більшість сходилась на думці, що вона безсердечна. Та Олена Павлівна знала своє, Агата Маркова розумна і вишукана жінка. Мабуть, трохи заздрила їй цього.

Галя розносила закуски і другу хвилю напоїв у вітальні, де усі гості добряче веселилися, хильнувши шампанського. Олена Павлівна не могла не відзначити, що в присутності пані Агати поведінка даних осіб була кардинально іншою. Хоча Марії це не стосувалося, бо її зверхність ніколи нікуди не дівалася.

— Олено Павлівно, нам довго ще чекати на іменинницю? — Шовковий баритон високого широкоплечого чоловіка в дорогому костюмі ошелешив домробітницю. Зазвичай, на неї зовсім не звертають уваги.

— А-а... Так. Тобто, ні. Пані Агата зараз спуститься, — пухкі щоки накрив рум'янець, а пальці нервово теребили фартух.

— Ну, тоді треба користати моментом і веселитись. Будьмо, дорогенькі! — Руки піднялися угору разом з келихами, голосний сміх і розмови заполонили простору кімнату.

Акорди веселої музики із старого фортепіано було чутно на другий поверх, Агата усміхнулась, надіваючи смарагдові сережки. Вона знала, Денис знову хизується своїм вмінням гри, але це завжди веселило її і людям подобалося, тому кожного разу мовчки спостерігала за виступом племінника. Цей хлопчина був їі радістю і болем, бо проблеми шукав на свою голову на раз два, і в людях не розбирався зовсім. Знову важко видихнувши, Агата підійшла до журнального столика, на якому красувався вінтажний телефон. Рука ще секунду затрималася над циферблатом, та невпевненість зникла одразу, як перша цифра була набрана.

— Добрий вечір. Пане Вікторе, у мене для вас робота. Здається, мене хочуть вбити. Отримала кілька погроз. Приїдьте сьогодні до мене додому об годині одинадцятій.

З відчуттям полегшення жінка ступила на поріг ошатно прикрашеної букетами квітів та гірляндами вітальні. Гості веселились, не звертаючи увагу на прибулу господиню, Денис ще й досі вигравав на фортепіано веселі пісеньки, під які Оксана старалася підспівувати з голови взяті слова, Марія сиділа на білосніжному дивані, заглядаючи у сторінки модного журналу, Роман жваво розмахував руками, в одній з яких тримав келих віскі і не перший, в цьому Агата була впевнена, розмовляючи з Яною, яка голосно сміялася з кожного його слова, а Ліля сиділа біля вікна і палила цигарку на самоті.

— Любі гості, хто нас удостоїв своєю присутністю! Сама Агата Маркова зійшла з п'єдесталу.

— Дуже смішно, Романе. Але дякую за таке возвеличення. Від тебе не сподівалась.

Мартин надпив міцного напою, від чого скривився, і закусив нижню губу, не зводячи погляду з Маркової, ніби чекав якогось видовища. Яна ж нервово смикнула свою шаль і старалась розрядити напруження, яке запанувало після появи іменинниці.

— Агато, люба, виглядаєш чудово. Ми уже не могли дочекатися тебе, щоб привітати. Давай присядь, а Денис щось зіграє для тебе. Правда, Денисе?

— Так, тітонько Агато, все, що забажаєте. Сьогодні у вас свято, тому ваш покірний слуга слухає.

Агата стримано усміхнулася, кивнула на знак, щоб племінник сам обрав композицію і поки усі захоплено вдивлялись на маестро, жінка ж шукала поглядом того, хто хоче її вбити.

Об одинадцятій дзвінок на дверях задзвонив і Олена Павлівна поспішила відчинити. Перед нею стояв високий кремезний чоловік з густими вусами і миловидна трохи занадто худорлява дівчина-підліток.

— Добрий вечір. Ви до кого?

— Вітаю. Пані Маркова запросила мене, — тут чоловік кашлянув, поводив губами то в один бік, то в другий, і продовжив. — Нас запросила на одинадцяту. Я Віктор Зубр, а це моя племінниця Наталка.

— Але пані Агата нічого не казала про нових гостей.

— Дозвольте поговорити з пані Агатою особисто.

Збентежена Олена Павлівна провела щойно прибулих у вітальню. Ніхто з присутніх уваги на них не звернув, домробітниця шукала господиню, та їі в кімнаті не було, що ще більше занепокоїло жіночку. Нервово потираючи долоні одна об одну, Олена Павлівна підійшла до Дениса, який розповідав щось дуже смішне, бо гамір довкола був нічогенький.

— Денисе, де ваша тітонька? Тут до неї якісь люди прийшли, кажуть, що вона їх запросила.

— Зараз розберусь, — погляд одразу майнув у сторону прибулих, які з цікавістю розглядали все довкола. Раптом молодик став серйозним, а складка між бровами чітко говорила про невдоволення. — А ви, Олено Павлівно, тітоньку пошукайте, будь ласка. Щось мені це не подобається.

Прислуга поспішила до Яни, яка завжди супроводжувала господиню, як її давня подруга. Денис з милою усмішкою на обличчі привітався та якнайчемніше попросив все йому пояснити.

— Вітаю, я Денис Марков — племінник Агати. Дозвольте дізнатися, хто ви такі? Тітонька Агата не згадувала про нових гостей.

— Мене звуть Віктор Зубр, а це моя племінниця Наталка. Я б спершу хотів поговорити з пані Агатою, якщо ви не проти. Вона...

Пронизливий жіночий крик десь неподалік, переплетений із музикою, що голосно вигравала, змусив здригнутися усіх присутніх. Віктор зірвався з місця, не чекаючи дозволу, і чкурнув у напрямку крику. Подолавши вітальню у два кроки, чоловік опинився на терасі. Одна жіночка, окутана в довгу шаль, все ще прикрила рота і вдивлялася на лавку, яку затуляла інша нижча жінка, в якій Віктор впізнав Олену Павлівну.

— Пропустіть! Що трапилося?! Хто кричав?!

— Там...

Тремтяча рука жінки з шаллю вказала перед себе, зробивши кілька кроків вбік, Віктору відкрилась жахлива картина: старша жінка розкинулась на білій лавці, з розкритим ротом і розплющеними очима в неприродній позі, та головне те, що вона не дихала.

— Пані Агата!

— Олено Павлівно, заради Бога, що тут відбувається? — Роздратування Дениса відчувалося в кожному слові. — Господи! Тітонько?

Міцна рука Віктора вперлася у ніжну тканину сорочки, зупинивши порив племінника наблизитись до неживої Агати. Він виривався, як риба із сітей, але кожна спроба вінчалася провалом.

— Та що ви собі дозволяєте?! Це моя тітка!

— Вона мертва! І точно не без допомоги! Пройдіть усі у вітальню, прошу вас. Там поговоримо.

— Та хто ви такий?!

— Денисе, будь ласка, — Олена Павлівна була на межі, ноги її ледь тримали. Лише кволий голос жінки змусив хлопця охолонути і підкоритися.

У вітальні усі чекали на новини, ніхто нічого не розумів, музику вимкнули і уважно розглядали незнайомого чоловіка і його юну супутницю. Марія підійшла до Дениса і мовчки кивнула, Олену Павлівну посадили на диван і дали склянку із віскі, яку вона спорожнила за хвилину і не скривилась при тому.

— Ви усі чули крик, тому чекаєте пояснень. А пояснення просте — Агата Маркова мертва. І я впевнений, що її вбили.

— Можливо, це ви і вбили її? Ми вас не знаємо, — Денис не вгавав, між брів знову з'явилася складка.

— Згідний з вами. Тому я представлюсь. Віктор Зубр — приватний детектив. До ваших послуг, — присутні ахнули і переглянулись здивованими поглядами. — Це моя племінниця Наталка, сьогодні у ролі асистентки. Пані Маркова мене запросила.

— Але навіщо Агаті приватний детектив? — Яна дивилась десь повз, пальцями тереблячи кінець шалі.

— Наталка подзвонить в поліцію, а ми з вами поговоримо. З кожним особисто, — виділивши останні слова, Віктор рушив до коридору. — ОленоПавлівно, якщо не помиляюсь, покажіть, де тут кабінет.

Жіночка повільно встала, шок ще не минув, і вона точно не думала, що першою до кого звернуться буде її непримітна особа. Невдоволено хникаючи, робітниця провела детектива у кабінет.

— Присядьте, поговоримо. Розкажіть усе, що знаєте про кожного, хто був в будинку і все, що відбувалося сьогодні. У кого був мотив вбити Агату?

— Я маю пліткувати?!

— Ні, ви маєте мені подати факти, але чутки теж дозволені. Я зможу знайти винного, та будьте зі мною чесні. Почнімо з жінки, яка була з вами на терасі.

— Добре, нехай уже. Яна Ковалишин — подруга пані Агати, вони знайомі від завжди. Після смерті чоловіка Агати, другого чоловіка, Яна поселилась тут. Вони справді хороші подруги.

— Має пані Ковалишин якісь прогрішності?

— Я не знаю. Один раз чула, як вона розмовляла з кимось по телефону про гроші, які дуже скоро поверне. Там двері були відчинені... — Віктор поглядом дав зрозуміти, що можна переходити до наступного. — Роман Мартин з дочкою Оксаною. Усі знали, що юрист закоханий в Маркову, окрім неї. Недавно він зізнався, то сама чула, як господиня йому відмовила, висміяла і вирішила звільнити. А Оксана з самого дитинства сохне за Денисом, але Агата одразу прикрутила її запал. Вона дуже образилась і розлютилась тоді. Ще є Ліля Макарова — це зведена сестра Агати, стосунки в них унікальні. Замолоду Ліля зустрічалася з одним багатим парубком, а сестра його відбила і одружилась. Після цього між ними німа війна і ненависть. А Марія наречена Дениса. З прислуг лише я, Павло і Галя.

Денис невдоволено схрестив руки на грудях і почав розповідати свою версію.

— Ну, добре, можливо, ідея взяти до танцю Олену Павлівну була погана. Вона так перехвилювалась, що мало не розлили дорожезні коктейлі неймовірного Дана. Тітонька показала своє невдоволення вбивчим поглядом. Та я звик. От назва коктейлю для тітки цікава. Уявляєте, «Смерть для Агати», то ж треба. Я не здивуюсь, якщо після цього серце прихопило. Які погрози? Поліція де?

— Як зможуть, то приїдуть. Там якась надзвичайна ситуація, на яку кинули усі сили, — Наталка торохкотіла, як справжня асистентка. Денис хмикнув і вийшов.

— Дядечко, що там з погрозами?

— «Скоро вип'єш смерть», «Доля тебе наздожене», «Пророцтво здійсниться». Поговоримо з сестрою.

— Нічого я не знаю про погрози! Я тут ні до чого. А пророцтво, то це ще як підлітками були, то на Андрія ворожили. Тоді й Агата дістала «майбутнє», що в шістдесят помре. Дурня це все. Якби я хотіла вбити сестру, то вже давно б це зробила, — цигарка знову зажевріла. — Марія не так любила сестрицю, як говорить. Весілля спланувала Агата, наречена права голосу й не мала. Сама чула, як в гніві, Марія бажала закопати каргу. Та й в Дениса це не любов, а умова, щоб отримати спадок. Дівчина, яку любив малий, Агата прогнала, вона не була достойною. Бідною була, актриса. Красуня білявка така. Вона за кордон поїхала, не без допомоги сестрички. Вона не сама, звичайно, а через посередника, але все ж. Після злощасних коктейлів, які всі розглядали, як витвір мистецтва, а потім ще випити треба було їх, Агата пішла на терасу. Тому ніхто не мав можливості її вбити, а до того теж усі були разом.

— Я лише готую коктейлі, нічого не знаю. Десь місяць тому мені на пошту прийшло замовлення від Маркової на коктейлі з конкретними назвами. Я розробив склад і відіслав їй, узгодили ціну. А цей вискочка племінник мало все не зіпсував! Ще трохи і не було б, що пити, молоденька мені допомогла втримати усе. Стільки часу витратив, а зарплати не отримав! Жах! А зараз заплатять?

— Я лише два тижні, як працюю тут. З господинею мало бачилась, але чула, що вона не з приємних. Більшість часу я була на кухні або за роботою.

— Ви принесли лист від Дана про коктейлі?

— Ні, Олена Павлівна. Пам'ятаю, що пані здивувалася, але потім вирішила, що варто щось змінити, як казав племінник, і погодилась замовити такі коктейлі.

— Хіба не вона перша звернулась до Дана?

— Ні, вона була обурена назвами коктейлів: «Смерть для Агати», «Кинута Ліля», «Яна без гроша». Ще й нас звинувачувати почала. Що змінило її думку достовірно не знаю.

— Красива підвіска, — Наталя мовчки слухала усіх, риючись в телефоні, та прикраса справді сподобалася.

— Дякую, це подарунок.

Наталя вийшла подзвонити знову в поліцію, дорогою назад почула крики. Цікавість взяла гору, Денис гнівно махав руками на молоду прислугу і кричав на неї.

— Ти усе зіпсувала! — Коли дівчину помітили, уже не було галасу. — Розбила незграба улюблену кришталеву вазу тітки, уявляєш?

Наталка лише кивнула і помчала до кабінету, де Віктор важко зітхав.

— Дядечко, у мене шалена теорія.

Усі чекали у вітальні, знову пили і перешіптувались, та запала тиша, як тільки на порозі з'явилися Віктор з Наталкою.

— Моя племінниця вам розкаже, що тут сталося. Це ж її теорія.

— Дякую. Почуваюсь, як Пуаро.

Кожен з вас мав мотив, щоб вбити Маркову. Людину неприємну, владну, егоїстичну. Кожного з вас вона скривдила. Але мотивом цього вбивства є класика — гроші та кохання. Так, я не маю доказів, але поліція нарешті їде і от вони уже їх знайдуть.

Агата любила вас, Денисе, занадто сильно. Бажаючи вам добра, робила зло. Розлучила вас з коханою і змусила одружитися з більш вигідною партією. Тільки от ви уже не дитина, щоб керувати вашим життям. З вашою дівчиною вирішили позбутися надокучливої тітки і забрати спадок, щоб потім щасливо жити. І так було б. От тільки жінки створіння мстиві та емоційні. Якби не погрози, нас би тут не було, було б «прихопило серце». Та давайте спочатку.

Ви переконуєте тітку, що порвали з дівчиною. Агата підсилає до неї свою людину, дає пристойну суму грошей і каже поїхати з країни, щоб напевне не зіпсувала життя племінника. Думаю, Агата не дуже вникала в справу пройдисвітки, вважаючи, що уже перемогла. Тому і не знала, що дівчина живе з подругою. Авантюра ідеальна — помінятися місцями. Денис знав про ворожіння, тому нагода теж ідеальна. Дівчина замовляє авторські коктейлі із дивними назвами, представляючись Агатою, акторка ж. Денис старанно підводить тітку до того, що пора внести у святкування щось нове, хай і дивне. Коли тітка погоджується, іде наступна частина плану. Дівчина Дениса стає своєю співмешканкою, бо всі ж знають, що дівчина за кордоном. Наймається працювати у Маркової і чекає на потрібний момент, щоб виконати свою місію. Чи не так, Галю? Чи, як тебе там звати? Я пошукала в соцмережах Галю і ви правда дуже схожі. Волосся перефарбувати у чорне, контактні лінзи для зелених очей і родимка над губою. Тільки родимка не зліва. Одне фото, де згадується про співмешканку, це фото першого манікюру після курсів. І там добре видно браслет з таким самим гравіюванням, як на кулоні. Важко таке не помітити. Впевнена саме там ви і мали отруту. Коли Денис вхопив Олену Павлівну до танцю, начебто випадково зачепили тацю з коктейлями, ви допомагали її втримати, тоді ж і висипали отруту. Спритно, але ризиковано.

Сварка, яку я чула, була не через вазу, а через погрози. Денис справді нічого не знав про них. Вона їх відсилала без вашого відома. Саме через них Агата звернулася до дядька Віктора і вважала, що хочуть її вбити. Саме повідомлення «Скоро вип'єш смерть» наштовхнуло на думку, що коктейль став зброєю для вбивства.

Поліція забрала усіх у відділок, теорія Наталки була почута і обіцяли все перевірити. Віктор міцно обійняв племінницю і ховав усмішку під густими вусами.

— Ти не вважаєш, що Денис з Галею щасливчики? Їхній план міг зірватися в будь-який момент.

— Можливо, наворожила.