Блазень

— Якого ляда?! — вигукнув Алекс, спостерігаючи, як полум'я із ненажерливим ревінням поглинає стіни його будинку у передмісті. Дах з тріском обвалився, потягнувши за собою західну стіну. Ніс забився запахом гару. Пожежники метушилися, поліція стежила за тим, щоб роззяви не заходили за жовту стрічку, а він просто стояв посеред сусідського газону, все ще стискаючи в руках паперовий пакет з продуктами та намагався збагнути що сталося.

Сьогоднішній вечір почався як завжди. Алекс прийшов додому з роботи і розігрівав вечерю, яку приніс з собою з улюбленого ресторану. Раптом він почув, як хтось шкрябає задні двері. Чоловік виглянув на вулицю і побачив на порозі кота, із лискучою шерсткою вугільного кольору. Той дивився на Алекса яскраво-зеленими очима і нявкав, а потім зайшов всередину ніби бував тут раніше.

— Чого ти хочеш?

Кіт застрибнув на кам'яну поверхню кухонного острова і поклав лапу на порожню тарілку, яку Алекс приготував для себе.

— Я не маю для тебе нічого.

Кіт знову глянув на чоловіка і жалібно нявкнув. Алекс погладив чорне хутро і побачив адресник. На табличці було написано: «Анубіс». Ані номера телефону, ані адреси власника не було.

«Смішно», — подумав Алекс. «І чого адресу не написати?»

Кіт знову нявкнув. Чоловік зітхнув і почав перевіряти холодильник, а потім і всі шафки, але ніде не виявилось навіть консервів. Він знову глянув на жалібний погляд кота, вилаявся, прокляв свою чутливість та пішов переодягатись. Залишивши свого нового друга на кухні, пішов в магазин купувати кошачу їжу, а коли повернувся за півгодини, виявив, що його будинок охоплений полум’ям.

Коли все скінчилося, було пів на п'яту ранку. Алекс сидів на підніжці карети швидкої допомоги, загорнувшись у ковдру, і, намагаючись зрозуміти, що йому каже начальник пожежної охорони:

— Судячи з усього, стався витік газу, але ми зможемо точно сказати після експертизи. Чи застрахований будинок?

Алекс похитав головою. Буквально днями він отримав повідомлення від страхової компанії про те, що йому потрібно доїхати до офісу, оскільки з його полісом виникли проблеми. Але Алекс вирішив, що це може почекати. — «Мда… Почекало».

— Де ви були, коли стався вибух?

— У магазині. Пішов за кормом для кота.

— У вас є кіт?

Алекс подивився в очі пожежнику.

— Ніби.

Пожежник похитав головою.

— Ну, що ж, вам пощастило. А йому, здається, ні.

***

За кілька днів, після того, як завали розібрали і Алексу дозволили забрати свої речі, він приїхав з другом Гаррі, у якого тимчасово зупинився.

Чоловік годину блукав залишками свого колишнього життя, коли почув гучне «няв». Кіт сидів на обвугленому кухонному острівці, де Алекс залишив його востаннє, тільки тепер поверхня була всіяна обгорілими уламками дерев'яних перекриттів.

— Живий, паскудник? — Алекс пирхнув і потріпав кота за вухом. — Ну, дякую. Мабуть життя мені врятував.

Кіт потерся об руку чоловіка і замуркотів. Раптом увагу Алекса привернув паперовий куточок, який стирчав з-під чорних шматків дерева. Він смикнув за білосніжний край і витягнув звідти чистий, неушкоджений конверт. Спереду красивим витіюватим почерком було написано: «Алексу».

Тремтячими пальцями він відкрив його, і звідти випала гральна карта. Блазень. Він перевернув її. На звороті було написано: «Ти все ще думаєш, що це жарт?».

Алекс відкинув карту. Він відчув, як кров вдарила в голову, серце забилося частіше, перед очима потемніло. Думки почали скакати наче скажені.

«Невже? Ні, не може бути»

Попередні два інциденти постали тепер перед ним вже у новому світлі.

Два місяці тому на презентації для важливого клієнта Алекс показував слайди під час зустрічі. Але замість них на екрані почали миготіти найнепристойніші фото з вечірок, де свого часу засвітився Алекс. Того разу його ледь не звільнили. Бос якось все владнав із клієнтом, але із цього проєкту Алекса зняли. У конверті, який він знайшов на своєму столі того вечора, лежала карта блазня з колоди Таро з написом на зворотному боці: «Ну, і хто тепер дурень?». Тоді він вирішив, що це якийсь невдалий жарт.

А місяць тому, коли Алекс припаркувався в центрі міста, дивом знайшовши місце неподалік від точки зустрічі з клієнтом, з його автомобілем сталася жахлива прикрість. Коли він повернувся, з'ясувалося, що на новеньке Ferrari приземлився рояль, який перевозили мешканці сусіднього будинку. Тоді Алекс знайшов конверт у бардачку понівеченої автівки. Всередині лежала карта з якоїсь німецької колоди, наскільки можна було зрозуміло з написів, і на картинці так само був блазень. Приписка на звороті гласила: «Дурням щастить».

Алекс похитав головою, щоб відігнати страх, що раптом став розповзатися сиротами вздовж хребта, забрав карту, взяв кота під пахву і рішуче пішов в сторону Гаррі.

«Настав час щось із цим робити».

***

Алекс стояв біля вікна у вітальні Гаррі, дивлячись на вечірнє місто. Цього разу здавалося, що темрява настільки густа, що на світі не вистачить світла усіх ліхтарів, щоб вона розсіялася.

— Хтось міцно затис твої яйця у лещатах, друже, — почув він позаду себе. Гаррі налив собі ще віскі.

— Я в курсі. Ти краще скажи що робити? — Алекс розвернувся, злегка похитуючись. —Ти ж не тільки мій друг, але й адвокат, підкажи.

— Згадай, кому ти міг так насолити?

Алекс закотив очі, залпом випив рештки портвейну, залишив келих на столі і впав на диван. Він притиснув пальці до скронь і замислився. Кіт застрибнув на коліна до нового господаря і влігся.

— Можливо, хтось із колишніх колег? – запропонував Алекс.

— Малоймовірно. Думаю, ніхто з них не пошкодував, що перестав з тобою працювати, — гигикнув Гаррі.

— Ха-ха. Смішно. Ну, тоді не знаю.

Алкоголь поступово, але впевнено заволодівав його свідомістю, розчиняючи в своєму тумані всі турботи.

— А твої подружки? Сотня-інша мстивих набереться?

Алекс похмуро подивився на друга і почав гладити кота.

— Це ж як треба мене ненавидіти, щоб таке зробити? Треба бути просто скаженою... — Алекс раптом замовк.

— Що таке? Когось згадав?

Алекс зіщулився.

— Пам'ятаєш Морану?

Гаррі гигикнув.

— Ще б пак! Такої шикарної корми я... чекай, — сказав він, опускаючи келих. — Ти дійсно думаєш, що то вона? Ця тендітна кралечка? Але… — Гаррі зіщулив око пригадуючи, — скільки це пройшло? Півроку, як ти її кинув?

Алекс кивнув.

— Десь так. Але знаєш що, я згадав, що ця божевільна була схибнута на картах та іншому окультному лайні.

Гаррі простягнув Алексу телефон і порадив вже не дуже тверезим тоном:

— Тоді викликай поліцію.

Алекс зіскочив з дивана. Кіт невдоволено нявкнув, відлетівши вбік. Чоловік почав натягувати куртку.

— О, ні, — пирхнув він. — Ніііі, друже. Якщо це вона, то я сам розберуся з цією психопаткою.

Гаррі лиш знизав плечами та опорожнив келих:

— Ну, тоді привіт її кормі…

***

Легко знайшовши адресу своєї колишньої, Алекс вирушив до неї на таксі.

Морана жила на маленькому приватному острові посеред озера, успадкованого від багатого, але літнього чоловіка. Алекс тепер не сумнівався, що Морана прискорила перехід спадщини до неї, але він був занадто злий і п'яний, щоб обдумувати це. Причал освітлювався ліхтарями, на мотузці бовтався переправний човен. Розплатившись із таксистом, Алекс стрибнув у нього і поплив до острова. З усіх боків сунув туман.

У двоповерховому дерев’яному будиночку, оповитому серпанком та темрявою, горіло світло, і коли він підійшов ближче, то почув злісний гавкіт, брязкіт ланцюга, а потім чиїсь зуби клацнули біля його правої ноги. Він відсахнувся і ледь не впав.

«Ейдане, місце!» — почулося з прочинених дверей. Собака заскиглив і повернувся до будки.

Алекс підвів очі. На ганку стояла вона. Морана. Одягнена в обтягуючу червону сукню, витонченим рухом поправила чорну копицю волосся і жестом запросила Алекса увійти. Його гнів, підігрітий алкоголем вмить зник. Алекс переступив поріг без жодного слова. Спокусливі аромати м'ясного пирога та гострого супу розносилися будинком та лоскотали ніздрі. Його тіло стало ватяним. Голова спорожніла від думок. Алекс прослідував за господинею до столу. Морана поклала руки йому на плечі та всадила на стілець. Потім поставила перед ним тарілку супу і шматочок ароматного пирога. Чоловік жадібно накинувся на їжу. Суп зтікав підборіддям, крихти від пирога падали на стіл та на його брюки. Алекс міг заприсягнутися, що ніколи не їв нічого смачнішого.

— Бачу, що хтось дуже скучив за моїм куховаренням.

Уплітаючи за обидві щоки, Алекс кивнув. Він не розумів, що з ним відбувається. Ненависть до цієї жінки випарувалася. Насилу відірвавшись від їжі, він все ж пригадав ціль свого візиту та запитав не перестаючи жувати:

— Це ти надсилала мені карти?

Морана взяла зі столу келих вина і зробила ковток.

Алекс насупився і похитав головою. У нього почало боліти горло.

— Любий, — почала Морана, — ти пам’ятаєш що сказав, коли кидав мене?

Алекс закашлявся і відчув, що не може говорити. Він промичав щось незрозуміле.

Морана всміхнулась і Алексу здалося, що у кімнаті стало враз темніше.

— Ти сказав, що я несповна розуму, якщо подумала, що я твоя єдина, і що точнісінько повна дурепа, якщо вирішила, що ти одружишся зі мною. Пам'ятаєш?

Її очі спалахнули.

Алекс відчув, що у нього в роті щось ворушиться. Він плюнув на тарілку і побачив, що це черв'як. Чоловік схопився з-за столу. Крісло з гуркотом приземлилося на підлогу.

Морана засміялася. Алексу здалося, що синява її очей змінилася кольором крові.

— І як тепер, любчику? Хто тепер з нас двох дурень?

Алекс кинувся до дверей але почув нявкання. Він опустив голову. Вже знайомий йому чорний кіт із яскраво-зеленими очима сидів на порозі. Раптом ноги Алекса підкосилися, голова закрутилася, і він упав на підлогу. Поки його свідомість поступово вислизала у темряву, він встиг почути гавкіт і нявкання тварин, що оточували його з усіх боків.⠀

***

Світ перестав крутитися. Він відчував, як сонце нещадно палить, голова розколюється від болю. Алекс закліпав очима і відчув гостру потребу висунути язика. Він прискорено дихав.

«Так. Так легше».

Думки скакали як навіжені. Що сталося вчора? Де він так надерся? Невже із Гаррі?

Алекс підвівся і озирнувся.

«Якого дідька? Чому я на четвереньках?»

Він похитав головою. Зір, мабуть, підводив його. Навколишній світ здавався безбарвним.

Раптом збоку почувся жіночий сміх.

«І як тобі у новому тілі, любчику?

Алекс повернув голову в бік Морани і спробував відповісти. Але з його горла вирвався гавкіт.

Жінка посміхнулася і, взявши в руки довгий ланцюжок з нашийником, підійшла до нього впритул.

— Мабуть, я буду звати тебе Блазнем.