Код Кадавра

Сіре світло січневого ранку просочувалося крізь лікарняні жалюзі, висвітлюючи танок порошинок, схожих на спори неземного грибка. Еліас лежав нерухомо, слухаючи «спів» пухлини у своїй голові — низькочастотний гул, що вібрував у самій основі черепа. Те, що лікарі називали гліобластомою, для нього було Пожирачем Снів, темним архітектором, що щоночі перебудовував архітектуру його розуму. Єдиним порятунком була стара консоль, знайдена на антикварному ринку. Гра не мала назви на картриджі. Тільки напис від руки: «Iter ad Аbyssum» — Шлях до Безодні. Він увімкнув її. Екран спалахнув неприродним для техніки люмінесцентним зеленим кольором, що нагадував гниття морських водоростей у застояній воді. З початку на екрані були лише фрактальні візерунки, що звивалися, немов щупальця під склом...