Зміст
  • ХРАНИТЕНЛІ: збій у системі

    • ХРАНИТЕЛІ: збій у системі

    Tim Savchenko

    ХРАНИТЕНЛІ: збій у системі

    Харана

    Наші дні

    Емілі стояла на балконі і вдивлялася у далечінь, ніби чогось шукала поглядом або чикала, проте нічого не відбувалося, вітер колихав її розпущене волосся а вона стояла і продовжувала чекати, раптом вона почула позаду Стюардів голос

    - Він не з’явиться...

    - Проте де він?

    - Можливо Талос...

    Хранителька перебила його

    - Не говори так, він твій товариш, хороший товариш...

    - Мені теж важко (Стю обійняв її за талію й примостив голову на плаче дівчини) проте Тім зник і знайти його ми не в змозі.

    - Знав би він про нас...

    Почала Емі й поклала свої руки на його

    - Він би зрозумів.

    - Погано ти його знаєш, скоро Джон зрозуміє, що будемо робити?

    - Коли зрозуміє тоді і вирішимо.

    Дівчина покинула обійми верховного й глянула йому у вічі

    - І що тепер?

    Її запитання було багатозначним

    - Конкретніше пані...

    - Ми скинули Талоса і відбили атаку Черепа, проте він же не зупиниться?

    - Ти маєш рацію, він лише перевірив наші можливості

    - У котре, першого разу...

    - Першого разу не було, твій братець полетів просто на їх планету у розвідку, так і втратив перший зореліт.

    Відповів Стюард. Дівчина знову спрямувала свій погляд у далечінь, ніби те чого вона бажає відбудеться прямо зараз... проте Тім не з’явився, він не з’являвся жодного разу як його сестра з очікуванням вдивлялася у далечінь.

    - Емі...

    Почав Стю

    - Його та Еви не має уже тиждень, куди вони могли подітися?

    Задала вона риторичне запитання

    - Був би хранитель знань... ми б знали напевно.

    Так, просто сказав хлопець

    - Отже нам таки потрібно його віднайти! Ми не найшли тоді хранителя знань, то знайдемо тепер.

    - Проте пляшка...

    - Тоді він ще живий.

    - Взагалі то це вона.

    - Овва, тоді ходімо!

    Сказала дівчина й покинула балкон.

    У місцевій бібліотеці були раніше перелічені особи які намагалися дати раду своїм пошукам, проте велика кількість книг не давала їм можливості зосередитися.

    - Бляха муха!

    Вилаявся Стю

    - Знайшов?

    Перепитала Емі

    - Ні, я пам’ятаю, що вона була жива на момент мого перебування, проте я їх покинув перш ніж щось могло змінитися.

    - Як її було звати?

    - Інід, до-речі вона ваша тітка, була одружена на вашому дядечку.

    - Знайоме ім’я.

    Хранителька води ввела у пошукову систему бібліотеки пошуковий запит на ім’я Інід їй видало статтю де було зазначено про дипломатичну місію до народу Авали у якій брали власне хранителька знань та хранитель технології, пан Джанос. Корабель на якому вони відправилися на зустріч, був най довершеними технологічним чудом тодішнього верховного Джаноса, проте подружжя так і не досягло місцевої зірки Карші.

    - Де це?

    - Карша – так називають земне сонце.

    - Тобто вони ворогували із людьми?

    - Ні, нажаль у вашій системі була ще одна населена планета, туди і летіла делегація.

    - Тобі не здається історія якоюсь аж занадто ідеальною?

    - Якби я не знав, про справи Талоса то ні, не здалася б.

    - Потрібно злітати туди, запитати у Тайців, можливо вони щось знають про (вона прокрутила статтю й знайшла назву корабля на якому вони летіли) «Пегас».

    Джоні сидів за пультом керування свого корабля й вдивлявся у далечінь космосу, будучи жителем землі і взагалі п’ятирічним хлопчиськом він мав чи яку мрію аби побувати у космосі, іноді Ольга возила його на орбіту Землі, проте з її слів вона не хотіла ризикувати й летіти далі аби хтось інший не знайшов землю, тепер він розумів її, вона знала хто такий Талос і чим він небезпечний, на початку важко було сприймати її зізнання як чисту монету, так як обман у цьому світі царював всюди і будь хто міг набрехати так переконливо, що вірилося йому дуже легко та просто. Його роздуми перервало світіння червоного індикатора поруч із комунікаційним вузлом корабля, хлопець не кваплячись підійшов до монітора й прийняв вхідний виклик, на екрані були Емі та Стю

    - Як поживає мій братик?

    - Та нічогенько, завтра буду приймати екіпаж на корабель і можливо на тому тижні ми зможемо відправитися у перше далеке «плавання».

    - Привіт Джо, радий я за тебе, проте нам потрібно зганяти у одне місце...

    Почав верховний

    - Чому не на «Пишному»?

    З підколом запитав хранитель вогню

    - Не «Пишний» а «Багряний» скільки тебе можна виправляти?

    Запитав Стю

    - Це жарт Тіма, поки його немає то жартую так я. Отже, чому не «Багряний» чому моїм?

    - Бо місце куди ми прямуємо досить відоме для корабля Стюарда і жителям місцевим він також відомий.

    Відповіла Емі

    - Ну це щось із розряду неможливого, я сам без екіпажу...

    - Та я тобі допоможу, ти головне ім’я йому вигадай і ми у дорогу полетіли.

    Почав Стю

    - Гаразд, я допоможу вам у вашій божевільній затії, підіймайтеся на борт.

    Він повісив «слухавку» й обернувся обличчям до просторого місця перед терміналами, де і з’явилися наші молоді.

    - То куди летімо?

    - Курс на Землю.

    Відповіла Емі

    Сигароподібний корабель ввімкнув маневрові двигуни й покинув орбіту планети, потім поштовх досвітлового й нарешті на безпечній відстані він перейшов на гіпер швидкість.

    Корабель добре «почував» себе у гіпер-просторі, приблизний час підльоту складав чотири дні, прибулі розмістилися на містку у кріслах операторів.

    Джоні підійшов до верховного й запитав

    - Куди ми конкретно прямуємо?

    Стюард ввімкнув тактичну карту позаду капітанського крісла й почав

    - Ось сонце (він наніс на карту позначку), а ось приблизно тут знаходиться Земля (він додав і її на карту) а позаду сонця, є ще одна планета у так званій зоні «життя», тобто там і проживає наш народ Авалійці, вони чимось нагадують руйнівників, проте недуже вдала репліка.

    Завершив ознайомлення Стю

    - Які системи корабля потрібні у першу чергу при контакті із цими Авалійцями?

    - Та всього лише: прогрітий гіпер двигун, так про всяк випадок, силове поле та зброя яка доступна на борту.

    Відповів Стю

    - Чому ми ніколи не помічали іще однієї планети у системі?

    Поцікавилася Прайс

    - По-перше, вона замаскована а по-друге вона обертається у протилежний бік Землі, тобто фізично вона непомітна для людей, так як постійно ховається за зіркою.

    Відповів Стю

    - Гаразд, розділімо обов’язки, потрібно аби контролювали зброю та щити і двигуни на цей період.

    Запропонував ідею Джон

    - Супер, на мені вогонь.

    Забронювала Емі

    - Тоді мені щит?

    Поцікавився Стю

    - Авжеж, я не встиг поки налаштувати реактор, тому ми йдемо на 50% тяги від повної потужності, тому дорога займе у нас чотири дні.

    - Отже двигуну не вистачає потужності.

    Зрозуміла Прайс

    - То в чому проблема? Переведи усю потужність на двигун, вимкни навіть світло у коридорах, нехай корабель летить по швидше.

    Почав верховний

    - Зроблю, що зможу а ви поки йдіть у машинне відділення й вимкніть усіх споживачів.

    - А з містка?

    Запитала Емі

    - Я тут буду зайнятий модифікацією двигуна, а ви поки йдіть і зробіть, що я вас попросив.

    - Гаразд.

    - Так, авжеж.

    Емі та Стю пішли до машинного відділення за мапою яку намалював їм Джон, прийшовши до фінішу вони зайшли до середини, перед ними відкрися шокуючий і водночас класний вигляд, справа в тім, що корабель Джоні ще не ввійшов у експлуатацію офіційно, тому всі термінали ще були у плівці, запаковані аби пиляка не могла падати на екрани.

    - Поглянь лише, яка нам випала честь...

    Сказав верховний

    Емілі незрозуміла слів хлопця і питально вирячилася на нього, у очах її читалося поясни.

    - Гаразд, погоджуюся, що чути від мене такі речення не властиво, проте сама поглянь (він вказав на термінали), вони ще нульцеві, незаймані навіть я б сказав.

    - А... Спочатку не зрозуміла, проте як зрозуміла то вже зрозуміла.

    Відповіла дівчина й стала знімати плівку

    - Джоні, ми на місці, починаємо вимикати паразитів.

    Відзвітував Стю

    - Ви ще не почали? Ви там охриніли?

    Почулося із внутрішньої системи оповіщення корабля

    - Я розумію, що ти верховний і все таке, проте Емі моя сестра і я буду просто зобов’язаний вдарити тебе у пику за неї... і не ганьбіть мені тут корабель..

    Він вимкнув внутрішнє оповіщення і знову кораблем пролунав монотонний гул двигуна.

    - Обожнюю цей звук...

    Сказав Стю

    - Давай вже займемося ділом.

    Відповіла дівчина

    - От і славно.

    Підтримав її Стюард

    Верховний ввімкнув термінал й ввійшов у каталог активних систем й став вимикати їх одна за одною, він вимикав допоміжні системи, такі як: освітлення, опалення, життєзабезпечення, ліфти та цьому подібне.

    - Цікаво облаштоване тіло хранителя...

    Почала дівчина

    - Ти про що?

    - Про те, що ми можемо жити навіть у космосі, ми не помираємо від радіації чи голоду, ми будемо жити у мінус трильйон чи у плюс нескінченність, проте коли вимкнувся підігрів, я все таки відчула прохолоду, прохолоду яка попереджає мене про холод...

    - Я розумію тебе, на початку я був як людина, ми всі колись відчували холод та спеку, по земному як люди, могли помирати від спраги чи хотіти їсти, тепер це радше про комфорт ане про виживання, тепер це запитання зручності і чогось такого.

    Пояснив їй верховний

    У машинному відділенні повисла пауза, вони мовчки дивилися одне одному у вічі й Емі не витримала першою

    - Іноді я сумую за колишнім життям, я сумую за вейпом, тепер його відсутність не зводить мене із розуму.

    З динаміка пролунав голос Джоні

    - Я надіюся, вам вистачило клепки не відводити енергію від живлення гіпер двигуна чи щитів?

    - За кого ти нас маєш?

    Запитав Стюард

    - Якщо мене у дитинстві і катали на форточці то не означає, що Стюард запилився цим від мене.

    - Емі, твій природній це блонд а Стюардів схоже теж, якщо він обрав тебе у супутниці собі.

    Холодно відповів брат

    - Не починай робити із цього комедію, ми дорослі і можемо самі обирати із ким нам жити!

    Відповіла Емі підвищивши тон

    - Гаразд, вам ще довго?

    - Майже закінчив.

    Відповів Стюард

    - Тоді тягніть свої шкури на місток!

    Додав власник корабля й відімкнувся

    Емілі обернулася до свого обраного й набрала повні легені повітря

    - Поки ти не вибухнула із криками у мій бік, я поясню...

    - Он як? Ти спробуй.

    - Дякую, отже... Я мовчав, бо він твій брат а ми поки зустрічаємося неофіційно, тому поки я...

    Дівчина не витримала його виправдання й щосили вдарила Стюарда по обличчю долонею, звук від удару ехом прокотився по порожньому кораблю

    - Он який ти, а те, що ми спимо разом тебе ніяк не змушує втручатися?

    - Я маю на увазі, що так як він твій брат, то я буду більше слухати і дуже зважено відповідати а якби це був хтось інший, то я неодмінно втрутився б у ваш діалог.

    - Гаразд, тоді ти вчинив правильно.

    Дівчина усміхнулася й пішла на вихід, Стюард потер місце де його вдарили й пішов слідом за нею.

    На містку був лише Джоні, він щось активно працював за клавіатурою і лише коли Стю зачепив ногою ящик із якимись кристалічними схемами, він звернув свою увагу на прибулих

    - Пхах! (Не витримав сміху хранитель) Що, зажимав тебе та ти не втрималася й вдарила його?

    - Не звертай уваги.

    Відповіла сестра

    - Джоні, я розумію усе, проте сестра зробила вибір, ти мусиш поважати його.

    - Угу, любов зла, полюбила вона козла...

    - Джоні!

    Крикнула Емі

    - Ану циц! Зараз хлопці будуть говорити! (він звернув свій погляд на верховного й додав) повезло тобі, що Тіма немає, він би битися поліз би...

    Він знову повернувся до монітора й щось дописав використовуючи клавіатуру.

    - Готово, тепер уся доступна потужність йде на двигун, ми дістанемося пункту призначення через години дві, тож спробуйте не заляпати мені стіни й потолок.

    Повідомив власник й розвернувся з кріслом до ілюмінатора й мовчки став вдивлятися у гіпер просторові марева. Емі штурхнула Стюарда, він подивився вниз на дівчину і вона прошепотіла

    - А ти молодець, не мовчи йому тільки тому, що він мій брат.

    - Гаразд, моя маленька.

    Відповів верховний

    - Чорти б вас взяли! Я чую ваші вологі голоси! Ану циц!

    Місток погруз у тиші, лише фіолетове світло гіпер просторового тунелю ледь-ледь освітлювало кімнату своїми променями які протискалися через ілюмінатор, також лунав монотонний гул гіпер двигуна, який став гучнішим після переведення потужностів для нього. Присутні на містку втратили орієнтацію у часі інепомітно для них відведений час капітаном сплив. У проміжку між місяцем та землею зявилося «вікно» до гіпер простору, з нього вилетів сигароподібний корабель й «вікно» замкнулося, одним натиском на сенсорну панель капітан відновив енергопостачання по всьому кораблі, лампи ввімкнулися, підігрів запрацював а саме головне, відновилася подача кисню.

    - Як приємно вдихати знову кисень, таке відчуття, ніби легені засохли.

    Почала дівчина

    - Угу.

    Підтримав її майбутній наречений

    - Ми «лягли» на навколоземну орбіту, поки що будемо кружляти над планетою, допоки не скажете як знайти ту планету.

    - Наші сканери її віднайдуть, вона має бути ось тут.

    Стюард підійшов і натиснув на порожнє місце на тактичній карті

    - Логічно, Земля ж постійно протилежно їй обертається тому вона і знаходиться паралельно Землі.

    Підтримала Емі

    - Світлі ідеї у порожні голови...

    Промимрив Джоні собі під ніс

    Капітан запустив маневрові двигуни, дав довгий поштовх двигунами з ліва поки ніс корабля не зійшов на декілька градусів із орбіти, потім правими аби зупинити обертання корабля, тоді ввімкнув до світловий двигун й покинув земну орбіту, корабель обігнули дугу навколо планети й полетіли у напрямку сонця, на зустріч загадковій планеті та її мешканцям. На половині шляху спрацювала система раннього оповіщення, кораблем пролунала сирена.

    - Що це таке?

    Запитала Емі

    - Це працює мною монтована СРС.

    Відповів коротко Джон

    - Система Раннього Сповіщення.

    Пояснив їй Стюард

    - Ми під прицілом.

    Додав господар корабля

    Попереду Джоніного корабля з’явилися з нізвідки два невеликих крейсера які були по правому та лівих боках.

    - Відкрий аудіо канал.

    Попросив його Стюард

    Джоні натиснув пару клавіш й кивнув верховному у відповідь, Стюард почав

    - Я Стюард, верховний хранитель! Ми з миром прибули до вас! Дайте відповідь...

    Повисла тиша, відповіді не було

    - Ми у чорта на рогах а ти береш і Українською починаєш балакати, може вони її не розуміють?

    Почала насипати питання Емі

    Із динаміків пролунав хриплий голос який відповідав Стюарду

    - Хранитенлі? Серйозно? Ви безсмерті чи, що?

    Поцікавився співрозмовник

    - Говорить капітан цього судна, не раджу вам вимахуватися, так як сказав верховний... ми із мирними намірами, проте можемо когось і вбити.

    - Ну не псіхуйте, чого так вже погрозами стали насипати?

    Позаду корабля Джоні відчинилося гіпер «вікно», із нього вилетів побільший корабель аніж у Джона, із динаміка знову почулося

    - Ви на нашій до-речі території і нам легше буде стягувати сили аби підірвати ще один корабель.

    - Ми просимо аудієнції у мадам Кавахари!

    Підвищив голос Стюард

    - Мадам Кавахара не хоче вас бачити після вчинку Джаноса, тому геть звідси.

    - Джанос не повернувся після візиту до вас, він зник і більше ми його не бачили, дозвольте нам поговорити із мадам про попереднього верховного і ми підемо звідси...

    - І чому ви не здогадалися бодай раз дати жінці кермо?

    Запитав він сам у себе

    - Слідуйте за нами.

    Кораблі аборигенів стали розвертатися й попрямували до загадкової планети.

    - Ова, твої дипломатичні здібності...

    Почав Стюард

    - Якби я не втрутилася б, ви і далі б мірялися цюцюрками.

    Відповіла хранителька

    - Влучно.

    Додав Джон

    За хвилин десять, вони були на орбіті й знову їх викликали

    - Відкривайте ангар й будьте готові зустрічати шатл, який вас і транспортує на планету.

    - Проте у нас є транспортний промінь і...

    - Пофіг, що у вас там є, тут ви по нашому подихаєте! Відчиняйте ангар!

    Джоні відімкнув ангар і через декілька хвилин усередину залетів шатл, капітан звернувся до «команди»

    - Я залишуся тут, на випадок, що ваші дупи треба буде рятувати.

    - Гаразд, ми йдемо самі.

    Джоні телепортував їх у ангар, де Стюард та Емі сіли до шатлу й той покинув Джоні-літ.

    Шатл подолав планетарну атмосферу й пролетів над великим мегаполісом, містом пересувалися тисячі громадян які поспішали кудись у своїх справах. Місто було переповнене планетарних шатлів якими користувався люд. Через ще хвилину вони прилетіли до палацу, апарат завис у повітрі, вирівнявся відносно посадкового майданчика й обережно приземлився на «пузо», відчинилися бокові двері через які хранителі могли бачили як охорона після відкриття дверей стала пильно вдивлятися на прибулих, вони були готові відкрити вогонь із десятка своїх гвинтівок і це лише та кількість яку прибулі могли бачити. Із палацу поспіхом йшла жінка років тридцяти азіатської зовнішності, вона була одягнена у зелену елегантну сукню земного фасону, жінка була фарбована у блонд, проте фарба вже злазила із волосся і була потрібна у швидкому часі пофарбовка, жінка розвела руки й вигукнула

    - Емілі Прайс! Рада тебе знову бачити.

    Почала вона

    - Ви мене знаєте?

    Поцікавилася хранителька

    - Отже ти перезавантажилася, хм... (жінка задумалася а потім додала) авжеж, Пітер тебе заміняв.

    - Що вибачте?

    - Ну Пітер, попередній хранитель води

    - Не ось цей?

    Прайс дістала телефон й стала шукати фото свого земного хлопця

    - Ооо, Емі невже ти думаєш, що усі Пітери виглядають як твій?

    Почав Стюард

    Прайс показала фото свого минулого й жінка навпроти відповіла

    - Так це ж він.

    Емі поглянула на верховного запитальним поглядом на, що той знизав плечима

    - Гаразд, так як ти усе забула тому я тобі допоможу пригадати, я до-речі Рейлін, Рейлін Кавахара, минула дружина Талоса, ми розбіглися... Ходімо у середину аби обговорити все, більш детальніше.

    - Чудово, ходімо у середину.

    Відповіла Прайс

    Вони рушили до середини, проте не встигли й пройти десяти метрів як Рейлін зупинилася й глянула на верховного

    - Тобі взагалі-то варто залишитися, там будуть дівочі розмови.

    - Тобто?

    - Не тобтай мені тут, ти залишаєшся а я та моя подруга йдемо! (вона обернулася до Емі й додала) Ходімо.

    Дівчата зайшли у приміщення, де господиня жестом запросила до столу, вони сіли навпроти одна одній, підійшла помічниця яка налила зеленого чаю обом.

    - Я не люблю зелений чай.

    Сказала Прайс

    - Ти спробуй, чай із Картійської системи, твій улюблений.

    Відповіла господиня

    Хранителька відпила із чашки ковток чаю, її неземні смакові рецептори відчули не-аби яку смакоту.

    - Незрівнянно.

    Відповіла хранителька й повернула чашку на її вихідне положення

    - Що привело вас сюди?

    - Мій брат зник, аби знайти його нам потрібна Інід – це хранителька знань, а вона із чоловіком не повернулися до дому після місії до вас.

    - Пам’ятаю той день, Джанос прибув тоді із дружиною, що йому не притаманно було, він не знав, що після падіння правління Атти та смерті нашого сина із Талосом я переселилася на цю планету, минули роки і я змогла очолити цей народ, потім Джанос прибув на планету і хотів укласти угоду аби ми не допомагали Алтерійцям у війні проти їх виду, я зустрілася із братом свого минулого чоловіка віч на віч, проте ніякого адекватного вчинку від нього не було, лише ультиматум, або ми припиняємо, або вони використають свою зброю аби знищити нас, що до-речі здивувало мене, бо воювали вони із Альтерійцями не одну сотню років уже.

    - І що ти зробила?

    - Я сказала, що ні, ми самі обираємо кому допомагати, бо вважали за геноцид дії Хранителів по відношенню до їх ворога.

    - Джанос покинув вас?

    - Так, він не затримався ні на хвилину більше, але Інід була інакшою, вона хотіла, щось змінити, проте через вагітність не могла нервувати, тому вони і полетіли назад.

    Рейлін відпила чаю й додала

    - Що за брат? Як його звуть?

    - Це Тім, він старший із нас, нас трьох.

    Вона надпила ще чаю

    - Он як, гаразд, я можу допомогти тобі дещо пригадати із минулого, проте буде боляче і те, що ти побачиш не у хронологічному порядку, це радше най яскравіші події у твоєму житті.

    - Я за обома руками, проте трішки вагаюся, що як я була якоюсь нестабільною у минулому?

    - Це була не ти, ваш божок тому і дав вам можливість перероджуватися, аби ви мали змогу виправити минулі помилки.

    - Гаразд, що для цього необхідно?

    - Закрий очі і заспокойся, спробуй перестати думати про що небуть.

    Кавахара торкнулася своїми руками вух хранительки.

    - Має бути так тепло?

    Поцікавилася вона

    - Так, все так має бути, проте припини пручатися.

    Прайс розслабилася і її «накрило» хвилею спогадів із минулих життів.

    «... Винна! Покарання її розділення...», «...Зої! Ану не чіпай ті двері!...», «...Алаша благословила вас на війну, тож починайте...», вона побачила як об її голову розбивають якийсь скляний, великий макет галактики, як вона падає на піраміду Гізи й ламає її під собою, як її затоптало стадо слонів, як вона катує якусь жінку, яка когось нагадує...

    Прайс вирвалася із «обійм» Рейлін й стала жадібно хапати повітря ротом

    - Щось страшне?

    - Там немовби у келейдоскопі усе вертілося, мене ледь не вирвало.

    Хранителька залпом випила увесь чай й нарешті стала сповільнювати дихання.

    - Здається там було і майбутнє, про що ти до-речі забула сказати.

    - З чого ти взяла, що воно ще не було?

    - Із того, що я бачила смерть Еви.

    Рейлін сіла на своє крісло й запитала першою

    - Хто її вбив?

    - Я не знаю, недодивилася, у калейдоскопі бодай зображення дублюється на всі боки, а там все і одразу, повна нерозберіха.

    - Можливо...

    - Ні, я ще раз, через це не пройду, вибач але потрібно нам повертатися.

    - Гаразд, на все добре, і до-речі... Емі, неможна жартувати із смертю.

    Прайс кивнула на знак згоди й пішла на вихід, вона не залишалася тут аби зрозуміти слова Рейлін, вона поспішила до Стю. На вулиці накрапав дощик, верховний хранитель повернувся до шатлу де очікував на хранительку, побачивши її він підвівся й вийшов їй на зустріч, проте дівчина була не багатослівною, вона зайшла у шатл й сказала пілоту

    - Повертайте нас назад.

    Пілот мовчи підкорився й ввімкнув двигуни полетів геть із планети, піднявшись на декілька кілометрів на рівнем міста він герметизував конструкцію і додав швидкості, шатл покинув атмосферу й «попрямував» до Джоніного корабля, на борту якого красувався надпис «СУДАНОС». Шатл влитів у відчинені ворота й приземлився, відчинилися двері і Прайс пішла геть, до поки вони піднімалися із планети то дівчина не вимовила ні слова. Верховний перейшов у «СУДАНОС» і шатл стрімко покинув ангар, Стюард пішов на місток з надією, що його краплинка там також.

    На містку була вже Емі

    - Що там? Як там?

    - Та нічого особливого, Пітер попередній хранитель води а Стюард мені ні слова не сказав про це.

    - Бляха муха, старий... ну ти, що?

    - Як тільки но ми зустрілися із ним, я заборонив йому наближатися до твої сестри, Пітер божився, що сам зізнається як вона дізнається, про хранителів.

    - І коли саме ти говорив із ним?

    Запитала сердита хранителька

    - Якраз на передодні того, як завами прилетів Талос.

    Прайс пригадала, як у той день хлопець не брав слухавки і навіть не реагував на її повідомлення.

    - От падло!

    Обізвала вона Пітера

    - Тож якось так...

    Додав верховний

    - Ева вмре, її вб’ють і я не знаю хто та коли.

    - Відки така впевненість?

    - Мені Кавахара показала.

    - По суті логічно, вона і була солдатом Елеонор, попередника Елеонор.

    Відповів Стю

    - Давай до дому!

    Скомандувала Емі

    - Маєш на увазі Землю?

    - Ні, я про Харану.

    - До-речі, дай нам шатл, ми скористаємося порталом у гаражі Таліна а ти жени сам корабель.

    - Щоб не бачив я вас тут більше.

    Стюар долетів шатлом до Землі, знайшов гараж Таліна через енергетичний слід який залишила брама, вони відчинили її і полетіли на Харану, шатл якраз прошмигнув через неї.

    Далі буде

    Ольга прибирала на клумбі як попереду неї з’явилося зелене кільце із якого вийшов чоловік років двадцяти семи – тридцяти років, він був одягнений у спортивний костюм, жінка впустила інструмент на землю й вимовила

    - Навіть через стільки років, які ти прожив, я все одно впізнаю своє дитя.

    Жінка обійняла прибулого

    - Привіт мамо...

    Частина 2. То хто тоді над нами?

    На Харані розпочався день у непростий спосіб, у кабінеті верховного хранителя сидів сивочолий чоловік який читав, щось дуже пильно та уважно із планшета, якого тримав у руках, він важко видихнув і промовив

    - Хера собі... Оце так умови, чесно Стюарде, таке враження, що альянс потрібен нам а не тобі...

    - Забавно, чи не так? Я був переконаний, що ваша демократія не протриває і дня, а вже пройшов місяць з тих пір...

    - Он, що воно таке... Стюарде... друже... навіть як я і підпишу, це нічого не змінить, ми маємо повне право послати вас під три чорти після того як тут (він торкнувся екрана пальцем) з’явиться мій підпис.

    - Семе, друже (Стюард підвівся на ноги й обернувся до вікна обличчям) зараз такий непростий час у галактиці, не всі адекватно сприйняли Талосову відставку, тому потрібно бути готовим до непередбачуваних поворотів.

    - Якщо тебе здивує, то Вищих не так і багато, наш планетоїд нікому нахрін не здався.

    - Це ти так думаєш, Череп он уже скільки світів поклав? А до-речі, що зробила Аліна коли він вторгся на її планету?

    - І ти будеш тратити власні ресурси на утримання цієї машини?

    - Мені потрібна буферна зона, чим більша тим ліпше, аби лише без Черепа.

    - Гаразд, проте я ж кажу, для збройних конфліктів нас мало...

    - Тому і потрібні друзі.

    Прошепотів верховний

    Сем приклав великий палець до екрану і на ньому з’явився його відбиток, що свідчило, про підписання даного документа.

    - Що ж, тепер я повернуся на планетоїд і буду споглядати за тим, що у вас коється.

    - Гляди, аби не біг у перших рядах.

    Сем пішов на вихід із кабінету, проте при виході він помітив бронзову статую Терез, на якій був увіковічений чоловік із терезами у руках.

    - Все ще віриш у цю маячню? Гадав, що вже всі забули про них...

    - Це не маячня, дані персони бодай якось продовжують взаємодіяти із нами...

    - Ну не знаю, ми бодай спромоглися знайти докази існуванню нашого Бога.

    - Ваш Бог зник, можливо він і був, проте тепер його нема, можливо йому соромно за своє творіння?

    Стюард зміряв поглядом верховного Вищих

    - А ха-ха, ти просто гуморист, тоді нагадай будь ласка, де твої боги зараз?

    Стюард нічого не відповів Сему у відповідь, він знову повернувся до вікна й продовжував дивитися через нього у далечінь.

    - Будеш погано поводитися, то Діодон прийде за тобою.

    Пожартував Сем і покинув кабінет.

    - Бля, який же він мудило.

    Звернуся сам до себе верховний

    Після укладання договору, про мирне існування із Вищими, Стюард спустився до хранителів і став обговорювати із ними останні події у галактиці.

    - Отже, нам неодмінно потрібно, аби саміт пройшов успішно, чим швидше ми встановимо дипломатичні відносини із іншими націями, ми будемо у безпеці.

    - Мені здається, що із приходом нового верховного, ми стрибнули із вогня та у полум’я, пані та панове, хрен із Емі та Джоні, вони не бачили життя при Талосу, а ви? Ви жили тоді і все було зашибісь!

    Видав один із присутніх

    - Нажаль Ніколасе, Стюард має рацію, Череп збирає військо і коли маса стане критичною, то він прийде по нас! Пригадайте народ Ендорі, вони вистояли перед руйнівниками лише день і здалися, Череп не збирає лоялістів собі, як хтось міг подумати, він збирає вигорілі планети, поневолені світи, непотрібно йому багатств чи визнання, він і так його отримає, коли завойовує ще один світ, Талос тримав усіх на відстані, це мало сенс коли він був у владі, тепер порядок інший.

    - Дякую за твою підтримку Томе, впевнений, що вклавши мирну угоду із Авалійцями ми отримаємо земний сектор лояльним собі, нам потрібні союзники як ніколи раніше, настав час коли ми мусимо об’єднатися із відлученими, ми мусимо повернути родину Перуна.

    Заявив верховний

    Залом «прокотився» шепіт, зібрані разом Хранителі не однозначно сприйняти новину яку оголосив їх головнокомандувач.

    - Справа у тім, чи про одного й того ж Перуна ми говоримо?

    - Нажаль так, нам потрібні усі, без виключення, бо темна пора близька, коли вона настане, що ви оберете: аби вони були поруч із нами чи навпроти нас?

    - Мій голос із Стюардом буде.

    У залу зайшов Сем

    - Це взагалі то нарада Хранителів.

    Сказав Ніколас

    - Проте, після долучення до вашого альянсу ми також маємо, повне право на участь у таких зборах, чи не так верховний С?

    - Не називай мене так.

    - Тож, я голосую за повернення Перуна та його родини, назвемо це нашим тріумфом, скажемо, що після приходу нового командування ми переглянули його справу і запрошуємо назад, до дому.

    - Чорти вас би по брали, та вони солдати-втікачі, яка нахрін амністія? Ви чуєте себе шановні? Ми не в спромозі зібрати усіх Хранителів за одним столом, бо їм срати із Говерли на наші проблеми, а ви говорите за повернення цих йолопів! Томе, хіба я хрінь говорю?

    Не дочекавшись відповіді Тома, верховний покинув нарадну й пішов по коридору, він підійшов до неосвітленої частини коридора й зупинився перед дверима які вели у якусь із зал палацу.

    - Запропонував їм рішення.

    Сказав верховний

    - А вони мусять його прийняти...

    Пролунало із темряви

    - Як їх примусити? Вони стали дуже гучно дискутувати на цю тему.

    - Є один спосіб, проте будь готовий на переговори із мадам Кавахарою, вона скоро прибуде на Харану

    - Що ви маєте на увазі? До чого Кавахара тут?

    - Бюрократам потрібен поштовх, я зроблю реальний головний біль Черепу.

    - Що? Ні, зачекайте, я не зовсім розумію ваш задум.

    - Всьому свій час, хлопче....

    - Проте неможна ось так робити, треба більше деталей...

    У відповідь була лише тиша.

    - Якщо я правильно його зрозумів, то нам хана...

    Стюард побіг у напрямку комунікаційної кімнати, потрапивши до неї він активував голограф

    - Пане Яшідо, у мене є важливе доручення для вас.

    - Слухаю верховний.

    - Потрібно аби ви як найшвидше прибули до столиці.

    - Проте я начальник в’язниці, я не можу її покидати.

    - Не сперечайтеся, вам потрібно негайно явитися у столицю.

    - Слухаюся верховний.

    По голограмі Яшіди пробігли перешкоди, зв’язок перервався із «Чорним громом»

    - Лихо, я не встиг...

    Промовив верховний й поплентався до зали для брифінгу, зайшовши до неї він помітив присутніми Джоні та Емі

    - У мене є нехороші новини... Справа в тім, що Левіафан тепер на волі...

    Оголосив він

    - Та вашу матір!

    Вилаявся Том

    - Не знаю як ви, проте я заздрю зараз Тімові, він бодай вже мертвий.

    Відповів Сем

    - Бо лише безсмертним не має спокою на тім світі...

    Іронічно відповіла Емі

    - Дуже смішно Емі, (він обернувся до Стю й запитав) і звідки ти це взяв?

    - Начальник «Чорного Грому» сказав, перед тим як померти.

    - Бля!

    Том встав на ноги й щосили вдарив по столі кулаком, так, що той розділився на двоє

    - Ану припини псувати держ. майно!

    Гучно промовила Емі

    - Те, що Левіафан зараз на волі, ставить під сумнів існування нашого плану, тепер навіть Перун із своєї компанією нам не допоможуть.

    Підтримав Тома Сем

    - Перун? Ви про нашого, язичницького?

    Поцікавилася хранителька води

    У залу зайшов який чоловік із звісткою яка його шокувала

    - Верховний Стюарде, пане, пані Кавахара прибула через портал на Харану, вона просить про аудієнцію з вами.

    - Ніхрена собі...

    Стюард пішов до зали з порталом

    Дорогою його наздогнала Прайс

    - Стюарде, лише не будь гадом, вислухай її.

    - А вона впустила мене, коли ми прилетіли?

    - Я говорила із нею, тепер цього не повториться, можеш поводити себе адекватно?

    - Авжеж.

    Відповів хлопець й відчинив двері до зали з порталом

    У залі була сама Рейлін та її дві помічниці, помічниці не мали при собі видимої зброї, вони були досить елегантними панянками як для ролі смертоносних машин, проте реальність така, що якщо недооцінюєш то ти неодмінно програєш.

    - Рейлін! Шановна! (почав верховний) та якого хрена ти прийшла?

    - Стюарде...

    Скрикнула Емі

    - Нічого, я розумію чому він себе так повів

    Відповіла мадам Кавахара

    - Я досі не чую, якого хрена?

    - Ти мабуть чув, що Левіафан тепер на волі?

    - А... Той чортяка із бородою?

    Емі відійшла від верховного у бік

    - Чи той, який зробив синочка твоїй сестрі і ви його ув’язнили?

    - Не будь дурнем, ти знаєш його у обличчя, той який вбив твою наречену.

    - Ну ти і стерво Рейлін...

    - Тобто тобі можна нагадувати, що той фрік зробив із моєю сестрою а мені неможна?

    - А прийшла ти чому?

    - Він вбив Хорса.

    - А він що там забув?

    - Він провів групу захисників землі у «Чорний грім»

    Із очей верховного вийшли два промені лазера які розрізали портал на два шматки по горизонталі та відрізали голови Кавахариним супутницям.

    - Блядь!

    Стюард вхопив Кавахару за горло й підняв на витягнуту рук

    - Стюарде!

    Емі закричала від побаченого

    - Ти хіба не мусила тримати їх подалі? Тобі було сказано тримати подалі землян від нашого світу!

    - Ти жив серед них, хіба не знаєш, що люди генетично схильні до непокори?

    Хриплим голосом запитала Кавахара

    Емі вчепилася верховному у руку, якою він тримав свою співрозмовницю

    - Стюарде, припини душити її!

    Кричала хранителька

    Стюард кинув Рейлін на підлогу й розвернувся до Емі, його очі стали сірими як у Талоса, дівчина заспокоїлася й опустила руки по швах.

    - Скільки разів ти стирав їм пам’ять?

    - Стільки, скільки знадобилося!

    Відповів верховний й помахом руки відновив працездатність порталу, він закинув силою думки порізаних жінок у браму й знову підняв мадам

    - Готуйся здавати планету, як тільки прийдемо я та мої піддані, ми зможемо дати захист тутешнім.

    Він закинув Кавахару у портал й замкнув його, Емі знову опритомніла й промовила

    - А адекватно ти із нею поговорив, чесно кажучи, я була переконана у тому, що ти її придушиш, проте і таке влаштовує.

    - Просто ти була поруч, так би я зламав би їй шию, проте і на цьому хай каже дякую.

    Верховний пішов із зали прибуття а хранителька ще якийсь час простояла перед закритим порталом і прокручувала події у голові, вона мала якесь дивне відчуття, проте, що це було вона не знала, не могла пригадати вона, дівчина пішла у слід за хлопцем, проте його вже не було у коридорі, Емі задумливо стояла у залі прибуття лише декілька секунд, за такий час він міг би лише пробігти цю відстань, проте шуму не було від бігу та й причини не було, що відбувається вона не знала.

    Із моменту коли вона дізналася, про смерть своєї подруги, точніше, що її хтось вб’є минуло уже тридцять земних днів, а вона так і не наблизилася до розгадки цього квесту. Емі прийшла до бібліотеки й ввела у пошуковик «СМЕРТЬ», їй вибило чимало статей на цю тему, за тисячоліття хранителі описали чимало хімічних рекцій які відбуваються у організмі людини до та після смерті, чимало із цих файлів не відносилося до людей, були сотні а може і тисячі рас які дослідили хранителі, тому дівчина змінила пошуковий запит на «СМЕРТЬ У МІФАХ», там було також чимало файлів, про смерть із різних народів по історії, були народи землі, були іншопланетні історії, але одна стаття зачепила її, вона вже чула цю історію, колись у Таліна у місті вона її читала, стаття називалася «ДІОДОН - правда чи міф», вона клікнула на статтю й стала її читати

    «... Вершник із палаючою головою, озброєний двома серпами якими і вбиває своїх жертв, були ознаки присутності на Землі, проте достовірних доказів нема, паломники проповідують правила:

    1. Неможна дурити смерть

    2. Не подорожувати у часі

    дотримуючись цих правил ви запобігаєте своїй смерті...»

    - Класно...

    Промовила дівчина

    Вона згорнула вікно й очистила історію пошуків і була б уже пішла, проте щойно пригадала, що потребувало негайного пояснення, вона ввела у пошуковий рядок запит «ДІОДОН» їй знайшо вже менше статів, проте на одній із світлин була статуетка яка стояла у їх із верховним спальні, він пояснив це як символізм правосуддя, проте у статті з нашим палаючим вбивцею було гіперпосилання на статтю про статою, перейшовши по ній вона стала читати

    «ТЕРЕЗИ або також відомий як БАТЬКО – ДОЛЯ, невідомо коли і де народився, у рештках міст Перших, у храмах які вони зводили відігравав центральну позицію, був зображений вищим за інших наглядачів, постійно зображується із терезами у руках»

    - Та вашу мать, отже якщо я мамі скажу, що маю хлопця і вона запитає чи вірить він у Бога, що мені їй відповідати?

    - Скажеш, що він атеїст.

    Почувся голос верховного із-за її спини

    - Стюарде, не знала, що тут тебе зустріну...

    Почала хранителька

    - Емі, ходити до бібліотеки це не є чимось незаконним, тож не роби таке обличчя ніби щось накоїла, все добре.

    - Просто стало цікаво за ту статую у нашій кімнаті...

    - Щось знайшла у Вікі?

    - Вікі це типу вікіпедія місцева?

    - Ні, це місцевий ші – помічник, типу Джарвіса, задаєш їй запитання а вона вже дає відповідь чи розмовляє із тобою, хіба я не показував її тобі коли ми були тут, коли шукали Інід?

    - Ні, ми як дурачки стукали пальцями по клавіатурі, певне ти забув це зробити.

    Проте Стю добре пам’ятав як їй показував Вікі, але чому він тоді стер їй пам’ять він не міг пригадати, бо вже часто це робив.

    - Гаразд, не показав то зараз покажу, Вікі як ти?

    - Все добре, ви бажаєте щось дізнатися із моїх архівів чи хочете обговорити щось теперішнє?

    Поцікавився ші

    - Та я вже знайшла відповідь, час повертатися до роботи над пошуком Левіафана.

    - Гаразд, ходімо?

    Запитав хлопець й простягнув їй руку, вона взяла її і відповіла

    - Ходімо.

    Вони йшли по довгому як то всюди заведено коридору, дівчина поставила верховному цікаве запитання

    - У тебе буває, що ти забуваєш досить важливі речі? Вони настільки важливі, що здавалося б ти їх не мусиш забувати, проте... з часом вони губляться на просторах пам’яті.

    - Тебе цікавить , щось конкретне?

    - Я не можу он чого зрозуміти, якщо Джанос та Інід полетіли на Авалу і зникли по поверненню, чому ніхто не літав туди до нас? Чому ви ніяк не почали підозрювати їх у вбивству свого лідера? Чому ми так просто туди полетіли не обдумавши це все?

    - Я тобі уже казав, ти просто забула, провину на себе взяли Руйнівники, тому ми і воювали із ними якийсь час а закінчили через те, що твій татко змусив їх підписати мирну угоду а про смерть дядечка усі забули, бо воювати за нього вічно непотрібно, він всього лише хранитель а інші вмирати не хотіли.

    - Не подобається мені бути одною із них.

    Назустріч їм біг Джон

    - Ось де ви?

    - Ось де ми, а що?

    Поцікавився Стю

    - Ми помітили, що Череп збирає армаду у секторі 3-3-2-4, тому пішов вас шукати.

    - Навіщо вони перегруповуються?

    Поцікавилася Емі

    - Йдуть до нас, можливо...

    Припустив верховний

    Трійця прибула на командний пункт де змогли споглядати це видовище із тактичної карти яка і показувала сектор 3-3-2-4.

    - У кого які припущення?

    Поцікавився верховний

    - За півтори години до початку зборів, ми фіксували відкриття порталу на Черепу.

    Відповів генерал

    - Проте череп за мільйони кілометрів від Харани, як ви могли це помітити?

    Поцікавився Джон

    - Відкриття порталу – це чимала подія у підпросторі, її легко помітити, так само як і відкриття гіпер просторового «вікна».

    Проінформував його той же генерал

    - Чудово, тобто там хтось прийшов і вони стали перегруповуватися на чималій відстані від рідної планети... абсурд якийсь

    Підтримала їх хранителька

    - А портал не відмикався на якомусь із кораблі у цьому секторі? Взагалі у цьому секторі було відкриття?

    Поцікавився Стюард

    - Ні, ніхто не покидав армади, лише прибувають нові.

    Відповів генерал

    Стан на тактичній мапі змінився у одну секунду, армада із двадцяти кораблів вмить розчинилася у спостережному секторі, Руйнівники полетіли когось вбивати.

    - Вмикайте планетарний щит.

    Скомандував верховний

    - Готово.

    Навколо планети з’явилася майже прозора енергетична бульбашка, вона лише на трішки не пропускала світло від сонця, тому під прямим кутом можна було дивитися на сонце не піклуючись про захист очей.

    - Яка краса...

    Почала Прайс

    - Оголосіть про небезпеку по усій планеті і негайно до мене скеруйте усе військове командування, а ти Джоні, повертайся на «СУДАНОС» і відведи його за планету, аби вона його закрила і очікуй подальших вказівок.

    - Пане верховний хранитель, ми фіксуємо як кораблі Вищих порозліталися із їх планетоїда.

    Відповів солдат

    - А Сем? Він також втік?

    - Ні, він залишився на планеті.

    - Ось і файно.

    На протязі п’яти хвилин кабінет Стюарда був переповнений високопоставленими військовими керівниками

    - Пане верховний хранитель, ми відвели увесь флот на безпечну відстань а планетарні гармати були приведені до бою, як тільки вони з’являться ми завдамо нищівного удару по противнику.

    Відзвітував грант-адмірал

    - Не забувайте панове, про мінні поля навколо планети, як тільки вони з’являться то це перша лінія оборони.

    Нагадав верховний

    - Цивільне населення спустилося у бомбосховища як ви і наказали.

    Додав інший грант-адмірал

    Із комунікатора на столі почувся голос Джона

    - Стюарде, ми фіксуємо появу флоту Руйнівників.

    - Де вони?

    - Вони над черепом, починають планетарне бомбардування поверхні планети.

    - Що? Вони стали вбивати своїх?

    Перепитала Емі

    - Вочевидь Левіафан повернувся на Череп і його пробують вбити під час бомбардування планети.

    Припустив перший грант-адмірал

    - Вочевидь це правда.

    Підтримав його верховний

    - Я замаскую «СУДАНОС» і підлечу ближче до них.

    - Не ризикуй собою.

    Відповіла Емі

    - Та я на пів шишечки.

    Відповів капітан судна

    У кабінеті була тиша яка тривала увесь час, поки «СУДАНОС» прямував до Черепа

    - На місці, починаю сканувати поверхню, мегаполіс зруйнований на відсотків шістдесят сім, вони скинули ядерні заряди на планету... (Із динаміка почувся потік перешкод)

    - Що це? Де Джон?

    Запитала Емі

    - Будемо сподіватися, що це були перешкоди викликані ядерним вибухом, тож за якусь мить зв’язок відноситься.

    Заспокоїв її верховний

    Із динаміка комунікатора почувся голос хранителя

    - Я знову тут, на планеті і так був чималий радіаційний фон, проте тепер...

    - Який статус? Що залишилося на поверхні?

    - Я б сказав би, що уся промислова потужність знищена, або у них не було планетарного поля або вони не встигли його активувати.

    - Хтось пережив чистку?

    Запитав верховний

    Джоні поглянув запитально на дівчину яка проводила сканування поверхні і вона заперечливо помахала головою

    - Нема, або вони у екранованих зонах.

    Відповів капітан «СУДАНОСа»

    - Гаразд, що там із флотом?

    - Вони покинули орбіту й рушили до гіпер простору.

    - Залиште на орбіті зонд і повертайся на орбіту Харани.

    - Слухаюся, верховний...

    З’язвив йому Джон

    «СУДАНОС» розмістив сопутника шпигуна на орбіті мертвого Черепа й попрямував до дому.

    Трішки більше місяця назад

    Стюард стояв на ганку приватного будинку й натис на дверний дзвінок, із будинку долинали звуки поспіху і як власник вдарився мізинцем ноги об стіну, двері відчинилися і на порозі стояв сердитий хлопець

    - Чого прийшов, Стюарде?

    Поцікавився власник

    - Потрібно перетерти, Пітере...

    Відповів він

    - До середини тоді...

    Петро жестом руки запросив його до хати, Стю зайшов до середини і власник зачинива двері та пішов у бік кухні як гість його зупинив початком розмови

    - Знаєш друже, а Емі не твоя особистість...

    - Це ти про, що?

    - Я про те, що ти відіграв свою роль у її житті і вашому возз’єднанню ніколи не судилося відбутися.

    Із очей Стюарда вирвалися два промені які розрізали голову Петра і він замертво упав на підлогу

    - Просто вона тепер моя.

    Сказав він на останок і покинув будинок із мертвим господарем у середині, через години дві Емі зателефонувала вперше за сьогодні хлопцю, проте він був уже холодний

    Частина 3. Іншими очима

    Джоні біг по офісному приміщені ухиляючись від пострілів які були адресовані його персоні навздогін, він забіг за товсту стіну й став переводити подих

    - Я гадала хранителі будуть жвавіші.

    - Можеш не підколювати мене бодай зараз?

    - Ні.

    Відповіла напарниця й вистрілила тричі у бік звідки прибіг Джон й знову заховалася

    - Я гадав хранителька обману зможе нас провести у їх лігво без підозри.

    - Тепер ти мене підколюєш?

    - Угу.

    Напарниця побігла далі а Джон став прикривати її біг пострілами із АР-15, він відстріляв рожок й крикну

    - Я порожній.

    Напарниця знайшла швидко де заховатися й тепер вона стріляла поки біг Джон, він наздогнав і впав поруч із дівчиною, досилаючи патрон у патронник.

    - Невже обов’язково було брати земну зброю на цю місію?

    - А ти хотів хранительску?

    - Можна було б.

    На нижньому поверсі пролунав вибух, поштовх сколихнув і переслідувачів і тих хто тікав.

    - Якого ху...

    Не встиг він договорити як стіну напроти них щось пробило із двору, це був чоловік у тактичному костюмі чорного кольору, ймовірно із металевими вставками також, у руках він тримав круглого щита, від подиву Джоні роззявив рота

    - Якого хуя рота відкрив?

    Запитав він брутальним голосом

    - А ви якого лиха тут?

    Запитала хранителька обману

    - Взагалі-то, так як ми на землі, то це юрисдикція захисників бля.

    Сказав він і сплюнув на підлогу

    Після цього прибулий пішов бити обличчя бойовикам які наздоганяли хранителів.

    - Джоне, поглянь (вона показала йому екран телефона на якому з’явився сигнал) перешкод для сил нема.

    - Валимо звідси поки вони чорну стриптизерку не прислали.

    Він вхопив на руки напарницю й вистрибнув у дірку в стіні, підчас вільного падіння його стопи загорілися двома струменями вогня і вони полетіли, на дворі була вже ніч. Джоні прилетів до парку й зупинився на ноги а потім поставив вже напарницю.

    - І що ти будеш робити із цими текстами?

    Запитала дівчина

    - Я розшифрую їх і знайду брата.

    Відповів він і поглянув на черевики, які знову набували вигляду взуття

    - Ти правда віриш, що Тім там? Хлопче уже минуло три роки із його небуття.

    - Що ти пропонуєш? Покинути усі надії?

    - Досить ймовірно, що він отримав космічні технології і покинув вас, сам пригадай, що ти розповідав мені про брата, він постійно був відлюдником, ось і підвернувся шанс.

    - Не знаю Анно, ймовірно ти маєш рацію, проте я хочу вірити у його порядність і навіть якщо він помер, тепер я знайду той Дедал, так як його шукав мій брат.

    - Дуже шляхетно, проте будь готовий до жорстокої реальності де він із Евою десь на пляжній планеті милуються одне одним.

    Дівчина пішла у невідомому напрямку та Джоні її окликнув

    - А ти, що робитимеш із краденим?

    - Не краденим а повернутим, колись давно моя родина цим кулоном володіла, це сімейна реліквія яка передавалася від доньки до доньки, починаючи принцесою Нілою.

    - Ова, навіть не знав, що ти маєш таку родову круту, тепер воно дома. Будь обережною...

    - Сказав це син Талоса...

    - Він викрав нас, ми не його діти, ми Джаноса.

    - Тим паче, Джанос поправу мав трон, тож ти також із благородних.

    - До-речі не хочеш скласти мені компанію?

    - Вибач проте ні, ти непоганий хлопець Джоне, проте дивитися як ти зариваєшся у спробах віднайти брата... я не зможу, вибач.

    Вона ступила ще крок і зникла у порожнечі, немовби її і не було.

    Джон важко випустив усе повітря із легень і став розглядати таблички які поцупив у пана Траоре. На одній були намальовані вісім символів які були невідомими хлопцеві а на іншій було написано «Dedals viņu aizveda» проте через незнання латини хлопець не міг перекласти надпис, тому він поплентався до зупинки перед парком де стояв його автомобіль, зелено-чорний Dodge Challenger SRT Hellcat, він відкрив дверцю й сів у авто, вставив ключ у замок запалу й завів «звіра» 6.2 літровий двигун «заревів» у порожнечу, і хранитель помчав у невідомому напрямку. Він виїхав на головну дорогу й розігнав авто до чотирьох сотень кілометрів за годину, його не землі рефлекси дозволили комфортно їхати із такою швидкістю. Проїжджаючи повз магазин він помітив Мета який спокійно сідав у якесь авто на пасажирське переднє сидіння. У голові хранителя пролунало логічне запитання яке він озвучив для себе

    - Америка? Серйозно? Тобто Стюард покинув молодшого брата і влаштовує життя із Емі...

    Проте на його подив він помітив як до малого у авто на водійське сів і сам верховний.

    - Це, що за хрінь....

    Не зрозумів хранитель, він обережно поїхав за Стюардом аби той не помітив «хвоста» і спрацювало, верховний не помітив його. Вони приїхали до покинутої фабрики де дистанційно відчинилися ворота і автомобіль заїхав на її подвір’я, ворота замкнулися слідом тож Джон не міг заїхати.

    Хранитель покинув автомобіль й пішов на своїх двох на територію фабрики, він перестрибнув через паркан й тихо приземлився на ноги й на пониженому силуеті пішов до стін заводу, проте не встиг далеко зайти як побачив Стюарда який кудись йшов та розмовляв із якимось хлопцем, тож хранителю довелося упасти на землю аби його не помітили, вони проходили повз тож шматок розмови він почув

    - ... Довбані захисники, вони постійно заважають реалізації нашому задуму.

    Промовив співрозмовник

    - Проте якщо вони будуть чимось зайняті?

    - Чим можна їх зайняти? Стільки терактів і замахів на них, а вони все ще на своєму.

    - Давай оприлюднимо про Томпсона?

    - Проте тоді ми поставимо під удар Макса як інформатора, його командування не оцінить такого повороту подій.

    - Натане, друже... А як ще боротися із ними? Між іншим ми мусимо приготувати прихід Телету...

    Вони покинули зону у якій їх можна було прослуховувати, зачекавши ще хвилини дві-три хранитель піднявся й пішов далі до стін фабрики, прошмигнувши на об’єкт він зіштовхнувся із великою кількістю автомобільної техніки, сотні автомобілів різних видів: тягачі, бульдозери, легкові автомобілі та навіть танк, правда невідомої марки, проте він виглядав грізно, особливо два стволи квадратної форми які були розміщені на башті паралельно одне одному

    - Тобто верховний має щось на готові.

    Промовив пошепки він як відчув прокол шиї та різкий приріст спеки, Джон оглянувся назад себе й побачив розпливчасті фігури які наближалися до нього, він хотів полетіти, втекти, проте вогонь нерівномірно покрив його тіло і він упав на підлогу, втративши свідомість.

    Опритомнів він у невідомому місці, лежав на металеві лавочці у кутку кімнати, по центру яка мала блакитну лінійну лампу, яка простягнулася через усю стелю по горизонталі та світила на стіл. Джон сів на лавку й зачухав потилицю аж раптом у кімнаті прочинилися двері, у середину зайшла охайна брюнетка, зростом сто сімдесяти п’яти сантиметрів, яка була одягнена як середньостатистична жителька землі: облягаючі сині джинсові штани, червоно-чорна сорочка та сонцезахисні окуляри.

    - Серйозно? Окуляри? Ти ще б у купальнику зайшла, чесне слово.

    Вибухнув реготом Джон

    - Мене цікавить, що маленький хранитель вогню робить на Землі?

    Запитала вона й кинула на стіл планшет

    - Ого... Навіть не розумію про, що ти...

    Вона спокійно показала на свою зовнішню частину долоні

    - Упс... Не вміємо символіку ховати, тобі говорили, що цей символ може розповісти про твою силу, типу якого вона характеру?

    - Користуючись нагодою, хто ти така?

    - Особисто ми незнайомі, тож навіщо воно тобі?

    - Важко дати відповідь?

    - Мене звуть Алевтина, одна із представників леді Кавахари на землі, також діюча учасниця групи захисників землі.

    - Он як, тобто ти знайома із Піхотою?

    - Авжеж, він до-речі бачив тебе учора у помісті Траоре, що там робив?

    - Я вимагаю адвоката.

    - Ха-ха-ха! Ти забув, що не людина? Хранителі не мають тут таких прав.

    - До речі я людина, п’ять років прожив на землі.

    - Ова, почнімо із пояснення, що невідомий хранитель вогню робить у покинутій «Big Cart»? Ти ніби нізвідки з’являєшся у цьому світі, попередній хранитель помер вісімсот років назад і тепер з’являєшся ти...

    - Тобі запитання подобається задавати? Ти так і відповіді не отримала нінащо.

    - З твоїх вуст так, а ось подумки ти розповів детально про все, вибач...

    Джон змінив вираз на обличчі й сів прямо

    - Якщо усе, чому стоїш? Йди далі.

    - Можливо хранителя важче прочитати, проте можливо таки.

    - Облиш, навіть я не можу раціонального пояснення своїм діям дати, куди там тобі...

    - Де таблички із будинку Траоре?

    - Цього я вже не розповім, мусить бути якась межа у прочитанні чужих думок.

    - Ти пручаєшся, отже це, щось цікаве.

    Алевтина спрямувала погляд в очі хранителя й стала пристально вдивлятися у них, проте його очі згоріли і телепатичний зв’язок був перерваний, після чого дівчина зняла окуляри й здивувала наявністю зелених очей.

    - Припини, я знаю, що це здобіса важлива річ, ми не розповімо власнику, що розмовляли про неї.

    - Тобто Агак тепер керує захисниками? Як низько ви упали...

    - Взагалі-то ні, ми під командування його величності, тож ні, ми не працюємо на Траоре. Із чого взагалі таке припущення?

    У кімнаті повисла тиша, Джон встав із лавочки й пішов до столу все ще не маючи очей

    - Тобі бодай видно там, щось?

    - Хто той хлопець, що у його дім я вдерся?

    Відповів він запитанням на запитання

    - Це також Стюард і то не його дім, ви навіть не підозрювали того, що верховний проживає два життя одночасно?

    - Отже він все ще із моєю сестрою ходить...

    Прошипів хранитель

    - Угу, проте цей Стюард не лише виховує Мета, він ще й справжнісінький терорист повір мені, не земного рівня.

    - Хто такий Телет? Він говорив із Натаном про нього, казав, що вони готують землю для його приходу.

    - Ми досі не знаємо хто він, проте нам вдалося відстежити деякий зв’язок між ним та богом Майя - Чаком, богом доща та блискавок, у деяких текстах використовували ім’я Телет для його назви, проте це було використане радше аби охарактеризувати, його як злого бога у той момент.

    - Тобто вони вірують у богів Майя? Яка нісенітниця, покличте коли буде Савітар, (він підвівся із-за столу й пішов у бік стіни, проте розвернувся аби запитати) до-речі він хіба не також бог блискавок?

    - Ми б знали більше, якби твоя поява не змусила нас тебе усувати із місця подій.

    - Ми уже три роки як знаємо, що Стюард верховний на Харані а тут я дізнаюся, що їх двоє, тож тому я і простежив за ним.

    - А у Траоре, що ти робив? І дівка ще була там якась.

    - Там була крадена річ у його домі, вона належала моїй подрузі.

    - Супер, можливо ти забув, що на землі це незаконно вламуватися у чужі будинки?

    - А Піхота? Він стіну пробив і готовий закластися, що комусь обличчя розбив, це законно?

    - Ми народні герої, якщо вже когось і б’ємо, то він того неодмінно заслужив.

    - Класне пояснення для незаконних дій.

    Він пішов до стіни

    - І куди? Ти навіть не знаєш де ти.

    - Зорієнтуюся по зорях.

    Саркастично відповів він і щосили вдарив кулаком об стіну, по ній пробігли тріщини які за декілька секунд зникли

    - Це в’язниця Томпсона і він на відмінну від вас уміє ховатися серед людей.

    - Хто такий? Чому невідомий?

    - Не гарячкуй, ми маємо одну мету, усунути Стюарда.

    - Я цього не казав, моя особиста мета, це знайти брата. (він перевів подих і додав) Ми змістили уже Талоса і почалася війна, Стюард бодай якось сприяє нашій перемозі і зміцненню як нації.

    - Він і визволив Левіафана, тобто цей Стюард, із своїм терористичним синдикатом, коять неприпустимі злочини на землі та іноді за її межами.

    - Сама кажеш, що це інший Стюард, не мій.

    Джон приготувався бити кулаком по стіні, проте співрозмовниця його знову окликнула

    - Якщо це два різних, тоді чому брат його проживає із цим, земним Стюардом?

    Джон опустив кулак й запитав

    - На пам’ятай будь ласка, звідки ти знаєш про хранителів?

    - Я представниця народу Авали, мене прислала мадам Кавахара, аби урегулювати вчинки Перуна.

    Хранитель повернувся обличчям до дівчини й запитав

    - Тобто Перун? Знову божество?

    - Так, проте слов’янське і вони не втрутяться поки не будуть втягнуті їх історичні землі а Стюард поки цього уникає.

    - Навіть якщо Стюард хранитель до цього причетний, мені байдуже, тому, що це не моя війна, тоді чому я мушу тут залишатися?

    - Можливо тому, що він убив Велеса, попереднього хранителя води.

    Вона знайшла зображення на планшеті мертвого Пітера й показала його Джону

    - Не може бути, він же...

    - Хто? Ти знав його?

    - Так, це хлопець моєї сестри, Емілі Прайс.

    - Ти тоді Савченко?

    - Угу, Джон – Роман Савченко, ми мігранти із штатів до Україну.

    - Тобі вісім? Ти не можеш бути ним!

    - Мені промотали час, Елеонор зробила мене дорослим аби протистояти Талосу.

    - Ова, чим далі у ліс, тим страшні партизани...

    - І не говори, отже ти кажеш, що він вмер?

    - Його убили перед прибуттям Талоса на Землю, проте так, вулична відеокамера зняла як Стюард був останніми відвідувачем, тож 2+2 = винен Стю.

    - Проте не факт, що мій.

    - Так допоможи з’ясувати, хто із них це зробив?

    - Але Пітер по записах минулий хранитель, він ніяк не пов’язаний із слов’янами.

    - Тобі казали, що Хранителі обожнювали відвідувати землю і величати себе як якесь із божеств, Але Пітер по записах минулий хранитель, він ніяк не пов’язаний із слов’янами.

    - як вони відрізнялися від людей наявністю над можливостей?

    - Щось таке розповідав Талос Емі а вона мені, проте відомо, що річ яка дарувала нам наші сили, нацистські німці називали енергією Вріл, також вони знали де наша планета знаходиться, хоч і назвали її на свій лад.

    - Ось бачиш, це можливо, допоможеш перевірити Стюардів?

    - Так, проте якого лиха Велес? Він ніби був адекватним, без оцієї маячні...

    - Нам невідомі усі приколи хранителів, чому вони у певний момент часу покидають хранительство і стають богами на землі, можливо Перун пояснить тобі, проте він буває тут інколи.

    - Гаразд, аби Петрик спочивав спокійно, він був прикольним пациком.

    Хранителя випустили із кімнати для затриманих і переведи у залу для брифінгу, по дорозі до неї він виглянув через велике прозоре вікно, перед очима Джона «відрився» мальовничий краєвид, він був приблизно на п’ятдесятому поверсі а туман був простягнутий приблизно на двадцятому чи тридцятому поверсі, сходило сонце і воно ще було приховане туманом.

    - Ова...

    Промовив він

    - Ми майже прийшли.

    Вони зайшли до зали і там уже сиділи: Піхота, кицько-дівка (чорна стриптизерша) та професор Пітерсон, Джон вдихнув на повні груди й промовив

    - Привіт усі, що ж... Я фанатів від вас будучи ще хлопчиськом правда тебе я бачу в перше (він сказав на кицько-дівку)... До-речі а де Крижана смерть?

    - А це хто бля такий?

    Запитав Піхота потягуючи люльку

    - Ти мене не пам’ятаєш? Учора у будинку Траоре зустрічалися.

    Джон простягнув йому руку аби привітатися, проте кумир був байдуже налаштований

    - Нахер пішов, перед церквою простягнеш руку.

    - Теді, якого дідька? Це твій фан і він до-речі буде не людиною.

    - Та з Говерли хотів я срати на нього (затягнувся й додав) згинь десь.

    Джон сів навпроти Піхоти й пристально вдивлявся у обличчя свого героя дитинства

    - Після того як ми його дістали, він трішки схиблений.

    Проінформувала його пошепки Алевтина

    - Я читав про це, мій відчим тоді працював із Ковальським над тією пасткою для антиматерії у якій ув’язнили Піхоту, В’єтнамці жорстоко повели себе.

    - Угу, він майже століття був у заперті, проте чув усіх та бачив і не міг ворушитися...

    Перешіптувалися вони

    - Но нахіба ти нам? Користь яка від тебе?

    Запитав професор Пітерсон

    - По-перше професоре я буду сильніший вас, по-друге я ліпше знаю Стюарда, тому якось так.

    - Маячня, із Стюардом і ми впораємося, на чорта він тут? Аля, ану поясни хід своїх думок.

    Промовив Теді і виклав ноги на стіл

    - Стюардів двоє, слабший із них мешкає на Землі, нам потрібно нейтралізувати його а допоможе нам Джон у цьому.

    - Он як... (почала кицько-дівка) він оточений своїми прихвостнями від ранку до ночі, неочікувано уже не вийде, ми лише за ворота а він втече, ми це вже проходили коли він переховувався на Мальдівах.

    - Із цим допоможу уже я, справа в тім, що зараз на геостаціронарній орбіті висить мій корабель, я можу зайняти над ним позицію і оточити фабрику силовим полем, це буде непропускний циліндр висотою у тридцять п’ять тисяч кілометрів, а поки ви будете пакувати його на землі.

    - До болі примітивно проте ефективно.

    Підтирав його професор

    - Як будемо із Натаном? Його протилежна форма А-10.

    Запитав Тед

    - Тобто А-10?

    Не зрозумів хранитель

    - Вони мета морфи, здатні перетворюватися на роботів а потім у транспорт, типу літака А-10 Тандерболт

    Пояснила Аля

    - Ова, звучить круто... Проте А-10 не зможе комфортно почувати себе на такій вузині, нема де розвернутися коротше.

    - Як і іншим, окрім автомобілів, хоча там буде бар’єр і ніхто його не покине, так же?

    Запитала «стриптизерша»

    - Авжеж.

    Підтвердив Джон

    - Проте є і інший варіант, я телепортую вас на фабрику де ви потай встановите на Стюарда транспортаційний маячок і я його перенесу до себе у в’язницю, тихіше і простіше.

    - Так ми не піднімемо паніку. Гаразд, ось це і був план, його і будемо виконувати.

    Сказав Піхота й пішов на вихід із нарадної

    - Готуйтеся до виходу, йдемо через пів години.

    Додав він через плече

    Джоні сидів спантеличений тим, що побачив і що усвідомив. Герой його дитинства не говорив так грубо бо був крутим, курив не тому, що мав регенерацію, він був морально зламаний через своє ув’язнення, він роками вважав його брутальним і харизматичним а насправді він переживав після депресійний період і допомогти йому вочевидь не було можливості.

    Раптом Хранитель стрибнув на ноги й побіг у слід за легендою.

    - Піхото! Зачекай!

    Крикнув він

    Хранитель наздогнав його у коридорі на відстані у шість метрів від дверей

    - Чого тобі?

    - Я... Я... не знав...

    - Що ти не знав? Що будеш говорити зі мною?

    - Через що ти пройшов, я гадав ти такий від природи... я постійно копіював тебе і навіть твої фрази використовував... я гадав, що це круто, проте тепер я збагнув, чому ти так поводиш себе...

    - Хлопче, не переймайся мною, що було те було, тепер коли ти знаєш правду, будь собою.

    Відповів кумир і пішов далі у своїх справах а Джон залишився посеред коридору пильно вдивляючись у спину Піхоті, тепер він не відчував, що безцільно прилетів на Землю, він класно провів цей час.

    По закінченні відведеного часу Піхотою, Джон телепортував групу Захисників на борт Суданоса.

    - Класно бути на орбіті нашої кульки.

    Промовила Аля

    - Проте є мільйони тих, хто вірить у плоску землю.

    Додав Теді

    - До-речі, я помітив твою крилату фразу, про Говерлу, звідки ти?

    Поцікавився Джон

    - Я мігрант із совка... У ті кляті часи моя супер сила дарувала мені шанс бути елітою, проте совок - це совок, тому я зробив ноги до штатів, був частиною команди Свобода, ото були часи...

    - Так, мій відчим колись розповідав, перед тим як покинути нас із мачухою, вона до-речі також була у вашій банді

    - Ким були вони?

    - Він був відомий як Талін, проте його іноді називали Теодор Ернест а мачуха Ольга Савченко або Фібіус.

    - Знав я твого відчима, це був товариш Ковальського по лабораторії...

    - Він мертвий, вбили його.

    - Хто?

    - Мій старший брат, він вбив відчима...

    - Бля... Отже із Свободи залишився лише я, Ольга і Ковальський, проте толку від нього ніякого так як збожеволів і поміщений до психіатричної лікарні, померли: Ксавєри, Чарльз та Єва, Теодор, тож якось так.

    - Теді, це ім’я після переїзду?

    - Авжеж, коли тебе звуть Анатолійєм, і ти робиш ноги із совка, то ім’я потрібно змінити.

    "Стриптизерша» підійшла до Пітерсона

    - Коли востаннє ти чув аби Піхота із кимось розмовляв про минуле?

    - Ніколи, хоча можливо із Карою коли вони на самоті.

    - А я про, що, почуваю себе не у своїй «тарілці»

    - Та припини, все добре.

    - Гаразд, ми на позиції і я вніс зміни для щита, можете вирушати, нехай буде з вами сила.

    Команда захисників питально глянули на Джона проте ніхто запитання не озвучив. Засяяв транспортний промінь і команда зникла а Джон відкинувся на спинку сидіння, він очікував на сигнал активації маячка який він дав для Стюарда, проте була тиша...

    Невідомо скільки минуло часу із тих пір як вони пішли, проте раптом індикатор маячка загорівся на екрані пеленгування, Джон ввів потрібні команди і місце перебування Стюарда змінилося, він з’явився у карцері на Суданосі, власнник корабля запустив сканування суб’єкта та взяття невеликої кількості біологічних зразків, а вже потім Джон повернув на борт команду Піхоти

    - Як спрацювали?

    Запитав хранитель

    - Чудово, де цей вишкрябок?

    Запитав Піхота

    - Прошу за мною.

    Джон привів їх до карцера у якому стояв Стюард

    - Якого бля?

    Запитав він

    - Ось ти хлопче і втрапив у халепу.

    Відповіла Алевтина

    - Ти міг би перенести його до нашої в’язниці?

    Запитав професор

    - Так, авжеж, мені лише потрібні точні координати, аби не перемістити його у підлогу або стіну.

    Відповів Джоні

    - Один раз можна.

    Відповів Теді

    - Ну як скажеш...

    Алевтина підійшла до хранителя із листком паперу на якому були записані заповітні координати

    - Ви подуріли? Від цього залежить моє життя! Не буде його у мене і ніхріна ви від мене не дізнаєтеся, якщо я здохну!

    - Не панікуй, здоровило, все буде тіп-топ.

    Відповіла Аля й підморгнула йому

    - Ну ти й су...

    Не встиг він договорити як засяяв і зник

    - Що ж, я свою частину договору виконав, тепер ваша, нахрін камінчика, скажіть які значення мають ці символи!

    Промовив Джон і дістав табличку яку викрав із дому Траоре

    - Дай табличку до рук і ми з’ясуємо, що на ній.

    Відповів Пол Пітерсон

    Хранитель прокрутив табличку у руках й кинув її у руки професора

    - Це координати, вісім символів до телепорта.

    Відповіла Алевтина

    - Що ж, тоді я полетів на пошуки брата а вам нехай щастить.

    - Навіть не дізнаєшся нічого про Стюарда?

    Поцікавилася кицько-дівка

    - Я позичив трішки матеріалів у нього, для аналізів

    Джон телепортував їх на планету а сам полетів до Харани. У гіперпросторі хранитель знову прийшов до карцера у якому був затриманий, він ввімкнув аналізатор днк в’язня, хоч і його на кораблі уже не було проте зразки автоматично зберігалися у базі після тлепортації, комп’ютер вказав на сто відсоткову генетичну сумісність із хранителем проте у тілі цього Стюарда були відсутні хранителькі гени, він був точною копією, проте із своїми особливостями.

    - Тоді як що їх правда двоє, хто вони і чому ідентичні?

    Він провів аналіз крові яку позичив у в’язня і вона підтвердила його як оригінала, він не був клоном, тіломіри били звичайними.

    - Просто клас а не день.

    Джон порівняв їх днк, яке зберігалося у базі, Стюарда хранителя і цього Стюарда і вони знову співали, єдина відмінність у них була у їх силах, один був мета морфом а інший не піддавався ідентифікації, його сила не була реєстрованою чи виміряною, вона була неосяжною навіть для комп’ютера. Те що Стюард був хранителем знали всі, проте хранителем чого, не знав ніхто.

    - Чому ми ніколи не задавалися цим запитанням? Чому усі сліпо йому вірили? Хто він такий? І що він зробив із Тімом?

    Ці та інші запитання не давали йому спокою, Джон покинув цей відсік і повернувся на місток із роздумами.

    Частина 4: одкровення

    На орбіті Харани відкрилося гіпер-просторове вікно із якого вилетів Суданос і зайняв позицію на орбіті планетки. Джоні “спустився„ на поверхню де його зустріла верховна хранителька води Емілі Р. Прайс

    - Привіт сестро.

    Джон обійняв її

    - Ти якраз вчасно прибув, ми відкриваємо меморіал “нашим”, “істинним”, “хранительським богам”.

    - Ти про, що?

    Джон відійшов від сестри й поглянув на неї із подивом

    - Поки ти казна де був, ми літали на землю і знайшли статую Терез, яку і перевезли на Харану.

    - Терези?

    - Так, це важко налазе на голову, проте це божок тодішньої пори, ще коли Перші населяли космос.

    - Тобто Стюар поклоняється богам Перших?

    - Як я раніше і казала, це важко усвідомити, проте у нас вільне релігійне сповідання, я йому не розповідаю за земних а він мене не силує до своїх.

    - Емі! Якого чорта ти робиш? Мене не було пару місяців а ти уже богів йому дозволила.

    Позаду них почулися чиїсь кроки, обоє синхронно обернули голови у бік звуку і побачили верховного

    - Як подорож Джоне? Ти знайшов, що шукав?

    Запитав Стю

    - Взагалі-то ні, правильніше сказати, що запитань лише побільшало.

    - Гаразд, тоді ходімо, щось покажу, меморіал скоро відкриють.

    - Богам Перших?

    - Джоне!

    - Нічого любове моя, Джоне у нас не заборонені інші боги, у кого хочеш у того і вір, я ж не теран?

    - Та який із тебе теран?

    Посміхаючись запитала Емі

    Вони прийшли до саду, по центру якого стояв великий, бронзовий чоловік, він не мав обличчя, натомість там був оголений череп, під мантією яка покривало його тіло також були кістки, це був скелет який тримав у своїй правій руці терези на яких палав живий зелений вогонь і це не була метафора, бо вогонь був справжній, рука із терезами була випростана наскільки дозволяв лікоть та плече, а ліва рука простягнута додолу із запрошувальним жестом, ніби статуя подавала руку аби той хто її взяв міг піднятися на ноги або піти із нею у незвідане, голова була зігнута також до землі, ніби вона дивилася на тих хто тут був, на тих, хто стояв перед нею, сама статуя була у висоту приблизно метрів десять, якщо не дванадцять. Навколо неї були ще постаменти, для інших, іще чотирьох «осіб», проте поки нікого не було, Терези стояли самі.

    - Це проєкція вогню на самі ваги, чи ви провели через усю статую отвір для подачі палива?

    - Джоне! Як тобі лише прийшла така божевільна думка у голову?

    - Заспокойся любове моя (він обійняв Емі й додав) ні Джоне, як тільки но ми її сюди привезли і встановили, то вогонь тут і запалав, це і є її божественність, доказ того, що моя віра жива. Ходімо Емі, дамо твоєму брату мить на самоті, можливо зараз Терези і зроблять йому одкровення своїх планів, щодо нього.

    Емі та Стюард пішли із саду про щось розмовляючи, дівчина заливалася від сміху а верховний продовжував їй розповідати якусь небилицю. На мить Джону здалося, що статуя дивиться на нього, проте переконання, що це шароварщина дало йому спокій і відчуття, що заним стежать зникло.

    Джон повернувся на корабель і попрямував до “планети„ вищих. Планетою їх дім не можна було називати, це був радше астероїд на якому вони штучно підтримували атмосферу. Хранитель пішов до будинку верховного вищого, на подив його ніхто не охороняв, він був на окраїні астероїда, сам, самісінький і без охорони. Пере вхідними дверима стояв заведений бензиновий генератор, який подавав електроенергію до будинку. Джон прочинив двері і пройшов у середину, там була: приємна, тиха атмосфера.

    - І чим я зобов’язаній такому відвідувачу? Сам хранитель вогню ступив на нашу... наш астероїд.

    На сходах уже чекав його Сем, верховний Вищих

    - Тим Семе, що саме ти був від початку світів, ти був тоді коли почався відлік часу, ти був коли народився наш всесвіт...

    - Хо-хо-хо, не заливай про початок часів, а усе інше конкретизуй друже, що саме тебе цікавить?

    - Не що а хто! Мене цікавить історія Стюарда.

    - Ого... Прямо знав до кого прийти.

    - То ти розповіси?

    - Все залежить, чи коректно ти ставитимеш запитання.

    - Хто такий наш верховний і чому його сили невідомі нікому? Чому їх двоє і жоден із них не клон і не близнюк? Як таке можливо?

    - Гадаю, нам слід пройти до мого кабінету, де я зможу пригостити тебе чаєм і дати деякі відповіді.

    - Тоді ходімо!

    Вони зайшли до маленької кімнати, приблизно п’ять на три метри та два до стелі. Під стіною стояло крісло на яке сів Сем а перед ним був стіл та ще два крісла, обличчям обернені до верховного, Джон сів у одне із них і запитав

    - То почнімо?

    - Авжеж.

    Сем налив чаю до чашок і посунув блюдце із чашкою до хранителя

    - Чому чай?

    - Мені його знайома порадила, із системи Карта

    - Ви цілу сонячну систему пустили на вирощування чаю?

    - Цей чай потребує специфічних умов для дозрівання і якраз такими умовами володіла сонячна система, тож так, усю систему (він відпив чаю й запитав) то чому ти вважаєш, що саме я володію відповідями на твої запитання?

    - Тому, що твоя сила жити вічно, ти найстарший із усіх, то до кого мені звертатися?

    - Твоя правда (довгий ковток)

    - То хто такий Стюард і звідки у нього любов до богів Перших?

    - Тому, що він і є перший, він стояв за Талосом чи Джаносом, він їх Карабас.

    - Проте, чому для подолання Талоса йому знадобилися ми?

    - Інші, інші Перші заборонили присутність серед малорозвинутих рас, вони шукають спокою у цьому всесвіті і їм немає діла до нас а такі як Стюард далі маніпулюють цими істотами, проте залишається у тіні аби заним не прийшли.

    - Бляшечки....

    - І не говори.

    - Гаразд, якщо ти це все знаєш, чому нічого не робиш?

    - Гадаєш, що моя сила це всього лише безсмертя? Помиляєшся хлопче! Я приречений вічно спостерігати за вами і не втрачати при цьому глузд, знав я одну панянку, Джесіка було її звати, так її сила взагалі полягала, що вона помре від старості, тобто ні: хвороби, ні кулі, ні чотирнадцятий поверх, нічого її не могло вбити окрім старості, Жнець прийшов по неї у віці ста двадцяти років і тоді вона померла, а я живу далі і кожного наступного дня я все більше розчаровуюся у живих.

    - Йой, якщо чесно то мене вже дуже зачепила велекодка на “Люцифера” про чотирнадцятий поверх... Хіба не смішно?

    Сем мовчки випив вміст своєї чашки і запитав

    - Щось ще?

    - Якщо він перший, то може бути у декількох екземплярах?

    - Вочевидь, що так.

    - Як його можна здолати?

    - Ніяк, ти йому нічого не зробиш, він же сильніший за тебе, він володіє у прямому сенсі усіма силами, тож нічого ти не вдієш із ним... Проте нашим, нищим світом продовжують розгулювати й інші Перші, просто вони кабздець як маскуються...

    - Тепер зрозуміло, Тім знайшов, щось про нього і Стю вирішив діяти.

    - Ймовірно, що так, хтось із них, він або Ева...

    - Бля

    Джон підвівся і попрямував на вихід, проте верховний його окликнув

    - То нафіга тобі його перемагати?

    - Він тримає сестру під ментальним контролем, вона уже як наркоша, живе коли є Сцюард поблизу.

    - Знайди хранителя порядку, вона допоможе навести тобі лад.

    - Як її звуть?

    - Здається Меґі і вона п’яниця.

    - Без повія?

    - Ні, ні, просто п’яниця.

    - Гаразд, буду вдячний (Джон пішов на вихід, проте зупинився й запитав) то боги перших таки реальні?

    - Не знаю чи можна їх вважати богами, як простаті так, без роздумів реальні, проте чи боги вони... гадки і сам не маю.

    - До-речі, він міг її десь ув’язнили на випадок, щоб вона його не підісрала, ну ти зрозумів і ще, не розділи участь Тіма та Еви.

    Джон видихнув повітря із легень і пішов на вихід, пройшов порожній коридор і вийшовши на двір спалахнув й полетів на корабель. На містку він задав координати до Харани й мовчки полетів до неї, історія яку розповів йому Сем не піддавалася логічному проясненню, навіть переживши цей жах із історією про вирощування їх Ольгою та Таліном а потім ніби прийшов біологічний татко Талос, проте і він виявився паскудою бо вкрав їх у брата Джаноса і видав за своїх, бляха та вони прожили цілий клятий турецький серіал за три роки, де зради і неочікувані повороти відбувалися на кожному кроці їх життя, із роздумів його “витягла„ система сповіщення про наближення до планети, де він знову зайняв відведене місце на орбіті й спустився на її поверхню. Хранитель вогню полетів у великий бар, місце де був головним хранитель утіх, у володіннях цієї істоти кожен міг знайти власну причину аби затриматися: секс, наркотики чи випивон тут були доступними і здавалося, що у нескінченній кількості. Це місце добре башляло у бік верховного палацу, це одна із причин чому воно було відчинене досі, тут істоти будь-якої національності були у власній бульбашці комфорту, азартні ігри дарували відчуття багатства, ніби ти і міг володіти цим місцем, проте воно потай володіє тобою.

    Хранитель сів за барну стійку й замовив ром який був вистояний у Урських черепах, бармен зміряв замовника поглядом, проте видав замовлення а Джон сидячи перед стійкою відпив із бокалу спиртного, на мить він розслабився і навіть спіймав на собі погляд дівчини японської зовнішності, вона сиділа сама за столиком у чорній сукні без рукавів й мовчки пила текілу і дивилася як йому здавалося на нього. Джон без вагань випив дужим ковтком алкоголь і приклав тильну частину зап’ястя із їх символом до терміналу зчитувача фінансів, після успішної оплати він взяв з-під стійки пляшку й пішов у бік красуні, яка побачила що хранитель рушив до неї змінила вираз обличчя на розчарування.

    - Привіт, лялю

    Сказав він і поставив на стіл пляшку шампанського

    - Ти мені стеження похерив, козел!

    Буркнула вона й пішла

    - Зажди, я допоможу впіймати цього оленя якщо ви розділите зі мною вміст цієї плашки.

    Промовив Джон і краєм ока помітив як по тілу одного клієнта пробігла золота блискавка і він зник, залишивши після себе вітряний потік

    - Сука!

    Вилаялася японка і також зникла, проте перед переходом на надшвидкість її тілом пробігла зелена блискавка із частками червоної

    - Кляті бігуни...

    Джон підвівся й покрившись вогнем він також побіг слідом за ними

    Вибігши на вулицю він помітив як два силуета побігли у бік пагорба, Джон піддав полум’я й побіг за ними, він мчав так швидко як тільки міг, проте бігуни розвили недосяжну швидкість для нього, тому він біг за ними із приблизним розривом у пів кілометра, передній бігун, той, що із золотою блискавкою відважно біг у перед, навіть не дивлячись, що відбувається позаду нього. Джон почув як слідом за ним мчить щось: металеве, масивне та швидке, обернувши голову назад він побачив металевий обладунок сірого кольору, який вдарив хранителя по обличчю й той втратив рівновагу й упав, збільшивши відрив між ним та бігунами, обладунок наздоганяв дівчину, коли вона підстрибнула у гору то броня наздогнала її та огорнула дівчину поки та знову ступала на землю, після цього незнайомка наздогнала втікача і зникла у якомусь синьому порталі.

    - Йой, як же мене впалило.

    Пробурмотів Джон

    Після невдалої погоні він повернувся у бар де побачив Анну

    - То як, знайшов брата?

    - Е... ні, не знайшов.

    - І номера вона тобі не дала?

    - Ти про, що?

    - Про дівку за якою ти так поспішав.

    - Не підколюй бодай ти мене.

    - Вставив їй?

    - Анно! Вона досить зайнята була, а що ти тут робиш? Невже нічна зміна?

    - Дуже смішно, проте мушу визнати, твій підкол був жорстокіший за мої.

    - За мій рахунок (він покликав бармена) налийте ще мені того ж а пані... що буде моя пані?

    - Теж що і пан.

    - Гаразд, нема запитань.

    Бармен мовчки взяв із шафи позаду себе пляшку й налив у два стакани й підштовхнув до замовників

    - Що це?

    Запитала дівчина

    - Це моя люба, те від чого навіть у нас буде завтра похмілля, це ром який був вистояний у Урських черепах.

    - Ти без малого на планеті три роки а вже історію знаєш, це вау.

    - Тут нічого цікавого, мої опікуни хоч і були жителями землі, проте належали до Альтерійців, тож із дитинства я знав, що Урський міністр віддав життя коли допомагав народу моїх опікунів, його вбив один із головорізів Талоса.

    - Трагічна історія, скільки тобі тоді було?

    - Можливо років так чотири.

    - А зараз, якщо не секрет, скільки від народження?

    - О, це цікаве запитання, від народження мені п’ятсот вісім років, із них я п’ятсот років був заморожений і загублений, п’ять років прожив на Землі як дитина а інші три уже тут, на Харані.

    Джон випив вміст стакана і покликав бармена

    - Друже, залиш тут пляшку

    - Гаразд.

    Він поставив пляшку на стійку й повернувся до інших клієнтів

    - То ти дрібний засранець, я вже хотіла тебе звабити а ти...

    - Мені Елеонор промотала час, аби битися із Талосом було кому, тож якось воно так.

    - Ех ти, дитинка...

    - У нас хранителів, генетична пам’ять, тому я себе впевнено почуваю у цьому тілі а не як дитина яку заперли тут насильно.

    - Гадаєш, що я передумаю? Я тоді мусю бути дуже п’яною а я так не напиваюся.

    - Якщо спробую напоїти тебе, подумаєш, що я ґвалтівник і мені лише секс потрібен від тебе, буду пити сам, подумаєш, що ти мені не цікава і я тебе не добиваюся.

    - Ей, невже ти такої думки про мене?

    - Вочевидь, воно так і є.

    Відповів Джон і випив із горла

    - Ну ти і гад, тепер я мушу запропонувати себе тобі, аби це була моя ідея.

    - Тобі діти подобаються?

    - Це твоя хвора інтерпретація моїх слів.

    - Просто цікавлюся.

    - Серед хранителів популярний інцест, тому не дивно, що я тебе зваблюю.

    - То ти мене розбещуєш? Я повнолітній уже як п’ятсот років, запізнилася.

    - Йой, тоді зачекаю наступного хранителя вогню.

    - Тоді якщо я правильно тебе зрозумів, я чекаю на тебе у кімнаті 68.

    - Це не моя улюблена число.

    - Яка є.

    Він поклав на стійку перед Анною брелок із кнопкою а сам розрахувався за питво яке випили й став обличчям до дівчини із піднятиси руками

    - Я чикаю на вас.

    Сказав він і згорів а дим та полум’я полетіло у гору, пройшовши через дах

    Анна взяла до рук телепортаційний брелок який залишив їй Джон, недовго думаючи вона допила вміст свого бокалу й натиснула на кнопку і її телепортувала автоматична програма Суданоса.

    Харана

    Емілі зайшла у тронну залу Стюарда й озираючись чи нікого немає поруч зняла приховану камеру із картини, верховна поспішила на вихід із зали, вона посміхом попрямувала до мало відвідуваної зони палацу, де вона ввімкнула показ записаного матеріалу, із камери вилетів голографічний інтерфейс керування, де вона знайшла відео й ввімкнула його із прискоренням. Перші години нічого цікавого, а потім вона знайшла момент де із Стюардом заходила до тронної зали, але вона була готова заприсягтися, що небула у тронній залі із своїм чоловіком, вони щось на записі палко обговорювали, коли Стюард не витримав і ударив їй ляпаса, що дівчина явно не очікувала. Еммі інстинктивно торкнулася своєї щоки, намагаючись знайти докази того, що це було насправді, аж раптом вона відчула чийсь вологий подих, хтось стояв позаду неї і дихав у потилицю. Верховна зібрала усю свою силу, аби не закричати і не кинутися навтьоки, дівчина різко обернула голову назад себе де побачила свого коханого

    - Знаєш, Емілі Р. Прайс, а ти вперта сука! Я втомився витирати тобі пам’ять, проте ти кожні скількись днів починаєш мене підозрювати і ця хрінь заходе на нове коло.

    - Навіщо ти це робиш?

    - Не твого розуму справа, проте можливо тому, що ти могла колись не дати мені списати алгебру!

    - Алгебру?

    Стюард знову стер пам’ять дівчині і поки вона була розгублена він забрав із її руки відеокамеру, коли приголомшення пройшло то він заговорив

    - Люба, що ти тут робиш? Це віддалені зони палацу, чому ти сюди прийшла?

    - Я не... Я не пам’ятаю, як я тут опинилася...

    Стюард обійняв її і став гладити по спині, примовляючи

    - Не бійся, все добре, я тебе знайшов і повернув до дому.

    - Не боюся, бо все добре, ти мене знайшов і повернув до дому.

    Повторила вона навіть не розуміючи навіщо вона це робить

    Суданос

    Джон не кваплячись розігрівав щось у мікрохвильовці як його окликнула Анна

    - Привіт, як спалось?

    - Гадаю, що ти переймаєшся більше нашою близькістю, тому відповім про це, ти - вогонь.

    Джоні відійшов від столу і хранителька побачила його наготу нижче пояса

    - Джоне! Тобі, що тридцять?

    - Ні, проте я полюбляю ходити голим, нічого не тисне.

    - Ти просто божевільний.

    - Та невже, будеш снідати?

    - І що нам пропонують?

    - Ну є: яєчня і я очікую поки до плавиться сир на бутербродах.

    - Тоді буду.

    - Ти їси смаженні в круту?

    - Угу, поки не лопнуть смажу.

    - Вдам, що не розумію про, що ти.

    Хранитель поставив ще одне блюдце на стіл, взяв пательню й розбив у нього три куриних яйця, після вкинув дрібку солі і розколотив їх до однорідної маси а після торкнувся дна пательні і воно почервоніло а яйця за шкварчали. Після приготування він переклав їх у блюдце яке приготував раніш.

    - Який сервіс, ви мене балуєте.

    - Аби було смачно.

    - Чим займаєшся сьогодні?

    - Буду розмовляти із верховним на досить серйозну тему.

    - Ти бронював у нього аудієнцію?

    - Він спить із моєю сестрою, тому бронювати не потрібно.

    - Але не з тобою.

    - На що ти натякаєш?

    - Нінащо, просто він верховний і ми мусимо йому коритися.

    - Та невже, за нього ніхто не голосував, просто ніхто не хотів цим займатися, він не спаситель Анно, він...

    - Правильно Джоне, ти не мусиш мені нічого доводити, те, що у нас було не означає, що ти мусиш ділитися зі мною усім.

    - Просто думаю, як це сказати, Стюард Перший і він це приховує, навіть вбиває аби це залишалося таємницею, ще він тримає мою сестру у ментальному рабстві, коли він поруч, то їй дихати стає легше.

    - Може у них просто палке кохання?

    - Він її мучить! Готовий побитися об заклад, він її утримує проти волі, із тих пір як зник Тім... як він зник то Емі стала черпати своє щастя від того негідника, який вбив її колишнього.

    - Тобто? Вона знає про це?

    - Не певний, проте друзі показали, хто вбив його, хто вбив хлопця моєї сестри і минулого хранителя води, ним був Пітер.

    - Я знала Пітера, він був чудовим... чудовим другом. Що як ти матимеш деякий важіль на верховного, аби він відпустив її?

    - Ти про, що говориш?

    - Поки ти був у штаб-квартири Захисників, я вкрала із їх сервера відео, де Стюард випускає Левіафана на волю, це було знято камерою відеоспостереження навпроти камери ув’язненого, я планувала це використати для себе, проте шкода твоєї сестри.

    - Класно, я був би вдячний до гробу.

    - Можеш уже віддавати частинами, будемо рахувати від вчора.

    - Пані, я в боргу перед вами.

    Харана

    палац верховного

    Стюард зайшов до середини свого кабінету, де на нього вже чекав Джон, він сидів у його кріслі із ногами на столі

    - Як житіє, Стюарде?

    - Чому ти тут?

    - Я хочу, аби ти дав Емі спокій, аби припинив оцей театр який ти розіграв.

    - Не розумію про що ти, ти не був присутнім на нашому весіллі і тепер чогось вимагаєш?

    - Проте Емі пам’ятає мене там, ось ти і втрапив у свій же капкан, що зітреш мені пам’ять ?

    - Не сміши, хіба я таке колись робив?

    - Не знаю точно, проте Емі домалював мене, вона і ще хто мене пам’ятає на весіллі?

    - Не треба так пити багато як ти п’єш і ти пам’ятав би все також.

    Джон підвівся на ноги й із голови став підійматися легкий дим

    - Досить, я знаю, що ти Перший! Ти вбив Пітера і випустив Левіафана! Куди подівся твій любий брат Метю, якого ти так оберігав від Талоса? Мені здавалося ви найліпша родина!

    - Яка нісенітниця, я ж самий звичайний хранитель часу.

    - Проте я пам’ятаю Елеонор хранителькою часу, хоч і вона назвала себе Вищою! Досить переписувати історію, оточуючі нас не помічають нестиковок, тому ти і тримаєш Емі у трансі, проте я, я бачу відмінності, що ти зробив із Тімом?

    - Нічого я із ним не робив.

    - Він теж помітив аномалії і вийшов на твій слід, ти вбив його і вигадав оцю погоню за Дедалом, який же я дурний, що повірив у цю небилицю, його ж не існує! Чи не так?

    - Послухай...

    - Ні, це ти поглянь!

    Хранитель вогню кинув до ніг Стюарда планшет із відео де ще один дублікат Стюарда стоїть у карцері на Суданосі

    - Це знято днями раніше, тебе двоє, чому сенсори мого корабля не можуть розпізнати твою силу? Годі оцих казок! Хто ти мать твою і чому ти нас тут утримуєш?

    Стюард клацнув великим та середнім пальцями ніби щось мало послідувати звуку

    - Твоя правда, хочеш правду, тоді слухай, цей світ створили для таких як Тім чи ти із Емі. Ви вбивці, жорстокі мерзоти яких ми засудили на довічне перебування у віртуальному світі, так історію змінюю я, ботакож як і ви, я справжній.

    - Випусти нас звідси!

    - Не тобі вирішувати, тепер коли ти знаєш правду, ти можеш повернутися до Анни й засадити їй.

    - Звідки...

    - Бо вона програма, яка тебе розважає.

    - Ні, вона дала мені деякі докази проти тебе.

    - Вона запрограмована бути твоїм компаньйоном, до-речі ти та Тім можете жити тут як забажаєте, я всю лють свою зганяю у ночі на твоїй сестрі.

    - Нікчема!

    Джон хотів підлетіти до верховного проте застиг по середині, між Стюардом та його столом

    - Я можу мучити і тебе, коли така твоя воля.

    - Я вб’ю тебе!

    - Ну чому? Ти можеш жити як живеш, можеш уявити собі найкращу історію, де ти у центі подій. У реальному світі ми незнайомі, а ось із сестрою твою я знайомий і це стерво несе покарання за вчинки там, мені просто діла до тебе нема чи до Тіма, Талос панував цим світом а я хотів ліпші умови собі, тому і заохотив вас до бунту.

    - Що правда із цієї внутрішньої історії?

    - Ви діти Джаноса та Інід, не Тім він Талосів, Талос украв вас у брата Джаноса і віддав Ользі та Теодору, ви просто як би граєте за цих персонажів, це історія ваших... нехай буде аватарів

    - А Сем? Він...

    - Також програма, навіть Піхота, все кого ти бачив, це персонажі вашої в’язниці, справжні лише: ти, Тім, Емі та я.

    - Я не розумію, тоді чому програми допомагали мені тебе викрити?

    - Бо для них, це справжня історія, їм це шкодить і вони помилок не пробачають, вони вважають Пітера живим, бо вони у своєму розумінні такі ж живі як і він.

    Стюард відпустив Джона і той впав на підлогу

    - Ким я був у реальному світі? За що мене засудили?

    - Ми незнайомі, звідки мені знати.

    - Тоді Емі, що вона зробила?

    - Вбила моїх: вагітну дружину та ненароджену доньку, тому я отримав можливість карати її тут.

    Джон підвівся на ноги

    - Я переможу тебе, тож облиш ці спроби.

    - Гаразд, можливо більше ти мене ніколи не зустрінеш, я знайду спосіб як покинути цей світ.

    - Нехай щастить, тобі не покинути цього світу, щоб ти не робив

    - Проте я спробую

    Хранитель вогню перенісся на свій корабель і Суданос покинув орбіту Харани

    Над проєктом працював:

    Тім Савченко

    У проєті зявлялися:

    Тимофій Савченко,

    Евелін Уолес,

    Джон - Роман Савченко,

    Емілі Роксана Прайс,

    Елеонор,

    Девід,

    Талос,

    Владислав Лєнцев,

    Анна Монро,

    Ольга Савченко,

    Теодор Ернест,

    Теді Міллер,

    Алевтина,

    Сем Сміт,

    Пол Пітерсон,

    Рейлін кавахара,

    Стюард

    та інші...

    Епізодичні ролі:

    Стейсі Шеппард,

    Роман Скрипка,

    Ніколас Райт,

    Том Сімонс

    та інші...

    Згадані персони:

    Агак Траоре,

    Томас Томпсон,

    Максим Голобородько,

    Джанос,

    Інід,

    Атта,

    Ксавє Чарльз,

    Ксавє Єва,

    Ковальський Любомир

    та інші...

    За мотивами однойменної рольової гри ХРАНИТЕЛІ

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.