Абракадабра. Або Теорема про закриті очі.

Управління магічних ресурсів Провансу давно перебувало у занепаді. Дракони перевелися через низьку якість атмосферного кисню, чарівні палички з кущів ліщини вкрилися банальною попелицею, а ліцензовані чорні коти масово тікали в Монако, бо там краще годували.

Жустін (рудоволоса, кучерява, із зухвалим поглядом і хронічним невиконанням плану з дрібного шкідництва) сиділа на підвіконні своєї вежі й лютувала..

Причиною її люті був лицар Жерар. Лицар Жерар мав коня, залізні обладунки, диплом магістра тактичного штурму та абсолютно порожню черепну коробку в усьому, що стосувалося міжособистісних комунікацій. Простіше кажучи, він жутко "тупив".

Вчора Жустін, ризикуючи репутацією, скинула йому на голову з вікна троянду. Жерар підняв квітку, три години вивчав її на предмет засідок гусениць, після чого зачохлив у пергамент і підколов до рапорту про «невизначені ботанічні опади».

А коли вона прямо сказала йому: «Жераре, мені холодно самотній уночі», він притягнув їй у подарунок вовняну ковдру військового зразка з печаткою інтендантства.

— Ну ні, — пробурмотіла Жустін, люто розчісуючи кучері. — Матеріалізм має свої межі. Пора переходити до важкої артилерії.

Вона точно знала, що все вийде.

Перед самою смертю

(безглуздою і глибоко ненауковою, через невдалу дегустацію сирих мухоморів)

її бабка, стара і досвідчена відьма Луїза, відкрила їй Головний Секрет.

«Жужу, дитино, — хрипіла стара, відпиваючи розсіл. — Усі ці маги в гостроверхих капелюхах — шарлатани. Вони думають, що „абракадабра“ в кінці заклинань — це просто красиве слівце для рими. Дурні! Це спотворене латинське „амбра Кадавра“. Насіннєва рідина вищого демона. Тільки на цій речовині тримається вся фундаментальна метафізика всесвіту.

А оскільки демони — егоїстичні тварюки, свіжу амбру ніхто отримати не може. Тому й магія у світі зникла.

Знайдеш демона — знайдеш любов...»

Жустін підійшла до справи з науковою педантичністю. Вона нафарбувала губи екстрактом шаленої вишні, влізла в сукню з таким декольте, яке в нормальні часи викликало б три позачергові засідання Святої Інквізиції, і рясно опшикалася парфумами з ароматом конвалій та легкої паніки.

Накресливши на підлозі п'ятикутник (кривувато, бо циркуль конфіскували за борги), вона прочитала виклик...

Повітря згустилося, запахло сіркою і дорогим чоловічим лосьйоном.

Зі спалаху диму з'явився Демон Вищої Категорії.

Жустін затамувала подих.

Демон був прекрасний: високий, із блискучими рогами, у шикарному камзолі. Але в його очах світилася знайома, рідна "тупість"...

І він дивився на неї точно так само, як лицар Жерар на тактичну карту облоги замку.

— Прізвище, ім'я, по батькові?

— нудним голосом запитав Демон, витягуючи з-за пазухи блокнот.

— Мета виклику?

Якщо з приводу іпотеки на душу, то бланки серії «Б» закінчилися. Приходьте в четвер.

«Господи, вони й у пеклі провели бюрократичну реформу!»

— вжахнулася Жустін.

Демон "тупив" не менше за лицаря...

Розуміючи, що інтелектуальний діалог ні до чого не призведе, відьма вирішила діяти методом прямого адміністрування.

Вона заплющила очі (бо так вчили на курсах практичної магії, аби не випалити сітківку харизмою прибульця), зробила рішучий крок уперед і міцно, обома руками, вхопила демона за те, що, за її розрахунками, мало перебувати в зоні нижче пояса.

— Ууууіііііі !!! — пролунав ультразвуковий крик, від якого в радіусі п'яти миль закисло все французьке вино.

Жустін розплющила очі. Демон, підібгавши ноги і тримаючись обома руками за свій довгий, покритий шовковистою шерстю і забезпечений чутливим пензликом... ХВІСТ, злітав під стелю.

— Дика! Божевільна жінка! — верещав владика гріха.— Це ж нервові закінчення!

Це зона підвищеної чутливості за класифікацією Люцифера! Я поскаржуся в профспілку!

Зі звуком «пфффф» і запахом горілої шерсті Демон розчинився в повітрі, так і не поділившись магічним інгредієнтом.

Жустін залишилася стояти посеред кімнати, важко дихаючи. Раптом позаду неї почувся звук, схожий на роботу старого, іржавого дизельного двигуна. Вона повільно повернулася до дзеркала.

Там, у каламутній глибині скла, сидів привід бабки Луїзи.

Стара трималася за живіт і видавала свій фірмовий, сиплий, нестерпний регіт, який завжди доводив Жужу до сказу.

— Ха-ха-ха! Ой, не можу! — заходилася привид-бабця, витираючи нематеріальні сльози. — За хвіст! Професіоналка! Магістр окультних наук! Абракадабра курам на сміх! Ну що, Жужу, зате тепер ти знаєш, де у них хвіст росте!

— Замовкни, бабцю! — крикнула Жустін, тупнувши ногою. — Я втратила єдиний шанс! Тепер Жерар ніколи не буде моїм! Я лишуся старою дівою з купою незакритих магічних квестів!

— Та зазирни ти у вікно, горе моє,

— відіткнула бабця, продовжуючи гигикати.

Жустін підбігла до підвіконня. На площі перед вежею, прямо на бруківці, сидів лицар Жерар.

Його обладунки були розстебнуті, шолом валявся поруч, а сам він тримався руками за... задню частину своїх залізних штанів і видавав тихі стогони. Поруч із ним крутився стурбований зброєносець.

— Що з ним? — ахнула Жустін.

— Емпатичний резонанс вищого порядку, дурепо,

— лагідно сказала бабця з дзеркала.

— Пам'ятаєш, ти казала, що вони з демоном схожі за характером? Так от, у казковій Франції інформаційні поля дурнів повністю синхронізовані. Коли ти відірвала хвіст у Пеклі, твій лицар отримав такий защемлений сідничний нерв на землі, що тепер три тижні не те що на коня не сяде — ходити не зможе.

Жустін повільно посміхнулася. В її рудій голові миттєво вибудувався новий, абсолютно логічний план...

— Зброєносцю! — крикнула вона вниз, перехилившись через підвіконня..

— Несіть пораненого до мене! Я дипломована відьма, спеціалізуюся на мануальній терапії та лікуванні защемлень! Доглядатиму його особисто.

Три. Тижні. У замкненому просторі.

Вона повернулася до дзеркала і підморгнула бабці. Магії у світі, можливо, і не було, але правильне розуміння анатомії та інформаційних полів працювало значно надійніше за будь-яку «абракадабру».