Сільський роман з пригодами

Сільська дискотека, що відбувалась раз на тиждень, була подією, на яку чекало все село. Літні люди приходили до клубу, щоб подивитися, як танцює молодь, а підлітки крадькома спостерігали за дорослими, вивчали рухи та прийоми. Та якщо після дискотеки вдасться підглянути, як хтось цілується - то тиждень очікування був цілком виправданий.

Світло ліхтарів мерехтіло, музика гриміла на всю площу, а хлопці у вишиванках та дівчата у найкращих сукнях кружляли у запальному танці.

Петро стояв біля паркану та, не кліпаючи, дивився на Ярину.

Вона була велична. Наче та скіфська баба, що стоїть на узгір’ї неподалік села - гарна, грізна й загадкова. Довге русяве волосся спадало на плечі, очі наче два повні місяці, а постава як у княгині, що звикла керувати долями.

Петро зітхнув. Він уже пів року задивлявся на Ярину, але підійти сміливості не вистачало.

Хлопці за його спиною підбадьорювали:

– Та йди вже, Петре, скажи їй щось!

– Що? «Ваше величносте, дозвольте?» – невпевнено відказав він.

– Та ні! Просто спитай, чи танцює!

Петро зітхнув, поправив комір і рушив до Ярини. Коли нарешті наблизився, серце билося так, що, здавалося, зараз виплигне. Він глибоко вдихнув і запитав:

– Ти танцюєш?

– Поки ні, - лукаво посміхнулася Ярина.

Петро миттєво відчув, що тоне в її погляді, а ще – що тоне в своїй імпровізації. Ще мить, і він зніяковіє, тому різко взяв себе в руки.

– Йдемо, поможеш трактор штовхнути! – видихнув пропозицію Петро, та ледь дихав, очікуючи що Ярина або відправить його під три чорти, або по шиї лусне.

– Оце поворот. Ну, веди, богатирю, - примружилася Ярина.

Трактор, що застряг за клубом у калюжі, належав дядькові Миколі, який

вирішив подивитись ту саму дискотеку про яку його жінка вже мозок проїла. Все каже, поїхали, якщо не потанцюємо то хоч подивимось.

Дядько Микола, розмахуючи руками, лаяв механіку, яка відмовила саме в потрібний момент.

Коли він побачив Петра з Яриною, очі його загорілися надією.

– О, молодь! Якраз вчасно! Давайте, хлопче, берися ззаду, а ти, дівко, штовхай з боку!

Ярина закотила рукави. Дівка вона була дужа, а тому, коли Петро з усієї сили натиснув, а Ярина додала свою могутню допомогу, трактор раптом рушив, і Петро, не втримавшись, полетів у ту ж калюжу, що щойно загороджувала шлях. Всі, хто спостерігав за рятуванням трактора, зареготали, а Ярина простягнула Петру руку:

– Ну, тепер точно потанцюємо. Тільки спершу штани перевдягни.

Петро, все ще мокрий, але щасливий, усміхнувся:

– Хоч з трактором впоралися!

Дискотека того вечора ще довго гомоніла про новий цікавий поворот подій, а Петро, який нарешті насмілився підійти до Ярини, зрозумів що іноді варто діяти сміливо, навіть якщо результат буде неочікуваний.

Після дискотеки Петро провів Ярину додому. Йшли повільно, розмовляли, сміялися. Небо всіяли зорі, і здавалось, що ніч сплела між ними якусь особливу нитку. Дійшовши до воріт, Петро почухав потилицю і, набравшись сміливості, запитав:

- Так я прийду до тебе завтра ввечері?

- Знов трактор штовхати позвеш? – хитро усміхнулась Ярина.

- Залежить від ситуації, - не розгубився Петро, та притягнув до себе Ярину в палкому поцілунку, і вона була ніжна мов квітка.

Петро відчув, як по спині пробігло тепло.

Може, і не вальс, але їхній танець цієї ночі вже почався.

Авторка – Марина Чайка