Цугцванг

Ніч опустилася на місто, подібна до важкої оксамитової завіси, що приховує жахи, про які не варто згадувати при світлі дня. Я, скромний годинникар Бенедикт Грім, знайшов її на порозі своєї майстерні рівно рік тому — у січні, коли мороз малював на склі візерунки, схожі на плани забутих фортець. Вона представилася Регіною. Її шкіра мала відтінок найчистішої слонової кістки, а очі — глибокі, нерухомі — нагадували два обточених агати. Вона не мала речей, окрім дивної сукні, поділ якої був розбитий на ідеальні чорно-білі квадрати. — Мені потрібен притулок на триста шістдесят п’ять днів, — промовила вона незвичним, але приємним голосом. — Я маю пізнати хід вашого часу, перш ніж повернутися до своєї Великої Гри. Я, засліплений її холодною, майже математичною красою, погодився...