Шлях Тигра

Гепарди були дещо дивним народом. Порівняно з іншими кішками, вони намагалися триматися нейтралітету й не вступати у відкриті протистояння. Любили курити котячу м'яту й попивати коктейлі. Попри те, що за своєю суттю вони, як і ми, мали б бути одинаками, усе-таки гепарди любили товариство один одного. Певною мірою вони були аналогом хіпі у світі перевертнів. Однак єдине заняття, в якому вони любили змагатися, були перегони.

— Ну, як ви тут? Уже обкурилися? — запитав Ед, звертаючись до Ера. Ер був організатором перегонів і нашим близьким другом. Він вирізнявся норовистістю, але завжди був чесним і прямолінійним.

— А ти, я дивлюся, вже п'яний, Ед, — усміхнувшись, відповів гепард.

— Я всього лише трохи пригубив.

— Звісно-звісно. Треба думати, що ти й Гарфа обігнав.

— Я піддався, — після його слів ми з Ером розсміялися.

— Що ж, мабуть, ти сьогодні не бігаєш, — Ед злостиво пирхнув, але не став заперечувати. — Гарфе, а ти будеш? Бачу, стоїш на лапах рівно.

— Усе можливо, Ере. Однак, судячи з того, що Свейн не курить, мабуть, у нього сьогодні забіг.

— Твоя правда, наш старий чемпіон бігтиме з Розз.

— О-о! Я її пам'ятаю. Це ще та бестія. Вона вже вирвалася до чемпіонату?

— Так, Ед. Треба менше пити, може, тоді ти почнеш приходити частіше й побачиш, як змінюється таблиця чемпіонів.

— Ладно тобі, годі вже мене підколювати.

— А хто ще сьогодні бігатиме? — я вирішив відволікти Ера, а то він так і зацькує своїми жартами Еда.

— Рен і Самсон.

— Вони ж…

— Так, але бігати, навіть обкуреним, мы не забороняємо.

— Сміху-то буде… — усміхнувся Ед. — Вони хоч тверезі?

— А вони колись були?

— Ну, може, цього разу?

— Ех, хотілося б самому подивитися на це, але-о… чекайте-но. Зараз прийду!

Ми повернули голови туди, куди пішов гепард, і побачили барсів.

— Ти подивись, Гарфе! — дещо вигукнув Ед. — Це ж барси!

— Ніколи їх не бачив.

— Атож, вони не часто сюди заглядають, — за спиною почувся голос Дона. Він став праворуч від мене, на місце Ера. — Щоправда, сьогодні їх п'ятеро. Привіт, хлопці.

— Привіт, Доне, — я потиснув йому лапу, а після мене це зробив Ед. — Тебе я теж давно не бачив.

— А-а, ми просто не перетиналися, — Дон усміхнувся. Вперше за рік я побачив його усмішку. Відтоді, як Кірт, ватажок одного з прайдів левів, убив его сестру Зару. Він тримався молодцем увесь цей час. Однак, попри свої 30 років, шерсть навколо його носа та шиї помітно посивіла. — На кого ставити будете?

— Я б поставив на Свейна, — позираючи на чемпіона, сказав Ед.

— Тоді я поставлю на Розз.

— Ви як завжди. Хто кого вище перестрибне, — Дон злегка штовхнув мене ліктем у бік.

— Та ні, Доне. Мені справді цікаво, на що вона здатна. Ти подивись, як вона готується, поки Свейн лиже яйця. А ти сьогодні ставиш?

— Ні, Гарфе. Сьогодні ж річниця, і я... — Дон замовк. Ми переглянулися з Едом — як ми могли забути?

— Доне, пробач, ми… — я поклав йому лапу на плече.

— Усе гаразд, хлопці. Життя триває. Та й, до того ж, мені справді потрібно було побути з нею наодинці. Тому я нікому й не дзвонив.

— І все ж таки, — Ед обійняв леопарда. — Тримайся, брате.

Я ж поплескав Дона по плечу. Мені було соромно, що я забув про річницю.

— Ладно вже… — леопард витер очі. — Давайте вип'ємо.

І ми пішли до бару. Опустошивши пару шотів, Дон знову розплакався. Ми поклали свої лапи йому на плечі й мовчали. Бармен налив нам ще по шоту, кивнувши: «за рахунок закладу».

Тим часом ліворуч від нас, але в кінці барної стійки, сіли барси. Вони про щось говорили з Ером, але явно пошепки, бо нічого не було чутно. Ед подивився на мене, кивнувши в їхній бік і німо запитуючи: «як думаєш, що відбувається?». Я похитав головою: «не знаю». Барси взагалі були загадковим народом. Про них мало що було відомо, але всі ставилися до них із повагою. Навіть леви замовкали, коли барси проходили повз них. Королями звірів були не леви. Зерад казав, що вони понад усе цінують силу волі, наполегливість і честь. Такі собі самураї у світі перевертнів.

Подув вітер.

— Ти відчуваєш цей сморід?

— Так, Гарфе — леви.