Зяблик-маленя

Прилетіла мама-зяблик,

обгорнула – спить…

Поруч кинула комаху,

як проснеться, з'їсть.

Знов знялася в сине небо

поки день по корм –

за хвилину всівся татко,

вкинув зерня в дзьоб.

Пильно поглядів довкола –

гамір недарма

і залИшивсь біля хатки,

стерегти маля.

Й так один зоставсь рідненький,

мов перстеник син:

місце, мабуть, ненайкраще

чи негода… Втім…

Для пташат на другу кладку,

через двадцять днів,

мама-зяблик вити стане

новий чистий дім.

Ну, а це чудне пташатко,

злине назавжди,

щоби стати самостійним

у новім житті.

А сьогодні і позавтра,

поки підросте,

годувати будуть дружньо

дитинча своє.