Миколини вечори. Або як Олена класика нагодувала.. Початок серії.

Ніч була така спокійна, що чути було, як на тому боці ставка сонні карасі б'ють хвостами по воді. Тільки в хаті у відьми Олени коїлося щось геть несусвітнє. Посеред світлиці, просто в повітрі, світилося синім полум'ям старе дзеркало. Олена, уперши руки в боки, стояла перед ним у чорній розшитій золотом вишиванці, а її гострі брови злетілися до перенісся, мов два круки перед бурею. — Ану, вилазь, грішна твоя душа! — гримнула вона так, що аж макітри на полиці забряжчали. Поверхня дзеркала пішла хвилями, і звідти, кашляючи від сірчаного диму, вивалилося... Щось худе, довгов'язе, у куцому німецькому сюртуку...