Ретроспектива

Навіть не уявляю як можна

жити в місті без великої води

Ти вдихаєш солонувате повітря на повні груди. Довго й повільно видихаєш — як вчив психотерапевт. Легкий вітер торкається обличчя. Прислухаєшся до шурхотіння хвиль, які набігають одна на одну.

Ти стоїш на березі моря.

Під ногами жовтий пісок. Вітер легко підіймає піщинки у повітря й кидає в очі. Усе навколо говорить про свободу.

І вибір. Важкий чи легкий — залежить від тебе.

З висоти польоту птахів доносяться крики мартинів. Позаду — чутно різнобарв’я знайомих та незнайомих мов. Спочатку з розмов здається, що в людей такі різні проблеми, але насправді — ті самі. Проте тут — усі в безпеці та спокої. Тут ніхто не поспішає.

У такі моменти ти відчуваєш життя. Відчуваєш ритм свого серця. Може здатися, що раніше ти взагалі була мертвою.

Сльоза залишає вогкий слід на щоці. Ні, не тому, що погано. А тому, що ти на одну сходинку стала дорослішою. Ти прийняла вибір інших. Зробила крок у невідомість. Стала ближчою до себе. Проте, невідомо скільки ще таких кроків тобі необхідно зробити.

Ти йдеш крайкою між водою і сухим піском. Балансуєш, щоб не намочити кросівки й не провалитися в сухий пісок. Так і своє життя намагаєшся тримати в балансі. Поступово наповнюєш його приємними подіями й людьми.

І знову шукаєш, що важливо для тебе.

Під ногами хрускотять мушлі. Раніше в них жевріло життя. Але тепер вони порожні. Наче оболонки від мрій. Якісь із них здійснилися, а якісь померли. Ще якісь убили, а деякі стали просто недоречні.

Тобі довелося заплатити надто велику ціну, щоб зрозуміти це. І тепер доводиться дивитися на життя широко розплющеними очима. Але й продовжувати отримувати від нього задоволення.

Хоча й зараз ти ще багато чого не бачиш. Але тепер ти розумієш свої обмеження. Розумієш, що попереду чекає ще багато незвіданих речей. Ти вже навчилася ставити собі питання.

Правильні питання.

Важливі питання.

Подекуди й важкі. Якихось п'ять років тому ти не вміла цього робити. А тепер й іншим допомагаєш розібратися з життям.

П'ять років. Це так мало, але й так багато одночасно. Тільки ти вирішуєш, чим їх наповнити. І лише коли вони пройдуть, можеш побачити повну картину.

Ретроспективу.

Які рішення ти приймала. Чому. До чого це призвело. Можеш зробити висновки з отриманих уроків. І зрозуміти, що з кожним разом ти все швидше навчаєшся грати в життя.

Або можеш нічого не робити. Тоді все здасться сірою буденністю. Без фарб й емоцій. Роками, сповненими однотипної самотності.

Обирати тільки тобі.

Бо своє майбутнє створюєш — ти.

Проте… Можеш почати все спочатку.

Вода змиє весь смуток і вагання. Морський вітер допоможе позбутися зайвих думок. Очі відпочиватимуть, споглядаючи сталь моря і сіру акварель неба. Шум прибою заколисає і подарує безтурботність.

Почуття… Весь секрет в них. Так просто й складно одночасно. Нове життя просто неможливе, якщо ти не навчишся розуміти свої почуття.

Та й вони, як хвилі, постійно змінюють одне одного. Зараз ти спокійна та щаслива, а через годину, як громовиця, можеш знести все навколо від лютті. А можеш одночасно відчувати все й одразу: радість, сум, кохання, лють, самотність і вдячність.

І так по колу.

З дня у день.

Бо це життя, а ти — жінка.

Але почуття можна навчитись спрямовувати. Можна вивести їх на новий рівень. Коли навіть твоя лють приноситиме користь. Це новий етап у житті. І він може принести насолоду.

Це так природно — насолоджуватися. Насолоджуватися життям. Насолоджуватися моментом. І неважливо, який маєш настрій — гніваєшся чи радієш — ти здатна все це провідчувати, прожити, зрозуміти й відпустити.

Мабуть, у цьому й ховається початок нового. Коли ти інакше реагуєш на ті самі події.

Як море.

Кожного року це одне й те саме море. Але кожного року таке різне.

Як і ти. Твої почуття ті ж самі, але такі нові, багатогранні, всеохоплюючі.

Ти йдеш у вірному напрямку, якщо відчуваєш ніби скидаєш маску — значить стала ближчою до розуміння себе й своїх почуттів.

Тобі вдалося почати нове життя, якщо ті самі події не залишають слідів на твоєму серці. Вони зникають неначе сліди на піску після набігу хвиль. І більше не потрібні пластирі чи психотерапевти, щоб знову зібрати серце докупи. Все лікується водою.

Думки стають плавнішими й спокійнішими. Снують у голові, немов мартини над морем.

Ти спостерігала як мартини літають над морем? У цей момент дізнаєшся багато нового про них. І про себе також. Про свої почуття. Про свої бажання. Це тільки початок. Тільки перша сходинка, але така важлива.

Насправді ж кожен ранок — це новий початок. Нового життя. Нової тебе. Мабуть, і з хвилями так само: кожна наступна — це нове море.

Море не питає бути йому спокійним чи штормити. Воно просто змінюється. Бо не може інакше. Це його природа.

Так і ти. Без запиту на дозвіл від інших — живи.

Просто живи своє життя. Воно точно буде комусь не подобатися.

Та за своє життя відповідаєш тільки ти. І ніхто не проживе його краще за тебе.

Запам'ятай це.

_________________

11.04.2022 Гданськ, Балтійське море, написано.

18.05.2023 Одеса, Чорне море, редагування 1.

06.2026 Дніпро, річка Дніпро, редагування 2.

Обкладинка: фото з власної колекції, 6.12.2022 Сопот, Причал, Балтійське море.