Забери мене в своє щасливе майбутнє
Забери мене в своє щасливе майбутнє..
Думи мої починаються з того що..
з цього вступає в політичну радниця в тіні , я її ще не бачив але вже її події....
вона як людина з вигляду неначе б то , строга жінка коротке волосся , в неї челка , волосся каштанові , вона нібито , і лисиця , але з вигляду на справді вона чорна хитра киця , просунуться скрізь всіх , і свисне собі цінну здобич, була б в собі середині милою кицею то як свисне шматочок ковбаски , така домашня кицька , мила хочеться і покормить і полоскотати , ну як інакше?
а ця лисиця , під маскою киці то і робить що і охотиться , для ней то нібито здобич спочатку миша..
но це на справді ні..
вона ще з собою схопить , то пташку вільну не злощасну , чи мирну рибку , і не вгадаєш що у неї на умі..
Ну а це я Шпигун Херли Мейн , я б і далі її так поетично описував , ну це не моя задача , це задача журналістів буде , коли я здобуду свою ціль , присвою і під влаштую собі охотничу лисицю)
Ав.-Думи охопили його , но той , ну і на цьому як і день скінчиться , і почнеться новий день , цієї історії..
Мій день починається не з усмішки улюбленої людини , або ж домашній тварині , я з тягарем , але з впевненістю , знов і знов , встаю , відштовхую просторі штори , як завісу на сцені , як публіка дивитися і бажає бачити виставу та пригоди...
Але ж що згадувати , минуле і ще раз - минуле , в цю мить в просторових вікнах , для інших асоціюються , може гарний оживлений город , або може вид на високі гарні горі , або чи пагорби , а може поля , галявини , але ж в моїх сірих очах які звикли носити або то чи на вигляд строгі окуляри , то чи натягувати собі нове обличчя , разом з карими очима , щоб ні хто не помітив мого сорому та невдач..
Та зітханням та подихом завареної кави , та сирої однокімнатної квартири , що залишився з нащадків моєї бабусі , ніколи я не мріяла повернутися сюди
Глянувши в пилюці дзеркало протерши , я миттю згадую , як бабусі в 9 років я ще тут допомогла прибиратися , а вже тут все сире в пилюці , я стою на дорослих ніжках , з дорослим гарним личком , так.. завжди мені казала.. бабуся , для неї вже час вплинув неймовірно швидко..
Як люди як існували та забезпечували мене , тепер їх немає.. для мене це як вони поїхали в велику і довгу подорож..
але ж буду я за ними сумувати чи ні?
Тільки великий просторний дім , буде заповненим самотністью , коли була ще мала то переживала самотність , день чи два..
поки бабуся не забере мене
Але я розуміла с кожним разом , с кожним кроком моїх віків..
що колись приїде майбутнє , і самотність і самостійність стане рідним почуттям та рисою характеру..
Дівчина зростом майже в 170 зростом , худа , але колись був нормальний вес.. я собі вважала хоч б собі не набрати , зайвий вес , а зараз хоч б анорексію не заробити..
В мирі властивість , в моєї уяві та може не тільки , це хитрість та ум , та лихо яке може завжди здаватися смачним , та солодким , то чи може потім до мене обернеться чийсь то гнів , то чи
Я приречена такою судьбою , мені доводиться , смакувати лихом для цієї вигоди...
Щоб хом'яку як я , вибігти з цього безкінечного колесса..
Гловна Героїня- Валерія Сеймт...
-------Кав'ярня Стоуна мільйони роздумів----
ця кав'ярня поруч з офісом Добровільні заходи , та улюблене місце для зустрічей Рейна та Аорона , зі сторони входу гарні викладений тротуар в сирий камінь , а між проїзною дорогою та тротуарами червоний камінь , виглядає стильно , і великі офісні заклади , та поруч є готелі де можна завітати відпочити , басейн , баня включенні , а біля тротуарів гарні дерева , які опадають на даний час білосніжними лепистками бо зараз плине запашна весна ,а на протилежній сторони кав'ярні вікдкритий простір , галявина , в далі дерева , поруч дитяча площадка ,от сюди часто видно гарний закат
Рейн Шаймон-День лине , та чому все занадто складно...
(сказав він це з повним сумом , нібито вже не витримує...)
На другом поверсі цього закладу мало людей , тому поки бентежний Рейн сидить , і нервує , Аорон закинувши ноги на стіл як у себе в дома , поглядаючи в телефон
Аорон Лейн- Хм.. справді?
Рейн похмуро подивися на нього нібито зараз скаже йому в рило , він очікує що по його фізіономії він все зрозуміє...
Аорон дивиться з висока та і каже - то ти береш на себе великі обов'язки то не глянь очікувань для себе не ставиш , а тут дівчини немає а тут вже тут все складно
Рейн- Це не смішно.
Я тебе не для того покликав , на що ти прийшов , щоб тут безглуздо жартувати?! То проваливай *тьфу*
Аорон не очікував такого спалаху він зрозумів , що не так складно йому , зі мною в цей ситуації))
З ухмилкою каже Аорон- Ну ти чого? Я не звик к такому , але ж я розумію що ж тобі потрібно)
Рейн дивиться на нього з не порозумінням , поки той риється в своєї бананці , та дістає купу фотографії та смяту та всю пом'яту газету , і каже - Вот поглянь!
Кінець першої глави
Дякую що прочитали цю главу , мені буде приємно почути вашу думку про цю главу , вот мій бот в тг , що до продовження писання буду писать там @News_Nezukobot
Загадкова акторка
ВІД АВТОРА : Вибачаюсь за деяку помилочку за персонажа якого постійно писала Аорон.. його звуть Айрон
Я тільки навчаюсь і намагаюсь дотримуватися уникнення помилок
Якщо будуть тут ще помилки , можете мені допомогти их помітить , буду вдячна відгукайтесь в мій бот , в анонку @News_Nezukobot
Ну і ще буду намагатися , описувати більше персонажів що ви це могли уявити
Буду вдячна , дякую за увагу
Частина 2.
Рейн дивиться на нього з не порозумінням , поки той риється в своєї бананці , та дістає купу фотографії та смяту та всю пом'яту газету , і каже - Вот поглянь!
Рейн з огидою каже- Фу чо за...
І під скажи і що з цього ти знаєш?! Чи ти знов жартуєш!
Айрон вдивляючись на ці фотографії і каже - ну дивись ну які форми...
Ай тьфу! Ні.
Вибач я не про те.
Айрон відштовхує ці фотографії , де зображена пишними формами дівчина , з кучерявими каштановим кольором волоссям , в відвертому одязі
З зухлавим поглядом на кожній фотографії , та облкадинка популярного серіалу , вона там грає саму...
*Думки Айрона -
Але вона в ції роли якщо вона була б трохи вище чим за найгіршу , напевно можна було її сплутати з головними героями...*
Айрон питає- ти знаєш її?
Рейн знов бере фотографію щоб згадати , та дивиться , та каже з підозрілостю - так... знаю цей серіал він знаменитий..
але вона , я б якщо б розсподілял по ролям я б її поставив в головну роль...
Айрон посміхається та закладає руки назад за голову і каже- Серйозна , вона на стільки хороша?
Айрон схиляється до Рейна щоб ближе зіткнутися очима з Рейном , та скидає ноги до пола
Та і каже з серйозністю- чи і вона тебе своїм
зухвалістю привабльє?
Дістає знов Айрон її одну фотографію , та проводить пальцями по її фотографіям...
Рейн здивовано дивитися , та не розуміє що тут відбувається, с думками
* що мене приваблює це як він себе поводить , що і позначає що сама вона йому подобається, але нащо це мені зараз?..*
Айрон різко припиняє водити пальцями по її фотографіям , та різко стискати цю фотографію та різко викидає в самий найближчий смітник
Рейн- вопрос що ти робиш?
Айрон різко піднімається , і з впевненим поглядом , та грубо з накозовим тоном каже- Це тільки не сумісні її фотографії , бачиш вона вміє заводити в оману.
Айрон схиляється об стіл , і склавши руки наближається найближче к лицю , але не зовсім близько , ухмиляється і каже- чому ж тоді в неї така погана роль ?
Це ж справді ж не логічно?

Рейн - Оуу.. хе хе.. а ти як мені здавалося не такий уж ти похабний хлопець..
в тебе є логічне мислення
Рейн кажучи це відвернувся к вікну , почухавши потилицю , з усмішкою, зрозумівши що Айрон виправдовує його очікування від цього..
Рейн- і цим ти це , хочеш до чого довести?
Айрон з позіхом сідає , наступає година 13-та як лунають настінні часи , після дзвіну , лунає дзвін в дзвіночках на скляних вхідних дверях , як зал на першому поверсі , заповнюється людьми які по приходилии на обід , під час роботи із сусідніх офісів , вже не така розслаблена атмосфера в кав'ярні...
Айрон- ха..
то і вибач мене , я можу так помилятися але ж , тихо в нас тут?
Вірно майбутній детектив!
Айрон обидві руки поставив на проти нього, указує на нього , що люди які почали підніматися на другий поверх , звернули на це увагу
Рейн- хе..
У Рейна з'явилися на щічках рум'яни , та він зжался весь , дивлячись у віконце
Рейн-тобі не варто було це робить..
Айрон- Ха , а я дивлюсь ти не чуть не змінився , але це не суть , впредь давай більше до суті вже доведу.
Рейн-Я слухаю.
Айрон сів спираючись на стільці и відштовхувати ногами від підлогу , хитая стілець , зробивши вигляд що йому байдуже роздивляючись в іншу сторону говорить:
Айрон- якось я заблукав , біля заводу фабрики хлібу...
А телефон розрядився...
Рейн- Ха , і що ж ти там забув?
Рейн зрозумів що він бреше , бо по обличчю все видно)
Айрон - Кха! Не перебивай , ну блукав , я там може постійна домашня атмосфера набридла , тим паче я один живу.
Рейн- То , ти вирішив піти на пошуки , на те щоб не бути одному?
Айрон склавши руки , образливо каже : я хочаб думаю про це , а ти зацикленний на одному , робота та і тільки робота , одна скута скукота.
Рейн каже серйозністю
Рейн- Тебе на стільки легко зіштовхнути зі самої суті розмови?
Айрон - Нет. Ну короче бачив я її там , вона була в чорному широкому одязі , в капюшоні , я бачив її під ліхтарем вуличним як вона зняла капюшон , і фарбувалася , мені не хватило сміливості щоб зробити тобі докази , та я не думав що це потрібно, тому так.
Рейн- досить странно що вона там знаходилась , нібито необхідності особової там немає там перебувати , це можливо на знак те щоб , для неї там щось важливе є
Айрон різко піднявся , наполегливо сказав:
Це лиш фотографії , які я показував будуть лише в смітнику , і ми в цю оману не поведемося , ми розкриємо її , це буде тобі на користь , мені пора , якщо що спишемося.
Рейн подивився з зітханням , в його сторону як він уходить , та й думає..
*Він не розуміє , що для це мене усе це.. вона лиш акторка , що з нею не те може бути?..*
... .. ..... PM 17:05...
Валерія Сеймт вдягнулася в темний одяг , та взяла кошик , та відправилась в ліс ,
крокуючи в старих чоботах думаючи Валери : Колись.. давно з матір'ю та з батьком , за ручки тримаючись , и я стрибаючи , вдруг як впаду.. сльози посилюються в край иза болю , але руки та обійми батьків зігрівали мої щічки в сльозах думки перериваються як лунає відстріл
Валерія приходить до реальності , і одразу ховається за дерево , і думає собі : не вистачало щоб мене тут помітили , неначе б то охоту за тваринами , заборонили , не пам'ятаю чи так справді..
але це не головне , мені потрібно добратися до місця зустрічі..
Валери дістає в руки в телефон перевіряє мобільну сеть , мобільного зв'язку немає
Валері міркує: вот же..
ну сподіваюсь хоча б дійде смс им на номера
Валері дописує усім , та ховає телефон , та поміж деревами , намагається уникнути зіткнення з мисливцями
-підвальне приміщення в лісу-
Невеличке місце , стоїть темний дубовий сервант , декілька диванів , та одна лампочка яка освітлює жовтим освітленням , та одному за них диванчиків сидить дівчина , з прямими волоссям в білявому кольорі , та й каже
Лейра Шонс - Щось вона довго , вам так не здається ?
Сказавши це оглянувши в приміщенні на всіх , почала оглядати свої розкішні нігті
Напроти сидить , дівчина більш повніша за Лейру , в готичному одязі , та з темними , коротким , волоссям та вона відповідає
Ємми Роуз - Ні.
Мені зовсім так не здається , адже тобі звично постійно запізнюватися, хоча тут не для кого чепуритися.
Зітхнувши вона , і сидячі прямо , і скинувши ноги з ноги , розслабившись , обпералася на задню стінку дивану.
Залучивши цим Лейру , вона хмуро подивилась на Ємми.
Гинс ополс стоячи біля сходинок , з келихом вина , і на очах чорні окулярі , коротка стрижка укладанні волосся назад
Гинс- Ну і ну гляну тут не як не гляну , без нагляду милих кошенят , які не мірять між собою котів.
Сказав він як миттєво він привабив увагу...
Як вийшов из темного кута Тим Вейз , і перекинувши винно , на його одяг
Гинс підняв руки до гори , і шоковано подивився на нього
Гинс- Що ти виробляєш?!
Стоїть перед ним , з каштановими , кучерявими волоссям, з зеленими очима , в окулярах для зору , просто темно одягнутий
Тим зробив вдих и зітхнув і спокійно відповів: я не для цього вам всіх зібрав..
Склавши руки обернувся від нього та пройшовшись трохи , спокійно сказав:
- Ви тут дуже виділяєтесь , вимагаю вас одягнути на випадок темні балахони , якщо нам...
Опираючись об стіну , дивлячись в підлогу , далі промовляє: доведеться довго чекати Валери..
Лейра- Що на стільки , все погано?
Тим кивнув, і далі промовляючи
Тим- З нас тут п'ятьох , сама людина яка може мати з собою погрозу для нас всіх , сама вона..
Лейра - що..?
Лейра різко встала
Лейра- що ти зараз сказав...?
Ти хочаб розумієш що кажеш?
Підійшовши к Тиму , з жалюгідними очима заповненими жалю , та співчуття
Як Тим піднявши голову , його очі зелені очі , відблікують , і різко він сяде карачки , візьметься за голову і промовляє
Тим- Ми вимушені...
інакше її знайдуть , і потім хто знає , що з нею станеться...
За нею шпигують , вона намагається не де світиться о собі , о своєму минулому не каже
Чому так ?
І ризикувати ми не можемо..
Гинс зітхнув і сказав , закривши очі : Я ж казав що твоя доброта , нікуди не приведе тебе в краще русло..
Підійшовши к Тиму і підсвіши , погладивши по спинці
Тим- Тоді , якщо так...
чому ти зараз з нами?..
Гинс усміхнувся і промовив- ти мій бро , я тебе не брошу , та і ти без мене і не виживеш)
Як в цьому підвальному приміщенні затихли всі , від співчуття , та в сподівань що Валері скоро прийде...
Як чують як на поверхні лине до них у приміщення звук який спадає на думку що це постріл....
*****Від автора******
Вітаю! Цей арт , напевно для несподіванка , від першої глави або частини , але буду намагатися використовувати свої навички , одразу кажу не досконалі , але ж я на згадка вам залишу , що я ще навчаючись , і в опису мого тут каналу написано що я заохочую стати сценаристом , дякую за увагу , буду намагатися кожну неділю робити нову главу, але ж вашого розуміння , як вийде чи буду я встигати , залишу вам свій тут бот , де я буду публічно писати що і як по главам
@News_Nezukobot
Не очікувана зустріч
В лісі..
Не очікувана зустріч в лісу..
Як в цьому підвальному приміщенні притихли всі від співчуття , та в сподіваннях , що Валері скоро прибуде...
Як чують , як на поверхні лунає до них у приміщення звук , який спадає на думку , що це постріл....
Ліс.. темний.. вже не так спекотно : але минаючи з поміж дерев, втрачаючи свою стежку , одягаючи все більше кілометів
Тіло починає зігріватися: білки , птахи розлітаються-розбігаються...
Дихання становить свій тягар , з кожним подихом , ще більше потребую води , та відпочинку..
Один невірний крок , одна моя не уважність , як ціль стане явною , точною я як Олень який з одного не точного пострілу біжить , рятуючи своє життя...
Вже настає кінець цього лісу , я перетинаю трасу , і розумію що прийшла мить сісти під деревом і тихо ховатись
*Валери сіла під деревом в очікуванні , пострілу , або шагів , шорохів..*
Вона вже так довго сидит і розмірковує " вже далеко від приміщення зустрічі , тому треба знайти телефон"
але пошукавши декілька хвилин , вона зрозуміла , що можливо вона телефон втратила, поки бігала за деревами...
Поки Валери ховається
Рейн розмірковує...
Pm 20:23
Дерев'яний скромний трьох кімнатний дім, за окраїнами города , біля полів за ними ліс темний густий ліс і траса...
Рейн виходить з ванної , після теплого гарячого душа , та сушить свою миту голову , м'яких махровим полотном.
*Та розмірковує - Так...
після розмови , з Айроном , я таки не чого собі більше не знайшов , істочники для наступних пошуків...*
Рейн одягнув , домашню футболку і шорти , та зітханням не з розумінням , чи марна ця справа чи ні , з похмурних поглядах , з надією відлектися від суму , дивиться в окно і міркує :
- Звично...
Коли ліхтарі горять , але наразі , від городу тут далеко , тому зараз тільки один виживає свої останні дні , блимає , над...
Рейн щуриться , щоб зрозуміти чи йому здається чи ні
-Чорний силует чи що це?..
Рейн , намагається зрозуміти що це , як раптово один ліхтар вимикається , і знов вмикаються всі ліхтарі, як раптово , помічає силует , це була темна одежа , і дівчина яка дивиться здивовано на включення ліхтаря , її обличчя освітило світло , вона раптово встає і біжить , ховатися за іншим деревом...
Валери помітили
Валери переховалась за ближнім деревом , зітхаючи , оглянувшись чи немає за нею сліду та хвосту , та як обертається в перед перед собою бачить , поміж деревами не великий темний дім..
Та через пару хвилин вже бачить як якісь чоловіче іде високого зросту , кучеряві волосся , широкий одяг
Вона в нерухомості, бо не розуміє чи потрібно їй звідси бігти , чи ні..
Валери міркує " Це може бути людина , що віддалилася від світу , що така людина може мені зробити, адже біля його дома більше немає домів або магазинів, хоча звідси не видно чи є в нього машина чи ні...
але якщо в нього немає окрім дома хозяйства то він б тут не вижив, і теж б потребував допомоги "
Він підходить вже під світло ліхтарей , як його лице стало більше видніше..
Його темні каштанові волосся , кучеряві , виблискують від світла ліхтаря, щічки у веснянках , округлого обличчя , і сірі очі яких не дуже видно наразі..
І вузенькі губи , з ямочками на щічках
Він серйозно дивиться, на ней розглядує її ближче , зрозумівши чи бачив її колись чи ні
Та й згодом і каже
Нн-Як ти тут опинилася , і що ти тут робиш?
В-Аа..
Валери , оглянулась по різні боки , розмірковуючи що відповісти..
Рейн дивиться на неї з підозрою , що вона так довго не відповідає..
В-Ха!..*Валері зітхнула і нарешті мовила , зі сумним поглядом у низ*
В-Я.. що тут роблю..я не знаю як пояснити...
Але..*ковток* я не пам'ятаю...
Нн- Що з тобою сталося ?
Валери занепокоєно глянула , з комою в горлі..
Рейн під сів до неї , погладивши по спині
Нн-Що тут не так?.. чому ти так напружуєшся?...
Валери знов спустила погляд в підлогу , тримаючи кулаки , нібито тримає емоції в собі...
Нн-Тобі тут ніяково? Тобі стане краще , якщо ми перейдемо , до мене додому?
Валери неловко кивнула
Рейн піднявся на ноги , і дав руку Валери
Вона прийняла , і вони мовчки за руку пішли , вона насторожено всю не довгу дорогу додому , дивилась неловко в підлогу, нібито я її батько який її насварив , і їй тепер соромно, але кудись потрібно терміново ідти...
Стране почуття , поміркувавши рейн ідучи поглянувши на зіркове темне небо , вдихнувши ковток , свіжого нічного повітря, і тримаючи за собою дівчину..
Валери настрожено зайшла , як чужинець в його дім...
Рейн: роздягайся , почувай себе як в дома
Валери здивовано подивилась , ну і поглядом нібито мовила " ну ладно, окей.." і роздяглась , і неловко на нього дивиться, як нібито чекає поки я скажу що далі робити..
Рейн: тобі напевно тут опиниться не комфортно * рейн присів на лавочку в прихожій *
Рейн: Давай я представлюсь , щоб ти знала мене як людину, мене звати Рейн я початковий детектив , і як детектив , хочу тобі якщо що то допомогти
Рейн посміхнувся , похитнувши голову в бік
Валери неловко , трохи її пухлі губи легко підвелися
Рейн піднявся, збираючись в інші кімнати ідти
Рейн: Ладненько ходімо зі мною , напевно ти на вулиці змерзла , наразі ще не літо , давай я тобі зроблю..
Рейн обернувся і запитав
Рейн: тобі чай чи какао?
Валери: Кхм.. будь ласка буду чай..
Сказала вона милим , тихим тоном голоса..
Усміхнувся він , і повернувшись каже
Р- Ходімо за мною , чому ти тут будеш
В-Добре
Кухня Рейна
Він її посадив за барною стійкою
Валери в шоці , від того що в такій глуші , в дерев'яному будинку , він тут живе, і не так погано , хороша кухня з барною стійкою інтер’єр модерн , і все так вайбово.. більшість в нього оствітлення це або лампи або свічки , герлянди , підсвітки...
______________________________________
Рейн поклав , чай і какао на барну стійку , і спираючись об неї , дивиться на Валери
Рейн- Можно в тобі задати питання?
Валери зробивши ковток чаю , дивитися на нього , та відповідає
В-так.. якщо щось згадаю..
Валери неловко це мовила
Р- Ех..*зітхнув* ти пам'ятаєш як ти тут опинилась?
В- Я пам'ятаю все ж таки.. * Валери задумливо поглянула у підлогу"
Але.. все так відчувалась як сон.. мені було тепло , після відчуття того як я згадала.. Ем..
Чи точно це..але як я ходила з батьками по гриби..як раптово мене з приємного відчуття , та спокія перевкмнуло на страх , від галасу , від хаосу , звуку.. нібито і постріл нібито і вибух..як..тепло сягало моє тіло , температура з тепла сягала вже пекла страху..
*Рейн уважно слухає , бажаючи зрозумівши суть , і спробувати розібратися в цьому*
І далі.. все як в туманні.. як же пам'ятаю , ніби я знайшла де сховатися...
Але не телефону...не поруч людних місць немає.. тільки самотня я..один ліхтарь який скоро згасне..
Р-Так а ти не зрозуміла , чи то був вибух чи постріл?
В-Ні..це було швидко , чомусь мені захотілося звідси біжать , адже я не знала чи безпечно там чи ні...
Р- А чому ти вирішила піти в ліс?
В-Ех.. цього я не пам'ятаю...*грустно поглянула на підлогу Валери*
Р-Зовсім нічого не пам'ятаєш до цього , і скільки днів ти пробула в лісі?..
Валери махнула головою , не бажаючи повторюючись , і сумно знов глянувши на підлогу...
Р-Тобто навіть телефону в тебе немає з собою?..
В-Ха.. доречі.. мені можливо здається , але нібито я до когось шла , або мене чекали...
Р-Це міняє суть , але усе одно це складно , я з завтрашнього дня спробую пробити , камери постереження біля усього цього лісу , а якщо не вийде чогось дізнатися поїду на розвітку
В-*зітхнула* дякую.. це дуже приємно що ви так допомагаєте мені...
Р-Вибач напевно , в мене зараз немає часу на балочок , поки ти в мене я можу тобі запропонувати , заспокоїтись , і ще кое що за твоїм бажанням, і завтра я тобі повноцінно допоможу
Валери здивовано на Рейна дивиться
Р- Не бажаєш щоб відлектися від цей метушні , та подивиться фільм один ?)
Рейн усміхнено дивиться на Валери
В- Ехехех , це мені кое що нагадує.. я будь ласка , відмовлюсь..
Р- Справді?)) * Рейн хитро усміхнувся *
Ти ж казала що до цього нічого не пам'ятаєш, то пам'ять повертається?
Валери , від своїх думок , замерла державши руки за собою
Р- Ох.. вибач.. напевно це справді для тебе це ще..
Ризиковано..ти ще мені як другу не довіряєш?..
В- Та..так..але якщо все таки передумаю , можно я до тебе підключусь?..
Р- Хаха , ти смішна , звісно можна ти ще питаєш , я ж тобі хочу допомогти відлектися тебе від цього всього
В- Дякую , дуже приємно з твого боку)
Валери усміхнулась
Далі Рейн постелив їй постіль на дивані , поруч з його дивану , та включив телевізор на половину яскравості , та підключив телевізор к навушникам
Кіно остання новорічна ніч
В школі
Перша серія починається з того що , вулиця мікро району , кругом сніг , і є волога земля поруч багато поверхівок , такі на зовнішній вигляд дуже старі що в них вже все більше і більше тріщин , і що вже не багатоповерхівка а "розвалений будинок"
І повертається додому дівчина після школи після допомоги з заходами до новорічних заходів в школі , та ще до цього була на доп заняттях..
Дівчина сама на зріст 164 , волосся під каре , темний каштан , вона худа
І тепла чорна куртка з меховим капюшоном
Руки всі замерзли від холоду, заходить вона так на зовнішні стару багато поверхівку так і в середині теж саме...
Вона дістає ключи з самого дальнього свого кармана рюкзака , де постійно вони повинні знаходитись там , вона не знаходить її , в відчаявшись , і переосмисливши що вона могла іх перекласти в інше місце
Але проходить так 10 хв , вона сидить біля своїх вхідних дверей, розуміє що можливо вона іх загубила
Але вона з відчайності , вирішила взяти в руки телефон, різкими рухами руками вона розблоковує телефон , швидко заходить в в телефону книжку номерів..
Дивиться на номер своєї мами і розуміє " вони тільки вот вот повинні сьогодні вечером повернутись , з відпустки з батьком , щоб і зі мною відсвяткувати новорічні свята.."
Вона дивиться замірковано на сходи , сидячі на холодні підлозі біля своїх вхідних дверей , і розмірковує " Ехх адже мама , в мене сурова , буде тільки сварити мене , немає сенсу дзвонити.."
--------------------------
Рейн звертає увагу з телевізора на шорох , якій поруч з собою чує , і ставить на паузу , і знімає навушники
Валери встає з свого дивана разом з ковдрою , сідає поруч з ним , і запитально на нього дивиться , і питає
Валери- Ти ж не проти , що я буде теж з тобою дивитися?
Рейн-Так я не проти , тільки не засинай
Валери - Та.. я не хочу спати
Рейн кивнув , і увімкнув навушники з телевізора , і переключив на динаміки, та сів на диван , та знов вимкнув фільм , і екран ярко засіяв від...
-------------------------------------
Вона рішуче, зрозуміло що так тільки втрачає час , тому вона вийшла з під'їзду , і вирішила ідти по тій самій дорозі в надії , що знайде ключи , ця дорога до школи пішки ідти туди 20 хв..
Тому і дівчина міркує" знов руки замерзнуть, сподіваюсь я их швидко знайду..."
Вже затягнуте хмарами небо , сідає сонце , навіть і не видно
заходу сонця..
Але зараз їй це не важливо , вона їде , не звертаючи на перехожих людей , хто як на неї подивиться, що їде з спущеною голову в підлогу , і розмахуючи вологу землю , взуття сьогодні вона міркує собі ," потрібно буде відмити..."
Вона проходить вже 15 хвилин
"Вже скоро зовсім стемніє , сподіваюсь я их знайду , поки зовсім не стемніло..."вона міркує собі , поки іде , руки вже замерзли від холоду , і як чується як бурлить шлунок..
"Я напевно десь обідала о 10 годині дня.. а вже 16:50..." Міркувала вона собі засмучено
І вже проходить засмучена , втомившись 5 хв
Вона стоїть перед школою , розмахуючи руками , вже без надії що швидко повернеться додому..
Але розмірковує поки не пізно , варто зайти в школу , поки вона ще не зачинилась
Вона відчиняє двері школи , підходить до вахти в надії побачити чи охоронця чи когось ще..
Але там нікого не було , але вахта була відчинена , там висіли ключи від їхнього класу , вона вирішила іх взяти , та і пішла на другий поверх
Піднявшись на другий поверх " не звично наш класс , був постійно біля молодших класів , і тут звичайно багато галасу.." поміркувала собі дівчина
"Але це зараз не важливо" відчинивши ключи свого класу , вона зайшла в клас увімкнувши світло
Вона розпочала пошуки під всіма партами , взяла віник підмітала з тих місць де не можливо дістати рукою , і вот вона вже закінчила обшук , так і не знайшла вона зітхнула , і трохи постоючи наодному місці вона міркує " може узяти від інших кабінетів ключи та все обшукати..."
Вона пішла за усіма ключами , та пішла кожні класи обшукувати в яких тільки вона була за сьогодні...
Pm 18:50
Вона заходить в останє місце..
і це зал...
Вже виснаженна , засмученна , голодна..
Вже сил немає , вона намагається кожний стільчик обійти , обдивиться...
"Странно.. за увесь час нікого не бачила..
Нібито охрані байдуже що ключи не весят , або дивиться по камерам наблюдения , тоді чому не допоможе, або не дізнається в чому діло?.."
Вона лягла на два стільця , відпочити , очі від виснаження злипаються, ноги вже нібито під каменем лежать...
"Зал завжди відкритий.." вона поміркувала переглядаючи всі ключи
"Тут нічого ховати , від постороніх , зал і так старий , що тут можна скоїть..."
Вона вирішила піти знов на вахту і повісити ключи на місце, і останнє місце переглянуть і все піти чекати батьків біля дверей своїх вхідних..
Вона повертає ключи , і знов повертається в зал , і вже не пам'ятаючи що вже переглянула що ні , почала спочатку , оглянувши всі стільці , вона вирішає піти на сцену , яку сьогодні прикрашала разом з подругами , згадуючи " як вони весело робили вирізки, згадували свої новорічні свята як вони проходили, і як б хотіли в цей раз , було весело.."
Обдивляючись сцену , все починає пливсти..темніть.. холод по всьому тілу починає іх хитать , і нібито хтось відчинив віконце і холодній вітер якій зайшов , снес мене впасти на підлогу , і від почуття як моя голова вдаряться від підлогу, нібито я все більше нічого не відчуваю , і не можу від виснаги...
Тим часом батьки вже дома , готуються
До нового року
Мати вже все почти приготувала , не розуміє де її донька вже так темно помічаючи темінь у віконці
Вона вирішує зайти в телефон , поспішаючи розблакувавши телефон , заходячи в месенджер , дивиться на те саме повідомлення , що і бачила...
P.m.19:40 ♪. …. •. 4G ///. ⟨|||80%⟩
----------------------------------------------
←. Моя любима Донечка Лея🙂💖
----------------------—————————————-————————————————|
"Мама я сьогодні була на допах , |
і мене ще звуть на підготовку |
залу школи до новорічних заходів| тому я сьогодні |
буду пізно"a.m 11:40|
---------------------------------|--------------------------
|"Добре , хорошая ми вже виїхали , |удачки і тобі!"💝a.m 12:10|
------------------------------------------|
(ツ)Повідомлення.... ᕦᕤ ᘛ]
------------------------------
Вони з думками"чи варто ій зайвий раз писати , вона ж попередила..."ледь не натискає на повідомлення
Батько бачить що вона щось в телефоні нібито нервово шукає , та підходить до неї
Мама вся в думках , не помічає , як батько підійшов до неї , що в неї здригнулися руки , і телефон ледь не вискочив з рук
Б- чого ти мене шугаеся?
Торкається він до її плече , і повільно спускається до спини , і проводить рукою по спині
М- Да.. так , а чого ти так різко підходиш?!
Мама поставила на оба боки руки
Б-Та я і нібито не різко , я випадково так , хотів запитати , що з тобою? Ти що хвилюєшся чи що? Та і де Лейла?
М- Да.. вот з цього і хвилююсь, вона написала що буде пізно, вот і міркую чи писати їй чи дзвонити, запитати коли вона буде..
Не впевнено глянула Мама в інший бок , спустивши руки з своїх боків
Б- Так це не діло , що ти будеш хвилюватись , і весь час не знати де твоя дитина , може з нею щось сталось?!
Мама не впевнена подивилась на батька
М- Ні.. але ж вона попередила..
Б- Коли це було , та і про що вона тебе попередила!?
Мама показала йому телефон з перепискою
Батько з не розумінням її дивитися на неї
Б- Ти Серйозно? Це повинно бути тривати цілий день?
М- не знаю , чи-мало
Батько з роздратуванням уперся долонею в чоло , та різко повернувся , до свого телефону , та набрав повільними рухами пальцями набрав номер Лей та подзвонив
-------В той час Лея-----------
P.m21:40
Сирий запах , та запах пили доносився до моїх ніздрі...
Потрохи підіймая повіки , побачила сирого кольору стеля , і чийсь холодні руки різко торкнулися до мого лоба , що аж мурашки понеслись по всьому моєму тілу..
Л- Не чіпайте мене!
Різко при піднялась Лея з ліжка який на пружинах
Як побачила жінку , в формі прибиральниці , сиві волосся укладанні в пучок
Одне питання пролунало в моїх думках "що ж вона тут забула на кануні Нового Року?"
Як побачила за нею , що ми в підвальному приміщення
Л- " і схоже я тут ніколи не була , та можливо і не потрібно тут комусь іншому напевно і бути.."
Та старі-минулого Року новорічні прикраси..та стара гірлянда , але з цим цей підвал стає більше затишнішим..
Не зважаючи на те що цей підвал на вигляд ніби то вот-вот обвалиться..
І як наш погляд з прибиральницею на друг друга зупиняється знов, так і лунають наші слова одночасно
"Що ти тут робиш ?"
Л-Ой вибачте
П-Та нічого , буває головне що в нас одне і те саме питання виникло , ха
Прибиральниця посміхнулась
Л- Це точно..
вагаючись вона поглянула в різні бока , в пошуках телефона , як знов звертає увагу на те що каже прибиральниця
П- Як ти себе почуваєш? Ти лежала без свідомості в залі на сцені
Л- Та нібито добре , тільки я тут занадто довго знаходжусь , дуже виснажена , та їсти хочу..
П- Зрозуміло.. а чому ти тут знаходилась?
Адже зовсім скоро буде Новий рік...
Л- Ха.. та довга історія.. якщо коротко то я шукала свої ключи від дому по школі
Н- Зрозуміло..
Прибиральниця спустила погляд на підлогу , та встала з стільця поруч з ліжком , та підійшла к комоду біля стінки з гірляндами
Л- А ви чому досіх пір працюєте ?
Прибиральниця почала вагаючись біля комода , щось шукаючи
П-Та моя робота -це мій дім як вчителі кажуть що дім ваш це і є школа , хе
Прибиральниця це сказала , нібито позитивно , але відчувався сум..
Повернулась до мене прибиральниця , з Купленою шубою , Олів'є , в судочках картопля , голубці , м'ясо , та дістала дві тарілки , та поставила кип'ятити чайник , та дала мій телефон та їжу
П- Пригощайся , мені буде приємно з тобою повечеряти в цей час
Посміхнулась прибиральниця
Л-"схоже вона живе сама на себе, і на всю зарплатню вистачає тільки на це.. це цінне.."
Л- Ой.. та ви що.. дуже дякую, але не потрібно для мене так багато , я можу і в дома поїсти
Прибиральниця сумно подивилась на їжу і знов промовила
П- Знаєш.. дівчина, для мене зараз не саме їжа приємна, а мить коли можеш з кимось розділити смачний смак з приємною людиною, але якщо так.. то це твій вибір..
Л- Ой вибачте.. і справді це так..
Вибачте що не спитав вас суджу, бо може це не моє діло , але дивлячись на те що як ви тут живете , то я міркую що вам на цю їжу вдається здобути золотим цінним трудом..
Прибиральниця посміхнулась , насипала їжу на тарілку і дала Лейли
П- Хе.. я міркувала що мене вже нікому не зрозуміти, а тільки глузувати і по співчувати
Прибиральниця наклонила голову , по щоці потекла сльоза , то чи радості то чи від суму..
Я відклала тарілку , і обійняла прибиральницю , з словами " Ви справді чудова людина , жаль що до вас так ставляться.."
Коли мої руки відпустили прибиральницю , і її тіло відштовхнулась від мене, наші погляди , на друг друзі зупинилися, очі прибиральниці нібито в перше засвітилися від радості , і ми друг другу посміхнулись , і узялись приймати піщю , і насолоджуватися її смачним смаком за розмовою:
П- До речі я так і не знаю твого ім'я
Л- а , мене звати Лейла , але можете називать мене Лея
П- Вау у тебе дуже гарне ім'я, мені дуже приємно
з тобою познайомитися , мене звуть Нелла , справді не очікувано мені що ти мене розумієш, в своєму ранньому віку , знаєш чи ти.. але твого віку не дуже хороші підлітки...
Л- Це точно.. але давайте не о сумному , наразі зовсім скоро Новий Рік , якщо я з вами вечерю , хочу з вами добре провести час
Лея посміхнулась , і далі почали розмовляти більш о друг друзі знайомитись , шуткували між собою
P.m22:30
Пролунав різкий стук у двері які від цієї кімнати який ми знаходимося , здавалося що Лей разом з Нелли що вона про усе забула , і хотілось цю щасливу мить , вже подарувати їй..
Ми піднялись з Нелли до двері , і Нелли мене зупинила від того щоб я відчинила двері
Н-Це хто?
Пролунав грубий голос , але нібито знайомий..
??- Ей , що ви тут робите , відчиняйте двері!
Н-Не відчиню поки не дізнаюсь хто це.
Пройшло п'ять хвилин мовчанки , тут було чутно кожний шорох їхній , але не було звуку щоб він пішов , ми переглядались з не розумінням , хто це
Вже пролунав Женский дорослий голос
Мама- ЕЙ ЦЕ ЩО ТАКЕ , ДЕ МОЯ ЛЕЯ , ВОНА ПИСАЛА ЩО В ШКОЛІ , І ВІД НЕЇ НЕ ОДНОГО ЗВУКУ !!!
Нейла все зрозумівши намагаючись відчинити двері, тягнучи на себе двері
М-НУ? Відчиняйте вже. Де моя донька?
Все так же намагаючись Нелла відчинити двері , Лея не розуміє що відбувається , чому не вдається відчинити двері
Л-Мама , не хвилюйся, усе добре я тут
М-Так виходь ! У чому діло?!
Нелла каже , з зусиллям на себе намагаючись тягнучи двері
Н-Архг.. Схоже.. двері заклінило..
М- Точно?! Може це оправдання , якщо так я спокійно можу подзвонити в поліцію.
Н- Я по вашому , безнадійно.. чи що.. тягну на себе ці... Старі.. двері...
Якісь тихі розмови пролунали за дверима між мамою і кимось ще..
І чутно тихо , не швидкі чийсь шаги..
Нели відпускає двері, падаючи на підлогу , видобуваючи гучний грохот
Шаги які були тихими , стали ще більше і швидше наближатися до двері
М- Що там сталося , Лея все гаразд?!
Л- Та , це не вдається відчинити двері..
І чутно голос батька
Б-Що тут відбувається , де Лея?!!
М- Там знаходиться
Б-Ти що там забула , виходь давай!!
Батько починає без зупинок стукати в двері
Л- Припини ! Ми намагаємося , відчинити двері!
Крикнула Лея крізь громкі стуки батька у двері , батько припинив стукати у двері
Б-А.. зрозуміло, і як довго ви тут знаходитесь?
М- Ми тут десь 10 хв вже
Н- Вона у мене тут вже час
Л-А сама вже цілий день у школі...
М-Боже мій! Ти там не голодна?
Л- Ні , мене накормили
М-Ну добре
Б- Я піду тоді пошукаю лом , зачекайте мене тут
Всі погодились , з іншої сторони двері сидять дві людини , постелили на підлогу що було , а з іншої Лея і Нелла
Мама вирішила що тут занадто скучно чекати , тому Мама увімкнула на телефоні , і так поставила щоб всім було чутно, новорічну програму з новин , де коли наступить 0:00 буде виступати наш президент
Показували дітей , які співали новорічні пісні , і ми починали підспівувати
Лея міркувала собі" Мама з кимось ще , але від нього тільки спів чутно , і все.. голос знайомий але не зрозуміло хто це.."
P.m 23:50
М- Щось його занадто довго немає..
Л- так.. схоже так і проведемо новий рік
Посміхаючись каже Лея
P.m 23:51
Посміялись усі , як вже почав лунати швидкі рухи , та шаги батька , наближаючись до Нового Року
P.m 23:53
Батько вже підійшов , щось спустив на підлогу , тяжке , і підняв залізний Лом
М-Ти Лом шукав так довго , чи так їсти більше хотів , та нас пригостити?
P.m 23:54
Батько почав, вишкрібати Ломом , в щели двері намагаючись відчинити двері
Б- Ну потрібно , адже Санті Клаус , принести до вас не тільки допомогу , а і гостинці, Хо Хо!
P.m 23:55
М- таак , адже Снігуронька так старалась не покладаючи рук !
Батько посміявся , намагаюсь відчинити двері
P.m 23:57
І як не тільки від настрою моїх підсилюються, а нарешті відчинені батьком двері
І я бачу перед собою...
P.m 23:58
Лея біжить на цього хлопця , стрибає на нього, і валить на підлогу з криком
Лея- КААЙЙЙ , КААЙЙЙ Я НЕ ВІРЮЮ ЩО ЦЕ ТИ!!!
Хлопець з чорними волоссям в’ючимися , та худим тілом , але вище зростом Леї
Та Лея , яка лежить на ньому і обіймає
P.m 23:59
Батьки , та Нелли здивовано дивляться на цю парочку
Б- А це що таке.. це неначебто її однокласник, так..?
Батько не впевнено подивився на Маму
Мама вдарила його по потилиці
М-Архг... Ти серйозно.. це її хлопець , ти хто батько чи хто?..
P.m 0:00
Гучно пролунали дзвон курантів , Нового Року, Батьки привітали Нелли на задньому плані
Лейла відштовхнулась головою від груди Кая
Але він все так і обіймав міцно її за талію
Його гарні зелені очі , та мила радісна-життю посмішка , та грубий голос , вже не такий а в наших обіймах - теплий та м'який
К- З новим Роком моя мила
The end is the Film
Далі титри
-----------------------------------------------
Тим часом у Валери
За шторами білими , проблиски різними кольори між червоним та синім
Валери подивилася на Рейна , він вже включився спать
Вона побачила ключі на маленькому столі , вона их взяла , та відчинила на задньому дворі двері , в пошуках машини як і вона міркувала "Я впевнена у нього є машина , бо інакше в такій глущі не вижити"
Вона вийшла на задній двір , та побачила , чорну мазду , та підібрала ключі , та акуратно виїхала з заднього двору , на вулицю
Вона натиснула на газ , і різко стрілка тахометра піднялась , машина швидко зірвалася з місця , не звертаючи на увагу , є поруч поліція чи не має, їй вже тут не варто знаходиться.
На цьому глава закінчується
Дякую хто чекав цю главу , я старалась , зробити главу особливо неочікуваною бо в неї є сюжет у часу що наразі у нас)
Новий Рік, Вітаю вас з Новим Роком!
Хочу вам освідомити чому так довго чекали новий вихід нової глави?
Ав- Тому що свята , відпочивала гуляла , але і знайшла час , особливо покращити своє письмо)
Почала вести зошит з правилами , і там пишу свої реченні , і звіряю речення, звісно я не пишу увесь цей текст у зошит , але буду намагатися найчастіше , себе практивувать і запам'ятатовувати правила , дякую за увагу , за терпіння
А в цьому боті , я намагаюсь освідомовляти що до виходу нових глав @News_Nezukobot
Проїхатись по своїх спогадах...
Немов викинути все улюблене з голови...
Василиса все їде на збільшеною швидкості, вже нікого немає позаду
Василиса - Навіщо це все?.. "міркуючи про себе и дивлячись на дорогу "
Перевищує вона швидкість , як дерева стають лиш розмиттими темно-зеленими кольорами , вже не такі темні , вже не так поглинають в тьму..
Вже світає потихеньку , як фари засліплюють стоячи людину посеред дорозі , кучеряво-каштанові волосся , середнього зросту , трохи підкачений
Василиса заскочила і різко затормозила - ТИИИМ!!
Як все перед її очима , блищало все білим кольором , немов це кінець...
Як раптово перед її обличчям з'являється, один знайомий ліцей, а в руках вода та невеликий листок
Вона оглядається не розуміє що відбувається, вона дивиться на цей листок, а там написані предмети та балли , вона згадала
Василиса - "це що.. мої балли з екзамену.. " про себе вона мовила
Поміркувала вона " певно я повинна повернутись додому мене там чекають.." як раптово приходить повідомлення від батьків
" Донечка , ми на тебе чекаємо в машині в парку "зелена галявина" "
Василиса - добре
І рушила вона туда , не рузуміючи чому вона знов тут , і забувши що до цього сталось..
І вот вона доходить до парку, вздовж проїжджої дороги , а з лівої сторони тропа яка під моїйми ногами стрілою збігала вперед залишая мій минулий крок в минулому , розділяючи сонячного зеленого схилу в зелену галявину все ще яка не заповнена людьми , доки их немає , помітно літають собі спокійно метелики , поки ще літа немає.. и прохолодною тінню вікових кленов , продуваючи скрізь моїх волосся вітер, відчуття в середині Василиси , крихітні почуття ще стресу після екзамену , вона робить вдох нового повітря , свіже повітря немов її з середини очищує...
Вона іде і бачить свою рідну машину , і її батька з букетом квітів , він посміхається , коротке волося каштанового волосся не що давно він був лисим від тепер вже вирощує волосся , круглі окуляри для зору , на серці раптово підходить тепло..
І відчуття немов і щось знайоме, і немов багато років цю людину вона не бачила..
Вона прискорює свої шаги , щоб своїми руками охопити в обійми свого батька..
Вона зігрівається в його обіймах , не від радості що здала екзамени..
Це давно вже позаду, і не важливе..
І як його обійми становиться парким..
Вона не рузуміє чого раптово змінилось..
Вона підіймає свої века , бачить що вона в машині , на вулиці спекотно , в машині ще парко..
У віконці мількають від руху , то дерева то поля..
На передньому сидінні , сидить весела матір , і за рулем батько , а на задньому сидінні, поруч зі мною моя сестро Камила , чорне длинне волосся челку вона не любить , тому в неї своя челка яка вже як все інше волося в длинну , і все її обличчя відкрите , вона теж худенька , бліда , і гарні веснянки на обличчі, та голубі очі...
"Зараз вона така молода , яка вона зараз цікаво..
На скільки змінилась? Ким зараз вона є.." - поміркувала про себе Валери
Як різко батько починає різко пригальмувати , як різко машина чуть ли ззаду хтось її підпирає , немов зараз ми повернемось
Як машина наша повернулась в те саме положення
Батько обернувся щоб поглянути , хто це
"Черт візьми.. нам треба як можливо скоріш збираться звідси" - похмуро він глянув на ту машину яка від'їхала як найбільш подалі , і мовив
Матір тривожно почала питати -" Що відбувається?! Милий?"
Як та машина вже взяла розгін , і ми які вже піднімались на гору , впали з обриву..
Все що Василиса побачила , це як випадково з її сторони дверь відбилась від напору , і вже бачила свої ноги , руки , в повітрі і наді мною машину в повітрі , а я все більше і більше почала від неї віддалятися..
І як мій погляд повільно зупинився на сонці , і мов я в повітрі повільно почала падати , а сонце все більш і більш почало засліплювати мене , що все вже було білим , і повіки повільно почали закриватись , темінь...
Як чийсь рухи наблизилося до мене і чиясь ладонь почала зігрівати моє холодне обличчя, а сльоза тепла по щоці потекла немов після дощів роса..
Як мої віки почали потихеньку підніматися
Усе було усе нечітко , та в округ на фонні темне..
Але хоч у моїх очах він був нечітким , але я не могла не впізнати Тима
Тим- Як ти ? "Стурбовано він запитав"
Валери не знаючи що йому і мовити , не розуміючи свій стан , але все ж таки мовила - " Все.. так нечітко..."
Тим задумливо на неї поглянув - " Добре відпочивай , я поведу нас "
Валери стурбовано мовила - " Ні.. тільки не повертайся знов туда.. їдь як найбільш подалі..."
Тим здивувався , але все таки обміркував і мовив-" добре , не торбуйся, краще відпочинь"
Василиса посміхнулась, в Тим ніжно, обережно припідняв , та поклав на друге переднє сидіння, дав їй вологу серветку на лоб , щоб їй легше стало...
Так і поїхала вони далі..
Таємниця але не на одинці
Він береться тримчащими руками за руль , оберає маршрут куда йому доїхати так щоб вистачило палива
Поки Валери відкинула голову на спинку сидіння , та мило дрімаючи
Тим не міг покинути думки " чому вона так и не з'явилась, в нашому сховищі... що трапилось?.." " чи зможу я дізнатися усе в неї" " чому вона не хоче повертатися" " а як же наші друзі.."
Багато питань в нього було , мало відповідей..
Все що він міг собі відповідати " вона хочаб поруч , в неї немає сил щоб покинути мене.. не сбігти.. не сховатися , вона сама у паніці
Але все таки и тривожні думки накидались на нього як хижак на свою здобич , і шматав як собака м'ясо " а що коли вона наберетеся, сил , вона що покине мене?.."
Він дивився на дорогу спрямовано , розумів що не може втратити самоконтролю , та й робити що йому заманеться , та і повернутись , вона попросила , думка ще була і продовжувалась : " хочаб я зараз з нею , допоможу я їй , я буду в курсі де вона що і як... " Це хочаб його серденько заспокоювало , хоч і він не міг довіритись що він зможе на довго бути , що вона залишиться з ним , тут щось коїться , навіть друзі ці про неї глибоко не знали , тільки намагались і це марно...
Вони покинули всі ближні околиці
Нахлинули почуття страху, від змін.. зовсім не знайомі місця , що ми тут будемо робити... Чи повернуся я.. куди нас занесло..
Тим легенько доторкається до Василиси за плече , за тим починає її поторсати щоб вона прокинулась
Вона повільно здіймає свої вії , як все розпливалось перед очима, але часом все минуло
Тим помітивши що вона повністю прокинулась мовив - " Ми вже на місці, далеко-далеко від минулого нашого міста , ти як почуваєшся?"
Василиса повільно подивилась на підлогу , задумавшись про своє самопочуття і мовила-" ну нібито вже краще , а скільки вже часу?"
Тим , глянув на годинник що у нього на руці , і з посмішкою мовив-" вже 22:03 вечора , пора знов спатки "
Василиса скривилась і різко мовила - " Навіть, ні на що на сподівайся ! Ми друзі. "
Тим посміявшись - " вхвх , не ну а що? тебе відвіз , де твоя вдячність мені?! " та раптово з усмішкою трохи приблизився до Василиси
Василиса розгубилася , і не знає що і мовити
Тим - "Що ти занімила , чи що? Ну можеш спочатку просто розповісти , до кінця, що відбувається " з посмішкою він це мовив
Що і Василиса зробила новий видих і вдих
Василиса подивилась спокійним поглядом , на стільки серйозним що у нього почали по шкірі муражки бігати , він її таку ще не бачив..
Василиса мовила - Ти справді готов почути це?
Тіма зробив вдих і видих , та наблизився своїм тілом до Василиси , та взяв її за руки - " Кажи усе , чи погане чи хороше , я готов усе почути , і прийняти...."
Тім на мить зупинився , та відвів погляд , і повернувся до своєї промови
Тім-" Мені буде боляче , якщо ти зараз все полишиш.. я не хочу..." Він жалісно подивися спочатку на неї а потім в низ
Тим-"Щоб і я був полишений.."
Як на мить її очі заблищали сльозима
Василиса -" аа.. я.. "
Її очі забігали , і коли сльози все дужче підступали до очей , вона різко здійнялась , і обійняла Тіма з словами : " Я не хочу цього!!.. ви мені всі цінні!!.. я вас не хочу покидати.. це складно... Дуже..."
Василиса, схлипуючи від емоцій, міцно обіймає Тіма та ховає обличчя на його грудях, які здаються їй м'якою подушкою.
Тім трохи зачекал поки , вона в сльозах усі почуття вильє зі своєї душі , заспокоється , Тім без перервно гладив її спину в обіймах..
І коли вона стихла, він легенько взяв її за підборіддя , і охопивши долонею усе підборіддя підняв її голову до себе , щоб побачити її
Тім - " Тобі поліпшило? "
Василиса подивилась на нього заплаканими очима - "Так.. дякую"
Та і посміхнулась
Тім - " Бачиш.. ну легше тобі тепер , я тобі нічого не заперечую , тепер ти можеш мені усе розповісти?"
Василиса ковтнула слину немов усі свої страхи чи сумніви , та і зібралась силами , відштовхнулась від його обіймів
Від автора: " зараз буде продовження минулого розділу (згадки що згадувала Василиса)"
Василиса - " як мій погляд повільно зупинився на сонці , і мов я в повітрі повільно почала падати , а сонце все більш і більш почало засліплювати мене , що все вже було білим , і повіки повільно почали закриватись , а потім відкрились вже у лікарні , де була спочатку лише одна я.. але з часом приїхала бабуся , і розповіла що мої батьки зникли , не було тіл їхніх.. телефони розбиті.. речі розкидані..
Ну мені ще потрібно було лежати в лікарні лікуватись місяць , ну а потім мене на свою опіку взяла бабуся , ну і коли мені вже було 20 , і вона мене теж покинула..
З того часу , до мене приїжджала поліція , вони розслідували , постійне вбивство жінок , і знайшли на місці вбивства , у сховищі сірий волосок..
І по днк виявилось це мій батько , ну і мене опитувала , я показала всі документи та так далі , що мої батьків зниклі..."
Тім- " так в по твоїй родині робили розслідування? "
Василиса - " Так моя бабуся подавала на розшук , і вони вели розслідування..."
Тім-" і що , докази якісь були?"
Василиса-" ні.. зовсім не було , і так пройшов цілий рік , і все без результативно.. "
Тім безсило опустив обидві руки на кермо і схилив над ним голову, гарячково щось обмірковуючи.
Василиса поки відвела погляд у вікно..
Тім - " так що ж робити?.."
Василиса подивилась у підлогу та і мовила-" Сама не знаю.. оновити пошуки це буде ризиковано , я не міркую що мій тато вбивця, він завжди був.. веселим.. доброзичливий.. ніколи ні на кого не здіймав руки... "
Тім поглянув на небо , та й різко запитав - " Так , а ти чому тікаєш , не ти ж вбивця! "
Василиса опустила погляд , тім не бачив , але дивлячись у підлогу, у неї тремтіли ноги...
Тім - " Ну?.."
Василиса стиснула свої губи , не знаючи чи розповідати йому чи ні..
Її руки та серце на стільки стилось , ніби зараз же вона опиниться на тому місці як тоді...
Тім легенько доторкнувся до її плеча , і вона здригнулася , і її погляд був дуже переляканим , нібито він почне щось таке робити...
Тім негайно відпустив свою руку від її плеча , жалісно на неї подивився та ї запитав : " Що таке? Там що настільки тебе травмувало?..."
Василиса то на підлогу подивилась то в бік...
Василиса зробивши ковток мовила - " так.. "
Тім не знаючи що робити , подивився на підлогу та повільно підняв погляд на неї і мовив- " то ти так збираєшся жити , деякий час? "
Василиса- " вибач.. но мені так приходиться.. тому так..."
Тім - *ох.. співчуваю.. мені тебе дуже шкода..."
Василиса м'яко посміхнулась - дякую..
Тім- " тоді треба поки налаштуватися в новому місті , так?
Як у тебе за звичай відбувається? "
Василиса- "нууу... Зміна паспорту.. змінна іміджу.. і так далі..."
Тім- " ого... А гроші в тебе то є хоч?.."
Василиса - " так... Є.. мені батьки великий нащадок залиши мені , та і ще я на крайній випадок збирала гроші , тому так.."
Ну і поїхали вони далі по місту....
Не втечу від свого серця..
Василиса лежить в ліжку де вони поселились в готелі як раптом разом з підлогою , ліжком , не встигнувши озирнутися як усе що було під нею , все більше і більше віддалялися від неї на верх до небес, що і надалі усі меблі нібито затягнуло в небо , вона в моменті намагаючись ухопитися за щось , як раптово , різкий біль по спині , щось залізне , немов пробило увесь хребет , що весь аж весь розпадеться , від такої болі вона широко відкривала рота щоб..
Як повітря заходить в рота , але тільки голос..
- куди він дівся?
Подих за подихом , її дихання усе більше й більше почало тривожити її легені
Почала крутити головою , з хрустом свого тіла від болю , розглядаючи на що вона впала , це..
Думки-" Це авто?... Голубе.. Ржаве.. почекай.. що.. це , невже це КІМ-10-50 .. "
Вона почала розглядувати , від різких келихів голови , біль все дужче , і починав прям супроводжуватися в мозг...
І вона зупинила свій погляд на небо , як стрімко минула та пора , і почався то лютий лівень то сніг..
Немов хтось керує часом , і все круте годиник , і прискорює час..
А її думки не покидало -" як все змінилось... Куди усе так швидко..."
І як її тіло почало замерзати , її очі з кожним холодком все більш і більше закриватись...
Як її тіло різко стряхнуло холодом , вона відкривши свої повіки , як побачила теплий колір , сонця який пробивався через віконце
І стоячий спиною середнім зрістом з кучерявими волоссям , обертається від звуку шурхоту в ліжку
Його овальне обличчя , і посмішками виїмками по боках , і сонце прямо впадало на його обличчя та волосся , очі сяяли смарагдовим кольором , і каштанове волосся на сонці переливалося помаранчевим кольором
Тим- Доброго ранку
Василиса поглянула в низ підняла на себе одіяло , чи в піжамі вона чи...
Тим здивувався і звів на неї здивований погляд
Василиса подивившись на нього мовила - Доброго. Можеш будь ласка вийти я переодягнусь
Тим- Так звісно, я тебе чекаю на кухні
Мовив він це повертаючись на вихід , та обернувшись попередив:
Тим- сніданок вже готовий
Василиса здивувалась і мовила - Ого , дякую
Вона мило посміхнулась
Василиса одягалась , і прийшла за стіл.
на столі лежали панкейки политі медом і смачно виглядало зверху порізана полуниця, і поруч в тарілці творог перемішаний з дрібними шматочками фруктів
Василиса протерла очі і мовила - Ого.. коли ти усе.. це... встиг?
Тим , взявши в руки настільні часи які лежали поруч , вказуючи на десяту годину ранку
І поклавши мовив- Було б зараз п'ята ранку , вот тоді б треба б дивуватись соня)
Валери обурила свій погляд - яка ще соня?
Тим склавши руки, і об спершись спиною об спинку стула - ну-ну.. я тут поки ти дрімала , усі гори навколишні об'їхав)
Василиса- ну десята ранку ще не так пізно
Тим- " Ладно -, закативши очі - що там далі плануєш? "
Василиса- ну багато чого... Як почати нове життя з нового листка..
Відвела вона погляд на гарний ранковий краєвид у віконце
Тим- В сенсі , а що конкретно?
Василиса зітхнула і мовила - ну.. зміна зовнішнього вигляду.. зміна ім'я.. прізвище.. прописку... паспорти..
Тим з широко відкрив свої очі перебуваючи в шоці
Василиса- Що?
Тим - почекай, ти що... вже так звикла , робити?..
Василиса опустила свій погляд в низ і мовила - Вибач.. адже можливо ти ще не готов на таке.. я можу.. тебе відпустити.. якщо ти будеш усе це тримати в таємниці...
Тим подивився з жалем , у думках розуміючи одне : " якщо я покину її.. більше ніколи не знайду , не впізнаю.. це буде не можливо..."
Він пару хвилин втупився в стіл , та й мовив:
Тим мовив - Вибач.. але.. Я не як не хочу утратити з тобою спілкування, Тому для мене краще вибрати цей шлях з тобою
Василиса посміхнулась так що від таких слів у неї на серці , і по тілу пройшли муражки, і тепло.. яке вона давним давно такого в житті не чула
Василиса - оооу... Це дуже цінно , справді, але ж то сподіваюсь ти зі мною цією дорогою , не втратиш свій же шлях по життю?..
Тим- Ні , я нічого не втрачаю , не хвилюйся
Махнув він рукою собираючись вже піти , та й мовив :
Тим : Я піду вже збиратися до наших справ , ти поки смакуй , я тебе почекаю , смачного
Пішовши він охопився цими думками:
А Тим вперше побачив її щасливе обличчя , її очі які нібито прижмурились , певно щоб не втратити краплину сльози радості
Лисичка знов біжить від загроз...
Тим гарно одягнений , сорочка , темні джинси , його одяг тільки і промовляло: " Нове життя - нові відкриття сердець "
Валери коли зібралась , вона здивовано глянула на нього і мовила - Ого! не очікувала що ти настільки готовий вже причепуритися
Тим- Життя потребує змін , тому звісно що так)
Він щиро посміхнувся на вклонившись до її лиця , вона повернулась щоб взяти сумочку і піти...
На вулиці біля дитячого майданчика, на спортивному полі
Вони просто разом проходять мимо , про щось розмовляючи, і раптово чують чиєсь гукання " Тим! ТИИИМ! ПОСТІЙ! "
Тим здивовано обертається, очима шукає хто це...
Потім вже і бачить що там на спортивному полі знайоме обличчя, і мужчина з чорними волоссям по шию з сірими очима , біжить до них
Він нагинає спину, щоб відхекатися
Тим - Джей? Це ти?
Джеймс - кха.. да.. мда.. я вже не такий молодий щоб бігати
Він піднімається хлопає по спині Тима і каже: Ну що, брате, як поживаєш?
Ще сумно зітхнувши мовив : Скільки ми вже не бачились..
Тим - Да.. вот тут змінили околиці
Мовив він це, потираючи потилицю і посміхаючись
Джеймс подивився на діву яка з Тімом рядом стоїть і мовив - а ти з дівчиною переїхав, так?
Тим і Василиса здивувались , Тим мовив- Та ні.. це моя подруга
Джеймс - А вибач , не знав..
Він подивився соромно в інший бік та й мовив- Як ти ? На кого вивчився?
Тим - Вивчився на сомельє , маю досвід про культуру вина , дегустації і тд...
Джеймс - Ахах я тебе... да! пам'ятаю в середній школі , в тебе точно до цього був хист
Хитаючи головою , та розмахуючи рукою він це промовив з сміхом та натяком, що аж Тим соромився , Валери на Тима запитливо глянула
Валери - Я сподіваюсь ти по клубах не ходиш?..
Джеймс перебив- Так? Особливо раніше ще і як було
Тим злобно подивився на Джеймса, та й мовив - це було раніше , і клуби це більше молодіжне ніж вишуканість
Джеймс- он який , то ти не тільки вивчився а ще здібно розумієшся , поважно.. поважно...
На декілька хвилин застигла тиша , та й мовив Джеймс : тобто зараз ти не молодий , скільки вже?
Тим - Ну..." Він звів очі " 23 , але ж то краще то вже не ходити по клубах , хоч вірь чи не вірте
Джеймс поплескав по плечу і мовив - Ладно , не правий вибач.
Тим - А ти на кого вивчився?
Джеймс- Ну.. це секрет , давай я тобі на вухо скажу , тільки ти не кому не розповідай , Добре?
Тим- Добре
Він пригнувся і прошепотів йому на вухо, аж той здивувався і мовив
- Так ти нам потрібен!
Джеймс здивувався і мовив- Справді? я тоді можу дати вам мою візитку
Тим - Добре, давай
Він дав візитку
Василиса - Тим нам б вже пора ідти , підемо?
Тим - Добре , Ладно давай Джей, по розмовляємо вже у тебе по ділу , добре?
Джеймс - Добре , удачи вам
Вони пішли вздовж траси до торгового центру на шопінг та стрижку
Василиса - що думаєш з привіду наших нових імен?
Тим- Незнаю треба поміркувати..
Він дивиться на її зовнішність, і питає - А тобі подобається твоє ім'я?
Василиса- Справді , то так , це те ім'я про яке я мріяла...
Тим- Лиса?
Василиса хихикнула, і мовила- не погано звучить , буду лисицею?
Він прямо перед нею встав і протягнув руку і мовив - Приємно познайомитися, я Амур
Лиса(В.) посміхнулась і мовила- Тобто я для тебе хитра?
Амур(Т) взяв її за обі руки і мовив - Ні. В тебе такі обставини щоб виживати, всім хищникам треба вміти себе берегти , захищати і ти вмієш
Лиса(В) м'яко посміхнулась і вони далі пішли , в торговельний центр
Вони накупили куча , нового одягу, навіть про який мріяли
І пішли стригтися , тепер б іх не впізнати , вони домовились зустрітись о котрій годині о фонтану..
Лиса вже вийшла з стрижки і пішла до фонтану , і бачить біля фонтану..
Лиса(В)- Амур? Справді що зачіска може сильно змінити зовнішність...
Він був пострижений в напівкруглий фейд, а його волосся були кучерявими темними..
Амура очі застиглі на Лисе на її вигляді, він не очікував на стільки вона буде гарною
Лиса справді була виглядом я мила лисиця , на стелі були вікна скрізь них променні сонця прямо падали на її гарне волосся риже, яке перелівалось на сонці нібито золотим кольором , а її зачіска відкрила її гарне худе обличчя , гарно було вираженні скули і підборіддя
Амур - Аа.. ти.. дуже гарна " він мовив це дуже невпевнено , бо засоромився"
Лиса - А? Щось не так? " Вона схвильовано повернула декілька разів головою, намагаюсь подивитися , зупинилась і мовила " - мені не личить?..
Сумно вона глянула на нього
Амур - А!? Що? Ні ні ні , ти дуже гарна , в мене дар речі пропав!
Він піднявся і взяв її за руки
Вона зітхнула, і посміхнулась
І вони разом пішли , і коли вийшли із тц зрозуміли що наразі дуже пізно, і тільки таксі треба замовляти..
Амур - ну що ж прийдеться їхати на таксі
Лиса сумно поглянула і мовила- вибач це певно мої походи по одяг багато часу витратили
Амур облегшено поглянув з м'якою посмішкою на Лису та і мовив- Та нічого страшного , головне що це виконали завдання - " він підмігнув" - в мене є гарна новина до наступних завдань
Лиса здивовано на нього поглянула та й запитала - Справді , і що ж?
Амур загадково поглянув на неї - Джей
Лиса - Джей? А він тут до чого?
Дивитися не порузумінням Лиса на Амура
Амур - згадай що він не розповідав про те на кого вивчився , то вот його професія...
Лиса здивувалась - справді? І чим його професія здібна нам допомогти?
Амур посміхнувшись мовив - він зможе нам підробити документи , тому що він фальсифікатор документів
Лиса чуть не підстрибнула на місці , і напригнула на нього в обійми, і чуть не закричала - ООХХ АМУР , Я ТАК РАДА!!! ТИ ВСЕ ОБЛЕГШИВ
вони міцно на пару хвилин обіймались і поки вони обіймались вона казала - " Ти собі не уявляєш , як взагалі не мала уяви , де і що шукати , я стільки переживала... І це знов і знов повторювалось , як тільки мене знаходили.. усе що було досягнуто усе було звернене і кинуте в сміттєву яму... Я так радію... Що тепер я не самотнья... Я навіть не знаю як тобі відячити..."
Вона туловищем віддалилась від його грудей , і милосердно поглядуючи в його очі мовляє - Амур...
Амур - Що?
Лиса- Проси мене , що завгодно , я тобі дуже вдячна
Він на пару хвилин задумався , покраснів та й мовив - Лисочка.. вибач але , це не я щось повинен в тебе просити , ти зараз багато потребуєш як морально так і в допомозі , тому краще ти в мене не соромся проси
Вона мило поглядом усміхнулася та й знов обійняла, та й мовила - будь зі мною будь ласка до кінця...
Він погладивши її спину мовив- Добре
Далі вони поїхали на таксі по ночній трасі , у вікні багато сяяло зірок , в біля вікна вже потихенько прикривались очі Лиси та й засипала вона , і він пока вона не бачить , милувався їй та цим часом...
Далі вони змінили усе що хотіли , зробили підроблений диплом про навчання на акторку , він на режисера
Та й почали вони разом проходити співбесіди на роботу...
Поштовх до мрії
Лиса : Моє життя знов і знов змінюється і знов я і пустеля , я маленька і пустий великий лист - один крок в безодню чи то на найвищі гір мрії
Однак встану вже не в старій халупі.
тримаючи за себе кулачки - я розтискаю кулачки я розскрию свою щелепу…
в цей час , пустій великій залі де збираються покровители мистецтв , де поки що можу лунати тільки я..
при кожному слові репліка становить - становить реальністю
а потім вже голос суддів - наскільки це досконало?
Судді сидять не розтягуючи посмішок чи то смішок , не приплющюють свої очі, але ж то іх очі все одно запалени
-це я знаю. - це я бачу.-
- немає нічого найкращого , як живе мистецтво.-
але ж то якби ми не дихали цими повними грудьма мистецтва все одно зватимуть нас акторами цього багато серійного кіна.-
Виступ мій закінчився , в залі на декілька хвилин завмерла тишина
Судді дивились спочатку на мене , а потім стали перешіптуватись між собою
І один серед них нарешті заговорить - Міркую , ми можемо закінчувати пошуки. - суддя поглянув на кожного з судьей , які ласкаво посміхнулися. - Ми знайшли нашого персонажа..
І вот настала її перша роль , про яку так довго вона мріяла..
Амур(Тим Вейз)
Він йде на співбесіду, з думками: " Вот усе , моє життя змінюється , я впевнений що саме це мені потрібно, чимало що далі буде.."
Кабінет начальника охорони у великому бізнес-центрі. За столом сидить чоловік міцної статури у формі. Навпроти сідає Амур
Він все так само впевняє себе в думках: " Я роблю це задля Лиси , за її безпечність " він спрямовано дивитися на чоловіка навпроти
Чоловік переглядає анкету Амура, потім піднімає очі і каже : Доброго дня, Амур. Бачу, ви претендуєте на вакансію охоронця у наш денний маневрений підрозділ. Чому саме ми?
Амур: Доброго дня. Шукаю стабільну роботу з чітким графіком. Знаю, що ваша компанія забезпечує офіційне працевлаштування та вчасно платить. Та й омріян захищати людей , мені це підходить.
Чоловік грубо кихикнув та й мовив: Оце звісно правильні слова."захитавши в голову причмоковкши губами" але ж то це дуже серьозна праця , і от по шелчку пальця не можливо як в мріях , ти в армії був хочаб б то?
Амур різко встав продемонструвавши його готовність , він приклав руку до козирка , і мовив - Так , Сер я готовий на будь що!
Чоловіче уважно дивиться на Амура, який застиг струнко, потім повільно опускає погляд на стіл і робить паузу та й каже : Опусти руку, Амуре. Вільно. Тут тобі не плац, козиряти не треба. Сідай.
Амур без зайвих рухів сідає назад на стілець, тримаючи спину рівно і мовляє :Слухаю вас.
Чоловік спирається ліктями на стіл, зачіпає пальці в замок і каже :Готовність — це добре. В армії навчили підкорятися наказові, це я бачу. А тепер скажи мені чесно: де саме ти служив і який у тебе був військово-обліковий фах? Бо «готовий на будь-що» в охороні іноді означає "наробити дурниць, коли треба увімкнути голову".
У Амура в середині все стискається від згадки що все підроблено але він намагається себе настроїти і каже собі в думках " Такс.. відав повагу , це не так складно , тепер далі треба усе зробити щоб все було досконало"
Амур впевнено дивиться на чоловіка і мовляє: на війні — ворог, тут — цивільні. Мені вистачить витримки. Я вмію контролювати свій гнів. Для мене інструкція — це закон. Якщо треба вмикати дипломатію — я ввімкну її на максимум.
Чоловіче повільно киває, крутячи в руках його "липове" посвідчення та й каже : Добре. Мені подобається твоя впевненість. Але за законом "Про охоронну діяльність" одного твого слова і армійського минулого замало. Кожен наш співробітник має пройти обов'язкове навчання та сертифікацію на розряд. Юридична підготовка, тактика, заліки із законодавства. Ти готовий пройти курси?
Амур ковтає клубок у горлі, розуміючи, що на навчанні перевірки будуть ще суворішими, але відступати нікуди та й мовляє: Так, звісно. Готовий пройти навчання і скласти всі іспити. Коли я можу почати?
Чоловіче кладе документи в папку і закриває її.
У Амура на секунду перехоплює подих
Чоловік: почнеш із понеділка. Навчання сумістимо з практикою: удень вивчаєш теорію та правові норми, а вечорами — стажування на об'єкті в парі з досвідченим бійцем. Оформлюємо тебе поки як стажиста. Якщо на курсах не завалиш заліки і покажеш себе в ділі — підпишемо повноцінний контракт. Йди в кадровий відділ, нехай заносять твої дані в базу.
Він подякував йому , подав руку та й пішов , вдихаючи увесь стрес навіть міркуючи: "Навіть є смуток , що я брешу , але ж іншого вибору в мене немає , але якщо я провалююсь- більше не повернусь..." Він йде дивлячись у підлогу...
В дома 18:00
Скрипіння двері , від квартирі , У передпокої вимкнули головне світло. З коридора вже видно вітальну кімнату
І з великих віконниць , просвічували лучики цих рожевих хмаринок на небі, як рівномірно розповсюджилися на підлогу , а підлога так і сяяла і відлискувала.
Як він продовжив ідти далі по коридорах підлога продовжувала миготіть й блищать рожевим кольором.
Амура з кожним кроком усе більше напружувала така тиша, в якій відлунювала лише моя хода
Але заглянувши в кімнату Лиси , він бачить...
Лиса падає на колені , тримаючи листи в руках
Амур лякається але дивиться далі..
Лиса протягує руку демонтруючи , що нібито когось тягне за штанці - " *ик*.. вибач... Прошу , це не.. не моя провинна..."
Амур тихо , і повільно підходить , хапає її за плече
Лиса раптово лякається:АААА!
Вона обертається , і видихає: Хух.. чого мене лякаєш...
Амур- Хм.."потерши підборіддя" то я тебе теж злякав?
Лиса на нього дивно глянула: Що? В сенсі?
Амур: я подумав що ти тут чи молишся , чи призиваєш когось...
Лиса скривилася: Щоо? Ти нормальний?!
Лиса його штовхнула
Амур- Ей! Ну що , справді так виглядало
Лиса обернула своє лице в знак того що вона образилась
Амур поклав руку на її плече
Лиса знов обернулась з роздратованим поглядом
Амур- То , я так зрозумів, що у тебе сьогодні все вийшло , чи ти вже там щось на чудила?
Лиса зібрала всі листи в папку , і замахнувшись папкою по голові , вдарила його і мовила - покидьок!
Амур схитнувся- Мгх.."сумно" може досить мене бити , може ти вже нормально відповіси? " Подивися він сумний поглядом"
Лиса - аргх!.. пішли у вітальну
У вітальні вже зовсім стемніло , і горів поруч світильник, робивши освітленням теплим і комфортним
Лиса була на кухні , через пару хвилин повернулась , тримаючи на підносі , печиво і заварене тепле какао з молоком.
Лиса обережно виклала з підноса , і пішла на кухню віднести пустий піднос
І коли прийшла знов до вітальні, плюхнулась на диван, втомленим поглядом дивлячись на Тима.
Армур: — Нащо це? Я б міг сам зробити, ну дякую.
Лиса: — Та лан, знаєш, я, певно, тебе задовбаю це повторювати, але...
Армур: — Що?
Лиса: — Я тобі вдячна, що ти зі мною. *М'яко вона посміхнулася*
Армур: — Хе.. дякую...
Тим у думках: «Це що, зізнання, що я більше ніж друг їй?.. Чи вона ще на дружній хвилі... Я буду сумніватись, якщо це ще повториться...»
Армур: — То як у тебе все пройшло?
Лиса, дивлячись угору та посміхаючись: — Знаєш.. от зараз.. я вдячна не тільки тобі, а що все настільки змінилось.. що я отримала доступ до своєї мети... Я в шоці.. я не можу повірити в це... Настільки я радію, що хочу плакати від радості... що... мене прийняли і дали роль.
Армур хихикнув та й мовив: — Хах.. так от що. *Посміхнувся* То ти вичудила і нарешті потрапила на шлях своєї мети. *Сказавши це, він самовпевнено накинувся на неї, поставивши дві руки біля неї*
Лиса на нього дивно подивилась і мовила: — Все було чудово, як все і повинно було бути, що ти вигадуєш?! *За закотила очі*
Армур поклав руку на її потилицю та й мовив: — Та не хвилюйся ти. Можеш чудити за все що завгодно, я тебе захищу. *Самовпевнено він мовив*
Лиса: — Ти що, пішов на адвоката?
Армур засумнівався в тому, що щойно мовив: — Та.. ні... Пішов на охорону. *Відвернув свій погляд*
Лиса: — Тю.. то ти будеш встрявати у всяку суєту тепер.
Армур: — Ну вибач.. я б не хотів з тебе стягувати гроші, як ці адвокати.
Армур сповз із неї і сів там само, де й сидів, почуваючись ніяково...
Лиса: — Ну, то справді. *Посміхнулась вона*
Далі вони просиділи до десятої години вечора, насолоджуючись какао з молоком та печивом і комфортними розмовами...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!