Містер Рись. Замок Міранди.

3 розділ

Ось уже Містер Рись, Даринка, Арсен та мишеня оглядають фонтан та не знають як до нього підступитися, і хто перший має туди залізти.

— Що ж, я думаю, що діти мають піти першими, — Містер Рись запропонував.

— Так-так, діти мають піти першими, — мишеня погоджується із думкою кота.

Арсен і Даринка раді, що можуть покинути цю місцевість, тому взялися за руки та залізли у фонтан. На прощання помахали руками, а потім зникли, так ніби й ніколи їх тут не було.

Мишеня та Містер Рись залишилися вдвох. Кіт поправив свій капелюх, насторожив вуха та розгладив свій різнобарвний шарф. Промовив до мишки:

— Дякую за таку пригоду і за те, що допомагала нам вибратися із замку Міранди.

— Мені теж приємно бути знайомою з тобою. І до речі, дякую, що не з'їв мене, — якось не дуже вдало пожартувала. Малесенькі краплинки стікають по її носику. Дощ ще не завершився. — Ну, чому ти не йдеш? Повертайся у реальність.

— А що буде з тобою? — кіт цікавиться.

— Я залишуся тут, але час від часу буду навідувати ту реальність. Та й Ігруня має з кимось гратися, окрім іграшки, бо ж він добрий. Я не хочу, щоб він став сірим та злим. І дощ завершиться найближчим часом. У мене в тому світі зовсім немає нікого. Ось так і буду жити найближчі роки, — мишка пояснює своє рішення залишитися.

— Я ніколи тебе не забуду, — обійняв нову подружку, а потім занурився у дощову воду фонтана та зник так само швидко як і діти.

Мишеня тихо дивилося йому у слід, а потім рушило назад до замку, позаяк воно потрібне тут більше.