Осліплення.

Вечір 24 січня видався нестерпно холодним. Я сидів у своїй обкладеній свинцем мансарді, де єдиним джерелом світла був слабкий мерехтливий промінь газової лампи. Перед моїми очима лежали розрізнені записи покійного Джона Вілера. Теорія «єдиного електрона» — божевільна ідея про те, що у всьому всесвіті існує лише одна-єдина елементарна частка, яка невпинно мандрує крізь час і простір, створюючи ілюзію незліченної матерії... Мій розум, отруєний безсонням та незчисленними енергетиками, чіплявся за цю думку, як потопельник за уламки щогли. Якщо електрон один, то він — це я. Він — це стіл, за яким я пишу. Він — це зірки, що холодно дивляться крізь морозне вікно. Раптом кімнату пронизав гострий, майже нелюдський спалах болю. Він не належав моєму тілу...