Діброва Див

Холодний туман Квебеку липнув до вікон старенького автобуса, ніби намагався пробратися всередину. Четверо студентів-біологів — Марк, Олена, Макс та маленька Софі — заснули майже миттєво. Щойно колеса торкнулися гравію лісової траси, прийшов сон. І це не був звичайний сон. Це було важке, сірчисте заціпеніння. Марку снилося, що його легені наповнюються рідким сріблом, а серце б’ється в такт із далеким, підземним гулом. Іншим снилося, як вони (занадто повільно) тікають від чогось дуже холодного. І невидимого... Коли сонце, неприродно яскраве й нестерпно-лимонне, вдарило в очі, вони прокинулися. Автобус стояв посеред діброви, якої не мало бути в цих широтах. Замість суворих канадських сосен їх оточували велетенські дуби з листям, що переливалося всіма відтінками перламутру...