Справжній драконячий скарб

1.

Минулого вівторка, рано-вранці, із Найкращого дитсадка для малих принцес на Дивовижній вулиці Казкового краю зник дракон.

Спершу, за ранковими клопотами, цього навіть не помітили. Лише коли малі принцеси поснідали, повчили літери й пішли гуляти, стало зрозуміло, що дракона ніде не видно.

Щоправда, спершу ні самі дівчатка, ні виховательки не стривожилися. Вони вирішили, що дракон вирішив погратися у піжмурки. Тож із задоволенням почали шукати свого великого друга.

Та цей дитячий садок був не дуже великим. Бо навіть у Казковому краї не так уже й багато справжніх принцес. Тож місць, де б міг сховатися дорослий дракон, там було мало.

Але спершу вихованки, а потім уже й виховательки пильно оглянули всі-всі сховки. Потім, коли дракон так і не знайшовся, його почали гукати. Трохи згодом сувора директорка дитсадочку – сама Королева Казкового краю насупилася:

- Досить! Дракон не міг би не почути вас. Певно, він – не в гуморі, тож краще залишити його у спокої. Однак, мушу сказати, що він чинить нечемно.

Однак під обід вона звеліла кухарю винести драконячий обід на двір. І зажадала, аби велику тарілку зі смаколиками поставити так, щоб її добре було видно з вікон її кабінету.

Королева хотіла побачити, коли дракон втомиться ховатися, й як слід вишпетити його за такі жарти.

Однак дракон так і не з’явився. А потім з’ясувалося, що не видно не лише його самого, але і його скриньки зі скарбами. А дракон дуже полюбляв ту скриньку, хоч ніколи й не відкривав її. Тож він зник разом із своїм скарбом. А це вже було зовсім дивно.

У Казковому краї виходить чарівна газета, яка сповіщає про всі важливі новини. Зазвичай, ті новини були цікаві й добрі. Але не цього разу.

Уже за годину на всіх вулицях Казкового краю можна було побачити розклеєні аркуші чарівні газети. І на першій сторінці великі кольорові літери сповіщали:

«Таємниче зникнення дракона! Втеча чи викрадення?!». І трохи меншими літерами: «Малі принцеси плачуть без свого товариша. Вони кажуть, що не ображали дракона. Королева відмовляється розповідати подробиці цієї таємничої справи».

Біля тексту було дві світлини – на одній великий, на вигляд дуже небезпечний і сердитий дракон. На іншому – дівчатка, що гірко плакали.

Ой, як же розгнівалася пані директорка! Бо в газеті був зовсім не їхній дракон, їхній був не таким великим і небезпечним, однак значно гарнішим. І вже точно ті заплакані дівчата на світлині зовсім-зовсім не скидалися на її вихованок. Хоча й справжні принцеси сумували без дракона й не хотіли бавитися.

У Королеви й так чимало клопотів, але вона сама бажала бути директоркою дитсадочку. Бо добре знала, що виховувати справжніх принцес потрібно із самого дитинства.

А зараз у неї справ було ще більше ніж зазвичай: незабаром у дитсадочку мало бути свято, тож треба було як слід підготуватись до нього. Ой як же невчасно той дракон зник!

Та коли почали телефонувати стривожені батьки принцес, Королева вирішила відкласти всі інші справи і зібрати усіх родичів принцес, аби разом пометикувати, що робити.

2.

Мами і тата зібралися в залі, прикрашеній старанно вирізаними самими принцесами паперовими папірцями й квітками. Саме тут завжди відбувалися всі свята, під час яких діти співали пісні чи розповідали вірші, а дорослі гучно їм аплодували. Та зараз настрій був зовсім не святковим.

Директорка королева відразу розпочала з найголовнішого:

- У газеті написали, що дракон для виховання справжніх принцес непотрібний, тож йому не місце в нашому дитсадочку. Краще б, мовляв, такий дракон мешкав у дитсадку для справжніх лицарів.

Так-от, дракон нам потрібен. По-перше, справжня принцеса не повинна боятися нікого, навіть дракона. А ще, вона має бути з усіма ввічливою. Так-от, важко навчити дівчаток бути ввічливою з дракон, якщо того дракона немає поблизу.

А ще, дракон у нашому дитсадку був завжди. Тому зараз дівчатка без нього сумують. А я не хочу, всі ми не хочемо, аби принцеси були смутні, ще й перед святом.

Звісно, всі дорослі погодилися: це дуже погано, коли діти сумують.

- Казкова поліція має шукати нашого дракона, – провадила далі Королева. – Та вони кажуть, що дракона не вкрали: бо це – дуже складно. А ще, якщо зник скарб, то, певно, дракон забрався звідси доброю волею.

- Але куди ж він міг піти?! – озвалася наймолодша з мам згадавши. Як колись і сама ходила до цього дитсадка й товаришувала з драконом. – Дракон же любив дітей! Майже так, як свій скарб. Дівчаткам так подобалося з ним бавитись! І вони його зовсім не ображали.

- Звісно, що не ображали. У цьому дитсадку нікого не ображають. А ще, у справжніх принцес – завжди добрі серця, – щиро запевнила директорка Королева.

І знову спохмурніла:

- Тим більше, що в казковому краї немає іншого дитсадочка для справжніх принцес. Лише наш. А в дитсадку для справжніх малих лицарів, здається, є свій власний дракон, тож наш там не потрібен. Тим більше, що я не певна, що там вчать хлоп’ят бути ввічливими з драконами і що там драконів не ображають.

- Ваша Величносте, малих лицарів не вчать бути ввічливими з драконами, може, й даремно, – втрутився в розмову лицар, що сидів трохи осторонь від інших. – Однак і їм не дозволяють нікого ображати.

Схоже, Королева не дуже повірила, однак не стала сперечатися. Дорослі ще трохи порадилися, що робити, якщо дракон не повернеться до ранку. А потім настав час вести всіх малих принцес додому, вкладати спати.

3.

Усі батьки, прихопивши своїх донечок, розійшлися по домівках. Лише малу принцесу Майю відвів додому не тато, а дядьо. Бо її татко й мама були в довгому відрядженні по роботі, а дядечко – справжній лицар – пообіцяв пожити в їхній квартирі й доглядати за племінницею, щоб та не сумувала.

Звісно, дядьо був уже дорослим, але ще не дуже: він тільки нещодавно закінчив школу. Тож не знав, як правильно виховувати справжніх принцес так гратися з дівчатками.

На його щастя, Майя більше полюбляла гратися в м’яча чи в квача ніж у ляльки. Тож інколи директорка дитсадочка стиха зітхала, побачивши дівчинку розпрашілою й розпатланою. Та, приводячи Майю до ладу, Королева мужньо запевняла:

- Справжні принцеси бувають різними. Головне, щоб були добрими й сміливими, а наша Майя – саме така.

Та цього вечора Майї не хотілося бавитися. Бо вона сумувала за батьками, хоч і знала, що вони незабаром повернуться. А тепер – ще і за товаришем-драконом.

І щоб потішити її, дядьо пообіцяв, що вони завтра сходять до дитсадочку для справжніх малих лицарів. Якщо дракон там – то хай знає, що вчинив недобре, пішовши від дівчаток і не попрощавшись.

Майя ледь дочекалася ранку. Бо їй видавалося, що це – справжня пригода.

А вранці вона міцно тримала дядька за руку і крокувала до чужого дитсадочка. А що пригоду краще зустрічати не в пишній сукні, а в джинсах і картатій сорочечці, а Майїне волосся було коротко підстрижене, то їй видавалося, що вона дуже схожа на хлопця. І це– добре. Бо раптом дівчаткам не можна до дитсадочка для лицарів?

Дядьо ледь супився, щоб видаватися поважнішим. А ще. Він не сказав племінниці. щодракону може бути веселіше із малими лицарями, тому він і не квапиться повернутися. А самій дівчинці це й на думку не спадало. Вона була переконана, що як тільки розповість дракону, як за ним усі сумують, то він відразу полетить назад. І тоді всі дракону радітимуть, а саму Майю хвалитимуть, що вона так гарно вигадала.

4.

Дядьо лицар говорив про щось доросле і нецікаве з вихователем. Тож не відразу побачив дракона. А Майя зиркала на всі боки. Вона потай поглядала на галасливих хлопчаків, що гасали із м’ячем неподалік, перекидаючи його один одному. Вони не дуже скидались на лицарів. Навіть час від часу гримали на малюка, певно, молодшого братчика когось із них, аби той не заважав.

А ще, вона майже відразу побачила дракона. І раптом їй стало сумно, бо не схоже було, що дракону тут не подобається.

Той саме підійшов до дерева, куди заліз хлопчисько й застрягнув, бо там було неправильне гілля, яким дуже незручно було злазити донизу. Дракон обережно, але рішуче взяв зубами шибеника за барки й спустив його на землю. Навколо нього скакали інші хлопці й галасували.

Дівчатка в Майїному садочку так себе не вели. І дракон із ними бавився інакше, хоч і дозволяв інколи залізти на спину, міцно тримаючись за високий гребінь. Чи навіть піднімався вгору із принцесами на спині. Але зовсім невисоко – ледь на півметра від землі. Бо інакше б пані директорка почала сваритися.

А тут хлопці зовсім розігралися: почали вигукувати, що їхнього друга вхопило страшне чудовисько, а найвідчайдушніший навіть ткнув в дракона пластиковим мечем. Тому, звісно, не було боляче. Він хіба гримнув, аби хлопчаки, загравшись, не втрапили під лапи чи хвіст.

Та певно, малюк, що заважав старшим, не зрозумів, що то – гра така. І голосно розревівся: чи то злякався дракона, чи вирішив, що тому – непереливки.

І Майя не витримала. Вона з усіх ніг кинулася до хлопчачої юрби:

- Не ображайте дракона! І малого! Ви – погані лицарі, якщо когось ображаєте!

- Майю? Що ти тут робиш, заблукала? – дракон відразу пізнав малу подружку, навіть перевдягнену.

- Це – дівчинка! Дивіться, хлопці, це – дівчисько!

Майя зупинилась і сердито подивилась на того, хто це закричав.

- Так, дівчинка. Справжня принцеса. А справжні принцеси не дозволяють нікого ображати. Драконе, ходімо додому, тобто до дитсадка!

Раптом дівча подумало, що їй би самій дуже не сподобалось би, якби нею отак командували. Тож вона знову побігла, аби обійняти дракона, сказати, що скучила й пообіцяти, що дівчатка точно не будуть його штрихати мечами. Навіть іграшковими.

Та тут дівчинка заштопорилась на доріжці і впала, розбивши колінце і порвавши джинси. Їй дуже заболіло. Та Майя не заплакала.

А тут до неї підбіг дядьо, допитуючись, чи не болить? Дракон обережно витягнув довгу шию і торкнувся головою її плеча, співчутливо зазирнувши в очі. А малюк перестав хлипати, почалапав до неї і простягнув іграшку-автівку, аби втішити.

І плакати стало ніколи, бо Майю спершу повели коліно перев’язувати, потім – пригощати лимонадом за сміливість.

А ще, виявилось, що дракон не збирався нікуди тікати без попередження. Та в нього був далекий родич, який працював у дитсадочку для малих лицарів. А потім той родич змушений був відлетіти далеко у важливих справах, і повернутися мав не скоро. І дуже просив попрацювати замість нього хоч на пару днів, аби б хлопчаки не дуже сумували.

Тож щоб у дитсадку для малих принцес не хвилювалися, він написав на великому аркуші паперу: «Я ПІШОВ У СПРАВАХ. ДО СВЯТА ПОВЕРНУСЯ. НЕ СУМУЙТЕ». І прив’язав його блискучою стрічкою, що саме забула в дитсадку якась принцеса, до великого дерева біля воріт. Переконався, що його цидулку добре видно, й заквапився на інший край міста, швидко махаючи крилами й стискаючи в лапах скриньку зі своїм скарбом.

Хто ж знав, що повз пролітатиме сорока – не чарівна, звичайна. Побачила ту блискучу стрічку і почала смикати її дзьобом, бо для сороки то й був справжній скарб.

А що драконів не вчать вив’язувати бантики, то сорочі вдалося стрічку розплутати й віднести до свого гнізда. Аркуш впав на землю, ніби він нікому не був потрібний. І хтось із перехожих вирішив, що це – сміття, тож підібрав і викинув оте послання в смітник.

Та це з’ясувалося згодом. Сороку хоч і суворо насварили, однак стрічку їй залишили – надто та вже подобалася стрекотусі.

А зараз дорослі допомогли драконові набрати номер директорки-Королеви. Бо натиснути потрібні цифри драконячими лапати не так просто. І все з’ясувалось. Про що була їхня телефонна розмова – ніхто не знав. Дракон після цього виглядав зніченим. Та твердо пообіцяв, що на свято він буде в дитсадочку.

6.

У святковий день сама пані директорка дитсадочку розчесала Маю. А ще – підтягла білі святкові гольфи так, щоб не дуже помітно було розбите праве коліно.

Майя слухняно всілася на стільчик, аби не пожмакати у сукенку. Та настрій у неї був зовсім не святковим. Вона ж думала, що як знайде й поверне дракона, то всі її хвалитимуть і радітимуть. А виявилося, що не треба було його повертати, він сам прилетів, як й обіцяв, а Майю хвалити нема за що.

Хоча Майїні подружки так раділи тому, що дракон знову з ними, що той навіть дозволив прикрасити себе великою короною, зробленою з блискучою фольги. А його улюблену скриньку зі скарбами обмотали гірляндою із паперових прапорців. А тут уже й Майя не втрималась, усміхнулась.

Але свято на те й свято, аби траплялися щось дивовижне й несподіване. Малі принцеси, їхні батьки і виховательки ще не встигли піти до зали, де мали б святкувати. Аж тут до дитсадочка завітали несподівані гості.

Це був старший хлопчак із дитсадочка для справжніх лицарів. Вбраний у парадний одяг, старанно зачесаний і похмурий. За руку він тримав молодшого братика. Того, що Майї давав машинку погратися, коли вона забилася. Та машинка й зараз була в руках малого. Позаду стояв їхній татко й, схоже теж ніяковів.

Усі змовкли від несподіванки. Не розгубилася одна Королева:

- Ласкаво просимо гостей!

І молодший хлопчак наважився: відпустив руку брата, підійшов до дракона і простягнув ту машинку і йому – не погратися, в подарунок. Дракон почав щиро дякувати.

Тут уже втрутився старший брат:

- Він-от плаче, бо сумує за драконом. Можна, щоб той колись до нас у садок прилетів, погратися? Ніхто його мечем не буде штрикати, чесно. Тож гра така була.

Дракон щось пробурмотів про те, що він обов’язково, незабаром, тільки ненадовго. Але тут втрутилася сама директорка-Королева:

- Не так легко дракону через усе місто між дитсадками літати. Хай уже малі лицарі до нас у гості заходять, тільки у батьків і вихователів дозволу спитають. І ще, тут я не дозволю ні принцес, ні дракона ображати. І уха та руки у лицарів мають бути чистими, а літери вчасно вивченими, зрозуміло?

Усі трохи розгубилися: ще ніколи такого не було, аби лицарів із дитсадочка запрошувати в гості до малих принцес. Але у свята не ватро сперечатися.

Тож малих братів-лицарів залишили на святковий концерт і смачне частування, хоч вони й ніяковіли. І всі врешті пішли до пркрашеної зали.

Лише дракон трохи затримався перед широкими сходами надворі. Майя теж затрималася, на хвилинку. Їй було цікаво глянути, як дракон зможе гратися з такою маленькою машинкою.

Та він не став бавитись. Вперше дівчинка побачила, як дракон обережно відчинив скриньку зі своїми скарбами. Виявилось, що там – багато дитячих малюнків й іграшок, певно, тих, які дарували дракону принцеси й лицарі з дитсадочків. Майї навіть здалося, що серед інших малюнків є і її – той, що вона малювала на минулий Новий рік, з ялинкою та радісними лісовими звірями.

Дракон дуже обережно зняв з себе блискучу корону із фольги, й поклав до скриньки. Як й іграшкову автівку малюка.

Потім трохи подумав і так само обережно дістав зі скриньки іграшку – теж машинку, але більшу. Певно, вирішив віддати малому після свята, щоб той не сумував за старою.

Тут Майя збагнула, що їй треба швидко бігти, аби встигнути на початок святкування і гайнула до зали.

Вона бігла й дивувалася, чому в неї зараз такий гарний настрій? Можливо, всі, хто побачив справжній драконячий скарб, так радісно усміхаються? Чи, може, вона раділа, що гарно вивчила віршик і їй всі аплодували під час свята, навіть гості – малі лицарі і, звісно, сам дракон.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.