ЛИСТ

У світі є одна людина. Вона мешкає в покинутій хатині неподалік від підніжжя старої, посутенілої і зруйнованої гори, на краю звивистого схилу, що простягається за сотні метрів від крутих, вкритих снігом вершин. У цій хатині хазяїн живе самотою і ніколи не покидає її межі. Він не дає про себе знати, але щороку люди приходять до нього перестрітися. Подорож у гору важка й небезпечна. Шлях до неї пролягає через дрімучі ліси та непролазні болота, де немає жодної стежки. Виходить, люди геть рідко бачать його, і зазвичай вони лякаються та намагаються скоріше забратися геть. Але ніхто з них не йде від нього зовсім, бо з собою вони приносять усе, що в них є цінного. Якщо Ви раптом зустрінете одного з відвідувачів біля підніжжя гори, він не відповість на Ваше привітання, ба більше, він може вдавати, що Ви йому байдужі, і почне суворо вичитувати за те, що Ви пройшли повз. Вас можуть навіть вивести на сніг, обізвати лярвою і залишити лежати на дорозі, щоб Ви замерзли на смерть. І той, хто прийшов до нього за порадою, не в силах буде допомогти собі сам. Ніхто не знає, чому так відбувається. Можливо, тому до нього й не наважуються йти в гості інші люди. Ті, хто досить хоробрий і дурний, щоб здійснити сходження, роблять це тільки тоді, коли вся надія втрачена. У корчмах і тавернах, розкиданих під горою, розповідають небилиці і шепочуться про тих, хто повернувся. Про те, як вони змінилися. Про те, як ці загублені душі, здається, повернулися, сповнені надії та нової мети. Ну, а Ви? Чи хочете Ви вирушити до підніжжя гори? Чи хочете Ви, щоб Ваші друзі і Ви самі змогли стати кращими? Можливо, Ви бачите в цьому шляху порятунок? А може, в цьому і полягає смерть? Утім, можете вважати, що це одне й те саме. Як я вже сказав, я сам не знаю. Не знаю, що з цього правда, а що ні. Не знаю, що на мене чекає. Моє життя ніколи не знало визначення "нормального" світу, але я вважаю, що у долі є дещо більш грандіозні плани на тебе, коли ти стоїш на її шляху. Але чи варто ризикувати життям заради такої подорожі? Можливості безмежні, хоча мені не подобається мучити свої думки реальністю, яку я ніколи не дізнаюся, особливо коли мені потрібно залишатися заземленим як у дійсності, так і в сьогоденні зараз більше, ніж будь-коли раніше. Я сам ніколи б не наважився піднятися на таку гору, але не сумніваюся, що воно того варте. Той, хто погодиться зі мною, знайде в собі сили піти на ризик. Я – знаю. У певному сенсі моя подорож, навіть якщо вона і не закінчиться успіхом, вже почалася. І тепер я сам вирішую, піднятися мені на вершину чи повернутися. Сподіваюся, ця подорож буде довгою і цікавою. А якщо навіть ні – тоді подивимося. Навіть якщо в мене нічого не вийде, вона виявиться вельми корисною для тих, хто сподівається на краще. Я повернуся. Обіцяйте, що не пропустите цього моменту. Знайдіть людину, яка погодиться піти з Вами. Завжди пам'ятайте, що немає нічого неможливого, навіть якщо ми про нього навіть не здогадуємося. Адже від цього залежить майбутнє. А сьогодення – воно як річка, яка несе свої води повз береги, приховані в тумані. Не намагайтеся побачити нічого, крім свого відображення. Якщо Ви озирнетеся на себе – то побачите лише бліде мерехтіння на своїй поверхні. Відступіть убік – і може, це мерехтіння виявиться світлою плямою на каламутній річці. Я б на Вашому місці подивився в обидва боки. Пам'ятаєте, де Ви перебуваєте? Не намагайтеся побачити все відразу, тому що Вам цього не дадуть. Думайте на секунду довше, ніж на всі інші п'ять хвилин, і Ви побачите все. Прощавайте…

Джеррод Вортон, 1870