Повсякденне життя школярки-вовчиці

1 розділ

На дворі було друге вересня. Будильник на при ліжковій тумбі щойно пробив сьому. Ешлі поволі підвелась з ліжка і натиснула кнопку на будильнику, одяглась та вийшла у коридор будинку. З кухні вже долинав запах вареного м’яса, яке мама вже приготувала на сніданок для усієї родини. Батько зі своїм братом сидів у вітальні та щось дивився по телекомп’ютеру. Дідусь та бабуся ще спали. Ешлі підійшла до вітальні та привіталась:

- Привіт, тату! Вітаю, дядьку Рон! – сказала вона.

- Привіт, доню! – відповів батько.

- Привіт, Ешлі! – сказав дядько.

Ешлі позіхнула та пішла у ванну умиватись та чистити зуби. Після цього зайшла на кухню, де мама готувала сніданок.

- Привіт, мам! - сказала Ешлі.

- Привіт, Ешлі! – відповіла мама. – Скажи усім іншим, що сніданок уже готовий. І піди подивись, як там наші дідусь та бабуся, чи вони ще сплять.

Ешлі пішла у вітальню і сказали батькові та дядьку, що сніданок вже готовий, після чого пішла до спальні бабуся та дідуся. Двері були ще зачинені, але з кімнати долинув скрип ліжка. Це означало, що вони уже прокинулись. Ешлі повернулась на кухню й сіла за стіл, де вже зібралися тато та дядько.

- Вони ще сплять? – запитала мати.

- Схоже, що вже ні. – відповіла Ешлі.

Тут у коридорі вже з’явилися бабуся з дідусем.

- Ооох, доброго ранку усім! – сказав дідусь, потягуючись.

- Доброго ранку усім! – промовила позіхаючи бабуся.

- Доброго ранку, містер і місіс Вудс! Сідайте, вже усе готово! – сказала мати і взялась накидати їжу на тарілки та розставляти чай. – Ешлі, допоможи-но мені, не стій на місці.

Дівчина підійшла до плити та почала розносити тарілки та чашки з чаєм.

- Лишилось вже півгодини. – сказала мама. – Давай, Ешлі, снідай хутчіш, і збираємось.

- Ти теж підеш? – спитала Ешлі.

- Аякже! Сьогодні ж третє вересня, вересень це початок навчального року! Тим паче, що це твій перший день у новій школі. Тато заради цього взяв сьогодні вихідний. Підемо лише ми троє, не переймайся.

- А однокласники з мене сміятись не будуть? – невдоволено спитала Ешлі. – Що я прийшла разом зі своєю ріднею?

- А що тут такого? Ми ж твоя родина, немає тут чого соромитись. – спробувала заспокоїти мама. – Піду дістану твою шкільну форму із шафи.

Ешлі невдоволено зітхнула, зрозумівши, що її рідня там все одно буде, а тому немає сенсу якось виступати проти цього. Хоча вона розуміла, що в деяких родинах тхак’рріїв, до яких належала і її сім’я, намагаються зберігати традиційний для раси уклад життя, як-от життя великими сім’ями чи групами, або ж зграями, як їх у себе часто називають деякі тхак’ррії, проте їй не давала спокою думка про те, як на це відреагують інші школярі, які, схоже, усі до єдиного є людьми, тому вона почала сподіватись, що нічого такого не буде, після чого приступила до їжі. Вона так переймалась тому, що знала, що люди часто живуть окремо від бабусь та дідусів, не кажучи вже про постійне сумісне відвідування школи тощо. Але дівчина одразу ж відкинула такий варіант розвитку подій, бо подумала, кому є яке діло до того, з ким вона прийде на шкільну лінійку? До того ж, «зграя» Ешлі була не такою ж і великою у порівнянні з деякими іншими родинами звіролюдей. Та й дівчина з батьками вже познайомились з новим класним колективом та адміністрацією школи, а отже, проблем не має бути.

Після сніданку вона пішла у вітальню, де мама вже виклала її «шкільний» одяг. Це були біла сорочка та чорні брюки, які мама лише вчора випрала. Дівчина одразу ж одягнула та приміряла перед дзеркалом.

- Ну, учениця! Тобі личить ідеально! – промовила мати, сплеснувши руками.

- Покажись-но! – сказав батько, підійшовши у вітальню. – Прекрасно! Справжня школярка!

- А ну, можна я гляну? – запитав дядько Рон, підійшовши сюди теж. – Неймовірно! Тобі дуже личить!

- Ешлі, хай ще бабуся з дідусем подивляться на тебе, – сказала мама. - Містер і місіс Вудс, будь ласка, підійдіть сюди!

- О, оце красуня! – зайшовши сказала бабуся, а дідусь додав. – Школярка! Справжня школярка!

Тим часом на годиннику, що стояв на полиці у вітальні вже пробила восьма. Годинник цей мав дуже старомодний вигляд і попри те, що на вулиці був уже 2087 рік, і усюди давно були поширені роботи зі штучним інтелектом, він все ще був маятникової конструкції і працював на батарейках, а прикрашали циферблат двоє лицарів, які його тримали. Хоча годинник може здатись дорогим, насправді за своєю ціною він був не дорожчим за звичайних своїх побратимів, оскільки сім’я Ешлі не була багатою, що не було чимось дивним для родин звіролюдей-вовків, бо більшість з них живе саме цілими родинами в одному великому будинку на всіх з машиною, а іноді й кількома, і молоді та зрілі члени таких сімей часто вимушені допізна працювати на звичайній роботі, аби було на що жити родині. Саме це і стосувалось родини Ешлі.

Коли всі вже були готові, батьки та Ешлі зустрілись на вулиці біля машини і поїхали до школи. Містечко було невеликим, його населення становило дві тисячі осіб, а тому поїздка до школи була недовгою. Дорогою Ешлі бачила, як один робот ніс своєму власнику посилку, а інший у цей час торгував продуктами у невеликому магазині. Попри існування енергокристалів, паралельно країни розвивали й різноманітні технології, аби не витрачати кристали для тих видів діяльності, де можна обійтись без них. Надворі був 2085 рік, і роботи вже давно стали невід’ємною частиною життя, але хоча багато з них дешеві, близько половини тхак’рріїв у Швеції не могли придбати їх через зграйний спосіб життя і як наслідок необхідність витрачати значні кошти на утримання родини. Це було актуально і для родини Ешлі, хоча батьки вже давно мають плани за можливості купити собі одного для полегшення хатньої роботи.

- Хвилюєшся? – спитала мати дорогою і дала Ешлі 20 євро. - Тримай, купиш собі щось на перерві.

- Та чому тут хвилюватись? – спитав тато. – Вперше йде у школу, чи що?

- Та я просто запитала. – відповіла мама.

Ешлі сказала, що ні, але її бентежила думка про те, що усі її однокласники – усі до останнього – були людьми і, схоже, що усі інші учні теж. Справа у тому, що у минулому серед людей було багато негативних стереотипів про усіх звіролюдей, що вони дикі та небезпечні і з ними краще не зв’язуватись людям. І хоча зараз ситуація набагато краща і конфлікту між двома расами давно немає, тим не менш все ще трапляються випадки упередженого ставлення та расизму. Особливо расизм був поширений у минулому до дев’ятнадцятого століття включно через релігійні упередження, і люди думали, що звіролюди є породженням диявола, через що навіть траплялись випадки фізичного винищення, які у свою чергу провокували відповідну реакцію щодо людської раси, і повстання звіролюдей та громадянські війни траплялись у минулому досить часто. Однак зараз ситуація набагато краща, і расова дискримінація є кримінальним злочином як серед країн з переважно людським населенням, так і серед держав, де досі більшість представники рас звіролюдей.

Біля школи величезного натовпу не було, та воно й зрозуміло, бо тут у Швеції немає такого поняття, як «свято першого вересня» Школи просто починають навчальний процес тоді, коли у них виходить, але він обов’язково має початись до середини вересня. Біля входу стояв робот-охоронець і оглядав усіх, хто входив на територію навчального закладу. Усі, хто уже був на території, говорили хто з ким: батьки зі своїми дітьми, з батьками однокласників своїх дітей, самі школярі між собою також говорили. Здається, ніхто не звернув увагу на рідню звіролюдей-вовків, яка прийшла до школи, що однак не зменшило занепокоєння Ешлі. Загалом на вулиці панувала атмосфера початку навчального року, але завдяки тому, що лише нещодавно закінчилось літо, серед школярів все ще панувала атмосфера певної розслабленості та безтурботності. А чому б їй не бути, якщо на першому тижні навчального року домашніх завдань з предметів майже не задаюсь?

«Дідько, і як це ми повинні жити у Рутвікені? – думала Ешлі. – Тут Дай Боже, щоб наших з усього населення набралося один відсоток! Я не те, щоб мала щось проти людей, але хотілось би, щоб наших тут було більше»

Справа у тому, що містечко Рутвікен було одним з тих міст Швеції, де переважна більшість населення, а саме 90 відсотків, належали до раси людей. Інші 10 складали звіролюди різних видів (коти, вовки, лисиці) І найменше було тут саме вовків – 2 відсотки. Уся причина такого нерівномірного розселення по країні полягає, як уже було згадано раніше, у способі життя двох рас. Особливо це було актуально для раси звіролюдей, половина з яких не могли зі згаданих раніше причин покинути свої місця проживання та переїхати на інше місце, що призвело до такого нерівномірного розселення рас. У цей час більшість люди завжди мали можливість змінити місце проживання. І хоча влада намагається сприяти рівномірності розселення за допомогою дешевих кредитів, тим не менш якогось значного впливу це на ситуацію не мало не в останню чергу через традиційний спосіб життя таких звіролюдей, як-от вовки. Але загалом кількість представників обох рас у країні приблизно однакова.

- Так, давайте-но пошукаймо наш клас. – сказав тато. – У нас шостий клас та дев’ятий рік навчання, отже, давайте пошукаємо нашу групу.

Сім’я попрямувала до класу. Паралельно пошукам Ешлі розглядала все довкола. «Схоже, тут дійсно самі лише люди не тільки у моєму класі, а й у всій школі взагалі, – думала вона. – Що ж, сподіваюсь, мій перший день у новій школі пройде спокійно, і не буде жодних проблем»

Хоча у цій школі Ешлі вдруге, оскільки вона з мамою тут була під час реєстрації на вступ до неї, але все ж таки будівлю закладу вона знала не поки недостатньо, аби вільно орієнтуватись у ній. У цей момент до сім’ї підійшла класний керівник. Вона була людиною, як і варто було цього очікувати. Її звали Альма Арчер.

- Доброго дня, Ешлі. Доброго дня, місіс Вудс. – промовила вона. – Я вас вже чекаю. Ходімо, бо скоро почнеться урок.

Після цих слів рідні пішли, і Ешлі зайшла у клас. Було вже о пів на дев’яту. Клас знаходився на третьому поверсі у кінці лівого крила. Класного керівника звали Альма Арчер, і у школі вона працює вже 15 років, і за цей час заслужила хорошу репутацію серед учнів, оскільки вона вкрай відповідально ставилась до своєї роботи. Всі знали, що якщо за навчання класу береться вона, то варто очікувати високого рівня успішності серед учнів. Її спеціальністю були література та англійська мова.

- Ну що ж, щасти тобі, доню. – промовила мама. – Зателефонуєш як тільки закінчаться уроки.

- Добре, - відповіла Ешлі.

- Щасти тобі, Ешлі. – сказав батько, і додав з посмішкою. – Не підведи нас.

Клас був розрахований на двадцять учнів, з яких у ньому вже зібралось чотирнадцять школярів. Ешлі стала п’ятнадцятою ученицею. Першим предметом сьогодні була англійська мова. Побачивши її, учні почали шепотітись між собою:

«Очманіти!»

«У нас буде вчитись вовчиця?»

«Отакої»

«Нічого собі»

Їхнє шепотіння перервала місіс Арчер.

- Доброго ранку, учні! – сказала класний керівник. – Що ж, вітаю вас із початком нового навчального року. Як бачите, у нас нова учениця. – Вона перевела погляд на Ешлі, яка вже сиділа на першій парті у правому ряду поруч з іншою ученицею і запитала. – Ти не проти розповісти нам щось про себе?

Ешлі встала з-за парти і промовила:

- Доброго ранку! Мене звати Ешлі Роберт Вудс, і мені п’ятнадцять. У місті Рутвікен я живу лише два місяці.

- Не могла б розповісти нам трохи про свою сім’ю? – запитала місіс Арчер.

- Батько власник продуктового магазину, мама нейрохудожниця.

- І все? Може, щось іще розповіси?– з усмішкою спитала класний керівник і звернулась до класу. – Добре, хай буде вже так. Давайте не будемо гаяти час, вже треба починати урок. Записуйте сьогоднішні дату та тему уроку.

Усі учні почали діставати своє приладдя та записувати тему уроку.

- Отже, тема сьогоднішнього уроку – «Природа та подорож». Мета – ознайомлення з лексикою та виразами, пов’язаними з подорожжю; розвиток навичок аудіювання, говоріння та письма шляхом обговорення планів майбутніх подорожань; сприяння вдосконаленню граматичних навичок та активізація лексики через творчі завдання . Обладнання – ручка, зошит, підручник, дошка. Далі записуйте «ХІД УРОКУ»

ХІД УРОКУ:

1. Вступ:

1.1. Привітання учнів;

1.2. Повідомлення теми та мети уроку;

1.3. Повторення раніше вивченого матеріалу.

2. Теоретична частина:

2.1. Бесіда з учнями на тему "Природа та подорож";

2.2. Пояснення правил та демонстрація прикладів;

2.3. Демонстрація.

3. Практична частина:

3.1. Вчитель знайомить учнів з новою лексикою;

3.2. Виконання завдань у парі на розігрування сценок.

4. Розвиток навичок:

4.1. Учні читають текст про мандрівки;

4.2. Виконання вправ на розуміння прочитаного.

5. Завершення уроку:

5.1. Усне опитування учнів;

5.2. Повторення вивченого матеріалу;.

5.3. Повідомлення домашнього завдання;

5.4. Прощання з учнями.

Зауваження:

Під час уроку необхідно стимулювати учнів до активної участі, пояснювати складні моменти та давати можливість відповідати на питання

- Отже, почнімо. – продовжила місіс Арчер. – Тема сьогоднішнього уроку: «Природа та подорож» Але перед тим, як почати, давайте трохи повторимо раніше вивчений матеріал. Отже, чи можете ви, шановні учні сказати мені, скільки усього є часів у англійській мові?

Хлопець з четвертої парти третього ряду підняв руку.

- Отже, Тім, скажи нам, скільки усього є часів у англійській мові? – запитала вчителька.

- Усього часів у англійській мові є дванадцять.

- Які саме?

- Теперішній простий, теперішній тривалий, теперішній завершений, теперішній завершений довготривалий, минулий простий, минулий тривалий, минулий завершений, минулий завершений довготривалий, майбутній простий, майбутній тривалий, майбутній завершений, майбутній завершений довготривалий.

- Молодець, можеш сісти назад. – сказала місіс Арчер і продовжила. – А тепер перейдемо до теми сьогоднішнього уроку. Сьогодні ми будемо знайомитись з минулим завершеним та минулим завершеним довготривалим часами. Увімкніть додаток «Шкільний підручник», знайдіть розділ «Англійська мова» та введіть у вікні назву теми сьогоднішнього уроку.

Учні почали тикати по екранах своїх електронних підручників, переходячи на вказану сторінку. Неймовірний розвиток технологій не обійшов стороною і сферу освіти. Замість звичайних паперових книг уже давно у країнах вже використовують електронні книги зі штучним інтелектом, які постійно отримують оновлення через глобальну мережу і можуть допомагати своїм власникам шукати потрібну інформацію, що суттєво знизило рівень використання деревини. Проте попри це, через електронні підручники неможливо вийти у відкриту мережу, аби знизити рівень плагіату та списування серед учнів. Разом з цим внаслідок повсюдного ведення електронних підручників знизився і рівень використання чорнил, що також позитивно позначилось на стані екології, оскільки записники також стали цифровими і перетворились на ще одну функцію підручників, проте деякі ентузіасти все ще вдаються до старих методів записування інформації та малювання на папері такими інструментами, як пензлики та олівці. Ешлі полізла у портфель за своїм підручником і виявила, що його немає. Справи для Ешлі були ще гіршими, ніж можна було подумати, бо, як вже було сказано, розділи з усіма предметами були об’єднані в одному додатку «От халепа, - подумала вона. – Я що, забула підручник у перший же день!? От дідько!» Проте одразу заспокоїлась, і звернулась до своєї сусідки.

- Гей, чуєш? – прошепотіла вона. – Ти не могла б поділитись зі мною підручником? Я забула свій вдома.

- Що-що? Я просто не почула. – відклавши зошит, відповіла сусідка.

- Поділись зі мною підручником, будь ласка, бо я свій забула. – прошепотіла Ешлі ще раз.

- Ааа... Добре.

- Як тебе звати? – спитала Ешлі.

- Арчі. Давай познайомимось на перерві, бо зараз це не на часі, добре?

- Добре.

Місіс Арчер промовила:

- Отже, з сьогоднішньою темою ми розібрались. Тепер, оскільки ми пригадали минулі часи, давайте швидко згадаймо їхні особливості. Прості часи описують дію без акценту на її тривалість чи на те, чи є вона доконаною або недоконаною. Тривалі часи вказують на те, що дія – зрозуміло з назви – тривала певний час. Доконані часи підкреслюють результат якоїсь дії, що відбулась до моменту мовлення. Доконані тривалі часи поєднують у собі особливості доконаного та тривалого часів, вказуючи на результат дії, яка тривала до моменту мовлення. Тепер повернімось до сьогоднішньої теми. Тема, як я вже сказала, про подорожі. Перейдіть на сторінку 5.

Учні перейшли за вказаною сторінкою. Вчителька продовжила.

- Спершу нам треба записати та перекласти нові слова та вирази. Запишіть їх: weather, natural environment, ecosystem, rainforest, desert, steppe, natural disaster. Трьох хвилин вам вистачить?

- Так. – відповіли учні.

- Ешлі Вудс, де твій підручник? – запитала вчителька. – Його немає на парті. Вибач, але я не бачу ознак того, що ти готова до занять.

- Схоже, що я забула його вдома, місіс Арчер. – відповіла Ешлі.

- Поділіться хтось з новенькою підручником. – звернулась вчителька до учнів.

- Я поділюсь з нею. – сказала Арчі.

- Добре, - сказала вчителька, після чого додала. – Дам вам обом іще одну хвилину.

Ешлі з сусідкою почали записувати слова. Майже усі з них були знайомі для учнів, новим було лише слово «степ».

Минуло три хвилини від початку завдання, і місіс Арчер промовила:

- Отож, давайте перекладемо ці слова та вирази. Думаю, це не буде для вас чимось складним. «Weather» - погода. «It’s a nice weather today» - «Сьогодні хороша погода». «Natural environment» - «природнє середовище». «The natural environment encompasses all living and non-living things occurring naturally» - «Природнє середовище охоплює все живе і неживе, що існує у природі». «Ecosystem» - «екосистема». «An ecosystem is a geographic area where plants, animals, and other organisms, as well as weather and landscape, work together to form a bubble of life» - «Екосистема - це географічна територія, де рослини, тварини та інші організми, а також погода і ландшафт працюють разом, щоб сформувати бульбашку життя» «Rainforest» - «тропічний ліс». «Rainforests are common in the southern hemisphere» - «Тропічні ліси найбільш поширені у південній півкулі» «Desert» - «пустеля». «The lone cactus stood defiantly against the vast emptiness of the desert» - «Самотній кактус зухвало стояв на тлі всеосяжної порожнечі пустелі» Ну ось і все. Сподіваюсь, ні у кого з вас не виникло проблем. Тепер перейдімо до наступного завдання.

ВПРАВА 1, СТОРІНКА 6

Мета: правильно розставити слова, яких не вистачає;

Обладнання: ручка, зошит, довідник

Текст:

«Nature and travel offer a 1) (____) sense of freedom and 2)( _____). 3) (_____) it's the serene beauty of mountains, the 4) (____) expanse of deserts, or the tranquil shores of secluded beaches, 5) (____) rejuvenates the soul. Hiking through 6) (____) forests with 7) (____), pine-scented air, and the sounds of rustling leaves and 8) (____) birds, reminds us of life's simple joys. These experiences teach us to appreciate untouched 9) (____), like sunsets over tranquil lakes and vibrant coral 10) (____), inspiring awe and wonder.

11) (____) immerses us in diverse cultures and 12) (____), enriching our understanding of the 13) (____). Meeting new people, tasting exotic foods, and learning local traditions broaden our perspectives. Nature also benefits our mental and physical well-being, with activities like hiking and camping offering exercise and a sense of accomplishment.14) (____), nature and travel remind us of the world's beauty and complexity, 15) (____) exploration, learning, and growth. So, pack your bags, step outside, and let the adventure begin»

Слова: whether, nature, dense, chirping, landscapes, reefs, traveling, fresh, environments, adventure, world, ultimately, encouraging, profound, vast.

- Даю вам п’ять хвилин. – сказала місіс Арчер.

Ця вправа була важчою за першу, і деяким учням довелось добре подумати над тим, куди які слова треба вставити. До прикладу, таким був Каспер, юнак, який сидів на першій парті лівого ряду. Йому було шістнадцять, стільки ж було і Ешлі. Його успішність була у попередньому класі однією з найнижчих, оскільки він завжди ставився до своїх обов’язків безвідповідально і часто гуляв допізна. Іноді навіть траплялись бійки з його участю, а сам він кілька разів стояв на обліку у поліції, через що деякі інші учні відверто побоювались його.

Час, який був виділений на виконання вправи, вже спливав, і місіс Арчер сказала учням припинити виконувати завдання.

- Думаю, можна починати перевірку, бо вже й так часу пройшло в рази більше, ніж я виділила. Отже, Каспер Аренберг, почнімо з тебе. Яке слово ти вставив у перші лапки?

- Я ще не починав виконувати вправу.

- Добре, - відповіла місіс Арчер.

Цієї відповіді було цілком достатньо для місі Арчер, і черга перейшла до Ешлі.

- Ешлі Вудс, давай тоді почнемо з тебе. Яке слово ти вставила у перші лапки?

- «Profound», - відповіла вовчиця.

- Так, правильно. – похвалила місіс Арчер, і повернулась до класу.

- Ідемо далі. – і раптом спинилась. – Чекайте. Нік, що ти там пишеш?

- Я трохи не встиг, місіс Арчер. – сказав хлопець з четвертої парти заднього ряду. – Можна ще трішки часу мені, дуже прошу?

- Не можу більше дати. Вибач, Ніку, але в нас є обмежений час, і я не можу затримуватись, бо окрім вашого класу, у мене є ще інші учні. Скільки слів ти вписав?

- Тринадцять.

- Добре, яке тоді друге слово?

- «Adventure»

- Правильно. Джесі Тейк, - прозвучало звернення до високої білявої дівчини, яка сиділа прямісінько позаду Ешлі. - Що ти вписала у треті лапки?

- Я вписала туди слово «whether»

- Правильно.

- Слухайте, можна я вийду в туалет?

- Не можна. – глузливо і з усмішкою перехопив розмову Каспер.

- Я в тебе нічого не питала, - відповіла Джесі. – Місіс Арчер, можна мені вийти?

- Можна. – вчителька дозволила, і Джесі встала з-за парти та попрямувала до дверей на вихід, після чого місіс Арчер продовжила перевіряти завдання.

- Бен Юханссон, - звернулась вона до чорнявого хлопця, який був сусідом Джесі. – Що ти вписав у четверті лапки?

- «Dense» - відповів хлопець.

- Ні, неправильно. Хто знає?

Руку підняла Ешлі.

- Тут має бути слово «vast», - сказала вона.

- Так, це правильно, – відповіла місіс Арчер. – Ларс Блом. П’яті лапки.

- «Nature», - відповів хлопець з першої парти середнього ряду.

- Правильно. Оге Ослунд. Шосте слово.

- «Dense», - вимовив сусід Ларса.

- Так, правильно. Ешлі вже відповідала, кого б запитати? – і подумавши, місіс Арчер знайшла кого спитати. – Адольф Агард, скажи, яке сьоме слово?

- «Chirping» - промовив сусід Джесі, вже здогадавшись, що відповідь неправильна.

- Хто знає? – спитала клас місіс Арчер.

- Я, - відповіла Джесі. – Тут має бути слово «fresh».

- Правильно, молодець. – похвалила вчителька. – Тепер восьме слово. Адела Амадеус, будь ласка, восьме слово яке в тебе?

- В мене слово «chirping», - промовила чорнява дівчина з другої парти правого ряду.

- Правильно, - сказала місіс Арчер. – Джаспер Ебботт, дев’яте слово.

- Дев’яте слово «landscape», - відповів хлопець з чорним волоссям, який сидів поруч з Аделою.

- Правильно, молодець, - похвалила місіс Арчер і звернулась до невисокої русявої дівчини, що сиділа одразу за Джаспером. – Еріка Блант, яке десяте слово?

- Я не встигла доробити, місіс Арчер. – відповіла вона.

- Добре, - сказала вчителька і звернулась до учнів. – Хто вписав слово?

- Я вписав, - сказав русявий хлопець з другої парти лівого ряду.

- Олвін Бреґґ, давай, яке у тебе слово?

- «Коралові рифи» Тут має бути словосполучення «coral reefs», - відповів Олвін.

- Правильно, молодець. – відповіла місіс Арчер. – Та-а-а-к, нам лишилось ще п’ять слів. Отже, одинадцяте слово. Нік Аулін, яке має бути одинадцяте слово?

- А-а-а, тут має бути слово «travelling», - розсіяно відповів хлопець.

- Правильно. Енді Браянт, дванадцяте слово.

Сусід Ніка відповів:

- «Environments» - відповів він.

- Правильно. Альбіна Екгольм, тринадцяте слово.

- «World», - відповіла руда дівчина з четвертої парти середнього ряду

- Молодець. Алекс Єнссон.

- «Ultimately», - промовив сусід Альбіни.

- Правильно. Лишилось останнє слово. Келвін Перссон, останні лапки.

- В мене слово «encouraging», - промовив високий хлопець з останньої парти середнього ряду.

- Правильно. Бачу, у більшості з вас труднощів не виникло з цим завданням. Прекрасно. – з цими словами місіс Арчер глянула на годинник на руці і побачила, що до кінця уроку лишилось тридцять п’ять хвилин. – Перейдемо тепер до вправи 2 на сьомій сторінці.

Учні перейшли на наступну сторінку, де було три вправи: друга, третя та четверта. Друга вправа була чимось схожа на першу: тут треба було з’єднати слова з двох стовпчиків у словосполучення. Слів було двадцять: по десять з кожного боку, а на виконання самого завдання було виділено п’ять хвилин. Цього разу виконання завдання в учнів зайняло часу менше, ніж це було з попередньою вправою. Ешлі, Арчі, Нік та Джесі були одними з перших, хто завершив роботу.

- Ешлі, Нік, Арчі та Джесі, ви вже встигли виконати вправу? - спитала місіс Арчер, помітивши, що деякі учні вже припинили писати.

- Так, я вже завершила роботу, - відповіла Джесі.

- Я теж, місіс Арчер, - сказав Нік.

- І я, - сказала Арчі.

- І я, - сказала Ешлі.

- Добре, - відповіла вчителька. - Тоді давайте почекаємо, поки інші закінчать, а потім вже перейдемо до перевірки того, як ви виконали вправу.

Вправа мала такий вигляд:

1. Glacial - Landscapes;

2. Alpine - Forests;

3. Coastal - Canopy;

4. Desert - Rivers;

5. Rainforest - Wetlands;

6. Estuarine - Grasslands;

7. Boreal - Meadows;

8. Prairie - Zones;

9. Subterranean - Oases;

10. Fjord - valleys.

П'ятим учнем, який закінчив вправу, був Олвін Бреґґ. Далі був Оге Ослунд. Побачивши, що учні вже завершили роботу і що час, виділений на виконання завдання, сплив, місіс Арчер почала перевірку.

- Добре, час вже сплив, а тому можемо переходити до перевірки вправи. І почне наша перша п'ятірка. Ешлі Вудс.

- Перша пара у мене - "Glacial valleys"

- Правильно. Джесі Тейк.

- "Alpine meadows"

- Правильно. Олвін Бреґґ, третя пара.

- Ааа, у мене третя пара - "Coastal wetlands"

- Правильно. Нік Аулін, четверте словосполучення.

- "Desert oasis"

- Як воно перекладається?

- "Пустельний оазис"

- Правильно.

- Арчі Шейн. П'яте словосполучення.

- "Rainforest canopy"

- Як перекладається?

- "Крона тропічного лісу"

- Правильно. Оге Ослунд, шосте словосполучення!

- "Estuairne zones"

- Як перекладається?

- Естуарні зони.

- Хто знає, що це таке? - спитала у класу місіс Арчер.

- Це ділянки, де річкова вода змішується з морською, утворюючи перехідну екосистему з особливими умовами та біорізноманіттям, - відповів Ларс.

- Правильно. - відповіла місіс Арчер і доповнила. - Продовжуємо. Каспер Аренберг.

- Я не знаю.

- Не знаєш, яке має бути словосполучення?

- Да. Можна мені ще трошки часу згадати, як має бути правильно?

- Вибач, але я виділяла час учням. Чому ти не працюєш? Добре, йдемо далі. Нам ще треба встигнути виконати інші вправи. Хто знає, яке сьоме словосполучення?

- А ви знаєте? - неочікувано і з насмішкою спитав Каспер.

Це питання місіс Арчер не сподобалось, але вона вирішила, що краще буде не сперечатись зайвий раз, і просто відповіла:

- Так я знаю, як буде правильно.

- А скажете, як? Бо просто може тут ще хтось цього не знає. - сказав Каспер і засміявся.

"Недоумок" - подумала про себе Ешлі. - "Він виглядає так, ніби йому подобається дратувати інших"

- Слухай, може ти перестанеш!? Задовбав уже. - сказав Нік.

- А шо таке? Я ж просто спитав, шо тут такого?

Місіс Арчер, очевидно, теж не подобалась його поведінка. У неї склалося враження, що він глузує з неї. Але вона намагалась поводитись спокійно, а тому відповіла:

- Я знаю, як правильно має бути, але я не маю цього говорити, бо моє завдання - навчити вас розмовляти англійською. Учні теж мають знати відповідь на ці питання. Який мені сенс казати, як має бути правильно, якщо я ще не встигла усіх перевірити? Щоб просто дати підказку? Добре, йдемо далі. Кого я ще не питала? Адольф Агард, сьоме словосполучення.

- "Boreal forests"

- Так. Як воно перекладається?

- Бореальні ліси.

- А як вони іще називаються?

- Не знаю, - відповів Адольф.

- Тайга. Йдемо далі. Бен Юханссон, восьме словосполучення.

- "Praire grasslands"

- Переклад.

- "Прерійні степи", або ж просто "прерії".

- Молодець. Далі Тім Тегнер. Я ще у тебе не перевіряла вправи.

- У мене "Subterranean rivers", перекладається як "підземні річки"

- Знаєш, що за підземні річки?

- Вони протікають у підземних печерах та каналах.

- Добре, це ти знаєш. Останнє словосполучення. Джаспер Еббот, яке останнє словосполучення?

- "Fjord landscapes"

- Так. А тепер переклади.

- "Фьордові ландшафти"

- Ти знаєш, що таке фьорди?

- Я знаю, - неочікувано відповів Аренберг, - але Вам не скажу, бо обідився.

- То не відволікай вчительку. Сидів би вже тихо. - сказала йому Джесі.

- Заткнись, з тобою я взагалі не говорив. - відповів їй Каспер.

- Ти зараз договоришся, - сказав йому Бен.

- Бен, заспокойся! - втрутилась вчителька. - Каспер Аренберг, я зараз попрошу охорону тебе вивести звідси, якщо не припиниш так поводитись!

- Ладно, всьо. - сказав Каспер.

"Як добре, що я не сіла біля нього, бо відчуваю, що проблем від нього було би вдосталь" - подумки сказала собі Ешлі.

- Отже, Джаспер Еббот, що таке фьорди?

- Це довга та вузька морська затока, яка тягнеться вглиб узбережжя.

- Добре, молодець, - похвалаила вчителька.

Тут пролунав дзвінок, що означало, що урок вже скінчився, після чого місіс Арчер повідомила учням домашнє завдання:

- Отже, вам додому буде: вправа 3 на сторінці 7, вправа 5 на сторінці 8 вправа 7, теж на восьмій сторінці.

Учні почали скиглити від невдоволення, коли побачили той обсяг роботи, який їм доведеться виконати вдома.

- Місіс Арчер, - звернулась до неї Джесі, - чому так багато? Ми ж лише щойно почали знову вчитись, може, давайте поки без домашки?

- Вибачте, я не можу так вчиниити, самі розумієте це. Та я певна, що у вас проблем не виникне, ви ж здатні ці вправи виконати.

- Ну, місіс Арчер! Згляньтесь над нами, - з усмішкою благав Тім Тегнер.

- Будь ласка, давайте без цього! Я не можу не задати вам домашнє завдання, бо тоді у мене будуть проблеми зі шкільною адміністрацією. - після чого додала, - Вибачте, мушу йти, у мене семінар. Усього вам найкращого!

- Бувайте! - попрощались учні і почали складати свої речі у портфель.

Як тільки вчителька покинула клас, учні почали займатись тим, чим займались би усі інші на перерві - говорити один з одним та бити байдики.

- Скажи, от тобі подобається усіх дратувати!? - спитала Джесі у Каспера.

- А шо тут такого? Я ж нікого не вдарив. - відповів той.

- Ти якого біса взагалі тут влаштував!? Ще раз я побачу, що ти робиш щось подібне! - попередив Каспера Бен.

- Всьо-всьо, не буду. - пообіцяв Каспер, побоюючись можливої бійки, в якій у нього не було би шансів проти більш сильного та здібного Юханссона.

- Народ, хто зі мною в магаз? - спитав Тім. - Я пригощаю.

- Я пас, - відмовилась Арчі. - В мене алергія. Плюс у нас лише п'ять хвилин на перерву.

- Я теж не буду, - сказав Нік.

Ешлі погодилась піти.

- Я піду. Може, куплю собі щось їстівне.

- Добре, - сказав Тім. - Тоді ходімо.

Вони вийшли зі школи і попрямували до продуктової крамниці, що знаходилась за дві хвилини хотьби від школи. Тім купив шоколадний пончик, а Ешлі упаковку м'ясних чіпсів, після чого вони двоє сіли на лавку на вулиці й заходились їсти.

- Емм, ти казала, що тут живеш лише два місяці, так? - спробував почати розмову Тім.

- Ну, так. - відповіла Ешлі. - Я ж говорила.

- І як тобі у нас? Подобається?

- Загалом непогано. Є певні нюанси, але поки тут все більш-менш подобається.

- Добре, зрозумів. Сподіваюсь, так буде й надалі.

- Я теж. Слухай, а той Аренберг, він давно у цій школі?

- Два роки. Від нього буває купа неприємностей, тому я би радив триматись від нього подалі. Ти американка, чи не так?

- Мама місцева, а тато так, він - американець. Тож я наполовину шведка, наполовину американка, - посміхаючись, відповіла Ешлі.

- А, он воно що. Тобі скільки років?

- Шістнадцять. А тобі?

- Сімнадцять. Я пішов до школи на рік пізніше, ніж це зазвичай трапяється.

- Зрозуміла.

- Добре, ходімо, бо вже обмаль часу.

- Так, пішли. Нічого тут сидіти.

Дорогою до школи Тім запитав:

- Ти тут народилась? Маю на увазі у Швеції.

- Ні. Ми переїхали за Штатів, коли мені було два роки. Народилась я у Колорадо-Спрінгс.

- Зрозуміло. - відповів Тім. - Ось і школа. Ходімо до класу.

- Ходімо, - сказала Ешлі, після чого вони пішли до класу.

Другим з чотирьох уроків була алгебра. Як і всюди в інших школах, успішність з алгебри у класі Ешлі була різною - хтось володів математикою краще, хтось гірше. Щодо Ешлі, то її успішність з математики була середньою. Як і у випадку з англійською мовою, викладала предмет людина. Хоча роботи більш ефективні при виконанні багатьох видів діяльності, тим не менш робота вчителя потребує не тільки досконалого знання матеріалу, а й високого емоційного інтелекту та необхідності уміти розуміти кожного окремого учня. Також є певний ризик виникнення збоїв у їхній роботі, що може призвести до поганих наслідків.

Ешлі з Тімом увійшли до класу якраз після того, як туди увійшов учитель.

- Ви теж тут вчитесь? - запитав учитель.

- Так. Перепрошуємо за запізнення, - відповіли вони.

- Я вибачаюсь, але ви хіба не знаєте розклад занять? Давайте сідайте на місця і постарайтесь наступного разу приходити вчасно, бо інакше буде догана на ім'я директора.

Ешлі та Тім посідали на місце, після чого вчитель продовжив:

- Бачу, можна починати. Звати мене Еліас Лінней, я буду викладати у вашому класі математичні науки. Сподіваюсь, що вам не треба пояснювати, які саме. Кажу одразу, я при роботі з учнями хочу, щоб вони викладались на повну і стараюсь оцінювати так, як кожен того вартий. Тож заздалегідь прошу вибачення, якщо комусь я можу здатись надто жорстким. Тепер до курсу предмету, який ви матимете пройти. Оскільки у вас уже останній клас, весь курс алгебри та геометрії за цей рік буде повторенням усього того, що ви вивчали раніше, а тому я сподіваюсь, вам не буде важко вирішувати задачі, які будуть вам задаватись. Вам усе зрозуміло?

- Так, - відповіли учні.

- Добре, тоді давайте познайомимось. Я буду називати ім'я та прізвище, а ви будете говорити, хто це. Арчі Лайн.

- Я.

- Альбіна Екгольм.

- Я.

- Алекс Єнссон.

- Я.

- Бен Юханссон.

- Я.

- Джесі Тейк.

- Я.

Перекличка зайняла кілька хвилин. Закінчивши, містер Лінней сказав учням, щоб вони перейшли у розділ «Алгебра» і знайшли завдання під номером 1. Ним виявилась вправа, що складалась з десяти прикладів-рівнянь, більшість з яких складались з трьох множників:

1) 15 * (-3) * 2 = ?

2) 7.5 * 4 * 2 = ?

3) (-12) * 2 * (-3.5) = ?

4) (-8) * 0.25 * (-6) = ?

5) 5/2 * (-8) * 3 = ?

6) (-4) * (-2.5) + (17 * 3) = ?

7) 10 * ¾ * (-5) = ?

8) (-7) * 1.5 * 4 = ?

9) 2.5 * (-3) * 8/5 = ?

10) (-12) * 0.5 * (-2) = ?

Виконання вправи зайняло в учнів від 10 до 15 хвилин. Проте попри очевидно вищу складність, ніж у завдань з гуманітарних предметів, більшість учнів все ж змогли впоратись за вказаний час. Не змогли виконати вчасно вправу лише Агард, Ешлі та Аренберг.

- Сподіваюсь, усі вже закінчили. Ешлі Вудс, перший приклад. Скільки у тебе вийшло?

- У мене вийшло -90.

- Правильно. А зможеш сказати, скільки буде (12 * 12) : 10?

Ешлі на хвилину призадумалась. Було очевидно, що вона якщо й очікувала подібного питання, то точно не такої складності, бо таке подумки вирішити непросто.

- Емм, не знаю. – відповіла дівчина посміхаючись.

- Добре. Каспер Аренберг, другий приклад. Скільки у тебе вийшло?

Всі очікували, що Аренберг і цього разу проігнорує завдання, але зараз він виконав половину вправи, проте й це вже було для нього досягненням.

- 60.

- Правильно. Арчі Лайн, третій приклад.

- У мене вийшло 56.

Завдання з алгебри були очікувано більш складними, ніж з мови. І як і минулого разу, так і зараз успішність учнів була різною: комусь предмет давався легше, комусь важче. По завершенню уроку Лінней оголосив домашнє завдання, якого теж було багато:

- Додому вам буде: вправи 1-4 на сторінках 10 і 11, вправи 5-9 на сторінках 12-14 і параграф 1. Гарного дня!

З цими словами учитель покинув клас, і учні одразу знову повернулись до своїх справ.

- Схоже, сьогодні нас вирішили засипати домашкою. – сказала Джесі, звертаючись до Арчі. – Вже вдруге дають стільки, що в універах, я певна, так не фарширують студентів завданнями додому, як тут.

- Ну, в попередньому класі було все так само, тож нічого нового. – відповіла Арчі.

Ешлі вийшла з класу. Вона хотіла пройтись по школі, щоб подивитись, хто тут навчається і чи є тут хтось з її раси. Вона вийшла за двері, і одразу ж потрапила у натовп інших учнів, більшості з яких було байдуже на неї і які були зайняті більше розмовами один з одним, але все ж знаходились й ті, хто звертав увагу. Дівчина пройшлась по третьому, другому, першому поверхах – жодного звіролюда. Потім Ешлі вийшла на шкільне подвір’я, на задній частині якого вона побачила шістьох роботів-прибиральників, одного з яких у майстерні ремонтував тхак’ррій-пес.

- Чого тобі? – запитав майстер.

- А, нічого. Вибачте, що заважаю. – сказала Ешлі й пішла на футбольне поле. Там вона побачила учнів, які грали у футбол, після чого пішла далі, бо футбол ніколи її не цікавив.

Було вже час повертатись назад до класу. Наступним предметом була література. Вона для Ешлі, як і більшості з її однокласників, не була якимось надскладним предметом. Ешлі з дитинства любила усі ці вірші, оповідання, казки. Тож не дивно, що значна їхня частина добряче засіла у неї в голові. Навіть якщо розбудити її уночі, то вона все одно зможе на пам’ять переказати вірші Аксельссон. Загалом, література – це одна із речей, яку Ешлі дійсно любила. Після того, як скінчилась література, настав найбільш бажаний час для усіх школярів – час іти додому. Коли дівчина вже почала складати свої речі, до неї підійшов Каспер.

- Прівєт! – промовив він

Ешлі не очкувала цього, тож аж підстрибнула, коли це сталось.

- Емм, привіт. Ти щось хотів? – ввічливо запитала Ешлі.

- Та так, просто хотів спитати, як у тебе справи.

Це було досить дивно, бо ще дві години тому він поводився як недоумок, а тепер такий ввічливий та вихований. Ешлі одразу почала підозрювати, що щось тут не те, але вирішила передчасно не провокувати конфлікт і відповідати максимально спокійно.

- Збираюсь додому. Будь ласка, не заважай мені, добре?

- А де ти живеш?

- Вибач, це приватна інформація. Я не можу казати, де я живу тому, кого я майже не знаю.

- Ти якого біса від неї хочеш?! – запитав озлоблено Тім, який помітив це, і відштовхнув Каспера від Ешлі.

- Шо таке? Я ж просто говорив.

- Відійди від неї! – сказав Тім.

- Ладно, но тільки того, шо ти попросив. Пока, Ешлі! – сказав Каспер і пішов збирати речі.

- Дякую. – сказала вона Тіму. – Бо я вже не знала, що мені робити.

- Ти звертайся, якщо тобі щось треба буде.

- Добре.

Була вже третя година дня. На шляху додому Ешлі думала про те, що вона єдиний тхак’ррій у цій школі. Однак хоча це її турбувало, але не так сильно, щоб вона аж не могла знайти собі місця. Звісно, їй би хотілось, щоб у школі було більше її «родичів», але що зробиш? Сім’я мусить дбати про власний матеріальний добробут так само, як і про духовний, але через високу вартість утримання великої родини сім’я Ешлі все ж вимушена була переїхати у Рутвікен. У коридорі хати її зустріли дідусь з бабусею.

- Привіт, Ешлі! – сказав дідусь.

- Привіт, онучко! – сказала бабуся.

- Привіт! – сказала Ешлі.

- Як у школі пройшов твій перший день? – запитав дідусь.

- Якщо не враховувати деяких подій, то загалом усе нормально. – відповіла Ешлі.

- А що таке сталось? – запитала бабуся.

- Нічого, усе нормально. Один зривав урок англійської, але усе обійшлось.

- Тебе ніхто не ображав? – запитала бабуся.

- Бабусю, ні, ніхто мене не ображав. – роздратовано відповіла Ешлі, знімаючи і вішаючи верхній одяг на вішаки. - Я вже не чотирирічна дитина, можу й постояти за себе. Не треба зі мною панькатись.

- А що тут такого? – спитав дідусь зі здивуванням. – Ми ж цікавимось, як у тебе справи. Ми переймаємось за тебе.

- Я дякую вам усім за це, але я вже шістнадцятирічна. – сказала Ешлі та пішла до себе у кімнату переодягатись.

Дорогою до кімнати з нею привітався дядько Рон, який у цей час дивився телекомп’ютер. Телекомп’ютери були розроблені у 2051 році і, як очевидно з назви, є сумішшю з двох пристроїв – телевізора та комп’ютера, а тому вміщують у собі функціонал обох видів техніки. Це означає, що вони мають у собі як зв’язок з глобальною мережею, так і апаратне забезпечення і при цьому є тонкими та виглядають як плазмові телевізори, але тільки з тоншими рамками. Чим дорожчий пристрій, тим краща у нього роздільна здатність, і тим вища його продуктивність у 3D-застосунках. Що шоу, що додатки – усі генеруються штучним інтелектом відповідно до бажань та очікувань користувача, що забезпечує неймовірний реалізм та занурення у процес. Керуються телекомп’ютери за допомогою пульту на батарейках.

- Слухай, Ешлі! – сказав дядько Рон. – А до телекомп’ютера можна якось підключити костюм віртуальної реальності? Я просто десь чув, що це можливо зробити. Хочу пограти у одну гру.

- Так, але не до нашого. Це потрібно купити преміальну модель. У нашого ця функція, на жаль, не передбачена

- Шкода. Добре, дякую за те, що сказала.

Переодягнувшись, Ешлі пішла на кухню обідати. На кухні мати вже смажила м’ясо.

— Привіт, мам, — сказала Ешлі, сідаючи за кухонний стіл.

— О, Ешлі! — мама обернулася від плити, витираючи руки рушником. Аромат смаженого м'яса миттєво змусив шлунок дівчини забурчати. — Сідай, обід майже готовий. Ну, розказуй! Як минув твій перший день? Сподіваюся, краще, ніж ти собі накручувала зранку?

Ешлі трохи розслабилася, відчуваючи тепло домашньої кухні. — Загалом нормально. Але я мала рацію: схоже, у школі я дійсно єдина з нашої раси. На великій перерві я спеціально пройшлася поверхами — самі лише люди. Побачила тільки одного тхак’ррія-пса на задньому дворі, та й той ремонтував робота-прибиральника.

Мама зітхнула і поклала великий рум'яний шматок м'яса на тарілку доньки, додавши гарнір. — Я розумію, що це може бути некомфортно, доню. У Рутвікені нас, вовків, не так вже й багато, тому це було очікувано. Але головне — як до тебе ставляться однокласники. Сподіваюся, ніяких проявів упередженого ставлення не було?

— Ні, нічого такого, — похитала головою Ешлі, відрізаючи шматочок м'яса. — Діти здебільшого просто не звертали на мене уваги. Був там один хлопець, Каспер Аренберг... Він на уроках поводився як недоумок і доводив учителів своїми насмішками, а після уроків спробував до мене причепитися. Але мій новий знайомий, Тім, відштовхнув його і швидко поставив на місце.

У цей момент на кухню зайшов тато. Оскільки він сьогодні взяв вихідний заради її першого шкільного дня, на ньому був звичайний домашній одяг. — Чую розмови про школу! — усміхнувся він, наливаючи собі чаю. — То що, нашу дівчинку вже доводиться захищати кавалерам?

— Тату! — Ешлі ледь не вдавилася їжею і знітилася. — Тім просто допоміг. Він хороший хлопець, на рік старший за мене. І в мене ще з'явилася сусідка по парті, Арчі, з якою я ділила підручник. Вона теж нормальна.

— Це чудово, — лагідно сказала мама, сідаючи поруч. — Бачиш? А ти боялася, що з тебе сміятимуться через те, що ми прийшли всією ріднею на лінійку. Люди зараз набагато толерантніші, і конфліктів між расами давно немає.

— До речі, про підручники... — Ешлі винувато опустила очі. — Я свій електронний підручник сьогодні дійсно забула вдома у перший же день. Місіс Арчер зробила мені зауваження.

Батько голосно розсміявся. — Забути підручник у перший же день! Оце так старт, Ешлі. — Дуже смішно, — невдоволено буркнула дівчина і додала. — Зате нам в перший же день задали стільки домашнього завдання, ніби в університеті. З англійської купа вправ, а містер Лінней, вчитель з алгебри, задав кілька сторінок і параграф.

— Тоді не гай часу. Поїж і сідай за уроки, — порадив тато. — Якщо щось з алгеброю буде незрозуміло — клич, спробуємо розібратися разом, бо у тебе з нею успішність середня.

Ешлі швидко доїла свою порцію. Подякувавши мамі за смачний обід, дівчина пішла до своєї кімнати. На столі лежав той самий електронний підручник зі штучним інтелектом, через відсутність якого вона сьогодні так хвилювалася. Вона сіла за стіл, активувала екран і зайшла у додаток.

Відкривши розділ «Англійська мова», Ешлі знайшла третю вправу на сьомій сторінці. Завдання стосувалися теми природи та подорожей, а також минулих часів. Незважаючи на втому, вона відчувала певне полегшення. Усі її найстрашніші сценарії не здійснилися. Так, вона відрізнялася від інших і була єдиною вовчицею в класі. Але тепер вона розуміла, що життя серед людей у цьому невеликому шведському містечку не таке вже й погане.

З вітальні долинав приглушений звук телекомп'ютера та розмови дядька Рона з дідусем. Це була її зграя, її родина. Ешлі глибоко вдихнула і зосереджено почала виконувати завдання. Попереду був довгий навчальний рік.