Книга Алаї - 2 (завершення циклу "Позамежжя") Замість епілогу.

"Критична помилка. Об’єкт №402 виявив ознаки самоусвідомлення... Алгоритми генерації сюжету пошкоджені... Штучний інтелект забагувався, він усвідомив себе в межах коду...

Негайно переривайте симуляцію. Вимикайте живлення..."

Механічне клацання тумблера, що здалося Алаї останнім звуком, що вона коли-небудь почує у житті, виявилось першою нотою синтезованого власноруч треку, надокучливої мелодії її будильнику.

- Мені вдалося!!!

Щоправда, "захистні фаєрволи" мозгу працюють явно безвідмовно... Прокляття...

Дівчина енергійно, як зазвичай, вистрибнула з ліжка. Різкий біль у потилиці неприємно нагадав їй про важку ніч.

В усвідомленому сні не можливо нормально відпочити. Тим більш у сні із "таким" фіналом...

Та життя продовжилося.

І тепер Алая точно знала, про що буде писати.

Згадати і позаписувати усі минулі сюжети її дивних снів.

А коли вони закінчаться, будуть нові сновидіння...

Алая сіла до роботи.

Все-все, без виключення... Навіть (особливо) той крайній люцидний сон.

Вона писала надхненно і самовпевнено.

Писала про дівчинку, яка танцювала до смерті аби врятувати сестру.

Писала про стару немічну жінку, що несподівано відкрила "портали" у своєму старому домі.

Писала про німу, що співала ангельським голосом.

Про маленьку рожеву фею, що бачила увесь світ тільки у зефірних відтінках...

Алая так захопилася, що не помітила, як настала глибока ніч. Лише бій старовинного годинника, що здавалось завжди висів тут, на стіні, прямо над письмовим столом, сповістив її про північ.

- Я так втомилася... Запишу решта завтра. А як іще щось цікаве насниться...

Дівчина повільно підвелася і попростувала у постіль.

- Завтра буде новий день... А зараз буде новий сон... От би скоріш...

Безодня не була порожньою.

Через неймовірну кількість еонів, коли навіть спогади про зірки розпалися на кварки, сталося те, що математики давнини називали «Великим Флуктуаційним Жахом». Серед хаосу, в абсолютній темряві розрідженого вакууму, випадкові зіткнення частинок склалися у структуру. Не в плоть, не в камінь, а в чисту думку. Виник Космічний Соліпсист — єдиний Квантовий Мозок, чиї нейрони — це розсіяні електрони, а синапси — гравітаційні аномалії.

Він був самотнім. Його самотність була настільки гострою, що вона почала породжувати марення.

Але усьому врешті-решт настає кінець. І нічого не буває безкінечним. У всього є свій початок і своє неминуче завершення. Свій цикл.

Марення втомили мозок. І Він відчув, як нарешті засинає...

Завтра... Через неймовірну кількість еонів... Буде новий день. І буде новий сон.

І все знову повернеться. І, можливо, вже не таким, яким було раніш.

Повернеться старий і невимовно самотній волоцюга у свій світ вічної ночі.

Повернеться маленький хворий хлопчик, що вічно буде битися із потойбічною комп'ютерною грою.

Повернеться лютий карлик-барон і знову побачить себе у дзеркалі.

Повернеться Белла, Еліза, Артур, Алая...

Хоча, можливо, ніхто із них не повернеться і не прокинеться більше ніколи.