Зміст
  • МАЙЖЕ ІДЕАЛ
  • МАЙЖЕ ІДЕАЛ (повна версія)

    • МАЙЖЕ ІДЕАЛ

    Tim Savchenko

    МАЙЖЕ ІДЕАЛ (повна версія)

    У будинок ввірвався холодний подих вітру, відсутність віконної шибки давала про себе знати. Надворі була ніч, дощові хмари не пропускали місячне світло, лише поодинокі вуличні ліхтарі освітлювали вулицю.

    У квартирі на шостому поверсі заворушився силует, який підвівся із ліжка а потім упав з гуркотом, так би мовити передумав підійматися. Через хвилини дві силует знову спробував підвестися і в нього вийшло, ще й пішов на своїх двох, підійшовши хитаючись до вікна, силует людини здивувався від того, що побачив, у вікні була відсутня одна із шибок, крізь яку ”заливав„ дощ та “задував„ холодний вітер. Людина знизала плечима й пішла далі по кімнаті де був холодильник, рука вхопилася за ручку й потягла дверцята у правильне положення аби відчинити холодну шафу. При відкритті у кімнату прорвався пучок сліпучого світла який освітив людину та частково її апартаменти, господар представляв із себе чоловіка років тридцяти, який судячи із його обличчя давно не просихаючи п’є спиртне і забув про тример для гоління. Жив він у брудній кімнаті де було чимало порожніх пляшок від питва та іншого алкоголю, із середини холодильника чоловік взяв пляшку рому й замкнув назад дверцю холодильної шафи. Господар пішов зворотнім маршрутом до ліжка, вікно, нове здивування відсутності скла і нарешті ліжко де він відкоркував пляшку за допомогою своєї міцної щелепи й мовчки став виливати вміст у себе.

    - І скільки ти так витримаєш? Скільки ти будеш тікати від нас?

    Пролунав із не освітленої частини кімнати жіночий голос

    - Немов би ти жива і досі намагаєшся мене вчити...

    Відповів чоловік й знову залилося спиртним

    - Ти і далі будеш тікати від нас? Від мене?

    Із глибин пітьми вийшла бліда дівчина років двадцяти восьми, вона давно була мертвою, про що свідчила вогнепальна рана на її грудях у районі серця, та кров яка висохла на її піжамі.

    - Мені тебе не вистачає, якщо по-правді казати...

    - Тоді припини це! Ми чекаємо на тебе! Я чекаю на тебе... Прийди до мене!

    - Якщо я правильно розумію, то мені потрібно випилятись, це ж так працює?

    - Так і знала... Ти і далі будеш мучитися на самоті і не наважишся вмерти раніше зазначеного...

    Почала дівчина, проте чого вона не могла передбачити, так це того, що хлопець заснув після такого алкогольного розпивання.

    Настав світанок. Сонячне проміння ввірвалися через товсту фіранку якраз у той момент коли її відхилив вітер. Із появою сонячного світла обставини у квартирі стали чіткими й виразними, п’яне тіло лежало на ліжку й спало а у кімнаті царював хаос, немов би тут жили безхатьки або була якась вечірка, через велику кількість випитих плашок.

    Почувся звук відмикання дверного замка, вхідні двері відчинилися навстіж і до кімнати зайшов чоловік у офіцерській формі із пагоном майора а за ним прослідувало двоє кремезних санітарів, офіцер оглянув тіло й промовив

    - Он був проїздом у Одесі і вирішив заглянути до тебе, може чогось потрібно? Жінок чи може ще випивки? Чи може подорослішаєш і вб’є себе?

    Офіцер хотів запитати ще щось, проте тіло одним ривком подолало відстань у чотири метри й зупинилось із розбитою пляшкою рому коло його шиї.

    - Ти правда цього хочеш Максиме?

    Запитав офіцер

    - Ну я б хотів.

    Відповів мешканець квартири

    - Проте бажання мало, ти ж помітив, що не можеш далі піднести пляшку до мого горла? Оце так, а що із тобою?

    Тоді Максим забрав пляшку й спрямував її до свого горла.

    - Це давно треба було зупинити, проте...

    - Проте що? Ти і себе вбити не в змозі, ти просто жалюгідна тінь самого себе, боїшся мертвих більше за живих, вони приходять до тебе вночі чи не так? Колись легендарна людина, а зараз? Глянь на себе, ти став лайном, і боляче і приємно одночасно тебе таким бачити.

    Офіцер пішов на вихід а заним прослідували санітари

    - Євгене досить! Якщо ти не зупиниш цей цирк, (двері замкнулися) то обіцяю, як тільки зможу, то вб’ю тебе першого, навіть мучити не буду! Помреш швидко!

    Кричав злий Макс

    Майор Євгеній вийшов у коридор і звернувся до санітара

    - Миколо, як довго його психіка, ще витримає?

    - На подив довго, він постійно повертатися у палату навіть коли ми його виганяємо із лікарні, що б не робили а він покидати життя або лікарню не хоче.

    - Йобаний садист... я б уже давно повішався б на його місці. Скажеш коли воно здохне

    - Так, пане.

    Майор пішов на вихід із лікарні де його очікував автомобіль, який одразу поїхав у невідомому напрямку.

    Через хвилини п’ять після від’їзду, черговий прийшов по лікарні із механічним дзвінком і оголосив про час прогулянки містом. Максим вийшов у коридор психіатричної лікарні, оглянув все довкола й пішов на перший поверх.

    - Агов! Так, ти! Ти куди?

    Поцікавився старший зміни

    - Погуляти.

    - Конкретно бля!

    - До парку я...

    - Гаразд, пам’ятай про правило...

    - Ага,(підняв праву руку догори аби черговий побачив браслет на зап’ясті) я все пам’ятаю .

    - Ось і славно (Максим вийшов із клініки і він додав) побільше нам би таких дурачків на лікування.

    Після нього на перший поверх спустилися ще декілька хлопців, один із яких мав тіло-будову атлета але йшов із тростиною.

    - Ну як тобі швидкий спуск через вікно?

    - І не запитуйте, бос.

    - Ото не будеш змивати унітаз, ще раз викинемо.

    Люди вже звикли до появи ветеранів у місті, так як їх реабілітаційний центр був неподалік. Місцеві не відчували загрози від таких людей, ветерани були мовчазні і чимось зайняті, постійно перебували немов у стані легкої ейфорії, що не забороняли нові закони.

    На вулиці була осіння атмосфера, жовкле листя та часті дощі. Максим пішов до свого улюбленого місця, пам’ятника незламним героям. Посеред площі Перемоги стояв великий бронзовий пам’ятник, на якому були зображені п’ятеро солдат: невідомих, померлих, хороших хлопців, на меморіальній дошці було так і написано: “У пам’ять невідомим рятівникам Одеси„

    Невідомо коли, але колись...

    - Ну йобаний насрав... Пилипе, досить вбивати цивільне населення!

    Зробив зауваження йому Максим

    - Чуєш, старий... так вони ж руцкий мір очікували...

    Спробував апелювати підлеглий

    - Тоді нам потрібно вибити половину Червоного Лиману?

    - Бля та тільки скажи...

    - Ти і без цього добре підарів квасив а тепер ще й ця сила з’явилася... хоч вбий тебе...

    - Як хоч старий, як хочеш...

    Наш час

    - Я не часто спілкуюся із людьми типу тебе, проте мені здається, що ти щось пригадав.

    Почув він голос позаду себе.

    Максим рефлекторно обернувся на 360° навколо своєї осі і побачив перед собою блондина років двадцяти п’яти – тридцяти.

    - Що тре?

    Запитав пацієнт

    - У мене дежавю, гадаю я колись тебе бачив, проте інакшим.

    Відповів блондин

    - Ти мене із кимось переплутав…

    Сказав пацієнт і пішов, проте співрозмовник нагло схопив його за руку й додав

    - Велес! Он звідки я тебе знаю.

    -Кажу тобі, ти мене сплутав із кимось.

    Відповів Максим вириваючи руку у хлопця

    - Лиман 22гого, ти іще п’ятеро солдат звернулися до місцевої чаклунки аби вона допомогла вам здолати ворога, ви стали після цього безстрашними вбивцями, ви ішли з ножами туди, куди ніхто не смів йти! - Таку хуйню часто говорять, будеш у все вірити?

    - Не лайся, тут діти гуляють із матусями…

    Почав блондин

    - Нахрін пішов!

    ослав його Максим й пішов у бік лікарні

    - Де інші?! Де Марк, Антон, Пилип та Роман?! Де вони?! Чому лише тебе мені вдалося знайти?! Чому ти п’єш і не припиняєш?!

    Окликнув його навздогін блондин

    Максим зупинився на відстані п’яти метрів і обернувся назад до блондинчика

    - Чому ти такий допитливий? Вони тобі гроші не віддали?

    - Ні, я займаюся пошуками твоєї малої тактичної групи.

    - Нахуя воно тобі?

    - Та не лайся! (на мить він замислився в потім додав) Не можна таких як ви забувати, ви зробили чималий вклад у нашу перемогу

    - Йди проїжджою частиною

    Сказав Максим і пішов назад до лікарні.

    - Ми ще зустрінемося! У мене чимало запитань! Ти мене чуєш?

    Навздогін пацієнту кричав блондин

    Пацієнт мовчи пішов у бік лікарні, із високо піднятим середнім пальцем у бік любознавчого не звертаючи уваги на його вигуки, а той все ще щось кричав навздогін.

    - Ну так, як по дитячому показувати середні пальці і йти геть…

    Незадоволено бурчав той

    Максим йшов через парк, той був переповнений відвідувачів: дорослі, діти, старі, складалося таке враження, що половина міста прийшла саме до цього парку погодувати голубів та погойдатися на гойдалках. Він пересилив паніку, переконавши себе, що його ніхто більше не впізнає, до блондина ніхто ж не впізнавав…

    Нарешті тиша і без неочікуваних зустрічей. Він зупинився на лавочці, аби переосмислити, що було коло пам’ятника, все ж таки його впізнали… Пройшло із тих пір чимало років як Україна перемогла ворога а відчуття, що війна досі триває не полишало його… Невже його змогли відстежити? Що робити коли заним прийдуть? Ярошенко не ідеальний, проте у його умовах можна жити… Якщо стане відомо спеціальним службам де він і що він живий, це може погано скінчитися. В’язниця а ще гірше смертна кара яка його не вб’є і що тоді?

    Із цими роздумами він втратив відлік часу. Надворі почало сутиніти, коли він схаменувся і пішов до лікарні. Дійшовши до стін він недовго постояв на порозі а потім рушив до входу звідки до нього на зустріч вийшов непривітний працівник

    - Так роздумуєш, ніби маєш вибір!

    Промовив санітар

    На, що Максим ніяк не відреагував а мовчки пішов у середину, минаючи залу із рослинами та стенди із фотографіями тих, хто задався і обірвав своє життя у цих стінах. Піднявшись на свій поверх, він зайшов до свого "номера" й запер двері на засов який був вмонтований у дверний замок ще із заваду. Не можна сказати, що Макс не знав, що у санітарів є ключі від усіх дверей, це було б лише питання часу, поки вони віднайдуть ключ і встромлять його до замкової скважини і відчинять двері, проте хай там, що а двері він зачинив.

    У холодильнику було чимало алкоголю, працівники поновили запаси горючого у його "сейфу", власник цих апартаментів витяг пляшку й відкоркувавши її залив частину вмісту у себе, Максів погляд зупинився на стіні із особистими фото, постійно як він знищував ці фотографії, приходив Євген та позвішував ті самі фото знову, тож на цей раз Максим навіть не нищив їх, у цій битві він програв.

    На фото були люди, на деяких люди повторювалися, змінювалися лише пори року та фон, попри війну люди виглядали щасливими і життєрадісними, проте їх посмішки виглядали дедалі фальшивішими й фальшивішими...

    - Чому зажурився? Невже оженився?

    Почув він позаду себе знайомий голос

    Максим обернув голову й помітив чоловіка без голови, який стояв у нього у кімнаті на килимі і заливав усе кров'ю.

    - Бля...

    Вимовив мешканець "квартири" і знову перехилив у себе пляшку

    - Я гадала ми зможемо, навіть до мами зателефонувала і сказала, що привиду тебе на знайомили, а ти?

    На дивані сиділа дівчина яка навідувала його у ночі.

    - То, що ти думаєш? Якщо за десять років тебе впізнали, то досить ймовірно, що потебе прийдуть.

    Промовив і ще один привид який помер від влучання із дробовика у грудну клітку.

    - Не починай Марку.

    Попросив його безголовий

    - Вони дізнаються про твоє безсмертя.

    Завершила дівчина

    - Посадять на електричний стілець, пропустять мільйон вольт а ти не здохнеш…

    Почав знову Марк

    - Можливо саме тоді я і здохну!

    Крикнув Максим

    - Тоді ми і об’єднаємося, знову…

    Потер руки Пилип

    - Я вбив вас тоді і у пеклі зможу повбивати.

    Пригрозив живий

    - Зрозуміло чому їх, а мене чому? Чому ти забрав моє життя?!

    Поставила складне запитання дівчина

    - Я боявся…

    Почав живий

    - Та будь собою! Ти вбив своїх побратимів без краплі співчуття, ти вбив мене, свою наречену а зараз починаєш слів не добирати?

    - Не починай Маргарито! Ми змінилися… я змінився, після появи наших сил, ми зійшли з глузду, я не міг дозволити їм жити на цій землі після війни!

    Апелював живий

    - А я? Мене за, що?

    Не замовкла вона

    Примари оточили живого, вони очікували коли той забереться із духом і відповість

    - Я не міг дозволити тобі бути поруч…

    Промовив він

    - І тому ти вистрілив у мене?

    - Так… Проте навіть через роки я не жалкую про свій вибір… Ти б точно шукала б мене і знайшовши усе дізналася б, тому ти також мертва.

    - А себе чому залишив? По боявся?

    Запитав із насмішкою безголовий

    - Ну не зайобуйте мене!

    Крикнув живий

    - Дожилися панове та пані, ми дожилися, безсмертний боїться померти! А ми не боялися?

    Поставив запитання Антон

    - Та ти просто нікчемним виявився… забоявся він бачте смерті…

    Глузував Роман

    - Безсмертні бояться вмирать… у якому світі ми жили?

    Додав Пилип

    У кімнаті на декілька хвилин повисла гнітюча тиша, мертві із презирством дивилися на живого, лише Марго досі не могла відірвати очей від Максима, у її очах відчувалося співчуття... Першим заговорив Роман

    - Щось мені здається, якби його попередили про мертвих, які навідуватимуться то він би не вбивав нас.

    Запропонував він

    - Так! Це ви хотіли почути? Я гадки не мав, що моє персональне пекло буде прямо на землі! Гадав, що лише втрата Марго мене буде мучити…

    - Але ми теж додалися!

    Залився сміхом Пилип

    - Невже ти гадав, що все так легко у цьому світі?

    Поцікавився безголовий

    - Так Антоне, він гадав, що у казку потрапив…

    Жартував Пилип

    Максим перехилив пляшку і випив увесь її вміст й впав на ліжко, втрачаючи свідомість він бачив як у кімнаті з'являються інші примари які починають, щось сміючись обговорювати й пальцями тицяти у бік п’яного. Їх голоси ставали дедалі не чіткими й незрозумілими, проте центром для обговорення точно був він.

    - Оце той хлопець який колись був нашим побратимом...

    Почав безголовий Антон

    - Бери вище, я під вінець мали йти із ним, а він?

    Втрутилася дівчина

    - Та ну, що ви хлопці, не розводьте тут цей базар, мене він задушив рушником, який я подарував йому, тоді що ще можна про нього сказати?

    - А мене як свиню заколов!

    - Романе, не перетягуй на себе ковдру, ми уже п’ять років тут збираємося і постійно із свинею себе порівнюєш...

    - А ти за рушник розповідаєш...

    На останок Марго підійшла до Максима, зігнулася й поцілувала його у щоку й промовила

    - Нарешті ти зізнався, тепер я вільна…

    Промовивши ці слова вона розчинилася у кімнаті а інші залишилися й далі балакали.

    На світанку Максим знову прокинувся у тій самій кімнаті, проте вже сам, це відбувається кожної ночі, звикання немає так само як і ліків, лише алкоголь, лише він дозволяє їх не чути, він дає слабкість тілу і воно провалюється у сон… вони приходять і говорять до нього, мертві саме такі якими їх і запам'ятав у останні моменти їх життя.

    Сьогодні я знайшов вихід зі свого ліжка

    Але я все ще застряг у своїй голові

    Кожному, хто дивиться на мене, я зціплю свої криві зуби

    Ніби це щось означає

    Мабуть, я надто засмучений, щоб помітити

    Невже я надто засмучений, щоб помітити?

    Я надто засмучений, щоб помітити

    Який же я розкладений

    Мені набридло те, як я думаю про себе

    Плакат дитини через відсутність психічного здоров’я

    Я вважаю, що заслуговую на мир

    Я думаю, що я заслуговую бути щасливим зараз, чи не так?

    Я заслуговую того

    Чи вже пора додому?

    Пора додому?

    Чи вже пора додому?

    Коли я можу покинути це місце?

    Коли я поїду додому?

    Коли я можу покинути це місце?

    Чи вже пора додому?

    Так проходили дні а він пив і пив, щоб не залишатися на одинці із покійниками, коли він напивається то примари бодай не говорять, правильніше їх не можна було розібрати їх розмову, лише видно як вини рухають губами а звуків не чути, бодай якийсь спокій, лише Маргарита припинила являтися.

    Після довгих років мовчання вона отримала відповідь на своє запитання, тепер її немає... Проте цього ранку одна примара нікуди не ділася, це була молода брюнетка, років двадцяти п'яти яка ще й когось нагадувала, вона була одягнена у чорний плащ, та тактичні чорні штані та берці, на її лівому стегні висіла порожня кобура. На відміну від інших примар вона легко взаємодіяла із розкиданими предметами по кімнаті, її обличчя, силует, запах, давало йому думку, що вони давні знайомі. Дівчина ходила по кімнаті і роздивлялася фотокартки на стінах і нікуди не збиралася діватися.

    - Точно жива...

    Промайнуло у його голові

    Перші двадцять хвилин заціпенілий Максим лежав у ліжку і вдавав, що він все ще спить, його переповнювало дивне відчуття якого він давно не відчував, страх заповнив його організм, перед неоднозначністю, так як жива людина не могла до нього прийти через санітарів, які не пускали нікого без дозволу Євгена а той не пускав нікого і ні до кого, тому залишалося два варіанти: перший – це від нього, а другий – це смерть у жіночому обліку, що може бути жахливіше?

    - Можливо, вона все таки від нього?Промайнуло у Максима в голові заспокійливе можливо

    - Я бачу ти не спиш уже... тож можу починати...

    Не встигла вона договорити як Максим піднявся із ліжка й зайняв оборонну стійку із розбитою пляшкою в руках.

    - Вільно, капітане...

    - Як ти сюди потрапила?

    - Прийшла через парадні двері, а що?

    Запитала незнайомка й взяла в руку фото із стіни

    - Сюди нікого не пускають, відвідини заборонені!

    - Я прийшла поговорити із тобою, на тему: «Ти та суспільство».

    - Що ти маєш на увазі?

    - Така персона як ти потрібна мені в команді талановитих людей, ти заслуговуєш на гідну тебе роботу а не спиватися у цій клініці.

    - А може мені подобається?

    - Можливо і таке, ти давно міг би покинути цей заклад як захотів би, проте зламаному солдату нікуди йти... Дозволь допомогти тобі!

    - Чого я тобі можу довіряти?

    - Не знаю, можливо тому, я прийшла першою за блондина... бачу як ти напружив голову...

    Максим став пригадувати, як минулого тижня він зустрів у парку загадкового блондина, який знав про його темне минуле, його переповнила злість від розуміння його становища і він зробив різкий випад у бік незнайомки, намагаючись поранити її у районі живота, проте вона зникла, просто розчинилася у повітрі, Макс розгублено став її шукати коли почув їх голоси за спиною знову

    - Хто ти блядь така?!

    - Я така як і ти, таких чимало до-речі...

    Не встигла вона договорити як власник апартаментів зробив різкий розворот і знову спробував її вдарити, проте дівчина і цього разу розчинилася і з’явилася уже за метрів вісім від нього, коло холодильника.

    - Припини цей цирк, якщо ти не погодишся я піду, проте блондин іде по тебе і він не має гальм.

    - Хто він такий?

    - Він зацікавлена особа у твоєму зціленні.

    - Навіщо воно йому?

    - До цього запитання я не готова, просто сам подумай, вибір твій невеликий, він зволікати не буде, так як блондин – телепат, ти йому не рівня.

    - Гаразд, проте Богом клянусь...

    - Як спробую обдурити, то вб’єш мене як свою команду? Чи наречену?

    - Звідки ти знаєш про це?

    - Тому, що була неподалік, ми тримали правий фланг на околицях Червоного Лиману.

    - Он звідки ти...

    - Припини цю хуєту, збитися до купи і ходімо зі мною а не з тим. Мені потрібен Велес! Мені потрібен ти!

    Максим кинув пташку на підлогу й сів на ліжко, після чого промовив

    - Не можу, Велес давно заснув.

    - Що це означає?

    - Я не вбиваю тепер... он, що це означає.

    - Гаразд, тоді щось вигадаємо тобі...

    - Не можу... я заслуговую на це місце! Гадаєш я не міг його покинути?

    - А міг?

    - Так... Проте мертві не приходять до мене за межами цієї кімнати, я боюся їх забути... я боюсь їх втратити знову!

    - Не неси нісенітницю, ти вбив їх бо вони були виродками, після прояву їх сил, вони стали військовими злочинцями, ти як старший офіцер вчинив правильно...

    - То чому я не пустив і собі кулю у скроню?

    - Бо виживеш, хіба не очевидно? Між іншим ти не такий як вони... вони як демони, гірше орків... бо вони наші поки.

    - Ти пам’ятаєш Світлу?

    - Яку світлу?

    - Маргариту, мою наречену...

    - Та ми були суміжним підрозділом, я особо не цікавилася вами всіма.

    - Я вбив її, вистрілив коли вона спала... Марго тоді приїхала до мене на добу, бо дуже скучила а мені тоді ввірвався терпець вчинкам Пилипа, я задушив його та вбив інших, повернувшись до себе у кімнату, я помітив її, вона мирно спала і нічого не чула, проте якби прокинулася, то дізналася, я забоявся, того, що вона скаже про мене і вбив її... Їх не мусило там бути... Розумієш?

    - Мені дуже прикро, я співчуваю твоїй втраті...

    - А мусиш засуджувати! Мене потрібно віддати на досліди, бити струмом доки не вмру!

    - Не починай, покарання за це ти вже поніс сповна, вона тебе навідувала?

    - Так... доки я їй не зізнався.

    - Отже ти прощений нею, не згуби свого життя Максе! Допоможи мені змінити цей світ, допоможи його зцілити від таких як: Марк, Антон, Пилип та Роман.

    - Яким чином?

    - Ми працюємо над очищенням України від сплячих агентів Кремля, деякі із них є такими як ми, збіса обдарованими.

    - Можу я просити аби додати ще одне ім’я до списку?

    - Хто він?

    - Майор Ярошенко Євгеній.

    - Це всі умови?

    - І чисті спідні будь ласка.

    - Годиться.

    Дівчина поглянула на Максима, немовби повірила в його слова, що це все лише через помсту а потім додала

    - Хочу попрацювати із тобою знову.

    Вона підійшла до хлопця і простягнула руку для рукостискання і як тільки Максим доторкнувся до її руки аби потиснути вони зникли із лікарні. З’явилися у великій білій палаті де були медичні працівники. Це була простора кімната прямокутної форми із великими панорамними вікнами по обидва боки, через вікна було видно зелені дерева та навіть водоспад.

    - Де ми?

    - Ми у Чорнобилі а якщо конкретно то у штаб-квартирі К.А.Т. організації, яка займається виявленням і нейтралізацією сплячих агентів.

    - Перефразую, лікарня...

    - Он що ти мав на увазі, тебе потрібно очистити від алкоголю, після чого пані на яку я працюю хоче задати декілька запитань тобі.

    - Гаразд, я готовий повертатися до нормального життя.

    - Ці люди знаються на своїй роботі.

    Вона вказала на двох лікарів які поспішали до новоприбулого пацієнта

    Із протилежного боку кімнати похапцем підходила дівчина у білому халаті а позаду неї йшов ще один лікар.

    - Вона шукає пацієнтів, в ми їх ремонтуємо.

    Пробурчав лікар

    - Аж від серця відлягло.

    Видихнув Максим

    Дівчина пішла до дверей, проте Максим гукнув у її бік

    - Ей! Вибач але я забув твоє ім’я.

    Запитав він

    Дівчина замислилася й відповіла

    - Потім скажу, якщо залишишся.

    Вона вийшла із кімнати і лікарі стали на витягнуту руку від пацієнта.

    - Привіт, я Айсель а це Марк.

    - Салют.

    Привітався Марк

    - Ми мали досвід праці із військовими, тому будемо обережні і якщо є якісь особисті побажання, ми їх також врахуємо.

    - Та ні, нічого індивідуального.

    - Тоді ми проведемо невеликий медичний огляд твого здоров'я і потім ти будеш вільний.

    - І що вам потрібно для цього? Мій: кал, сеча та розсунути батони для мазків?

    Поцікавився пацієнт

    - Ми зупинимося на крові із вени.

    Відповів Марк

    - Нам відомо про твій цілющий фактор... Тому кров і внутрішнє сканування.

    Пояснила Айсель

    - Лягай на ліжко і розслаб руку.

    Попросив його Марк

    Через хвилини тридцять – сімдесят, Максима провели до ботанічного саду де було чимало дерев. Він туди прийшов: переодягненим, поголеним та помитим і без перегару.

    У саду над саджанцем яблуні трудилася жінка років сорока а можливо і шістдесяти, вона додавала добрива для дерева аби воно змогло комфортно себе почувати після пересадки.

    - А, ви вже вийшли? Певне ви справилися швидше із поставленою місією.

    - Це ж з якою?

    Не зрозумів Макс

    - Привести себе до ладу, вибачте за прямоту.

    Промовила вона загортаючи саджанець землею.

    - Хто ви така?

    - Мене звуть Еллі Нейкон, я директорка та одна із засновників організації К.А.Т. вам же непотрібно знову розповідати на чому ми спеціалізуємось?

    - Ні, я запам'ятав, нейтралізація сплячих агентів, що ви маєте на увазі під "НЕЙТРАЛІЗАЦІЄЮ"?

    Жінка завершила роботу із молодою яблунею і зосередилася на позмові

    - Вбивство, без суду та слідства, наш орган було створено для цього, ми: суд, присяжних, адвокат та кат, знайшли ми докази які не можна оскаржити, тоді нейтралізуємо.

    - І хто дав таке право вам?

    - Дозвольте поставити зустрічне запитання вам?

    Максим схвально махнув рукою і вона продовжила

    - Хто на вашу думку їм дав таке право? Хто підписує дозвіл на колабраційну діяльність чи відверту ксенофобію?

    - Ну такими вочевидь народжуються...

    - Такими як ми теж, ми пане Голобородько охороняємо суверенітет та цілісність нашої батьківщини, ми готові пролити кров негідників, якщо це запобіжить повтору двадцять другому року.

    - Отже на випередження...

    - В’язниця не є ефективним рішенням і ніколи не буде, ви мусите це розуміти інакше віддали б під варту своїх підлеглих.

    - От тільки непотрібні проводити між нами паралелі...

    - Чому? Тому, що ви військовий? Можливо я не приймала безпосередньої участі у бойових діях, проте щось для перемоги та зробила. Щоб вбивати непотрібно проходити курси.

    - Ваша система колись давала збій? Ви вбивали невинного?

    - Ні, ми ретельно працюємо над аналітикою, пане Голобородько.

    - Ого.

    Він сів на траву

    - Звучить переконливо, проте не зовсім.

    - Працюючи з нами, ви і самі переконаєтеся у ефективності нашої методики.

    - Чому ви мене агітуєте на цю роботу? Бо для вас я цінний актив чи розмінна монета?

    - Ви маєте розуміти, що усі наші агенти отримують заробітну плату у конверті і не зазначені у жодному із реєстрів як “захисники України„.

    - Отже, якщо операція піде по вологому місцю, ми самі за себе.

    - Ви не розділяєте нашу методику?

    - Трішки розумію її.

    - Тая згадувала про вас як хорошого командира, також поручися за вас ще й майор Орлик.

    - Мені він має бути знайомим?

    - А він вас знає...

    Повисла павза

    - Я якось зав'язав із вбивствами, важко це було проте вийшло.

    Нейкон здивовано поглянула йому у вічі й додала

    - Ви можете працювати у оперативному відділі, ваші дедуктивні здібності та нестандартні рішення завдань можуть нам знадобитися і там.

    - Отже таємнича дівчина вам не переказувала мою умову?

    - Говорила, тому мене і здивували слова, що ви зав’язали із вбивствами.

    Він замислився

    - До-речі ви спокійно відреагували на телепортацію, ви вже мали такий досвід?

    - Ні, правду кажучи я був п'яний зранку, тому і ніяк не відреагував, до того ж вона декілька разів демонструвала свій талант при вербуванні.

    - Люди із над можливостями мешкають серед нас, а ми того і не підозрюємо, тому полювати на колаборантів іноді важко, тому що вони інакші, не звичайні, таким і підхід потрібен інший...

    - А ви маєте якусь силу?

    - Я можу дублювати чужі, зберігати їх у пам'яті і застосовувати за потреби.

    - Круто.

    - У вас Максиме до-речі також є.

    У цей момент навіть пташки замовкли, тиша на увесь сад

    - Спів пало просто так, та й усе.

    Подумав Макс

    - Чому я її не помічав?

    - Якраз ви шановний, нею і зловживали постійно, кожне відібране життя дарувало вам нове, ви майже безсмертний, поки вбиваєте можете не турбуватися про старість чи хвороби, майже ідеал.

    - Ого, навіть не знаю що і казати.

    - А нічого і не потрібно, проте якщо можна, то скільки ви маєте життів у запасі?

    - А ви маєте спільне прізвище із Гарольдом Нейконом, чи ви рідня?

    - Цікаве запитання, то ви долучитеся до нас

    - Гадаю, що так, я зможу зателефонувати до дому?

    - Так, навіть більше, Тая зможе вас перенести до дому.

    - Дякую, задовольняюсь дзвінком.

    - То у поле чи все таки консультантом?-Спробую себе у полі.

    У сад вийшов блондин із парку в Одесі, на цей раз він був одягнений у чорний тактичний плащ та мав на собі сонцезахисні окуляри, малої круглої форми.

    - Ось ми і зустрілися знову чоловіче.

    Промовив блондин

    -Ах ти сучий син!

    Промовив злий ново найнятий працівник

    - Голобородько!

    Крикнула Нейкон

    - Так пані?

    - Він наш, проте будучи у своїй кімнаті, подумайте над тим, що правда міг хтось навідатися першим за нас.

    - Так, пані.

    - Тоді добре, це Ейден, він проведе тебе до кімнати де ти знайдеш телефон.

    Ейден підійшов на витягнуту руку до Максима й простягнув долоню для дружнього жесту.

    - І знову ми зустрілися!

    Промовив Макс

    - Я казав, що тебе із кимось нереально переплутати? Ну не важливо, ходімо в середину.

    Ейден завів його назад у будівлю і вони вирушили ліворуч від вхідних дверей по коридору, зупинилися перед ліфтом.

    - На який нам поверх?

    Запитав Максим

    - Чотирнадцять, як і заповідав Люцифер.

    Ліфт вирушив на гору і Макс запитав

    - Фанат DС comix?

    - Не дуже, із дружиною дивився якось.

    - Отже вибору ніякого насправді і не було.

    Почав Максим

    - Ти про що?

    - Про зустріч у парку, про розмову із Таїсою.

    - Он воно, що... Ти просто відмовив мені у парку, тому послали Таю.

    - Сучий син...

    Припини, якби не до нас...

    - То до кого?

    - Можливо якийсь синдикат.

    Припустив Ейден

    - І перевірити я це не зможу...

    - Не зможеш.

    - Шкода.

    Ліфт відчинився і вони вийшли на потрібному поверсі й пішли прямо по коридору.

    - Хтось сказав, що ми у Чорнобилі, він мав Український Чорнобиль?

    - Так, зона відчуження непридатна буде ще тисячі років, ідеальне місце для схованки.

    - Як ми тут можемо безпечно знаходитись?

    - За допомогою талантів, ми знайшли талановитого який погодився очистити Чорнобиль від радіації, не увесь аби ми не втратили прикриття, лише маленький його куточок.

    Вони підійшли до кімнати під номером №15

    - Твої апартаменти, як щось треба буде, я у вісімнадцятій жию.

    - Жиєш?

    - Ну мешкаю, не чіпляйся до слів, коротше йди оглянься там.

    Сказав Ейден й пішов у бік своєї кімнати.

    Кімната була просторіша ніж здавалася із дверей, у середині були: спальня, ванна, та між ними кухня із невеличким столиком та холодильником у кутку кімнати. Зайшовши до спальні він помітив на тумбочці стаціонарний телефон, тремтячою рукою він по пам'яті ввів у номер телефону й потягнув слухавку до вуха, у телефоні пролунали гудки, один гудок, другий, третій, із кожним наступним гудінням у телефонній трубці, він втрачав надію, що на тому боці піднімуть слухавку, кожен гудок збільшував відчуття самотності, кожен наступний неначе нагадував, що він сам, Максиму здавалося, що минула ціла вічність із того моменту як він набрав номер, неочікувано із слухавки почувся тріск за яким прослідувало знайоме «Ало»

    - Ало, я вас слухаю, хто це?

    Пролунало із слухавки

    Цей голос був голосом його матері, Максим хотів сказати щось у відповідь але із його пересохлого рота видався лише тихий шепіт

    - Послухайте мене, я не маю часу на ваші божевільні жарти, я вішаю слухавку, бувайте.

    Перш ніж вона завершила дзвінок, Макс натиснув на клавіатурі телефону 1 3 1 7

    - А тепер мені страшно тримати телефон, хто ви і звідки знаєте цей код?

    - Це я, мамо.

    Пролунало ледь чутно із слухавки

    - Максиме? Це ти?

    Почулися запитання тремтячим голосом

    - Так мамо, я живий.

    - Де ти? Ми із батьком зараз приїдемо!

    - Не можу сказати, проте я хочу аби ви знали, що увесь час, що б я не переживав, думка про вас змушувала мене боротися, скажи тату, що я його люблю, сподіваюся я скоро вас побачу.

    - Сину, тата дома нема, я перекажу йому, як зможеш, телефонуй ще.

    - Добре мамо, люблю вас.

    Він поставив телефонну слухавку на її місце і сів на ліжку. Від того, що він зателефонував до дому йому стало легше на душі, ймовірно, що батьки усі вісім років вважали його без вісті зникли, або вже і похоронили, як би там не було, після помсти він повернеться до дому і завершить свою місію. Неочікувано для себе він провалився у глибокі роздуми і навіть заснув. Невідомо скільки тривав його сон, проте він прокинувся від стуку у двері його кімнати.

    - Чоловіче, ти живий?

    Голос Ейдена “вирвав” капітана із сна. За довгий час – це був перший його сон на тверезу голову і тоді коли ніхто не тривожив. Максим підвівся із ліжка й попрямував до дверей, він прочинив їх навстіж і не помилився коли побачив блондина на порозі

    - Гей здоровило, як ся маєш?

    - Може досить дивних слів?

    - Твоя правда, наша керівниця вирішила, що тобі буде цікаво із ким ти будеш працювати, вони зібралися у конференц-залі і чекають на нас.

    - Ого.

    - Ну вони ще зібралися із інших запитань, просто класна нагода ось і все, ходімо.

    Ейден привів його до нарадної, це була простора зала із круглим столом, за яким сиділи знайомі персони як: Еллі Нейкон та Тая, також там були четверо незнайомих йому офіцерів.

    - Що ж, почнімо.

    Промовила Еллі й перемкнула зображення на екрані

    - Я гадав, це знайомини!

    Випадково проговорив у голос Максим

    - Легше на поворотах, Котигорошко,(офіцер відірвав погляд від екрана і побачив того хто заговорив і додав) радий тебе бачити.

    Промовив офіцер із нашивкою Зевс

    - Майор “ЗЕВС” – це і є Ярослав Орлик, який тебе і рекомендував.

    Познайомила їх Нейкон

    - Ми знайомі, майоре?

    Запитав Максим

    - Ти забув? Чорт забирай…

    Почав Зевс

    Максим напружив пам'ять у спробі пригадувати, проте нічного не вийшло

    - Гаразд, шановні, потім поговорите на одинці.

    Запропонувала Тая

    У залі запанувала мертва тиша, через секунд десять Нейкон почала презентацію

    - Гаразд, наша сьогоднішня причина зібрання - це Мейрам, він не послухав наших попереджень і долучився до угрупування М.О.Л.О.Т, за даними від нашого розвідника, М.О.Л.О.Т висуне йому фінальне випробовування, перед початком якого ми його і усунемо його.

    Ознайомила їх із місією Еллі

    - Я схвалюю його смерть, проте чи не прийде на його місце інший? Тоді і його вб’ємо? Запитав Максим

    - Звісно, проте на початку ми попереджуємо, дуже прямо, проте що його очікує, якщо він відхилиться від закону, у деяких випадках ми допомагаємо почати нове життя, проте таке потрібно заробити.

    Відповіла Тая

    - Ми не звірі і не дикуни, ми даємо можливість зупинитися, якщо її використати то людина буде жити.

    Додав Ейден

    - Скільки попереджень?

    Запитав Макс

    - Одне, то ти у справі?

    Запитав Зевс

    Після чого майор помітив незрозумілі погляди на собі від оточуючих

    - Та я ж рекомендував хлопця, переживаю за його адаптацію.

    - Так ми і повірили…

    Багатозначно відповіла Тая

    - Авжеж, я у справі.

    Нарешті дав відповідь Голобородько

    - Тоді продовжуємо далі, він також має пасажира (вимовляючи пасажира вона показала пальцями лапки), одну шановну до Криму, нам відомо, що вона азіатської зовнішності. Її визволити і перевезти у безпечне місце на реабілітацію а потім ми її відправимо куди захоче.

    Завершила командуюча

    Зевс розім’яв шию проте нічого не сказав

    - Тоді добре, вашим командиром групи буде ось ця леді.

    Нейкон вказала на Таю

    - Чудово, тоді до роботи, нашою перевагою залишається ефект несподіванки, Мейрамів маршрут буде пролягати через чорне море, де ми і захопимо літак.

    На екрані з’явилося зображення траєкторії руху літака, де він починає свій маршрут із Махачкали і прямує до Севастополя

    - Отже, все як зазвичай? Нас телепортують на борт?

    Запитав лейтенант на позивний Хеймдал

    - Так, я телепортую нас на борт літака.

    Відповіла командуюча групи

    - Аби встигнути нам потрібен борт 6-3-6

    Зазнав Ейден

    - Тоді ти особисто відповідаєш за нього, якщо поламаєш, додому можеш не повертатися.

    Відповіла Нейкон

    - Злітаємо за десять хвилин!

    Оголосила Тая й пішла із нарадної

    Коли присутні стали розходитися Зевс підійшов до Нейкон

    - Будете заперечувати командування вами жінкою?

    - Ні, мене більше бентежить наш новенький.

    - Хіба не твоя ідея була залучити його до команди? Ти сам сказав, що вбивство твого брата не затьмарить твоєї голови, було таке

    - Ви або божевільна або дуже відчайдушна, якщо дослухалися.

    - Це два боки однієї медалі майоре, що ти пропонуєте?

    - Пропоную, постійний контроль за ним.

    - Шановний, ми проговорювали із Коваль твоє призначення, якщо він і буде бикувати то ти його усуниш, на мою думку цього досить, непотрібно ж вас обох наручниками сковувати за руки через це, гаразд?

    - Гаразд.

    Зевс попрямував на вихід із конференц-зали як його окликнула Еллі

    - Майоре, ви його не провокуєте! Затямте, це цінний актив для організації.

    - Навіть у планах не було.

    Група зібралася у ангарі, де вони взяли літак і попрямували із Чорнобиля до Криму.

    Вони летіли на крейсерській висоті, коли Зевс підійшов до Максима й сів навпроти

    - Можна запитати?

    - Що?

    - Скільки життів у запасі капітана?

    - Бачу майор збіса підготувався, хто ви шановний?

    - Спершу дай відповідь, друже…

    - Достатньо аби дожити до другого пришестя Христа, а, що?

    - Зі мною буде важко, я тобі не Пилип, якого ти задушив рушником.

    Промовив він ніби просто так, ніби це не до їх розмови було

    - Звідки...

    - Ти гадав, ми тезки із Пилипом, тому моє прізвище Орлик, чи не так?

    - Отже таки родичі… він казав, що мав брата…

    - Та я відвідував вас, я знайомився із тобою, пили джин разом а ти?

    - Звідки подробиці його смерті?

    - Мій товариш (він вказав на лейтенанта) може зчитувати інформацію із предметів, тому він і Хеймдал.

    Хлопець навпроти помахав привіт

    - Якщо ти знаєш про рушник, тоді знаєш ким він був.

    - Перш за все, він був моїм братом, ким він був тобі?

    - Він вбивав заради розваги, він військовий злочинець майоре! А сила була не підконтрольною! Я зробив, що мусив!

    - У нього залишився син!

    На гучну розмову яка от-от і переросла б у бійку поспішила командир

    - Хлопці, ану розійшлися!

    Крикнула Тая

    - Так, пані.

    Відповів Зевс й пересів на своє місце

    Дівчина сіла поруч із Максимом, на місце де сидів Зевс

    - Що він сказав тобі?

    - Не бачу твого пагона, хто ти?

    Дівчина дістала посвідчення офіцера й простягнула співрозмовнику, той взяв його до рук, відкрив і став читати

    - Ова, то ми полк?

    - Не загостюй кути, Зевс живе минулим а я майбутнім, мені не цікаво чим ти жив до нашої зустрічі, я вірю, що ти був такий через обставини які були у твоєму житті, без них ти повністю адекватний, я маю рацію?

    - І кулемет.

    Пожартував капітан й простягнув її посвідчення назад

    - Буду вважати це за згоду.

    Тая забрала посвідчення і пішла у кабіну до Ейдена

    - Як справи?

    Запитала вона

    - Потужно, заспокой Зевса бо пробивали блискавки по небу.

    Попросив її пілот

    - Вже, він провокує Голобородька на бійку

    Відповіла полковник і сіла поруч

    - Той не ведеться?

    - Ні, поки ні.

    - Вважаєш, що він і надалі буде терпіти Зевса?

    - Тоді доведеться мені Зевса крепко проінформувати.

    - Ось і парадокс, Зевс має бути стимувальним фактором Велеса а сам його і провокує…

    - Мені хочеться вірити, що Зевс його лише перевіряє на витривалість а не провокує аби мати привід усунути Макса.

    - Угу, він же сказав, де можна Голобородька знайти, точно зуб має на нього.

    - Отже ти за протилежне?

    - Так, треба ж комусь за це лайно голосувати.

    - Аби нам не відригнулося, за їх об’єднання під одним дахом.

    Літак підлітав до півострову, потім ще хвилин чотири або п’ять і вони були знову над морем.

    - Бачу його на радарі.

    - Де він?

    - Скоро має з’явитися по переду нас.

    - Ти ж знаєш, я не можу телепортовуватися у рухомі об’єкти яких не бачу.

    - Он він, я бачу маленьку крапочку яка зростає.

    - Ми пішли готуватися.

    Дівчина покинула рубку й крикнула

    - Шановні! Ми підлітаємо!

    Група стала готувалася до десантування із літака у літак. Полковник підійшла до Максима і запитала

    - Стрибав із парашутом?

    - Так, звичайно.

    - Це майже теж саме, проте чимось та відрізняється. Отже, Ейден створює нам телепатичну мережу, тому ми не використовуємо радіостанції і не переговорюємося жестами, ми думаємо і це чують усі, тому майте совість і не ламайте непотрібним мотлохом голову нашого пілота, бонусом ми знаємо де хто стоїть. Всі готові?

    - Навіть через стіни?

    Запитав Макс

    - Він телепат, тому ділиться із нами такими відомостями.

    Пояснив капітан на позивний Маркус

    Група мовчки продовжила стояти, отже все було зрозуміло. Їх було п'ятеро, гвинтівки мали не всі, лише Зевс виділявся на фоні них усіх наявністю лише форта двохсотого, у кобурі на стегно, інші мали по автоматичній гвинтівці ар системи, потім вони стала у коло, після чого всі взялися за руки. Напочатку Голобородько не зрозумів приколу, тому не долучився до групи а потім як зрозумів то швидко взяв Маркуса за руку й після цього дівчина телепортувала їх.

    Вони з’явилися перше у вільному падінні коли полковник зорієнтувалася і телепортувала їх тепер на літак Мейрама. З’явилися у хвостовій частині літака, де і була ув’язнена жертва, дівчина була прикута системою кайданок та ланцюгів, її руки були закуті у металеві кандали посередині від яких йшов ланцюг до підлоги аби вона не могла нікуди піти, також вона не могла сісти так як мала фактичний ошийник кінець якого був прикутий до стелі, тому вона стояла увесь час. Від появи групи захоплення азіатки явно здивувалася, проте полковник притулила свого вказівного пальця до губ й прошипіла, після чого жерева стала спокійніше дихати

    - Ти мала рацію, це майже те саме.

    Підколов її Максим

    - Бідолаха, звільни її Маркус!

    Наказала Тая

    - Ти розумієш Українську?

    Поцікавився Максим нащо дівчина продовжувала дивитися на нього не розуміючи їх

    - Do you speak English?

    Поцікавилася старша групи

    - Yes, I speak English.

    - We won't make you, we will help you.

    Продовжувала Тая

    Маркус зняв із неї кайдани, він обережно відкрив замки на її «браслетах» заздалегідь підготовленим інструментом зломщика.

    - Зевсе, охороняй нашу гостю.

    Наказала Тая

    - Можливо відправите її на літак до Ейдена?- -

    - Виконуй.

    Група рушила далі, у бік кабіни пілотів, перед ними були двері за якими була зона відпочинку де стовідсотково був Мейрам. Тая взяла дверну ручку у руку, Максим підійшов до протилежного боку дверей із підготовленою гвинтівкою до штурму кімнати, позаду були Маркус та Хеймдал які зайняли також сектори ймовірного вогню.

    - На рахунок 3, отже... і три!

    Командуюча прочинила двері на себе і у кімнату забігли Макс та Маркус які взяли у заручники Мейрама та ліквідували його двох охоронців, після чого вони зайняли позицію перед дверима до пілотів, слідом за ними у кімнату зайшли Тая та Хеймдал а хлопці продовжили теж саме, Маркус різко прочинив двері а Максим різким рухом проник у кабіну літака й взяв на приціл пілотів, після чого побратим також зайшов до нього.

    - Як життя, Мейраме?

    Запитала полковник

    - Ми знайомі?

    Незрозумів заручник

    - О, вибач.

    Вона прибрала баф із обличчя

    - Ми вже навідувалися до тебе якось.

    Додав Хеймдал

    - А твій голос я вже пам’ятаю.

    - Бо були ми, я та Зевс.

    - А де товариш Зе?

    - Не твоє діло, ти відповідатимеш за свої вчинки...

    Не встигла вона договорити як Мейрам хотів зайняти приємнішу позу на кріслі і заховав руку за спину поправляючи піджак, що Хеймдал розцінив як спробу озброїтися і вистрілив йому у голову, мізки та кров розлетілися по салону літака.

    - Що ти блядь зробив?

    Запитала полковник

    - Я гадав...

    - Гаразд, тепер він думатиме, що вбили його через балакучий язик, добре, згортаймось!

    - Це означає?

    Не зрозумів Макс

    - Означає вбити пілотів.

    Відповів Маркус і застрелив пілота попереду себе, пілот встиг промовити дивну фразу до пострілу

    - Да блять, знову померати…

    Промовив один із пілотів

    За ним прослідував і Макс, застреливши другого пілота

    Після чого вони повернулися у вантажний відділ де полковник телепортувала їх на експериментальний літак який пілотував Ейден, Тая сердита пішла у кабіну пілота, заповнити звіт а бійці роззброїли гвинтівки й хтось сів очікуючи повернення на базу, в Маркус відкрив аптечку й став надавати першу допомогу незнайомці

    - Що там?

    Запитала полковники, замикаючи двері за собою

    - Літак Мейрама падає у море, як добре, що наш має стелс покриття і нас не помітити оточуючим.

    - Тут хтось є неподалік?

    - Рибалки, проте вони не встигнуть, літак піде на дно, поки вони припливуть до місця падіння.

    - Тоді супер, вези нас назад у Чорнобиль.

    - Так пані.

    Пілот розвернув літак а Тая сіла на стільчик поруч із ним й стала заповнити рапорт у планшеті

    - Якщо ти хочеш мене зґвалтувати, то я буду кричати.

    Попередив про незручність її Ейден

    - У мене домовленість із Айсель, один раз вона дозволила.

    - Як не цивілізовано

    Відповів він

    - Ну чому так? Ми ж домовилися…

    - А я?

    - Тобто ти не хочеш їй зрадити чи незручно це робити зі мною?

    - Давай, щось інше обговоримо, як пройшло?

    - Ти ж усе бачив, чого запитуєш?

    - Хочу змінити тему, та не знаю на яку.

    - Гаразд, Анатолій заїбашив Мейрама, він зробив йому нову дірку у голові.

    - Йой.

    - Угу, на Толю нема злості, він не знав, що саме той хотів, правду кажучи і я припускала можливість пістолета, проте надіялася на його відсутність.

    - Ти перевірила, що там було насправді?

    - А, що це змінило б?

    - Твоя правда.

    Чорнобиль

    Надворі була ніч, група повернулася на базу. Літак сів на своє посадкове місце й відчинилися пасажирський шлюз, команда на випереди одне за одним покинули літак, останніми були полковник та азіатка, їх у ангарі зустрічала Нейкон яка зупинила Ейдена і разом із ним вирушила шукати пошкодження літака.

    - What will happen to me?

    - We will improve your physical and psychological condition and send you wherever you want. You are not a hostage.

    - Why are you helping me?

    - We are good at this story.

    Прлковник завела гостю у лазарет де зустріла Айсель

    - Привіт, а це вам шановна, вона не розуміє українську, лише інгліш.

    - Гаразд, проте я здала зміну, вона морока Клариси.

    У лазарет зайшла дівчина зростом метр шістдесят, яка мала чорне каре та круглі окуляри, ну вилита Една.

    - Кларо, це твоя місія.

    Сказала Айсель й вказала на азіатку

    - Ну ти і сич.

    - Це моє прізвище.

    - Ти зрозуміла про, що я.

    - Тая, ходімо приголубимо у Табора по кухлику, поки нема мого нареченого.

    Запропонувала Айсель

    - Якщо пригощаєш...

    Дівчата покинули Клару на самоті із пацієнткою, проте Тая повернулася назад і додала

    - Вона розмовляє англійською.

    - Бля, мені потрібен перекладач.

    Промовила головна лікарка цієї зміни

    А дівчата уже покинули лазарет. Вони вийшли із будівлі у сад, сіли під деревом де Сич дістала із потаємної кишені літрову пляшку коньяка, яку відкоркувала й надпила із горла, після передала подрузі.

    - Як поводив себе Ейден?

    - Добре, я налякала його, ніби ти дозволила трахнути його один раз.

    - А він?

    - Сказав, що це не цивілізовано.

    Вона перехилила пляшку

    - Просто якесь диво у пір’ї.

    Тепер Айсель перехилила пляшку

    - Як тільки уявлю, що він блондин усюди, мене вивертає від цього факту.

    Проінформувала вона подругу і зробила великий ковток

    - Та все там добре, просто він блондин.

    - Угу, ну як скажеш.

    Еллі зайшла у медичну частину і окликнула Кларису

    - Так, пані?

    - Як там наша прибула?

    - Та все добре, вона розуміє лише англійську.

    - Це проблема?

    - Так, проте на щастя один із прикріплених охоронців розуміє її і люб’язно допоміг мені допомогти їй.

    - Це все добре і я рада за вас усіх, мене цікавить її стан.

    - А, уже задовільний, точніше буде, вона погано їла та пила, а ще була не митою, вона поступово відходить від тих умов у яких жила.

    - Як скоро з нею зможуть працювати психологи?

    - Досить скоро, аж таких перешкод нема, пропоную від завтра.

    - Приймаю вашу пропозицію.

    По поверненню на базу Максим пішов до своєї кімнати, проте його наздогнав Ейден

    - Я тобі ще не набрид?

    - Вже починаєш.

    - Гаразд, буду лаконічним, на першому поверсі є бар... не складеш компанію?

    - Я кинув пити.

    - Оу, радий за тебе, мені б твою силу волі.

    Голобородько не зволікав ні хвилини а відмикав вхідні двері і зайшов до середини

    - Дуже прозоро...

    Промовив Ейден й пішов по коридору у бік ліфта.

    О четвертій ранку Максим прокинувся і пішов на пробіжку у сад, десь о годині шостій він був у комплексі, хотів піти у кімнату прийняти душ, проте на плані будівлі побачив душову, яка була спільною, через поломку свого він не зміг помитися учора, тому недовго думаючи капітан пішов у місцеву.

    Добре орієнтуючись у коридорах він прийшов до душової і перед потраплянням прямісінько до «фонтану» він зайшов у роздягальню, склав одяг у комірку, взяв одноразовий рушник та гель для душу і тоді пішов у середину. Як і очікувалося, там були вже відвідувачі, молодший офіцерський склад, Максим намиливши тіло підійшов до вільної «лійки» й став спокійно митися, краєм ока він побачив як молоді офіцери почали поспішати на вихід із душової, обернувшись Максим побачив майора.

    Зевс стояв у трусах та рушником через плече, він зняв рушник і кинув його на стійку між кабінками яка прикривала їх до половини. Майор почав першим

    - Ти вбив мого брата!

    - Не починай, ти мусиш знати, що він неврівноважений так як його брат.

    - Відколи ми перейшли на ти, капітан?

    - Та бодай генерал, якщо ти поводиш а ти поводиш себе як бидло тоді тільки на ти.

    - Дарма ти долучився до групи.

    Зевс став у стійку

    - Навіщо мене тоді рекомендував?

    - Не хотів шукати тебе по країні.

    - Хлопче, ти приймав пігулки від моразма?

    - Можливо ти і безсмертний, проте мені буде приємно тебе бити.

    Максим вийшов із під «лійки» й видихнув із легень повітря

    - Тобі буде дуже боляче.

    - За Пилипа.

    Зевс кинувся у бій, він був вищим за опонента, це лише давало йому перевагу у дистанції, теоретично правда, бо Голобородько не відчував дискомфорту у бійці, він постійно ставив «блок» на удари чи випади Зевса. Майор скористався збігом декількох факторів: дистанцією та сконцентрованістю опонента на блоках його кулачних ударів, тому він вдарив своєю ступнею Макса у коліно після чого капітан втратив рівновагу і упав на підлогу.

    - Не очікував такого?

    - Ти хворий виблядок.

    - Аналогічно.

    Голобородько за допомогою «містка» швидко повернувся на ноги, через слизьку поверхню він ледве знову не упав, проте встояв на ногах. Тепер він спробував про атакувати опонента по коліну ногою, проте Зевс передбачив наглий плагіат і відійшов у бік, врятувавшись від удару, нога Максима після невдалого випаду повернулися назад на підлогу, повертаючи йому стабільну рівновагу.

    - Фінал тобі не сподобається.

    Попередив Зевс і відламав карниз на який вішали рушники

    Він пішов у атаку із фактично шматком метала у руках, проте капітан не капітулював, він продовжив битися із майором. Зевс хотів використати брудний прийом і для цього провів погану атаку паху супротивника карнизом, Максим спіймав карниз запобігши травмі своїх «дзвонів» проте тут відволікаючий маневр і спрацював добре, тому Зевс успішно скоротив між ними дистанційно і встромив ножа у серце Макса якого дістав невідомо звідки. Майор відпустив карниз і штовхнув Голобородька на підлогу ногою, Максим дістав ножа із серця й кинув його далеко від себе, капітан був злий, рана затяглася негайно.

    - Це була фатальна помилка!

    Він підійшов до найближчого умивальника і відірвав металеву раковину із ніжки на якій вона стояла і що є сили вдарив нею майора по обличчю, що той відлетів на декілька метрів.

    - Ти хотів поранити мої «дзвони»? Тепер це особисте сучий сину!

    Капітан хотів вдарити його ще один раз, проте Зевс скористався своєю силою, із його руки вирвалася блискавка яка відкинула Макса, що той проламав своєю спиною дірку на зовні із душової.

    По комплексу кліпнуло світло, Нейкон здивовано поглянула на лампочку яка секунду назад не світила, перейшовши у додаток камер відеоспостереження вона знайшла винуватця, який виходив через дірку у стіні із душової. Колі негайно підвелася на ноги і вибігла із кабінету у невідомому напрямку.

    Тим часом полковник Таїсія Коваль виходила із ліфта на цьому ж рівні коли побачила краєм ока як ламається стіна і із її шматками летить голий парубок із душової, похмілля зникло як рукою хтось зняв, вона покинула свої справи і завернула до голого парубка, підійшовши ближче вона якраз застала коли Зевс виходив із душової слідом за Голобородьком тримаючи погнуту раковину у руці.

    - Ти що робиш?

    Запитала вона

    Зевс зніяковів і впустив раковину на підлогу

    - Та це...

    - Яке нахуй та це? Ти нахуя стіну пробив? Роги ростуть?

    До них спішила Еллі

    - Якого чорта тут відбувається? (вона побачила дірку у стіні і додала) Єба...

    Від здивування вона прикрила рот руками

    - Нахуя ти стіну проломав?

    Запитала командуюча об’єктом

    - Бо той хуй мене провокував!

    Відповів майор

    - Який хуй?

    Не зрозуміли дівчата

    І лише коли Голобородько намагався підвестися на ноги, чим почав шуміти, то лише тоді полковник пригадала як боковим поглядом бачила, що першим за Зевса хтось вилетів із душової, вона розвернула голову у бік Макса і йохнула у голос, із стіни навпроти вилазив голий Голобородько, дзвони якого також були неприкритими.

    - Твою та матір...

    Видала Нейкон коли також обернулася за Тайою

    - Пані...

    Промовив Максим і завів руки за спину, стаючи у стійку вільно

    - Капітане, прикрий свої... свої... Де твої спідні бляха?

    Нарешті запитала полковник не відриваючи очей від його агрегата

    - Виконую.

    Промовив він і повернувся до душової за білизною. Дівчата знову повернули погляд до Зевса.

    - А тепер все по порядку, якого лиха у стіні дірка?

    Поставила досить чітке запитання Нейкон на яке відповіді не було

    - Гаразд, тоді вас обох на поліграф, нехай Ейден з’ясує, якого хуя тепер діра у цій чудовій стіні... геть з очей моїх, до подальших розпоряджень!

    Хлопці мовчки пішли у різні боки а Нейкон зайшла у душову аби подивитися на “поле„ битви двох офіцерів, Коваль прослідувала за командиркою і почала розмову

    - Пані, готова закластись, що це був Зевс, він прямо проявляв агресію у бік Голобородька, тому я впевнена...

    - Досить Тайо, я не розумію, чого я очікувала, коли їх зводила під одним дахом, було зрозуміло одразу, що Орлик спробує його вбити...

    - Орлик мав бути нашим стримуючим фактором, на випадок якщо Голобородько пробудить Велеса, проте Зевс так довго чекати не може, нам потрібен інший план.

    - Тоді нам потрібно просто замінити Зевса, Голобородько слухняний а Велес уже неодноразово міг прокинутись у ньому, тому треба замінити саме Орлика.

    - Проте ким?

    - На це є ти, ти усуниш його у разі чого.

    - Як? Він бляха безсмертний.

    - Телепортуй його у атмосферу, йому буде нічого регенерувати.

    - Проте...

    - Останнє завдання полковнику, ви виконаєте його?

    П’ять років назад

    У невеликій кімнаті був стіл, по однин бік сиділи двоє чоловіків у формі а навпроти них сиділа дівчина перед якою були викладені на стіл: документи, звіти про місію та фотокартки, один із представників влади запитав

    - То ваша відповідь не змінна?

    - Так, він був зрадником у нашій групі, після десантування із “Чорного яструба„ саботував нашу місію видавши нашу присутність ворогу, також Корніленко успішно евакуювався із поля бою, по його борту не працювала зенітка ворога...

    - І ви вбили Гнатенка Валерія, командира вашого підрозділу через, те, що він саботував місію?

    - Так, його вчинок призвів до загибелі п’яти моїх побратимів і ще четверо у важкому стані.

    - Ви розумієте, капітане Коваль, що якщо вони помруть і не дадуть свідчення у ваш захист, то ви присядете на довічне у поганому варіанті а у хорошому вас вб’ють на електричному стільці.

    - Так, тому я молюсь аби вони вижили...

    Наш час

    Нейкон провела рукою перед очима дівчини і знову запитала

    - То як, виконаєш останнє завдання?

    - Так, виконаю.

    Коваль пішла із поламаної душової через дірку у стіні а Еллі дістала радіостанцію і викликала Ейдена, через декілька хвилин він прийшов

    - Не відволікла тебе?

    - Ні, що ти...

    - Весь такий червоний на обличчі... гаразд, треба аби ти перевірив стан Макса, хочу переконатися, що Велес все ще у карцері і нам нічого не загрожує.

    - Гаразд, а що тут було?

    - Вгадай із трьох разів?

    - Макс і Ярик?

    - Ага, два барани, не знаю, що тепер робити із Зевсом.

    - Відправ його у Одесу, нехай Школьняку мозок рухає.

    - Звучить класно, все-таки це його “продукт„.

    - Гадаю, що Велес у минулому, коли я зустрів Макса він був зламаним, між іншим його вчинки можна зрозуміти, він не таран як Зевс..

    - Просто перевір.

    - Гаразд.

    Нейкон пішла на зовні із душової, після того як вона покинула приміщення Ейден оглянув його і також пішов на вихід через двері, проте зупинився перед ними і вказав пальцем на дірку у стіні і вийшов через неї, після чого попрямував до кімнати Голобородька.

    Зевс збирав свої речі у баул коли почув стукіт у двері а після зайшов його товариш

    - Аж не віриться, що тебе переводять.

    Промовив Хеймдал

    - Проте наш план, ще у силі, ти допоможеш?

    - Зевсе, ми зайшли так далеко і я тебе покину? Нізащо. Скажи головне, чому ти не вбив його у душі?

    - Живучий сучий син.

    - Гаразд (він сів на ліжко й додав) коли буде хороший шанс дай знати.

    - Як ти там з’явишся?

    - Нахуй кар’єру, він задушив Пилипа, нехай він і був йолопом, проте Хеймдале, скажи мені, його треба було вбивати?

    - Ні, мусив бути інший спосіб… але, що говорити як цей йобік вбив навіть свою наречену, чому тут дивуватися? Він психопат.

    - Вірно підмічено друже, вірно підмічено. Ми додали Голобородька до цього загону не просто так, він мусить понести покарання.

    - Якщо не закон, тоді ми. Ми пройшли разом через Маріуполь, тому твій брат і мені брат.

    - Йобнимо гада?

    - Йобнимо гада!

    До Максима постукали у двері і зайшов Ейден

    - Як настрій?

    - Дуже чудовий, той виродок використав блискавку, його сила ідентична братовій, той йолоп також струмом керував.

    - А, на початку не зрозумів звідки ти його можеш знати а потім пригадав.

    - Радий, що прийшов.

    - Правда?

    - Ні.

    - Он як, гаразд, ти вб`єш Зевса якщо побачиш знову?

    - Я скільки поруч із ним ходив, я бодай проявляв один раз агресію у його бік?

    - Та ні, вибач, це був і мій глос там, аби Зевс залишався із тобою на одній базі.

    - Гадаю, він нормальна людина, якби не по-пайка помститися за брата.

    - Ну є таке, проте гадаю... ви більше не зустрінетеся, так як Нейкон відправила його на іншу базу.

    - Ви однофамільці із Елією Нейкон?

    - Кровні мама та син, вона не пестить мене по голові коли я щось накою, тому не думай, що я тут на золотій перині, ні радше між молотом та ковадлом.

    - Та не говори.

    Зевс повністю звільнив кімнату і пішов на вертолітний майданчик де його чекав UH-60 «Чорний Яструб» який раз у місяць літав від однієї бази до другої, цього разу він прихопив із собою пасажира. За відльотом спостерігали Нейкони, Ейден правда підійшов набагато пізніше за мамцю

    - То як? Він підконтрольний?

    - А, так, він спить. Я сказав йому, що Зевс полетів геть.

    - Сказав куди?

    - Ні, не казав, та й навіщо йому це?

    - Може реванш візьме, мені звідки знати.

    Після обіду у теперішньої команди проходив брифінг

    - Що ж... гадаю, що непотрібно нічого пояснювати про відсутність Зевса... (почала Нейкон) тому ми будемо розмовляти, про наше теперішнє, у вас з’явилася місія, маєте передати нашому доброму інформатору його винагороду.

    - Що воно?

    Запитав Макс

    - Це картина, досить цікава композиція до-речі.

    Відповіла Нейкон

    - Хто отримувач?

    Запитав Хеймдал

    - Він відомий під позивним Оверлорд.

    - Хто такий?

    Запитав Макс

    - Колишній бойовик із другої світової.

    Відповіла Тая

    - І він дожив до сьогодні?

    Поцікавився Ейден

    - Ми гадаємо, що супер-люди з’явилися набагато раніше, чим настав дві тисячі двадцять шостий рік, лорд вочевидь один із тих, хто отримав свою силу ще у тисячні роки.

    Відповіла Нейкон

    - Авжеж раніше, ви лише Піхоту пригадайте.

    Нагадав Голобородько

    - До-речі якраз він і зник, ймовірно вмер.

    Промовив Ейден

    - Але Оверлорд терорист...

    Додав Хеймдал

    - Так, проте на відміну від інших, він іноді інформує нас. Гаразд, ви зустрінетеся із ним у зазначеному місці, локація знаходиться між Києвом та Чорнобилем, вирушайте, Тая знає де точно буде обмін.

    - Як він потрапив на Україну?

    Запитав Ейден

    - Ви цікавтеся не тим, чим мусите.

    Відповіла Нейкон

    - Що він передасть?

    Запитав Ейден

    - Правильне запитання.

    Додала Тая

    - Локацію Ярошенка.

    - Досить швидко ви взялися за нього.

    Додав Макс

    - Обіцянки ми вміємо виконувати. Удачі.

    Група пішла до автомобілів а Коваль пішла по картину

    - Що ж там за картина, що нею цікавиться сам Овер?

    Запитала полковник

    Нейкон відімкнула сейф і відповіла

    - Досить цікава така вона.

    Картина представляла із себе цікаву композицію, як предмет мистецтва так і технологію виробництва. Рамка була виготовлена із цільного срібла, над верхньою її частиною красувався повно розмірний череп людини, нижня щелепа якого була розміщена аж знизу рамки, ніби він тримав її у роті, по боках він тримав картину своїми спільними, кістяними руками. Відсутність очей додавала неприємне відчуття, ніби рамка спостерігає за присутніми у полі її зору. На самому полотні був зображений бігун, який мчав у невідомому напрямку по автостраді, його тіло було покрите червоною блискавкою, фон був розмитий навколо нього, ніби він мчав так швидко, що аж було важко приглядітися до пейзажів. Картина була написана талановитим і невідомим майстром, що складалося враження при погляді на неї, ніби це фото а не витвір ручної роботи.

    - Правда, вона якась дивна.

    Відповіла Коваль

    - Із рук у руки.

    Коротко відповіла командуюча й простягнула картину

    Коваль взяла її до рук й помістила у компактний футляр й пішла до автомобіля де її очікувала вже групка, вони сіли до авто й покинули приміщення. На передніх сидіннях були полковник і за кермом Ейден. Вони проїхали хвилини дві у тиші і тоді Тая не витримала

    - Ейден бляха, ввімкни музику, чому ми їдемо немов на похорон?

    - Гаразд, одну секунду.

    Водій ввімкнув радіоприймач і у автомобілі заграла пісня

    ... Бахмут, Мариуполь, Нагасаки, Хиросима, –

    Выглядят все вместе, как после ядерного взрыва

    Добавьте в гимн Украины: «хохлы – это тупо дебилы»

    Хотят не воевать, но хотят, чтобы мы победили

    OnlyWars – горили, я з Беліком – родина

    Моя найкраща рима — нескорима Україна

    Країна моя рідна для мене як дитина

    Живи на віки вічні, прекрасна й сильна. Україна понад усе

    Я обмотался взрывчаткой, еду на Череп апсе

    Прямо в Туапсе, с одной мыслью – разнести нахуй там усе

    Слышь, скажи своей козе, она не воюет, а фоткается с оружием, как все, на полигоне

    Она тупо позерша и все

    АБВГД, железяку вертим на хуе

    Не рожден в СССР, серп и молот, я берсерк

    NORD DIVISION самый отчаянный украинский революционер

    В любой день, в любых недель, мы тебя выебем, поверь

    Это дристайл, мне делать нехуй, я себе глаз взорвал

    Хотел получить автограф – послали нахуй, не то, о чем ты мечтал

    NORD DIVISION выжигает, как 60-х во Вьетнаме напал

    Какая разница, какое у тебя оружие, если смелость кто-то забрал

    Я забыл таблетки выпить, 4-5-0, кричу в Либідь

    Забираю рацию у пьяных зэсыков, сейчас устроим фристайл-квиддич

    Марко Девич — Неманья Видич, «Металлист»–«Манчестер Сити»

    А он не играл за «Манчестер Сити»? Ну тогда извините

    Похуй, что не играл, у нас бы заиграл

    NORD DIVISION – самый злой генерал

    Нас бы завоевал тот, кто никогда в своей жизни не воевал

    Ответьте на вопроc: кто юг сдал?

    Если я его не сдавал, ты его не сдавал

    Его никто не сдавал. Но кто-то же знал. Cекреты больше не секреты

    NORD DIVISION – теракт в Крокус-Сити центре

    Там подохло дохуя русских. Как узнал, сказал спасибо Богу за это

    Как тайные суперагенты на всех мероприятиях бываем

    Все эти медийные недовоенные никогда не воевали

    Мой автограф хочет Тина Кароль, но я не ношу с собой маркер

    NORD DIVISION – национальный герой, человек-паук, Питер Паркер

    Я прошу вас не злите Петрика, а то нам придется позвонить Раве

    Если у меня есть проблемы, я не ною, я их решаю...

    Полковник вимкнула музику

    - Ей, чому?

    Не зрозумів задній ряд сидінь (Макс та Хеймдал)

    - Просто набір слів, а не пісня...

    Апелювала полковник

    - Це класна музика, її автори – у минулому члени Сил Спеціальних Операцій.

    Відповів Ейден

    - Я теж, у минулому, тому можу їх вимикати і ми майже приїхали до-речі, он там зупиняй авто.

    - Гаразд пані, зупиню де скажете, бо і мене вимкнеш.

    Почав Нейкон

    - Водійське посвідчення є не лише у тебе Ейдене.

    - А тепер стало, ще страшніше.

    Додав Хеймдал

    Автомобіль з’їхавши із проїжджої частини й зупинився під деревом, де до-речі було також чиєсь авто. Ейден запаркував автівку позаду першої і заглушив двигун.

    - Чому сидимо? На зовні, негайно.

    Наказала Коваль

    Група покинула авто й кожен стояв навпроти своїх дверцят, у відповідь автомобіль попереду покинули двоє чоловіків, один був схожим чимось на капітана Прайса, власне капелюхом та ледь помітною бородою через вечірню пору, він мав довгого чорного плаща та металеві руки-протези які виблискували навіть при такому освітленні. “Прайс„ дістав тліючу сигарету із рота й запитав

    - Привезли?

    - Так, Овере.

    Відповіла полковник

    - І я своє виконав, покажіть картину і я відповім на ваші запитання і надам деякі докази.

    Максим дістав із багажника футляр й передав його у руки Коваль а вона у свою чергу передала його у руки Оверлорда

    - Тепер твій хід.

    - Гаразд, Ярошенко у своєму особняку у Ростові, після смерті одного знайомого він боїться покидати периметр. Це не ваших рук справа?

    - Гадки не маю про, що ти...

    Відповіла Тая

    - Гаразд, чесно кажучи мені байдуже, хто вбив Траоре, головне, що не мене.

    - Ну ти досить цінний актив, ми б ніколи...

    - Не бреши, дадуть наказ аж полетиш на крилах ночі.

    - Не знала, що ти бачив цей мультфільм.

    - А докази які?

    Запитав Макс

    - Нового підручного завела?

    - Нового із старими дірками, він хорошо ладнає із своїми жертвами.

    - Оці пусті погрози, я теж не пальцем роблений, шановна. (він обернув голову у бік Макса й додав) Днями я робив рейд на сервера М.О.Л.О.Та також він спить із моєю «діркою», тож я чимало знаю цікавого.

    - Ого, що Оверлорду знадобилося від російського колишнього офіцера, що він підселив до нього дівчину?

    Запитала полковник

    - Якщо пам’ять не підводить, він український офіцер, просто любить рублі.

    - Потужно...

    Підмітив Голобородько

    - А мої інформатори вже не стосується нашого бартеру, попрошу я картину і я дам вам координати його будинку, йде?

    - Гаразд... ми ж тому і приїхали сюди.

    Полковники віддала футляр інформатору, він відчинив його й перевірив наявність картини а Ейден тим часом дістав планшета й під єднався до супутника, отримавши координати він одразу перевірив їх і відповів

    - Воно, бачу його.

    - Приємно мати із вами діло, шановні.

    Промовив Овер

    - Це не востаннє ми співпрацюємо.

    Додала полковник

    - Не маю нічого проти.

    Оверлорд із своїм помічником сіли до авто й поїхали у напрямку столиці а наша компанія повернулася до автомобіля й поїхала у зворотному напрямку до Чорнобиля. У автомобілі коли вже він рухався Тая ввімкнула на радіоприймачі блютуз й під’єднала до нього телефоном

    - Тепер сучки, мою музику слухаємо.

    Від почутого Ейден та Хеймдал змарніли а дівчина тим часом ввімкнула пісню Клавдії Петрівни КАТЕРИНА

    Зараз у вас буде шок:

    Ми будемо співати рок!

    Вона мала бути актрісою,

    Але нічого не вийшло!

    Життя обернулося крисою,

    Не стало солодким,

    Як вино із вишнею.

    З пілотом далеко

    Не полетіла,

    Але в небо з тобою

    Стрімко злетіло!

    Полетіла крізь хмари,

    Потрапила в вись,

    Подивіться на неї! Вона Заїбісь!

    Поки навколо хуртовина

    Будь щаслива, Катерина!

    Ти одна, така єдина,

    Катя, Катя, Катя, Катерина!

    Поки навколо хуртовина

    Будь щаслива, Катерина!

    Ти одна, така єдина,

    Катя, Катя, Катя, Катерина!

    Я казала тим дівам:

    На чому їздиш, my dear?

    Поки в житті не скінчилася фарба,

    Плясай під мою дудку Sasamba!

    Поки навколо хуртовина

    Будь щаслива, Катерина!

    Ти одна, така єдина,

    Катя, Катя, Катя, Катерина!

    Поки навколо хуртовина

    Будь щаслива, Катерина!

    Ти одна, така єдина,

    Катя, Катя, Катя, Катерина!

    Команда повернулася на бузу, після чого вони зустрілися знову із Нейкон та почали обговорення подальших планів

    - Нам вдалося знайти Ярошенка, він сидить у себе вдома й труситься за своє життя.

    «Виклала» Коваль

    - Ми ліквідували Траоре ?

    Поцікавився Ейден

    - Чому запитуєш? На нас не схоже...

    Почала Нейкон

    - Отож, не схоже, Август був шарлатаном, переконував, що має над здібності...

    - Ти про його магічні сили?

    Перепитав Хеймдал

    - Про них, так ось Овер вважає, що ми його мінуснули, тому перепитую.

    - Ні, це не ми, ми таких як Траоре не вбиваємо, поки він не стає супер некерованим.

    Відповіла Нейкон

    - Як ми проникне у його особняк?

    Запитав Хеймдал

    - Ясна річ, що телепортуємося, а що далі? Ми не знаємо планів будинку чи того хто там перебуває.

    Додав Ейден

    - Шановні, ви забули як то імпровізувати? Ти проведеш телепатичне сканування а Макс безсмертна машина для вбивства, Тая телепорт а Хеймдал зчитує інформацію із предметів при дотику, тому у вас шанси на перемогу дуже великі я б сказала.

    - Правда, Ейдене ти хочеш обговорити по пунктно, хто за ким йде?

    Запитала полковник

    - Шановні, я не так часто покидаю кермо і йду із вами у поле, тому і переживаю.

    - Все буде добре, ми збережемо тебе.

    Підбадьорив його Макс

    - Ось і славно, я виписую вам Б-36, вирушайте як будете готові.

    - Мобільну авіа базу?

    Не повірив почутому Ейден

    - Не тому, що ви вправні агенти а тому, що іноді техніці потрібно знову здійматися у повітря, до-речі ти тепер будеш за штурвалом і не обкаляєшся. Вільні.

    У коридорі Максим почав першим розмову

    - Що мала командуюча на увазі кажучи Б-36?

    - Модифікований АН- 70, його перепрофілювали майже повністю, змінили систему польоту та управління, новий дизайн салону і багато чого.

    Пояснив Ейден

    - А ще там є бар.

    Додала Тая

    - Супер.

    Видав Макс

    Група вирушила у бік ангару, а Хеймдал тим часом пригальмував пропускаючи у перед товаришів, він йшов повільно аби його всі обігнати, як тільки Хеймдал залишився у коридорі сам то дістав слайдер й зателефонував на не підписаний номер, коли на тому боці ”підняли слухавку„ тоді він промовив два слова

    - Ми вирушили

    А тим часом група зайшла у просторий ангар, де знайшли літак, Хеймдал встиг повернутися до того як його відсутність помітили, команда піднялася на борт і вилетіли із ангару. Так як літак був на базі АН-70 який був призначений для короткого зльоту та посадки тому йому вистачило покинути ангар аби здійнявся у повітря, піднявся на крейсерську висоту й рушив у бік фінішу набираючи швидкість.

    - Постійно не розумію, як ніхто не помічає нашої активності у Чорнобилі?

    Запитав Маркус

    - Старий, це ж зона відчуження, навколо нас ні душі.

    Відповів Хеймдал

    Літак із середини відрізнявся від звичайного десантного літака, цей мав перегородку по середині трюму на зони відпочинку та висадки. У зоні відпочинку були декілька двоповерхових ліжок, аби солдати не сиділи усю дорогу а мали змогу полежати, також був бар, гордість Коваль та Нейкона, та шістнадцяти дюймовий плазмовий телевізор із супутниковим інтернетом. Літак тепер був розрахований максимум на десятьох людей та двох пілотів, тому було навіть просторо у середині. У кабіні були Тая та Ейден

    - Та й коли ти дозрієш?

    Поставила цікаве запитання вона

    - Шановна, мені уже тридцять років, я давно дозрів.

    - Я про освідчення, блондине.

    - Освідчитися? Ну я якось думав про це...

    - Та годі, про це знають усі, навіть і Айсель, проте ти гальмуєш процес.

    - І ні слова, що я блондин, це не пов’язано.

    - Гадаю, вона візьме твоє прізвище, не буде уже Айсель Сич а буде Айсель Нейкон.

    - Мені подобається як воно звучить.

    - А мені ні, була Сич, це ліпше прізвище аніж буде.

    - Ти приміряєш його собі?

    - Таїсія Нейкон? Ти знущаєшся із мене? Ти ж блондин...

    - Вперше зустрів, хто панічно не переносить блондинів.

    - Якось був у мене хлопець, він був рижий та кучерявий, так ось лобок також рижий був.

    - Он воно, що...

    - Так, тільки як уявлю тебе голим, то одразу хочу ригати через твій лобок.

    - Айсель знає, що ти її нареченого уявляєш голим?

    - Так, вона тому і дозволила один раз тебе використати.

    - Щоб ти знала, я брию свої “кущі„ це естетично і аеродинамічно і як казав мій товариш, зменшує шанси на статичний розряд.

    - Статистично хлопці не бриють під пахвами та лобки, тому я ніколи не зможу відбити тебе у подруги, між іншим ти мені не подобаєшся, твоя зачіска та все інше...

    - Ого, а хто тобі подобається?

    - Є один парубок...

    - Дай вгадаю, якщо я розіб’ю літак, він буде живим після такого...

    Павза

    - Так, бо його тут не має.

    - Бабі своїй набреши, він мені у співпраці відмовив а із тобою прийшов.

    - Бо він натурал і тому не стрибнув на тебе.

    - А на тебе так?

    - Я просто вмію розмовляти із людьми а ти навіть освідчитися боїшся.

    - Як прилетимо тоді освідчуся їй, тому не боягуз я. Отже якщо він брюнет і лобок також не бриє бо є частиною твоєї статистики, тоді ти із ним також нічого не зможеш мати?

    - Ні, тому що я також брюнетка і я не буду переживати, що навколо його прутня глисти.

    - Оу, тобто тобі вони здаються глистами?

    - Якось так, я маю багату уяву, нажаль.

    У кабіні настала тиша, вони обоє припинили розмову, Ейден покрутив коліщатко гучності і у кабіні заграла пісня

    Big white smoke у моїх легенях знову

    Якщо ти не так говориш то закінчую розмову

    Вони чують фаст флоу, не розібрати в ньому ні слова

    Їм мене не обійти, але я їм даю фору

    Big white smoke у моїх легенях знову

    Якщо ти не так говориш то закінчую розмову

    Вони чують фаст флоу, не розібрати в ньому ні слова

    Їм мене не обійти, але я їм даю фору

    Розганяємо низькі частоти так що розриває саб

    Так ти бачиш мої муви, (Вони взірвуть?) – саме так

    За спиною щось говорять, але я don’t give a fuck

    Вони ні за що не зможуть make me stop

    Несу токсин в повітрі, ти відчуєш кожен склад

    Вони хочуть бути мною, але їм не хватить стат

    Мій маршрут це тільки вгору, тут нема пустих розмов

    Я створив тут власну касту, яка розганяє кров

    Big white smoke у моїх легенях знову

    Якщо ти не так говориш то закінчую розмову

    Вони чують фаст флоу, не розібрати в ньому ні слова

    Їм мене не обійти, але я їм даю фору

    Big white smoke у моїх легенях знову

    Якщо ти не так говориш то закінчую розмову

    Вони чують фаст флоу, не розібрати в ньому ні слова

    Їм мене не обійти, але я їм даю фору

    - Десять хвилин

    Промовив пілот

    - Йду із командою перетру тоді я.

    Відповіла полковник і покинула рубку управління.

    - Шановні мої, ми майже досягли точки висадки, наше завдання ліквідувати Ярошенка, на нашому боці елемент несподіванки, він не знає про нас, після телепортації нам потрібно знеструмити його особняк і поки буде паніка ми проникнемо у середину і виконаємо нашу місію, тому: Макс та Маркус йдете вимикати світло, І ще, будь кого ви можете вбити у тій будівлі, окрім Ярошенка, він Максів. Все зрозуміло?

    Група схвально закивала головою. Із гучномовця пролунав голос Ейдена

    - Шановні мої, ми у зоні висадки, пересилаю телеметрію на екран у вашій кімнаті.

    На екрані з’явилася картинка особняка із гори, по землі рухалися теплові сигнали а у хаті було чимале скупчення тепла.

    - Телепатична розвідка показала, що у будинку до двадцяти охоронців, всюди камери і є цивільні робітники.

    - Отже можуть бути цивільні втрати... проте це ж росіяни, тому так трапиться (промовила Тая) Де електрощитова?

    - Одну секунду.

    Ейден порівняв плани які є у відкритому доступі особняка із нинішньою забудовою

    - Ось воно.

    Він обвів червоним колом підстанцію

    - Це ваша ціль хлопці, по прибутті на землю ви вирушаєте звідси до підстанції, я перенесу нас сюди (вона вказала пальцем на екран) ми пішли.

    - Нехай щастить і будьте здорові...

    Група ліквідації покинула літак і з’явилася за периметром особняка. Представники місцевого ОБЛенерго миттю зорієнтувалися за місцевими орієнтирами і вирушили до електрощитової а Тая та Хеймдал залишилися у засідці. Макс та Маркус підійшли до підстанції і відкрили її за допомогою фізичної сили Маркуса та чиєїсь матері, на них «глянули» із середини зв’язки проводів.

    - Твою матір...

    Залаявся Макрус

    - Що там?

    - Я забув сказати, я дальтонік, вони всі для мене сірі...

    - Та не говори, тоді прикривай мене а я зроблю.

    Хлопці провели польову заміну обов’язків

    - Чому ти Маркус? Це ім’я чи позивний?

    - Та позивний, перейменували коли мене по шматках скріпили титаном.

    - Типу як із термінатора?

    - Нього самого.

    - Якщо стільки металу у тобі, чому не спишешся?

    - Не повіриш, я у свої сорок п’ять років нічого не вмію, окрім як вбивати, тому тут і помру.

    - Та сплюнь.

    Максим вирвав іще один кабель проте нічого не відбулося, тоді він повторив цю ж роботу але із іншим кабелем, вирвавши його із автоматичного вимикача, проте як із попередніми нічого не відбулося.

    - Сучий син.

    Вилаявся капітан

    - Що там?

    Запитала Коваль

    - Це взагалі його підстанція?

    - Чому запитуєш?

    - Бо яке з’єднання розірвав уже а світло як було так і є...

    Відповідаючи на запитання він за коротив усю схему, накинувши фазу на фазу і із щитка як це було очікувано пішла: “корона„ та іскри, капітан відлетів і сам, проте світло на території помістя Ярошенка не зникло, точніше лише до половини, більша кількість освітлюючих елементів погасла, проте переважно у будинку світло залишилося.

    - Бля, що ви там накоїли?!

    Волала подумки Тая

    - Коротке замикання, тепер щиток горить, а що?

    - Світло є, повторюю світло є на об’єкті, тепер будемо надіятись, що швидкість наших дій нам допоможе, тому переходимо до штурму будівлі. Вогонь лише у відповідь!

    Вони пішли групами по двоє, К.А.Т.івці відкрили вогонь по ворогу лише тоді коли їх побачили, охорона у Євгенія була не дуже досвідченою, проте так як їх було більше це все таки вносило свої корективи. Під грозовим небом двійка Макса працювала маючи значну перевагу над двійкою полковника, так як навіть коли кулі попадали по капітану його цілющий фактор повертав назад до строю, тому Голобородько не використовував укриттів а йшов у повний зріст, змушуючи розряджати у себе повні магазини і цим самим видаючи свою позицію, Маркусу у свою чергу почергово ліквідовував цих охоронців. За хвилини дві Маркус та Максим проникли у будівлю, коли полковник та Хеймдал просунулись лише на двадцять метрів від паркану. Справа у тім, що їм попалася складніша місцевість тому їх просування були помітними із спостережних пунктів і охоронці всіляко намагалися затримати просування, також ніхто не міг йти народом як Максим

    - Чому вона не телепортується?

    Запитав капітан

    Не встиг Максим отримати адекватної відповіді як пролунав потужний вибух десь у небі над їх головами, після чого пролунав звук який супроводжує падіння літака, судячи із наростаючого звуку, літак падав на їх голови, прямісінько на будинок Євгена.

    Декілька хвилин назад

    Ейден тримав стабільну висоту у два кілометра й нарізав кола навколо місця висадки. У кабіні грала музика NORD DIVISION грала партія Влада Мосіна, пілот підспівував кожне слово

    Со снайперами с 93-й бригады улицу в Бахмуте держали

    Вагнера нас поджимали, но ни одного сантиметра родной земли мы не сдали

    Вся история жизни написана на скрижале

    Мертвых под землю провожали, или может быть в небо

    На это у меня нет четкого ответа

    Четкий сошел с ума прошлым летом

    Сказал, что сам себе друг

    И больше не нужен ему никто вокруг

    На мить йому здалося, що він побачив, щось за хмарами, якийсь об’єкт... проте на подані нічого не було, тому Нейкон заспокоївся і знову став підспівувати

    Не мог же я маме всю правду рассказать про то как умирают дети

    Никто им не помог, ни бес, ни Бог

    Есть ли правда в этом мире? На этот вопрос никто мне ответить не смог

    Загадкове марево знову з’явилося але на цей раз, було вже пізно. Це був ще один літак який летів на Ейденів на повній швидкості. Пролунав удар. Нейкон відвернув літак у бік, проте це його не врятувало, так як літак цього неадеквата відбив йому ліве крило і літак падав. Нейкон почув як пролунав другий вибух і комп’ютер почав сповіщати про розгерметизацію борту.

    - Бля, за літак мені влетить...

    Встиг він промовити

    Наш час

    Капітан, що є сили рвонув із будинку через вікно, через яке вони спостерігали за Каваль та Хеймдалем. Маркус онімів від наростаючої небезпеки, можливо він провалився у спогади, або просто готувався до невідворотно, іноді люди не бажають продовжувати боротьбу за життя і просто очікують гіршого.

    Позаду хлопців, пролунав другий вибух, він був такої сили, що Голобородька підхопило ударною хвилею і відкинуло ще далі ніж він розраховував із будинку на вулицю і останнє, що бачив Голобородько перед втратою свідомості це як маєток Ярошенка завалився.

    Літак на якому вони прилетіли, мобільна авіабаза Б-36 із якоїсь причини упала на земну поверхню, а саме на будівлю цілі.

    Опритомнівши Голобородько підвівся на ноги й пішов гойдаючись із ноги на ногу до стіни поруч із якою він стояв із Маркусом, вочевидь боєць залишився у будівлі, про що свідчила калюжа крові яка витікала із під завалів. Капітан віддав честь загиблому й почув постріл із пістолета у тому боці де приблизно були Хеймдал та Тая, Голобородько дістав свого пістолета, приготував його до стрільби й пішов у бік де чув постріл. Картина була наступна, мертва Коваль лежала на спині і дивилася у гору, її вуста застигли у чи то: крику або просто спробі щось сказати, вона померла від збільшення концентрації свинцю у голові, вона нижче пояса була притиснута шматком стіни. Позаду хтось спіткнувся і Максим рефлекторно спрямував пістолет у бук шуму, це бу четвертий член їх загону

    - Божечко, а ти таки вижив.

    Почав Хеймдал

    - Угу, ти також... щось маєш проти?

    Запитав опускаючи зброю

    - Та ні, просто кажу, тепер операція не буде виконана, а твій майор буде жити далі.

    - Із якого переляку тебе дивує те, що буде із Ярошенком? Тут твоя командуюча мертва а ти навіть брову не підняв.

    - Це все кантузія брате, все кантузія...

    - Такий стан після першої – третьої, но не п’ятдесятої чи двадцятої, мусить у тебе уже імунітет до цього випрацюватися.

    - Не на сідай на мене, хто ще живий?

    - Лише ми, ти поранений?

    - Так, ногу зламав, накинув турнікет і тепер кайфую від того, що нога затерпла.

    Голобородько вистрілив товаришу у плече і той упав на землю

    - І якого хрена ти коїш?

    Не зрозумів Хеймдал

    - Що очікує на мене після? Що ще буде?

    - Ти про, що?

    - Тая перед смертю дивилася у правий бік від себе, убивця був праворуч а у тебе легкий кров’яний слід на лівому боці, ти був далеко коли стріляв, проте трішки таки попало на тебе.

    - Ти хворий, ми вбивали чимало людей тут, як думаєш їх кров на мене не потрапила? Визнай, ти її вбив і тепер перекладаєш на когось провину.

    - Тоді чому ти вийшов із укриття приблизно за метрів двадцять від неї, коли ви були у парі, ти йшов убити тих, хто вижив, мене або Маркуса, кров може і не її на тобі, проте так далеко ти відбіг та ще й ударна хвиля була зустрічною...

    Хеймдал не дочекався поки опонент «викладе» повністю своє спостереження, він підняв пістолет із землі і розстріляв увесь магазин у голову Голобородька, рани затяглися менш ніж за двадцять секунд і Максим знову був «свіжим», навіть зачіска не змінилася

    - До-речі, однієї кулі не вистачило, мусить бути п’ятнадцять а ти відстріляв лише чотирнадцять, тому запитання, п’ятнадцята у стволі зараз і ти збираєшся із духом накласти руки, чи перша у полковнику а п’ятнадцяту ти вистрілив у мене?

    - Ти живучий сучий син...

    Позаду Голобородька пролунав знайомий голос

    - Ти вбив мого брата!

    - А цей йолоп натяків не розуміє, так?

    Запитав він у Хеймдала

    - Вочевидь, він тебе тут уб’є.

    - Тоді правильно буде забрати у тебе життя бо мені воно більше знадобиться.

    Промовив Голобородько

    Проте нажаханий думкою, що у капітана буде ще одне життя, Хеймдал вирвав кільце із гранати й підірвався прокричавши «Відсмокчи сучка!»

    Вибухова хвиля «прокотилася» тим що колись було подвір’ям, Маким підвівся на ноги й відкашлявся від запаху горілої плоті, на місці «шахеда» були понівечені рештки колись живої людини

    - От я вас люблю, віддані своїм переконанням до кінця.

    Промовив він

    У Голобородька із неба влетіла велика блискавка, її температура розплавила берці а із тіла тепер здіймається сивий дим

    - Кляті синоптики, казали, що сьогодні буде ясна погода...

    А тим часом Зевс скоротив дистанцію до десяти метрів і знову метнув блискавкою у капітана, Максим хотів ухилитися від неї, проте зреагував на удар коли той уже влучив.

    - Цікаво, на скільки тебе вистачить?

    - Це саме і я сам себе запитую.

    Промовив Максим і спрямував пістолета у бік майора і спробував вистрілити, проте після першого розряду струмом, пістолет розплавився а може навіть і вибухнув, бо до-речі рука була також відсутня. Поволі вона відростала, але потрібен був якийсь час.

    - Йой, а я навіть не помітив, коли вона чат покинула...

    Тоді Зевс підвів свою праву руку до неба, небо затягнулося чорними хмарами по якому стали бігати блискавки, створивши критичну масу у небі, вони вирвалися у руку хлопця, це було класне видовище, ніби Зевс тримав блискавками небо, проте краса довго не тривала, він простягнув ліву руку до Голобородька і із неї вирвалася уся накопичена сила у заданий бік, Максим лише встиг підняти брови від здивування. Терапія струмом тривала хвилин двадцять, коли накопичений запас енергії Зевс розтратив у Голобородька, той упав на землю, рани на його тілі стали затягуватися а обвуглена плоть яку не міг воскресити організм відпадала на землю, немов би він линяв.

    - Задоволений?

    - Ні!

    Зевс перейшов на кулачний бій, проте був виснажений через довготривале користування силою, тому ініціативу перейняв капітан тіло якого вже повністю було регенероване, він взяв Зевса у спайн-лок і запитав

    - Ти ж не зупинишся? Ти і далі будеш намагатися помститися мені?

    - Я обіцяв на його могилі і після моєї смерті я буду дивитися йому у вічі із гордістю, бо я намагався...

    - Навіть ціною власного життя?

    - Для брата не шкода.

    - Тоді славно, передай йому, що він підарас.

    Промовив Голобородько й послабив хватку, Зевс спробував вирватися коли Максим звернув йому шию, очі Зевса востаннє засяяли і він помер.

    - Йобаний месник, бля...

    Промовив переможець. Він підвівся на ноги й оглянув зруйнований маєток Євгена.

    Двадцять чотири години після

    У невеликій кімнаті був стіл, по однин бік сиділи двоє чоловіків у формі а навпроти них сидів Голобородько перед яким були викладені на стіл: документи, звіти про місію та фотокартки, один із представників влади запитав

    - То ваша відповідь не змінна?

    - Так, він був зрадником у нашій групі, після падіння нашого борту убив полковника Таю Коваль та намагався вбити мене, також хотів вбити Маркуса, проте того плитою роздавило.

    - І тому ви його вбили?

    - Він сам наклав на себе руки, коли зрозумів, що його викрито

    - Розумію, ви персонаж із сумнівним минулим, проте пані Нейкон надала докази у ваш захист, вони перехопили короткий інформаційний пакет із своєї бази на базу генерала майора Школьняка, вона була здійснена перед вашим вильотом, а на камерах у ангарі видно, що Хеймдал з’явився після усіх у ангарі.

    - Тоді мене виправдають?

    - Так, як виявилося після повідомлення майор Ярослав Орлик за позивним Зевс покинув базу і вирушив у невідомому напрямку, викравши літак, тепер ми знаємо як це взаємопов’язано.

    Після невеликого судового процесу Голобородька реабілітували у суспільство, ймовірно що допомогла Нейкон, так як бачив їх у суді але не мав можливості підійти ближче. Тепер він знову був частиною життя країни. Він приїхав як обіцяв матері, а на кладовищі К.А.Т. з’явилися нові могили і серед них була Ейдена Нейкона.

    У проєкті брали участь:

    ГОЛОБОРОДЬКО Максим

    НЕЙКОН Ейден 🕯️

    СИЧ Айсель

    ЯРОШЕНКО Євген

    НЕЙКОН Елія

    НОСОВ Микола

    КОВАЛЬ Таїсія🕯️

    Марк 🕯️

    Марк

    (Маркус) 🕯️

    ОРЛИК Пилип🕯️

    Мейрам🕯️

    Анатолій (Хеймдал) 🕯️

    ШПОРТКО Антон🕯️

    СКРИПКА Роман 🕯️

    Загадкова азіатка

    ОРЛИК Ярослав (Зевс)🕯️

    Овер лорд

    та інші

    Використана музика:

    Ghostemane MELANCHOHOLIC

    Nord division Fck famous group РЕП ДЕНЬ 2

    Клавдія Петрівна КАТЕРИНА

    Xravial BIG WNITE SMOKE

    NORD DIVISION PORZIA MESTI

    Автор ідеї:

    САВЧЕНКО Тім

    За мотивами рольової гри "Макс та Ейден"

    У будинок ввірвався холодний подих вітру, через відчинене вікно. Надворі була ніч, дощові хмари не пропускали місячне світло, лише поодинокі вуличні ліхтарі освітлювали вулицю.

    У квартирі неподалік від вікна стояло ліжко, на якому лежали два силуета. Годинник на тумбочці показував третю ночі, як по кімнаті промайнув людський силует, він заніс сокиру над головою й дужим ударом опустив її на ліжко, на один із силуетів.

    Пролунав крик пораненого, хлинула тепла кров на ліжко, сплячі прокинулися і ввімкнули світло, побачили картину де у Максима була відсутня нога нижче коліна а перед ліжком стоїть давно померлий Зевс із широкою посмішкою.

    Дівчина зомліла від побаченої крові, або від мертвого мужика у квартирі. Обличчя Орлика майже не збереглося, час попрацював над його тілом у землі, проте навіть через роки його можна було впізнати.

    - Що, сумував за мною?

    Запитав мертвий майор

    - Йобаний зомбак...

    Промовив Максим і спробував підвестися на ноги але через відсутність ноги втратив рівновагу й упав на підлогу

    - Це знак, що навіть великі колись палають...

    Глузуючи промовив мертвий

    Цілющий фактор не допомагав Максиму, кров продовжувала витікати із рани, він дістав із тумбочки турнікет і спробував надіти його вище рани, проте при фіксації його вороток зламався а шукати нового не було часу, крові вже витекло, що аж по плінтус сягав рівень.

    - Це сон... Я сплю! Це нереально!

    - Тебе ж ніхто не намагався, ще вбити у вісні? Ось і кінець прийшов тобі хлопче...

    Промовив задоволений своєю роботою Зевс

    Максим прокинувся із криком у порожній квартирі, надворі йшов дощ, блискало досить близько від його дому. Опритомнівши від сну, він пішов до крану аби випити води, відкривши його, замість води потекла густа кров, яка нестерпно воняла.

    Дощ став поступово відходити із його району, вітер гнав хмари далі від його дому, проте блискавки ще гриміли якийсь час.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.