Агенція "Стріла Купідона"

Аліса закінчила репетицію потужним ударом паличок по тарілках. Насолодившись останнім звуком вдоволено стягнула навушники. Тепер можна і відпочи… дідько!

— Антоне, що ти тут робиш?!

Брат невпевнено завмер на порозі.

— Яке в нас перше правило?

— Не заходити без дозволу...

— Взагалі не заходити. Спасибі, будь ласка, до побачення, — штурхонувши його в плече, Аліса зібралась зачинити двері перед носом.

— Почекай! — парубок благально закліпав очима. — Пункт 2.9.1, надзвичайна ситуація. Потребую твоєї допомоги.

Дівчина вперла руки в боки.

— Що треба казати?

— О, всесильна та превсемудра Алісо! Я схиляюсь перед твоєю величчю та смиренно благаю про допомогу у справах моїх недолугих…

Парубок виглядав дуже кумедно. Він був старший на п’ять років та вищій майже на дві голови. І зараз стояв на півзігнутих, аби дивитись в обличчя сестри відповідно до свого становища. Аліса змінила гнів на милість та дозволила нарешті увійти.

— Кажи, що там у тебе? Тільки швидко.

— Маю чудову бізнес-ідею… — почав Антон, але сестра перервала його нападом реготу. Вона сміялася довго, від душі, аж сльози на очах виступили. Антон був невиправним романтиком — в кого тільки вдався? Писав сльозливі вірші про вічне кохання, які Аліса ніколи не читала. Боялась, що знудить. Усі ці зефірні хмарки, якими стрибав по життю старший брат не для неї. Дівчина твердо стояла на землі та мала хист добиватися свого. Грала в гурті на барабанах та одночасно просувала його в соцмережах — доволі успішно. Найбільшою її помилкою було колись звернутись до брата по текст для пісні. Досі перед хлопцями соромно…

Антон ображено засопів і Аліса нарешті вспокоїлась. Некрасиво вийшло, все-таки рідний брат.

— Еее, ну добре, вибач, я слухаю.

— Я знаю, що далекий від бізнесу, але мав якось тебе зацікавити, — парубок не вмів довго сердитись. — Насправді я хочу поєднувати серця, допомагати людям знайти справжнє кохання. В наш час стільки прекрасних, чистих душ страждають від самотності… — наштовхнувшись на суворий погляд він запнувся. — Я відкриваю шлюбне агентство та пропоную тобі стати партнером! Будь ласка?..

Почуваючись винною, дівчина дала втягнути себе в авантюру. Залишок дня обговорювали умов. Поки брат був тепленький, Аліса віджала собі 60% прибутку. А що, без неї він все одно не впорається. Справа дійшла до назви. Дівчина закотила очі на запропоноване “Серденько”. Не втрималась від коментаря щодо “Половинки” — від дупи, чи що? Спинились на “Стрілі Купідона”, яка видалась їй достатньо войовничою. “Стрілою ж не тільки серця можна пробивати, горлянки також” — міркувала Аліса, але братові про те не казала. Ще передумає.

Склали план розвитку, розподілили задачі. Ну, як склали — складала Аліса, Антон у цей час підсвічене рожевим небо роздивлявся. Краса ж, а ще знак добрий: саме небо благословляє їхню ідею. Дівчина тільки зуби міцніше зчепила. Отже, вона бере на себе формальності, Антон займається творчою стороною. Малює логотип, пише тексти для соцмереж. Хлопець хотів одразу сайт робити, але як почув скільки те коштує, передумав. Може колись... На все про все тиждень, потім перше офіційне зібрання співзасновників та обговорення подальших кроків. На тому й розійшлися.

Бюрократичні моменти вимотали Алісу і вона ледь встигла укластися в строк. Але досягати мети дівчина вміла: тактика не злазити з чиновників доки живі вчергове спрацювала. В доброму гуморі, мугикаючи під носа пісеньку про кров, смерть та ментальні розлади, вона повернулась додому. Побачила логотип й від гарного настрою не лишилося сліду. Стереотипний Купідончик з поросяче-рожевими щічками глузливо всміхався до неї на фоні гігантського серця. Фу, який несмак!

— Ну як тобі? — Антон сяяв мов іменинник, насолоджуючись своєю роботою.

— Боже…

— Так, це божественно!

Аліса скривилась.

— Давай хоч очі йому чорним підмалюємо? Та стрілу отаку зробимо, — дівчина ткнула пальцем в отруйно-зелений колір на палітрі.

Після довгої суперечки, що ледь не перетворилась на бійку… тобто, після дискусії, акціонери дійшли компромісу. Графічний стилізований логотип у приємних сіро-рожевих тонах. Тих самих відтінків набули й обличчя партнерів, втомлених першими розбіжностями. Інші питання відклали до кращих часів.

Та з текстами дівчина швидко розібралася — вирішила не вчитуватись. Додала лише спонукальних моментів і запустила в рекламу. Антон побурчав що на рекламу доводиться витрачатися, та зрештою вніс свою долю.

— Звідкіля в тебе гроші? — жартома запитала Аліса, але краще б цього не робила. Дізнавшись, що його вірші мають попит, вона надовго замислилась. Хто ж це гі… геніальні творіння купує? Мабуть, не варто їй цього знати.

Так чи інакше, але несподівано справи пішли. Виявилось, що дійсно “багато душ страждає від самотності”, а Антонові непогано вдається ці душі поєднувати. Брат з сестрою орендували невеличкий офіс, далеко від центру, але в дуже мальовничому куточку. Він чудово підходив як для ділових зустрічей, так і для перших побачень. Поруч ставок з лебедями, до стайні рукою сягнути — кінні прогулянки це ж так романтично! Ще й гарненьке затишне кафе на першому поверсі… Доки Антон насолоджувався успіхом, дівчина відверто нудьгувала.

Аліса вносила в комп’ютер анкету чергового клієнта, коли їй в голову прийшла маленька ідея. А чом би трохи не розважитись? З фото дивився типовий мамцін серцеїд. У кожанці, темних окулярах та з максимально крутою посмішкою. “Стен, 19 років, вчиться на актора, працює баристою. Зараз, Степане, підшукаємо тобі файну дівчину… Ось підхожий екземплярчик. Ольга, 26 років, працює в музеї, у вільний час плете килимки та волонтерить”. Дівчина з гладко забраним волоссям суворо позирала крізь окуляри. “Ууу, яка серйозна. Хоч би усміхнулася”. Але ні, ніяких усмішок, нема часу на такі дурниці.

Аліса захихотіла, крадькома огледілась. Треба встигнути, доки Антон не повернувся. Вона швидко застукала по клавішах, набираючи повідомлення. Ну що, голубки, готуйтесь до зустрічі! Брат післязавтра вихідний — чудовий час аби влаштувати маленьке побачення. “Ну чого ти так суворо дивишся? — спитала вона в Ольги. — Один невинний жарт, небо на землю не впаде. А настрій в мене трохи покращиться”.

У призначений день Аліса чекала, радісно потираючи руки. Ольга приїхала першою. Серйозна, спокійна — навіть занадто. Ані краплі макіяжу, зручні балетки та костюм вільного крою, що ховав фігуру. Степанко очікувано спізнився. “У барбера був, чи що”, — подумки хмикнула Аліса, роздивляючись його ідеальну укладку та підщипані брови. Кімнатою поплив запах дорогого парфуму. Або чогось на нього схожого, бо в носі таки засвербіло.

Доки піддослідні не оговтались, Аліса затараторила:

— Знайомтесь, Ольго — це СТЕН, Стене — це Ольга. Впевнена, у вас знайдеться багато спільного, — вона всунула Ользі в руки батон. — У нас тут чудова природа, ставок з лебедями он з вікна видно. Погодуйте пташок, поспілкуйтесь, дізнайтесь більше одне про одного. Приємної прогулянки!

Парочка покірно зачимчикувала по доріжці, а дівчина сповзла по стіні від сміху, старанно затуляючи рота, щоб її не почули. Заспокоївшись, вона обережно визирнула у шпарину. “Так, щось собі мнуться, ще з батоном отим — йой, не можу! О, почали пташок годувати! Цікаво, на скільки їх вистачить?”. Вистачило не надовго. “Кудись зібралися. Удвох. Мабуть, Степанко в джентльмена вирішив пограти, даму проводжає. Ех, було весело, шкода що мало”.

Аліса вже встигла забути про свою витівку, коли брат поліз в архів і знайшов там їхні анкети. Суперечка переросла у серйозну сварку.

— Якщо тобі байдуже на нашу справу, чому ти досі тут? — гримав Антон на сестру. Здавалось, його ось-ось вхопить удар.

— Йой, дуже треба, — Аліса почала збирати речі. — Йди зі своєю романтикою знаєш куди?

Їх врятував телефонний дзвінок. Ввічливий жіночий голос питав, коли буде зручно під’їхати, прибрати з бази анкети.

— Це не обов’язково, назвіть своє ім’я та прізвище — ми все зробимо, — Антон покосився в бік дівчини.

— Ольга Коваленко. Але я все-таки хотіла б зробити це особисто. Мені спокійніше, коли все йде за планом.

Антон договорив та поклав слухавку. Похитав головою, та, не дивлячись на сестру, вийшов з кімнати.

“Ну все, тепер точно торба!” — подумала Аліса. Та життя вміє дивувати.

Через годину прочинилися двері, увійшла як завжди незворушна Ольга. А слідом за нею… “Степан!” — Аліса аж рота відкрила. Це точно був він, хоч цього разу і з нормальними бровами.

— Добрий день, — дівчина зобразила на обличчі привітність.

— Добрий. Ми б хотіли забрати свої анкети, — почала Ольга.

— Так, вони нам більше не потрібні! — втрутився Степан. — Завдяки вам ми вже знайшли кохання, — він усміхнувся та поривчасто поцілував сувору супутницю.

Аліса впустила бездротову мишку. Йой, що зараз буде! Але Ольга усміхнулась — самими куточками губ, та все ж таки усміхнулась. Аліса сама бачила. І Антон, здається, також.

Та коли пара пішла, він лише похитав головою, досі сердячись на сестру.

— Не радій передчасно, довго такий союз не протримається.

Але він помилявся. Одного ранку кур’єр приніс в офіс запрошення на весілля. Аліса не любила подібні заходи, та цікавість перемогла. А ще туди піде брат. Він якраз ці рожеві шмарклі любить, розчулиться й нарешті припинить дутися. Він, звісно противний, але все одно сумно якось, коли весь час мовчить та її не дістає.

Дівчина припхалась на біло-рожеве свято зефіру в чорній сукні. Брат довго вичитував що так не можна, але молодята цього навіть не помітили. Вони дивились одне на одного закоханими очима. Ольга виглядала куди більш розслабленою, ніж раніше, та широко усміхалася. Степан припинив зображати мачо, від’ївся та помітно подорослішав. А коли пара виконала музичний номер — вона співала, він грав на якійсь кобзі, абощо, брат з сестрою остаточно помирилися.

— Алісо, ну ти даєш! Мушу визнати — чудова робота.

— А то! Здається, ваші романтичні штучки не такі вже й погані, — вона задумливо подивилась на хлопця, що також прийшов в чорному та відбивав ногою ритм. — Навіть дуже непогані, я б сказала.