Що турбує

Стоїш серед порожнечі. Сумно і похмуро. Впадеш чи піднімешся? Чи може поринеш у вихор, той що навпроти тебе? Всі бачуть, всі знають. Ганчірка з прохолодною водою падає з лоба. Люди, люди... як я вас люблю... Доводиться щось робити. Щоб не втрапити... Ти маєш світло всередині себе? Він блідий і порожній. Скільки він коштує? Цілу вічність? Забираю. А скільки буде світла? Пів місяця? Він впаде тобі на голову, коли закінчиться світ. Моє повітря. Воно всюди. Всюди є люди. Вони мають цікаву здатність. Псувати. Втрачати. І кайфувати від цього. Журба то не моє. Вона десь глибоко під землею. Де нори. Оспіваного в піснях. І забуття. Навіки вічні. А зверху сонечко сія. Воно все бачить і все зна. А ти в печері і все ждеш. Коли втрачатимеш тих меж. Я знаю що тебе турбує. Тебе турбує світ ясни'й. Невиразний погляд мрій.