Натюрморт

Кавова кружка стояла майже посеред столу. Колись вона була білою, але тепер її колір визначити було важко. По внутрішніх стінках застигли темно-коричневі кільця - десятки концентричних слідів від кави, що осідала день за днем, місяць за місяцем. Ніхто не намагався їх відмити. Здавалося, вони вже належали не кружці, а самому часу, який повільно осідав на порцеляні.

Поряд лежав шматок торта. Крем давно втратив блиск і вкрився тонкою матовою плівкою. Бісквіт осів, наче змирився зі своєю долею. Замість виделки в нього була недбало встромлена напіввикурена цигарка. Здавалося, варто було комусь лише зітхнути - і вона розсиплеться, змішавшись із кремом.

На столі більше нічого не було.

І саме тому цей стіл виглядав завершеним. Як натюрморт старого майстра, тільки замість винограду, срібних келихів і лимонів тут були кофеїн, нікотин і цукор - три речовини, на яких трималося чиєсь життя.

У кімнаті не було жодного руху. Лише холодне світло повільно переповзало поверхнею столу, ніби саме воно розглядало композицію, намагаючись зрозуміти, куди поділася людина, яка залишила після себе цей дивний автопортрет.