Казка про єдинорога

Колись світ належав древнім створінням - Деревам Пізнання. Ці істоти не росли з землі. Вони ходили луками, пили росу, говорили з вітром і носили на головах крони замість рогів.

Коли світ став молодшим, дерева зникли. А на їхньому місці залишилися єдинороги - нащадки, що втратили пам’ять про своє походження. Лише старі легенди казали:

Якщо ріг роздвоїться і дасть паросток - один із нас повернеться додому.

Молодий єдиноріг Ельд чув про ці історії , нашіптувані іншими членами роду.

Ельд був швидкий, любив бігти попереду інших, любив відчувати вітер у гриві, любив бути саме єдинорогом. Та сьогодні сталась дивна подія - його ріг тріснув!

Спочатку утворилась тонка лінія , що викликала лише тривогу, але згодом ця тріщина стала причиною розколу рогу на дві гілки. Потім на кінчиках з’явились зелені бруньки.

Ельд нажаханий пробував сховатись, пробував зідрати кору, яка наростала біля основи рогу. Він, мов навіжений, обривав листя і молився , щоб усе припинилося, бо кожен новий пагінець означав страшну річ:

Ти більше не будеш тим, ким був.

Старі єдинороги схиляли голови. Вони називали його Обраним.

А він ненавидів це слово.

— Я не хочу бути Обраним! — кричав він. — Я хочу бігати! Хочу сміятися! Хочу бути як усі! Для чого мені втрачати себе?

Але відповідь прийшла не від старійшин, а від маленького листка, який щойно виріс.

Листок не перестав бути брунькою. Брунька не перестала бути насінням. Вони не зникли. Вони стали більшими.

Тоді він уперше перестав зривати паростки та дозволив їм рости.

Ріг перетворився на гілки, які вкривалися листям.

Невдовзі Ельду почало снитись коріння. І він усвідомив страшну й прекрасну річ:

Він не перестає бути єдинорогом. Він стає тим, від кого єдинороги колись походили.

Останнім Деревом Пізнання.

Першим за багато тисяч років.