По слідам

Одного разу я прокинувся, і пішов по слідам, котрі залишили відбитки минулого. Насправді я знав - це ще один сон дежавю в котром повторюєтся все, з відпічатків пальців до відбитків вуст на гарячій шкірі. Напевно, я вже двадцять третій рік в коме - цей сюжет ніколи мене не покидає, лише закручуєтся в тонку спіраль повідомлень янголів. Янголи лише кажуть - зупинись, подивись, ти йдеш по колу, ти йдеш слідами що ти вже бачив не раз!

Знаєте, як справжній остроумний нуарний детектив в цьому готичному вампірському кінематографі сну, я знаю багато не послідовних фактів. Наприклад, якщо один мурагка почне ходити по колу, вскоре навколо нього будуть десятки, сотні мурашек - вони нескінченно ходитимоть по колу, по слідам своїх же ароматів - вони не можуть покинути цей хоровод, і мучительно помирають в колі колективной сансари. Знаючи цей факт, легко уявити мене - останній мураха, що зодить тими самим шляхами і ароматами по нескінченному кільцю з останніх сил, безмолвно і безропотно - бо таков сюжет, і мені цей сон не міняти.

Впрочем, декотрі мені натякали, що це аж ніяк не сон. Але він здається надто абсурдним.

- Абсурд - це життя - тільки сказав дивний незнайомець в светрі. Я майже не звернув уваги і продовжив крокувати через високе гречане поле, досліджуюче власне відчуття прошедшего часу і забутих людей...

Підбори червоні. Аромати парфумів. Для когось - файні жінки, для мене - випадкові образи в дзеркалі, коли я збираюсь на спецзавдань в гей бар. А може, і не спец завдання. А може, і не в бар. В будь якому разі, мені приємно бачити дотики і посмішки тендітних істот, що нарікаются жінками - вони залишають сліпки підборів на свіжому асфальті та на моїх руках. Тож, це не вперший раз коли я дзвоню по телефону в один кінець. Але ніколи мене не хвилювала випадково обличчя до алих вуст, як стривоженний погляд перехожих, що залишають особливі сліди ароматів в гречаному полі. Вони проходять вовз, вскользь, випадково і не випадково, дивно і не дивно, странно і не странно - вони не шукають і не шукаюмі будуть - вони залишають лише сухі сльози на хустинці та притуплений погляд надії, що насправді детектив - неордінарна особистість. Але все залежить звісно ж, від трактовки.

Коли я йшов тим самим гречаним полем, я знайшов кульбабку. Я причепив її на лакцан і записав примітки в нотатнику жовтой помадой, вкравши сонечко з травинки у волосся. Кульбабку сдуло вітром, коли на вологих слідах минулого з'явився незнайомий аромат.

- Доброго дня, пане.

Я знав цей сюжет. Я знав. Зараз буде те саме, що з минулими слідами.

Я вдивився в обличчя. Риси інші, посмішка інша, але сюжет нлибоко в голові здавався не змінним - як завжди щось індівідуальне, особливе і крихке в ції посмішці. Я слабо посміхнувся звісно ж - це завжди трогає в незнайомці. Чимось ця чистота відкритого погляду з картин дев'ятнадцятого сторіччя нагадувало мені на жаль знищену вітром кульбабку.

- Доброго дня. - привітався я, легким сковзящим поглядом легко придивившись до загального образу і тіла в піджаку. Висока гречка скривало нюанси тілобудову, але мене ще більше скривав щільний плащ розшитий шорстяними нитками, тож впевнен, я також виглядав загадково - як завжди, в чомусь.

- Ви знаєте, що це все - сон? - неочікувано запитав незнайомець. Я легко содрогнувся і скривив вуста в незручной дивной посмішці, ніби мене лякають гіркими огірками і кислими помідорами. Рідко коли персонажі сюжета йшли не по сюжету, але зазвичай, вони запевняли що це все не сон і щл все взаправду - але хлопець стояв від мене, як і я від нього в півметра кроку, тож нічого особливо не звичного - треба було спостерігати ховаючи від сонця рукою гавайський капелюш.

Я взяв олівець котрим зазвичай роблю записи і прикусив його кінчик - я роздумивав і готувався записувати. Звичка гризти неопознані об'єкти пішла з дитинства при порушенні харчових звичок, так само як невміння вимовляти літеру "будь ласка". - Так, я припускаю що це все сон. А може, і реальність.

- А може і реальність, - кивнув незнайомець і слабо посміхнувся. Я знов содрогнувся - я нічого не ррзумів.

- Любите стояти роздумивать в гречаному полі? - якби вскользь спитав я, спостерігая за реакцієї і як зазвичай щось записуя в блокнот і замальовуя. Незнайомець усміхнувся.

- Хто зна.

Я не знав, чи йти мені по колу слідів далі чи дійсно трохи постояти з ним. Врешті решт, він теж залишиться лише запахом і кольором в цьому нескінченному сні... чи може реальності?

Виходу не було. Я стояв і дивився на нього, він на мене. Погляди були різні, але розфокусовані і розмивчасті, як туман. В цьому багато знайомого, але занадто.

- А може, і ні. - продовжив незнайомець думку про занадто.

Я подумав, якби добре було не стояти в цьому полі і не ходити по колу, а піти разом з незнайомцем на вокзал і там почекати потягу - кожен свій, навіть так. Я просто стомився від цього сонного сюжету.

- Я детектив. - вирішив на всяк випадок представитись я. Він не відповів і нічого не сказав, навіть про себе.

- Ми граємо в гру? - запитав незнайомець.

Здається, я приблизно розумів про що він, але не знав яку найточнішу відповідь йому запропонувати.

- Я би сказав, що це не шахи, не доміно, і не кіно.

- А ви бачили до цього моменту цього кузнечика? - запримітив незнайомець. Я звернув увагу на комашку - востаннє я бачив це дивне створіння тут ще в дитинстві, але тоді окрім моїх власних слідів не було жодного чужого аромату.

Це змусило мене посміхнутись.

В цьому всьому немає аніякого сенсу.

Але сон чи реальність затягуют своєї безсенсовістю. - можеш тут анотацію створити