Звичайний читач.

Письменник написав оповідання про чоловіка, який запізнився на автобус.

В оповіданні чоловік вибіг із дому, перечепився через поріг, загубив рукавичку, добіг до зупинки й побачив, як автобус рушив без нього.

Він сів на лавку й засміявся.

Бо вперше за десять років нікуди не поспішав.

Письменник дав текст двом людям.

Першим прочитав сусід.

— Гарне оповідання, — сказав він. — Я теж якось на автобус запізнився. Правда, не сміявся. Матюкався.

— А кінець зрозумів?

— А що там розуміти? Втомився чоловік бігати.

Другим прочитав молодий автор.

Він довго мовчав.

— Ну? — спитав письменник.

— Тут дуже складна система образів.

— Де?

— Уже з порога.

— Він перечепився.

— Саме так. Поріг — межа між старим життям і новим.

— Ні, просто високий був.

Молодий автор поблажливо всміхнувся.

— Автор не завжди усвідомлює власні символи.

— Я автор.

— Саме тому тобі важко дивитися збоку.

Він перегорнув сторінку.

— Рукавичка теж не випадкова.

— Вона випала з кишені.

— Це втрата зв’язку зі світом.

— Це втрата рукавички.

— Ти надто буквально читаєш власний текст.

Письменник замовк.

— А автобус? — обережно спитав він.

— Очевидно, суспільство.

— Чому?

— Воно рушає без людини.

— Бо водій не побачив його.

— Водій тут не людина. Водій — система.

— У нього навіть імені немає.

— От бачиш.

Молодий автор відкинувся на спинку стільця.

— Ще мене зацікавив сміх у фіналі.

— Він просто зрозумів, що може нікуди не йти.

— Ні. Це нервовий сміх людини, яка втратила місце в соціальній структурі.

— Та він радий.

— На поверхні — так.

— І під поверхнею теж.

— Ти дуже довіряєш поверхні.

Наступного дня молодий автор опублікував розбір оповідання.

Стаття називалася:

«Поріг, рукавичка і автобус як три стадії руйнування особистості».

Під нею з’явилося багато коментарів.

«Глибоко».

«Не помічав цього під час читання».

«Тепер текст відкрився зовсім інакше».

Сусід теж прочитав статтю.

Потім зателефонував письменникові.

— Слухай, я, мабуть, дурний.

— Чого?

— Я думав, чоловік просто на автобус запізнився.

— Він і запізнився.

— А рукавичка?

— Загубив.

— А поріг?

— Перечепився.

Сусід помовчав.

— Фух. Бо я вже злякався, що нічого не зрозумів.

Письменник відкрив новий файл.

Написав перше речення:

«Чоловік зайшов до магазину по хліб».

Подумав і додав у дужках:

«Хліб нічого не символізує».