Акваріум підводного світу

Акваріум підводного світу

" Ми наближаємося, висадка через 2 хвилини, приготуйтеся", - закричав гучномовець.

Він був готовий. За дві хвилини може відбутися те, що планували роками. Цілих десять років він та його команда експертів провела у вивченні, плануванні та підрахунках, які щодня змінювалися, піддавалися сумніву, удосконалювалися. Кінцеві результати здивували багатьох учених, породжуючи скептичні погляди та мінімальну віру в успіх, але відступати нікуди, і рішення було ухвалено.

Вісім місяців та три три тижні - стільки часу знадобилося групі вчених, щоб дістатися до Марсу. Детальне вивчення «космічного шосе» принесло неймовірно точний результат затраченого часу в дорозі, і це була їхня перша маленька, спільна перемога. Виліт був здійснений саме в той період, коли Земля, просуваючись по осі навколо Сонця, займала найближчу позицію до Марса. Це допомогло заощадити сили та час.

Космічний корабель минув застиглі в повітрі комети і опустився на берег залізного гіганта.

Чоловік перевірив лебідку на ранці системи життєзабезпечення та повернувся до виходу. Металеві двері відчинилися перед ним, і він зробив перший крок у невідомість. Торкнувшись твердої поверхні тектонічних плит, його пальці ніби ступали розпеченим вугіллям, і космонавт вирішив прискоритися.

Його робота приносила йому задоволення. Він любив залишатися віч-на-віч із цілим невідомим світом, де перед ним розстилалася ціла галактика і абсолютно нове життя.

"Все нове - страшно?".

«Все нове – цікаво, – завжди відповідав він на запитання людей, які дивувались його роботі».

Так, перший його політ був хвилюючим. Адже ніколи не знаєш, що може статися далі. Вирушаючи на космічному кораблі вперше, туди, де не ступала нога людини, безумовно, моторошно, навіть усвідомлюючи, що, за декілька метрів від нього перебуватиме його команда, постійно спостерігаючи за його життєвими показниками.

Тепер, чоловік легко ступає по базальтових породах, оглядаючись навколо. Тут, і справді, так чарівно і безтурботно. Величезний світ у твоїх руках. Яскраві зірки, що потопають в темряві, ніби крадуться до планети, сповіщаючи про захід Сонця.

«А ось, та сама розпечена куля, яку я бачу зі свого вікна на Землі, поблизу вона ще прекрасніша, і чимось нагадує сам Марс».

Неймовірно круті гори, хиткі піски, що линули в бурі долини, глибокі кратери, розкидані на планеті. Він думав тільки про одне. Він узяв би ручку і папір, і сів на найвищій горі, і почав би писати. Він би списав увесь альбом, усі книги про цю прекрасну планету.

Вбираючи всю красу навколишнього світу, космічний мандрівник продовжував іти.

За кратером він помітив маленьку височину, і попрямував туди. Це було його перше завдання.

Марсіанська поверхня була викладена товстими шарами заліза, кальцію та магнію, тому зробити поглиблення було важко. Трохи повозившись, чоловік устромив прапор своєї країни у складки між кам'яними плитами. Тепер і в космосі знатимуть про велич українського народу.

Далі йому було необхідно взяти проби ґрунту та води. На жаль, всі канали були висушені і знайти тут будь-яке джерело становило величезні труднощі. Деякі дієві вулканічні породи перебували в сплячому стані, і чекали, поки хтось кине їм виклик, або роздратує, так сильно, що вони кинуться в бій, і знову наповнять життям Марс. Хоч і таким небезпечним.

Чоловік віддалявся від корабля все далі. Його увагу привернули звуки тихого дзюрчання, що виходили з-за пагорба.

Піднявшись на нього вище, чоловік не повірив своїм очам, і зробивши пару кроків назад, ледь не впав донизу.

За пагорбом розсипалася ціла долина дивовижних рослин та дерев, які перевищували свій звичайний зріст у декілька разів. Територія навколо долини була усіяна товстими стовбурами різних видів квітів та чагарників. Стоячи на високому пагорбі, рослини здавалися бойовими вежами, які захищали райське місце усередині планети від чужинців.

"Так, і на цій планеті є життя".

Примружившись, він помітив те джерело шуму, яке привело його сюди. Це був довгий канал, що охоплював всю долину .

«Мені здалося, чи там хтось є?».

Індикатор кисню наближався до нулю і потрібно було поспішати. Зацікавленість придавала йому сил, і він помчав до каналу. Оминаючи дивовижні рослини, космонавт ішов уперед.

Велика ромашка нагадувала столітній дуб у його дворі, чиї сильні локони могли захистити його від дощу. У самій гущі неймовірної долини розрісся цілий ланцюжок невідомих йому квітів. Це були троянди, гортензії, тюльпани, маки і навіть соняшники. Назви інших рослин він просто не знав.

Але як вони проросли крізь товстий шар металевих порід? -здивувався космонавт.

Що ближче він підходив, то менше ставав канал. Тепер, воно швидше за все було схоже на тоненький струмок, який ледве пробивався крізь купи каміння та задубілих червоних брил. Весь канал стікав в одне маленьке озерце. Якби космонавт попрямував у глиб озерця, рівень води не досяг би навіть його колін.

«Але хто там плавав?»

Підібравшись ближче, він нахилився над поверхнею води. Від побаченого в нього перехопило подих, і його пульс прискорився.

Під водою проплив крихітний кит. Кит роззявив величезну пащу, і ціла зграя рибок опинилась у нього в роті. Пастка закрилася, і всі рибки були приречені. Кит, у свою чергу, підібрався зовсім близько до поверхні води, і космонавту чітко видно було його грубе, веретеноподібне тіло. Раптом у протилежному куточку озера з'явився дельфін. Весело підстрибуючи поміж хвилями, він летів кудись у далечінь, описуючи кола на воді.

Космонавт схопився за голову! Та це ж справжнісінький підводний світ! Тут було зібрано всю фауну Тихого океану, і не тільки. Морські свинки, медузи, черепахи, скати, морські слони. Йому здалося, що десь серед водоростей ховалась видра. Всі морські жителі були такі крихітні, що могли поміститися в його долоні.

- Як чути? Ти де там, Сашко? – почувся голос у рації. - Час закінчується, балона надовго не вистачить.

- Не хвилюйся, скоро буду, - усміхнувся він, піднявши голову вгору. - Ти не уявляєш, що я тут знайшов.

- Що там?

Йому захотілося забрати всіх морських мешканців із собою.

«Може так робити не можна? Але ж це просто неймовірно! Ми зможемо дізнатися більше про представників тваринного світу. Можливо, це дасть зовсім новий поштовх в науковій діяльності. Їхні розміри, форми тіла, пристосування до таких суворих умов. Та ще де?! На Марсі, космос, як так?!».

- Егей! Ти тут? Що там трапилось?

- Покажу за декілька хвилин, - прошепотів Олександр і дістав з кейсу маленькі контейнери.

****

Тільки вчора вони повернулися із космічної подорожі. Олександр забув залишити зразки, взяті з планети, та випадково прихопив кейс додому. Знайшовши їх вдома, він трохи засмутився, адже. температура в квартирі може суттєво вплинути на те, що знаходилось всередині. Єдиним виходом залишалася морозильна камера, але вона була геть забита замороженими фруктами та овочами, а також різними баночками, в яких, мабуть, зберігалося варення.

З великим небажанням чоловік почав діставати все те, що було в морозильній камері, намагаючись звільнити місце для кейсу. Сам чемоданчик він відніс до спальної кімнати.

«За пару хвилин нічого з ними не трапиться», - вирішив Олександр і закинув срібний чемоданчик на саму верхню полицю, що висіла на стіні. Він уже хотів було повернутися на кухню, але його погляд упав на акваріум, що стояв під саморобними полицями.

"І знову я забув купити рибок, треба буде сходити завтра до зоомагазину." - подумав Олександр і повернувся на кухню.

Нарешті розібравши одну скриньку з морозильної камери, Олександр повернувся за кейсом.

Біля порога він зупинився. Поруч із кріслом сиділа його кішка, і інтенсивно вилизувалася. Біля неї утворилася величезна калюжа - вона була мокра від голови до кінчиків вовни на рожевих подушечках.

Аби не…

Весь чемоданчик лежав на дні акваріума, де виднілися уламки розбитих контейнерів. Швидше за все чемоданчик вдарився об піраміди, закріплені на дні акваріума і розкрився. Усі зразки, взяті з Марсу, скоріш за все, потонули. Олександр кинув злісний погляд на кішку, але та лише ліниво посміхнулася, ніби кажучи:

«Я не винна, він сам мене спровокував, щоб я стрибнула. А ти хочеш сказати, ти не стрибнув би?!».

Залишивши кішку віч-на-віч, він підійшов до акваріума.

Як його дістати? Чи може ще є шанс витягнути цілі зразки?».

Олександр потяг руку до акваріума, але раптом з-під кейсу виплив скат. За ним, мов колона парасольок, вибралися медузи, розправляючи свої довгі щупальця. За кілька хвилин його акваріум наповнився різними представниками підводного світу зібраних з усіх частин світу. Точніше, з одного, і це місце – четверта планета від сонця.

«Але всі контейнери були занурені в резервуари, температура яких доходила до мінус 250 градусів, - подумав чоловік . – Стривай, а це що?».

На верхівці піраміди серед нитчастих водоростей розвивався золотистий риб'ячий хвіст. Але навряд чи це можна було б віднести до класу тварин. Риб'ячий хвіст досягав талії, де виднілося людське тіло. Це був стрункий чоловік з довгим білявим волоссям, яке досягало його плечей. Кит, що плив поряд, у рази перевищував ріст незнайомця. У своїх пропорціях, він справді був схожий на людину.

Що ти таке? – Олександр наблизився до скла.

Взагалі, - відкашлявся підводний мешканець, - я владика підводного царства. Я – Посейдон.

Олександр злякався, і позадкував назад. На приставному столику, біля крісла, він намацав олівець, і виставив його перед собою, сподіваючись захистити себе.

- Але як це можливо? Звідки ти знаєш мою мову?

- На нашій планеті, - він підплив ближче до передньої сторони акваріума, - з якої, до речі, ти викрав мене, українська мова - державна. Ну, ми двома мовами говоримо, марсіанською та українською.

- Ти ... - запнувся Олександр, - ти справді морський цар?

- Чи не схожий зовсім? – насупився Посейдон. - Так, це правда, я король усього морського царства.

Чоловік сидів на підлозі перед акваріумом і не ворушився . Він не знав , що сказати.

- Опусти ти цю гостру штуку, - сказав морський житель, - так, я звичайно злий на тебе, але завдавати шкоди не збираюся. Краще скажи, коли ти повернеш мене додому?

У горлі ніяк не могла протиснутися важка липка грудка тривоги. Насилу чоловікові вдалося притиснути язик до піднебіння.

- Справа в тому, що це неможливо, ми зараз знаходимося на іншій планеті, яка далеко від твого будинку.

- Я застряг у цій скляній труні!? - закричав він, і почав кидатися від однієї стінки до іншої. - О святі Деймос та Фобос! Ну, я зараз!

Він відплив трохи назад і полетів просто на Олександра. Внутрішня сторона скла трохи затремтіла, але ніяк не хотіла піддаватися Посейдону. Усі спроби розбити скло виявилися марними.

-Ох, я не можу повірити! Де я? Чи можу я якось відплатити тобі за визволення? – Посейдон повернувся в протилежний бік від чоловіка.

Кішка помітивши маленьку рибку, яка зверталася до неї, перестала вилизуватись і завмерла. Завмер навіть її язик, смішно виглядаючи з рота.

Вона підкралася ближче до акваріума і поклала лапи на скло, нагостривши вушка і облизуючись.

- Я не впевнений, але твій рятівник, не проти з'їсти тебе, – усміхнувся Олександр. - Давай я краще віднесу його подалі від акваріума та всіх твоїх друзів.

- Ні ! О, бавовняна свинка, - застукав по склу руками Посейдон, - я обов'язково виберуся звідси і визволю тебе, не дай себе обдурити!

Олександр узяв кота на руки і поніс його в іншу кімнату, не звертаючи увагу на крики позаду нього.

Морський житель категорично відмовлявся прийняти те, що його рятівника забирають. Він вистрибнув із акваріума і опинився на керамічній плитці, заливаючи весь прямокутний квадратик водою, що вилетіла за ним. На жаль, навколишнє середовище, до складу якого входить азот, кисень і невелика частинка вуглекислого газу не була пристосована до легень морського мешканця, і він почав задихатися.

Відчайдушний вчинок не залишив поза увагою й кішку Олександра. Вирвавшись з його рук, вона кинулася до рибки, що билася в агонії, на підлозі. Маленький представник підводного світу для неї був схожий на спритну мишку, яку потрібно якнайшвидше знешкодити і з'їсти.

Олександр зреагував дуже швидко, і схопив кішку, до того, як її гострі пазурі були готові встромитися в тіло жертви.

Піднявши слизького крихітного чоловічка, він кинув його у воду.

Зробивши декілька коротких вдихів, той притиснув руку до серця та мовив:

-Дякую тобі, людино! Ніколи не знаєш точно, навіть близький друг може бути ворогом!

-Ти в порядку?

- Так, прошу тебе, не підпускай бавовняну свинку до мене більше, ніколи.

- Я ж казав, звісно, - розвів руками Олександр.

- Що це у тебе там на великому прямокутнику?

- Який великий прямокутник? – озирнувся чоловік на всі боки.

- Он, дивись, прямо там, - вказівний палець Посейдона кинувся на екран ноутбука.

- Ах, це, - до нього повернувся його колишній спокій, і він почував себе впевненіше перед правителем підводного світу. – Маріанська западина, я насправді ще й геолог, і це моя робота. За кілька місяців я вирушаю туди.

- Навіщо ?

- Щоб вивчити потаємні місця на Землі, побачити нові форми життя, представити його світові, і…

-Стій, стій, стій, - замахав руками Посейдон, - давай укладемо угоду.

- Про що ти ?

- Я покажу тобі Маріанську западину прямо зараз, а ти віднесеш мене додому. Мені та моїм дітям на місце тут, на Землі.

- Припустимо, я погоджуся, - задумливо промовив Олександр. - Але як ти плануєш мені її показати?

- Легко і просто, забирайся всередину.

- Куди? В акваріум?

- Я не знаю як ця штука називається, але так, безперечно, саме сюди.

- Але ж я не поміщусь.

- А ти спробуй, - посміхнувся Посейдон. - Давай, ну ж!

Чоловік невпевнено підійшов до акваріума. Посейдон все закликав його пірнути.

"Це якесь божевілля", - подумав Олександр і опустив руку в акваріум.

На превеликий подив рука під водою зменшилася в кілька разів і стала зовсім крихітною. Злякавшись, він вийняв руку з води, і вона знову набула звичайної форми.

- Я ж говорив! Ти зможеш, ну ж! Сміливіше!

Підтягнувши столик ближче до акваріума, Олександр став на нього і схилився над поверхнею води.

"Це просто неможливо! Але все нове – цікаво, так?”.

Зануривши ногу в акваріум, він опустив руку по лікоть. Під водою були ледь помітні його кінцівки.

- Ну, скільки можна тягнути! – кричав Посейдон.

Після цих слів чоловік повністю вліз у акваріум.

Тепер він був такого ж зросту, як і сам Посейдон.

Подивившись через захисне скло, він здивувався, наскільки всі навколишні предмети навколо були величезними для нього.

Кішка, залізла на столик, широко розплющивши очі, та спостерігала за шаленим господарем, що плаває в акваріумі.

Чоловіка оточували тисячі різнокольорових рибок, поряд із ним на повній швидкості мчали морські коники, нахиливши свої голови вперед. Олександр намагався триматися Посейдона, щоб не наскочити на нестримну зграю барракуд.

Він міг спокійно дихати під водою, і йому нічого не заважало. Його легені наповнювалися водою і відразу виштовхували її назад. Це було схоже на повітря, яким так легко дихати.

Акваріум наповнився неймовірною силою енергії та життя. Незважаючи на тривалу подорож і нові умови життя, морські жителі не втрачали в собі ту силу і прагнення розвиватися. Вони полювали, групувалися, досліджували темні коридори пірамід. Кожен мешканець підводного царства робив підводний світ особливим, якимось незвичним. Морські краби, косатки , тюлені, чудові смугасті дельфіни, як і на Марсі, так і тут серед штучних декорацій уособлювали могутність і велич.

Вони підпливали дедалі ближче до темної дірки, що утворилася на дні. Перед ним розстилалася легендарна Маріанська западина. Олександр підвів голову, і зовсім не бачив, де ж кінчалася морська імла.

- Ти готовий ?

Чоловіка пробирало легке тремтіння. Але він знав це тремтіння.

"Все нове - цікаво".