Іскра.

Кажуть, кожен письменник хоча б раз у житті шукає свою Іскру.

Він повірив у це ще хлопцем.

Писав ночами, списував цілі зошити, рвав аркуші й починав знову. Йому здавалося, що варто знайти лише одну думку, один образ, одне речення — і народиться книга, яку пам'ятатимуть довше за нього.

Минали роки.

З'являлися нові твори. Одні приносили славу, інші губилися серед тисяч книжок. Люди називали його талановитим, дехто — геніальним, але він завжди відкладав перо з однаковим відчуттям.

— Ще ні.

Він багато подорожував. Слухав чужі історії, спостерігав за людьми, записував уривки розмов, дивився на світанки й проводжав заходи сонця. Усе могло стати початком нової книги.

Але не ставало.

Роки перетворилися на десятиліття.

Волосся посивіло. На столі виросли стоси рукописів. Його книги стояли в бібліотеках поруч із найвідомішими авторами свого часу, та він рідко їх відкривав.

Одного дня він зачинився у своєму кабінеті.

Не виходив тиждень.

Коли двері відчинили, він сидів за письмовим столом.

Перед ним лежав завершений рукопис.

Сам письменник уже не дихав.

Книгу надрукували без жодної правки.

Її прочитали мільйони.

Минали роки, з'являлися нові письменники, нові книги, нові шедеври.

Але щоразу, коли хтось запитував, який твір був найкращим, відповідь знову й знову починалася з його імені.