Вірт

Її звали Маша. Його ім'я залишилося невідомим. Вона називала його коханим. Вони зустрілися віртуально. Інакше бути й не могло. Інтернет — глобальна павутина інформації та спілкування, яка стрімко заплутує молодше покоління у своїй сітці. І чим більше воно в ній борсається, тим сильніше заплутується.

Він написав "привіт!" − і посміхнувся.

—Привіт! - посміхнулася вона і підморгнула оком.

Так почався вірт, що тривав протягом усього життя.

Вона запитувала його: "Як справи?"

А він відповідав "нормально" або "все гаразд".

— А в тебе як? - запитував він. "Нормальок", - казала вона, прагнучи відкинути рамки офіційності, додати у спілкування невимушеності, безтурботності і, як їй здавалося, лагідних інтонацій.

Майже кожного дня вони обмінювалися стандартними фразами: "Як справи?", "Що робив учора?", "Чим займаєшся сьогодні?", "Як ти?", "А ти?" і безліччю інших.

Фразами, що були наче сухий сніданок, зроблений уранці на швидку руку.

Їм не треба було бути поряд, піклуватися одне про одного. Вони ніколи не

зустрічалися в реалі, тому їм так легко було бути разом. Реальність була їм ні до чого. Вони жили віртуально. Це був сон. Так, віртуальність—це сон, ілюзія присутності. Ілюзія знайомства, спілкування і врешті-решт ілюзія кохання. Вони не жили. Це був лише сон, що часто повторювався. Сон, який снився Маші та її коханому і який ніколи не повторювавсь у їхньому житті.

05.03.-07.03. 2011 р.