Біле світло дракона

Гвейн вривається до Гаюса в його покої.

— Гаюсе, мені потрібно дещо розповісти.

— Вітаю, Гвейне. Так, слухаю.

Гаюс бачить, як Гвейн стоїть налякано.

— Що сталося?

— Я бачив те, про що Артур не повинен знати.

— Що саме ти бачив?

Гвейн сів і сплів пальці в замок, не в змозі сформулювати те, що сталося.

— Я виконував завдання Артура, і на зворотному шляху почув гуркіт. Я обернувся і побачив блискавки не з неба, а з гірського краю, ніби хтось бився магією. Я придивився й побачив, як білий дракон біжить, за ним женеться Мерлін, а за ними йде Моргана.

— Ейзуза?

— Що? Гаюсе, ти знаєш цього дракона?

— Не зовсім... Але розповідай далі.

— Дракон зупинився, і Мерлін захищав його до останнього. Та раптом земля під лапами дракона обвалилася, і він полетів униз. Несподівано Мерлін стрибнув за ним і щось закричав, і вони зникли невідомо куди.

— Зрозуміло... Значить, Мерлін врятував Ейзузу.

— То хто цей дракон?

— Ти ж знаєш, що Мерлін — останній повелитель драконів?

— Так.

— А знаєш, як народжуються дракони?

— Ні.

— Повелителі драконів закликають драконів, даючи їм ім’я. Цього дракона викликав Мерлін. Мовою драконів «Ейзуза» означає «біле світло».

— Ого.

— Тож якщо Мерлін затримається, скажемо Артуру, що він надіслав звістку, що затримується.

— Добре.

— Інакше Артур помчить за Мерліном.

— Так.

— Ти молодець, що спершу розповів мені.

— Ага. Але Мерлін впорається самотужки?

— Мерлін не один.

— Що?

— Мерліну допомагають сама магія і друїди. Мерлін — найзагадковіша людина, яку я знаю. Ти знаєш, скільки разів Утер міг його вбити, якби не кмітливість Мерліна?

— Що? Мерлін використовував магію, коли Утер був живий?

— А то ж! Я сам іноді не розумію, як Утер тоді не спіймав його й не стратив. І я радий цьому.

— Оце так Мерлін! Хоча після того, що я бачив у лісі, чомусь уже не дивуюсь. Тоді він, мабуть, показав лише малу частину того, на що здатний.

— Так, чув про це.

— Я тоді був так здивований.

— Я теж був здивований, коли він мене врятував при нашій першій зустрічі.

— Врятував?

— Ага. Я впав із балкона, а він сповільнив час і притягнув ліжко за допомогою магії. А потім усе заперечував, казав, що воно саме. — А я ніяк не міг зрозуміти, як він це зробив, не прочитавши жодного заклинання. А потім я зрозумів, що це була…

— Невербальна магія, так?

— Так, але звідки ти знаєш?

— Того дня він сам мені розповів.

— Так… тоді в нього не було вибору, бо ту засідку влаштувала Моргана. А що було після того, як Мерлін полетів?

— Моргана ще мить дивилася їм услід, а тоді мовчки повернулася в ліс.

— Отже, зрозуміла, що не наздожене, і відступила.

— Чому вона взагалі напала на Мерліна?

— Бо він маг. І тому може захистити Артура та протистояти їй. Вона вважала, що він слабкий і що, залишившись сам, буде беззахисним.

— Слабкий маг — Мерлін? Ну звісно…

— Але ж ти теж колись так думав.

Гвейн потер потилицю.

— Я знав, що одного дня він покаже, на що здатний. Але навіть уявити не міг — як саме.

— Він боявся, що Артур не прийме його й страчить. Звинувачував себе за те, що стільки років приховував правду.

— Не уявляю, як йому було важко… Гаразд, Гаюсе, я піду. Інакше помітять, що я зник.

— Удачі, Гвейне.

— І тобі, Гаюсе.

Минуло рівно тридцять днів відтоді, як Мерлін вирушив нібито на відпочинок.

Артур стояв на стіні замку й мовчки спостерігав, як вершники в’їжджають і виїжджають із Камелоту.

Гвейн підійшов і схилив голову.

— Королю.

— Так, Гвейне?

— Мерлін передав листа. Він затримається на невизначений час.

— Що? Чому?

— Не уточнив. Просить вибачення.

Артур стрімко попрямував до покоїв Гаюса.

— Гаюсе! Чому Мерлін затримується?

— Королю, він не пояснив. Вам немає причин для хвилювання.

— Ти брешеш! Цей дурень знову у щось вляпався, так?

— Я не можу відповісти на це запитання, бо сам не знаю.

— Отже, не скажеш… Гаразд. Я сам знайду відповідь.

— Ви його не знайдете.

— Його місцезнаходження нікому не відоме. Його можуть приховувати друїди, а під їхнім захисним бар’єром його неможливо побачити.

— І що ти пропонуєш мені робити?

— Чекати. Саме так сказав би Мерлін. Ви ж не сумніваєтеся, що він впорається?

— Я…

— Тоді просто чекайте.

— Добре. Ще тридцять днів. Якщо він не повернеться — я вирушу за ним.

— Гаразд.