МІЙ ЯНГОЛ

Дослухаюсь до серця. Мовчить. Жодних ноток жалю. Збігає час. Душа шепоче про минуле. Відсахуюсь від нього. Там багато кохання. Справжнього? Ні. Примарно щасливого.

Чи буває таке щире серце… Яке дихає спокоєм, мов океан. І чітко калатає рівномірним маятником-теплом, наче бриз океанських хвиль. Так, таке серце було твоїм. Воно оберігало моє єство. Воно дарувало затишок. Воно вміло говорити без слів.

Біля твого серця огортав спокій. Я нічого не боялася, коли притискав до грудей. Чуючи ритм твого серця, чіткіше відчувала своє. І в моїм серці жив велетенський світ. З рожевими мріями. Із впевненістю у майбутнє.

Ти колисав мою душу сповідями про кохання. Моє серце озивалось одкровенням. Спалахувало чистим вогнем. У ньому згорали образа, біль і розчарування.

Ти гойдав мене у човні наших спільних радощів. Моє серце заходилося від екстазу. Прискорено билося у кліті грудей. Чекало на казку…

Ти зронив мене, наче невдаха-акробат, під куполом нашого кохання. Вниз я падала сама. Швидко і страшно. На щастя, за падінням спостерігало інше серце. Воно підхопило мене й огорнуло справжнім спокоєм.

Серце янгола-охоронця не витримає жодного людського болю. Тому й вчасно рятує нас. Щоразу, коли ми падаємо у безодню смішних людських ігор.