Голова

БРОНІСЛАВ ВРУБЛЕВСЬКИЙ

ГОЛОВА

Професія медика вимагає певного цинізму й абсолютно спокійного ставлення до тлінної людської плоті. Навіть першокурсник може без жодного дискомфорту поснідати в анатомічному підвальчику, спершись ліктем на випотрошений труп.

Студенти-медики нерідко підробляють санітарами в морзі, а справжнім шиком вважається мати вдома людський череп. Не гіпсовий муляж, а справжній.

Як натуральний анатомічний препарат він незамінний під час вивчення кісток черепа, а водночас є доволі екзотичною прикрасою студентського помешкання.

Максим відпрацьовував практику в прозекторській університетської клініки. У великому чані з формаліном зберігалися анатомічні препарати. Одного разу він помітив бездоглядну голову й терпляче дочекався слушної миті.

Обережно загорнув знахідку в поліетиленовий пакет, потім — у кілька шарів газет, поклав до полотняної торбинки й непомітно виніс із корпусу.

Поїздка через усе місто в годину пік була не з приємних. Максим увесь час боявся, що торбинка раптом розірветься, і її вміст із глухим стуком викотиться просто під ноги пасажирам.

Жив він у квартирі літнього подружжя, бо місця в гуртожитку йому не дісталося. Дочекавшись, коли господарі поснули, Максим узявся до справи.

Налив у велику каструлю води, щедро всипав солі, щоб м'які тканини легше відділялися від кісток, занурив туди голову, поставив на плиту, довів до кипіння, трохи прочинив кришку й пішов до своєї кімнати. Ліг на диван, розгорнув атлас анатомії й почав повторювати кістки черепа до завтрашнього заліку.

Тим часом господиня, яку серед ночі вкотре розбудив слабкий сечовий міхур, вийшла на кухню. Жінка завжди надміру цікавилася життям своїх квартирантів: кого Максим приводить, скільки має грошей, що купує і чим узагалі живе.

Господиня була з тих жінок, які могли не знати, де лежать власні окуляри, зате завжди знали, що робиться в чужій кімнаті.

Побачивши на плиті велику каструлю, вона здивувалася.

— Диво якесь… Цей голодранець, окрім чайника, ніколи нічого не варив. Усе по їдальнях харчувався.

Озирнувшись довкола, господиня підняла кришку каструлі й сунула ніс усередину. За мить вона беззвучно осіла на підлогу між плитою та столом.

Саме в цей час із кімнати виповз господар — хотів води попити. Побачив дружину, що лежала на підлозі, киплячу каструлю, з якої розносився дивний запах, і, не розуміючи, що сталося, зазирнув усередину.

У каструлі лежала людська голова.

З диким криком чоловік відсахнувся, ненароком перекинув каструлю, ошпарив собі окропом пах і заволав ще голосніше. Каструля загуркотіла по підлозі, а недоварена голова, мов футбольний м’яч, покотилася кухнею.

На несамовитий галас із кімнати вискочив син господарів.

Перед його очима відкрилася картина, гідна фільму жахів: батько з виряченими очима стрибав кухнею, волаючи від болю; мати лежала між столом і плитою — видно було лише ноги та поважних розмірів сідниці; а посеред кухні, у калюжі окропу, лежала страшенно понівечена людська голова.

У першу мить хлопець вирішив, що це голова його матері.

Саме тоді з кімнати, заспаний і розпатланий, вискочив Максим, якого міцно приспала втома після занять з анатомії. Побачивши цей бедлам, він перелякано закричав:

— Та не чіпайте! Це ж моя голова!

Студент схопив голову, обпікаючи пальці, швидко повернув її до каструлі й поставив ту назад на плиту.

На кухні запала така тиша, що було чути лише, як із перекинутої каструлі дзюрчить на підлогу окріп.

— Маму вбили! — заволав син господаря так, що здригнувся весь під’їзд.

За кілька хвилин сусіди вже ломилися до квартири. Хтось викликав швидку допомогу, хтось — міліцію, а найзаповзятливіші вже встигли переказати телефоном, що студент-квартирант когось обезголовив і саме варив людську голову.

Фельдшери швидкої насамперед заходилися приводити до тями господиню. Вона розплющила очі, побачила голову на підлозі — і знову знепритомніла.

Тим часом господаря, який, ошпаривши собі пах окропом, безперестанку підстрибував від болю, посадили на стілець і наклали холодний компрес.

За якихось десять хвилин у двері вже грюкали люди в погонах. Поки Максим пояснював, що голова не є жертвою злочину, а лише анатомічним препаратом для навчання, господар прикладав до ошпареного місця мокрий рушник, господиню відпоювали валер’янкою, а сусіди жадібно визирали зі своїх квартир.

Молоденький сержант, побачивши голову, мимоволі відступив на крок, а його старший напарник суворо запитав:

— Чия?

— Моя… — машинально відповів Максим.

— У якому сенсі — ваша?

Довелося хвилин двадцять пояснювати, що це анатомічний препарат, призначений для навчання, а не результат кримінального злочину.

…Наступного дня історія облетіла весь медичний університет. До початку ранкової пари Максим ще не встиг дійти, а його пригода вже стала головною темою факультету.

Невдовзі Максима викликали до декана.

Відраховувати його не стали. Декан лише похитав головою й сказав:

— Медик із тебе, може, й буде. Але якщо вже захочеш щось винести з анатомічного музею, то починай хоча б із муляжа. І взагалі — які ж у тебе знання з анатомії, якщо ти надумав варити анатомічний препарат у каструлі?

Студенти, побачивши Максима в коридорах, усміхалися в кулак і чемно віталися:

— Добрий день! Як твоя… голова?