За межею

Броніслав Врублевський

ЗА МЕЖЕЮ

У лікарняній палаті я перебував досить довгий час. Жодні маніпуляції, призначені лікарем, не давали полегшення. Незважаючи на мій слабкий, нерухомий стан, безсоння було постійним. Але цього дня довгоочікуваний сон таки прийшов.

… Прокинувся, неначе від поштовху. Невідоме почуття жаху скувало все тіло, а в жилах, неначе, застигла кров. Зір оповила густа пітьма. Я стрепенувся, підвівся на ноги – і впав непритомний.

…Поступово прийшовши до тями, побачив величну фігуру, що височіла між мною і ясним місячним небом. Я відчував, що моя душа, яка доти спала, прокинулася і тремтіла від страху.

Я почав помічати, що біля мене були інші люди. Придивившись, я побачив натовп диких і дивних облич. Їхні очі дивилися з мольбою, а до мене тягнулися їхні бліді руки. Повітря стало темним, і появився Він – з вогняними крилами, осяяними яскравою загравою. Його голос порушив урочисту тишу.

– За мною, за межу світу! – промовила істота з багряними крилами, а в її погляді відбивалося вселенське зло. Блиск вогняних крил і розсічені блискавкою грозові хмари доповнювалися з усіх боків лементом, криками, стогоном і голосінням мертвих душ.

Я вважав себе мертвим і не знав, куди мене тягло. Навколишній світ, який я бачив, не був мені відомий.

Стояв засмучений, пригнічений серед страшних облич і в напруженому блиску їхніх очей. Події життя, його радощі, чудеса, гаразди одразу здалися мені далекими й дивними. Бажання було одне – повернути минуле, жити, як личить людині, в злагоді з волею Божою та своїми рідними. У свідомості спалахували обличчя померлих, позначених докором совісті.

Одна похмура постать стояла в кайданах із гирями із золота, а на шиї – намисто з людських черепів. У ній я впізнав шкільного товариша, військового ворожої держави, який так жадав вбивст.

– Тут ми зупинимося! – пролунав величний голос. – Тут, де гордовита людина ніколи не замислить гріха. Тут, де безмежна жадоба не спотворить красу. Тут – останнє місце на землі, яке залишилося недоторканим присутністю людини. Тут – кінець світу. Коли ти його знайдеш, тоді настане Судний день. Але до того часу лише Бог вершить тут долі.

…Якщо до цього часу я, неначе полонений, закутий у невидимі кайдани, не міг зрушити з місця, то несподівано відчув, що звільнився. Усвідомлюючи свободу, я все ще стояв обличчям до обличчя з темною гігантською постаттю мого недруга; його очі, які світилися, тепер були спрямовані на мене. Він промовив пронизливим до душі голосом:

– Людино, не обманюй себе. Не думай, що жахи цієї ночі – ілюзія сну. Ти не спиш, але це місце – не пекло, і не рай, і не простір між ними; це твій притулок, і зараз ти маєш право вибрати свого Володаря. Обери своє майбутнє і не зрадь його потім. Відповідай – хочеш служити мені чи лише Богові?

– Богові! Тільки богові! Я вибрав! – З поклонінням і острахом я поглянув угору, а там появилося нове, ще більш магічне сяйво: світла постать засяяла на небі.

Переді мною постав дивовижний світ, який змусив забути тривожні думки. Дивлячись на ясне небо і вогненне сонце, я посміхнувся і, повністю віддавши себе та свої страхи волі Божій, прошепотів слова, які врятували мене:

– «Тільки бог, і щоб він не дав у житті чи після смерті – це найкраще !»

Закривши очі, я відчув на своєму обличчі теплі промені сонця і, засинаючи, почув лагідний шепіт:

– «Повертайся! Твій Дар, твоє призначення – донести до людей знання, розуміння істини.»

…Прокинувшись, я лежав нерухомий і немічний, але врятований. Мені було дано шанс на життя, і я знав — чому. Тепер я мав бажання творити добро там, де досі нічого не зробив.