Фестиваль пельменів.

Міріель притримала коня на вершині пологого підйому. Її очі, звиклі вишукувати можливу небезпеку обабіч дороги, тепер дивилися з теплою впевненістю: попереду, за останніми весняними полями, здіймалися кам’яні мури Аннумінаса. Після довгої дороги вона нарешті поверталася додому, де на неї чекала кохана дружина. Сонце вже майже сіло, і лагідне весняне тепло м’яко огортало все довкола.

Відтоді як вони з Катариною збудували дім і осіли в Аннумінасі, Міріель іноді наймалася охороняти великі торгові каравани, щоб підзаробити. Попри те, що таверна Катарини стабільно приносила дохід, ельфійка не хотіла звалювати всі фінансові клопоти тільки на плечі дружини. Тому брала разові підробітки, пов’язані з військовою справою: навчала міських вартових фехтуванню й стрільбі з лука, ставала охоронницею важливих осіб або супроводжувала обози на найнебезпечніших ділянках шляху — як цього разу.

Майже місяць тому Міріель вирушила з караваном на південь, до Тарбада. Тепер доручення було виконано, і вона ледве стримувала радісне нетерпіння: якнайшвидше побачити Катарину, знову обійняти її, заритися носом у шовковисті чорні пасма й вдихнути аромат найкращої жінки в усьому Середзем’ї.

Вона ледь торкнула поводи, і міцна роханська конячка слухняно пришвидшила крок. Рівний стукіт копит по вимощеній каменем дорозі звучав як музика повернення.

Коли Міріель під’їхала до воріт, вартові, впізнавши ельфійку, привітно козирнули. Вона кивнула їм у відповідь. За минулі роки Міріель стала в Аннумінасі відомою постаттю — завдяки недавнім подіям і тому внеску, який вони з Катариною зробили в життя міста.

Пробираючись вечірніми вулицями, Міріель раділа знайомому шуму й краєвидам, аж поки попереду не побачила їхній дім. Невеликий затишний сад із басейном і просторий, хоч і невисокий, будиночок ховалися за витонченою огорожею. Зупинивши коня й спішившись, вона дістала ключ і тихо відчинила хвіртку. Завіси не скрипнули - за всім тут доглядали.

Ельфійка провела скакуна у двір, до компактної стайні. Другий кінь, що залишався вдома, гучним іржанням привітав напарника, ніби радів довгоочікуваній зустрічі. Міріель ласкаво погладила гриву свого коня, прошепотіла кілька ельфійських слів подяки за вірну службу й довгу дорогу. Потім дбайливо оглянула упряж, переконалася, що в коня є вода й свіжа підстилка, і лише тоді вийшла зі стайні, прямуючи до дому.

Усередині було тихо: її чутливі вуха не вловлювали ні кроків, ні звуків посуду. Вочевидь, Катарина ще не повернулася з таверни. Міріель зняла чоботи й почала розстібати застібки на міфриловій кірасі, акуратно прибираючи броню до спеціальної шафи. Там же, на гачках, висіли обладунки Катарини - рідкісна шкіряна броня урумкала, пофарбована в темно-синій колір. Міріель мимоволі всміхнулася й лагідно провела пальцями по наплічнику. Стільки спогадів про спільні пригоди спливло в пам'яті... Зачинивши дверцята шафи, ельфійка потягнулася, відчуваючи приємну втому.

У голові промайнуло бажання гарячого трав'яного чаю й простої домашньої їжі. На кухні вона запалила кілька світильників, набрала зі діжечки води в сталевий чайник і поставила його на вогонь у вогнищі, ретельно роздмухавши жар.

Поки вода нагрівалася, Міріель повернулася до коридору по дорожню сумку. У ній лежав згорток, туго перев’язаний мотузкою й загорнутий у щільну сріблясто-сіру тканину. Колись ельфи Ліндону користувалися такими дорожніми обгортками, щоб їжа довше не черствіла й не псувалася. Тканину просочували настоєм гірких північних трав і зберігали в закритих скринях. Вона не могла зберігати їжу вічно, але кількох днів для швидкої дороги цілком вистачало. Розв’язавши згорток, Міріель побачила картопляні пиріжки пані Гвінетти. У дорозі вони трохи прим’ялися й давно охололи, проте тісто залишалося м’яким, а знайомий аромат досі тримався всередині тканини.

Раптом чутливі вуха ельфійки вловили швидкі кроки за дверима. За мить двері розчахнулися, і в дім увірвалася захекана, але сяюча Катарина, яка з розгону кинулася Міріель на шию.

— Міріель, ти повернулася! Я така рада! — радісно вигукнула вона, обхопивши ельфійку руками й повиснувши на ній так, що ноги майже відірвалися від підлоги.

Серце Міріель затремтіло від щастя. Обережно підхопивши дружину, вона поставила її на землю, але не встигла й слова вимовити, як Катарина накрила її губи гарячим поцілунком. У ельфійки запаморочилося в голові, а тілом пробіг легкий дрож.

— Ну що ти, мила, мене не було лише неповний місяць, — спробувала пожартувати Міріель, щойно змогла перевести дух.

Та Катарина не вгамовувалася:

— Лише місяць? Та я встигла прожити без тебе окреме нещасливе життя! Ти напевне голодна й втомлена з дороги, а я нічого не приготувала, бо не знала, коли ти повернешся. Я вже уявляла, що ти приїдеш завтра або післязавтра… А тут, уявляєш, іду додому, бачу світло у вікні й розумію — це ти! — Вона говорила швидко, захлинаючись словами, то притискалася до ельфійки, то знову відсторонювалася, намагаючись розповісти все одразу.

Міріель ласкаво слухала цю схвильовану мову, обіймаючи Катарину й гладячи її по волоссю. Коли потік слів трохи вичерпався, вона тихо сказала:

— Не хвилюйся, дорога. Усе добре. Я вже поставила воду на чай - і маю для тебе подарунок.

Вона всміхнулася й простягнула Катарині згорток із пиріжками, водночас беручи дружину за руку й ведучи її на кухню. Поки Катарина з цікавістю розгортала тканину, Міріель зняла чайник із триноги й поставила його на дерев'яну підставку на столі.

— О, Еру, не може бути! Це ж ті самі картопляні пиріжки пані Гвінетти? — вигукнула Катарина, щойно впізнала знайому форму й аромат. — Але її таверна так далеко на півдні! Як тобі вдалося довезти їх до самого Аннумінаса? — Вона не втрималася й одразу відкусила шматочок холодного пиріжка, задоволено замуркотівши, коли відчула знайомий смак.

— Так, вони самі, — підтвердила Міріель, із задоволеною усмішкою спостерігаючи за реакцією дружини. — Гвінетта передавала тобі щирий привіт. Сказала, що чутки про твою таверну дісталися вже до найпівденніших рубежів Арнору.

Ельфійка мелодійно розсміялася, дивлячись, як Катарина швидко доїдає пиріжок.

— Я виїхала від Гвінетти кілька днів тому, а дорожня тканина не дала їм зіпсуватися. Та все ж підігріймо решту, бо ти з’їси їх холодними.

Катарина жваво кивнула й кинулася діставати посуд. За хвилину пиріжки вже лежали на деку, акуратно підрум'янюючись на плиті. Потім вона виклала їх на велику порцелянову тарілку й поставила на стіл поруч із паруючими кухлями ароматного чаю.

— То ваш караван ішов не лише до Брі? — запитала Катарина, коли вони сіли за затишний стіл. За вікном давно настала ніч, а кухня, освітлена теплом вогнища й ламп, здавалася ідеальним місцем для довгоочікуваної зустрічі.

— До самого Тарбада, — відповіла Міріель, відпиваючи трохи чаю. — На зворотному шляху моя угода закінчилася біля дорожнього поста неподалік таверни Гвінетти. Найнебезпечніша південна ділянка залишилася позаду, а далі починаються арнорські поселення, сторожові пости й регулярні патрулі. Караванникам більше не була потрібна дорога наймана захисниця, тож після розрахунку я могла їхати додому сама. Гвінетта спекла пиріжки перед самим світанком, а вранці я попрощалася з обозом і вирушила вперед без зайвого вантажу. Вона дуже зраділа, розпитувала про тебе, про наше життя й про те, як процвітає твоя таверна. Виявляється, вона вже наслухалася про всі наші подвиги.

— Як вона сама? Усе така ж невтомна старенька? — поцікавилася Катарина, повільно смакуючи теплий пиріжок і запиваючи його ароматним чаєм.

— О так, із люлькою в зубах і вогниками в очах, — усміхнулася Міріель. — Але в неї тепер явно оновлена таверна, та так, що я спершу й не впізнала. Замість старих хитких столиків - новенькі дубові столи й стільці, стіни всі перефарбовані у світлий колір. На підвіконнях з'явилися глиняні горщики з травами й польовими квітами. Навіть у кімнатах для ночівлі все стало охайніше: чиста білизна, свіжі фіранки, меблі без слідів ножових написів. Схоже, вона добре вклалася в ремонт.

Катарина підняла брову, здивовано завмерши з недоїденим пиріжком у руці:

— Хмм, закладаюся, їй, мабуть, стало трохи соромно, що таку незвичайну гостю - ельфійку з далеких земель - колись приймали в обшарпаній залі з цими непристойними малюнками на столах!

— Можливо, й так, — усміхнулася Міріель, зробивши ковток чаю. — Але мені здається, вона просто вирішила підняти таверну на новий рівень, особливо після того, як наші недавні пригоди прославили її заклад. Вона й сама сказала, що клієнти тепер приїздять звідусіль, та ще й питають про "ту саму ельфійку", яка колись зупинялася в неї на постій.

— Ну ще б пак, — фиркнула Катарина, відкушуючи пиріжок. — Чутки в цих краях розносяться швидко. А якщо приправити їх ельфійською магією, то взагалі блискавично! — вона весело підморгнула Міріель. — Але я рада, що Гвінетта не втратила шанс зробити свій дім затишнішим. Сподіваюся, колись ми там ще побуваємо й застанемо її в новому розквіті сил та ідей.

Міріель похитала головою, закочуючи очі:

— Ну вже ні, припини. Я звичайна ельфійка, зовсім не "знатна особа".

— Не применшуй, мила, — Катарина всміхнулася, доїдаючи пиріжок. — Я ж знаю, яка ти незвичайна.

Ельфійка лише розвела руками: сперечатися було марно. Вони обмінялися розуміючими поглядами, а тоді Міріель запитала:

— Розкажи, як ти жила без мене весь цей час. Сталося щось цікаве?

Катарина зробила вигляд, що замислилася, ще раз відкусила шматочок і нарешті хитро примружилася:

— Є дещо, про що я розповім тобі пізніше. А поки, дорога моя, ходімо до ванної? Мені треба освіжитися після цілого дня в таверні, та й ти, напевне, хочеш змити дорожній пил.

Міріель усміхнулася й трохи схилила голову набік:

— Як накажете, моя пані, — промовила вона з легкою іронією, уже передчуваючи, що буде далі.

Катарина фиркнула, зморщивши носа, але тут же весело розсміялася, дожувала останній пиріжок і потягнула ельфійку за собою. Міріель слухняно підвелася, і вони разом попрямували до ванної, сповнені тихого відчуття близькості й домашнього затишку.

У просторому приміщенні, облицьованому світлими кам'яними плитами, уже була набрана тепла вода. Міріель із насолодою ковзнула у ванну, занурюючись у приємну напівтемряву й пелену ароматної пари; Катарина пішла за нею. Струмки пари мерехтіли у світлі кількох свічок, розставлених по краях. Повітря наповнювали легкі квіткові ноти мила й духмяних трав, які Міріель розклала заздалегідь.

Скинувши останні речі, Катарина опустилася поряд із ельфійкою й тихо зітхнула, відчуваючи, як гаряча вода змиває денні клопоти. Вона повернулася до Міріель, ніжно провела рукою по її вологих рудих пасмах і пошепки сказала кілька теплих слів. Ельфійка відповіла таким самим напівшепотом; її голос звучав м'яко й мелодійно, мов колискова. Світло свічок ковзало по їхніх обличчях, підкреслюючи лагідні усмішки й спокійну радість від того, що вони знову разом.

— Як же я скучила за тобою, — прошепотіла Катарина, припадаючи до губ дружини.

— І я, мила, — тихо озвалася Міріель, притискаючи її до себе.

Тепла вода обіймала їх обох, пом'якшуючи кожен дотик. Час ніби зупинився, поки вони дарували одна одній ніжність, сміх і поцілунки. Краплі води стікали по оголених плечах, а тонкий аромат мила й трав наповнював повітря хвилюючим відчуттям затишку. Вони цілувалися, відчуваючи взаємне тепло й любов, які тільки зміцніли за час розлуки. Відчуття возз'єднання було схоже на довгоочікуваний подарунок долі - хоч минув лише тиждень.

Катарина жартома хлюпнула водою в Міріель, та всміхнулася, грайливо фиркнула й відповіла тим самим, викликавши сміх у них обох. Бурхлива робота в таверні, довгі години дороги за міськими мурами, тривоги й клопоти - усе відступило на другий план, розчиняючись у парі та ніжному торканні долонь. Їхній шепіт не вмовкав: вони говорили про дрібниці й дивилися одна на одну так, ніби зустрілися вперше після довгих років розлуки.

Коли хвиля першої пристрасті й захвату трохи вляглася, вони ліниво притулилися одна до одної, гріючись у теплій воді. Катарина тихо зітхнула, ховаючи носа біля ключиці Міріель:

— Яка ж благодать, — промовила вона, трохи примруживши очі. — І як завжди, коли поруч ти... я забуваю про все на світі.

Міріель погладила її по щоці, усміхаючись самими очима:

— Тоді посидьмо тут ще трохи, а потім можна перейти до спальні, випити чаю чи вина на ніч... Я привезла ще кілька цікавих трав для настою, тобі сподобається їхній аромат.

Катарина кивнула, але раптом бешкетно підняла брову, ніби згадала щось важливе.

— Знаєш, ельфійко моя, я ж не дарма питала, коли саме ти повернешся. У нас намічається дещо цікаве... — Вона потягнулася по губку, подала її Міріель, а сама з лукавою усмішкою промовила: — Прийдеш до моєї таверни на фестиваль пельменів?

Міріель здивовано підняла брови:

— Фестиваль пельменів?

Катарина розсміялася, радіючи живій цікавості в очах дружини:

— Так, великий конкурс із поїдання пельменів. Головний приз - срібний амулет у формі пельменя, уявляєш? Це свято в нашому місті проводять уже не перший рік. Приїдуть найрізноманітніші гості, а я буду там головною - адже це моя зала! Хотіла попросити тебе прийти, та й, можливо, взяти участь, якщо наважишся. Буде весело.

Вона трохи схилила голову, чекаючи реакції Міріель. Ельфійка, спершись ліктем на край ванни, усміхнулася:

— Пельмені, кажеш? — перепитала вона тихо, усміхаючись дедалі ширше. — Цікаво. Звучить доволі незвично... Розкажи докладніше.

Катарина безтурботно знизала плечима:

— Та що тут розповідати - звичайна людська забава. Учасники змагаються, хто з'їсть найбільше пельменів за обмежений час. Переможця чекають пошана й приз. Думаю, це буде чудова нагода влаштувати справжнє свято. Його проводять у різних тавернах міста, а цього року воно буде в моїй. Ти ж знаєш, як я люблю щось отаке! — вона пустотливо підморгнула.

Міріель трохи схилила голову набік, із цікавістю й легкою іронією роздивляючись дружину:

— А тобі самій не хочеться взяти участь?

— Мені? — Катарина фиркнула. — Та я стільки пельменів не з'їм, скільки ті зголоднілі дворфи. Досить і того, що це мій заклад, і я стежитиму за порядком, оголошуватиму учасників та нагороджуватиму переможця. Але... якби ти прийшла й хоч трохи підтримала мене, я була б дуже рада.

Міріель відчула, як усередині підіймається хвиля ніжності. Катарина так натхненно говорила про майбутню подію, що ельфійка не змогла стримати усмішки.

— Звісно, моя дорога, — відповіла вона неголосно. — Я завжди на твоєму боці. І хто знає, може, я справді наважуся спробувати ці пельмені? Раптом відкрию в собі якісь таємні здібності.

Катарина пирснула зі сміху:

— От уже що-що, а тобі це під силу! Ти, ельфійка з чудовим відчуттям міри й лука, та ще й із незламною волею в битвах. Може, і за столом себе проявиш?

Міріель тихо розсміялася, обійняла Катарину за плечі й притиснула до себе, дозволяючи теплій воді омивати їх обох:

— Побачимо, мила. Нехай це залишиться сюрпризом.

Вони на мить замовкли, слухаючи плескіт води й відчуваючи на губах солонуватий присмак поцілунків, а водночас уже думаючи, яким стане цей новий день - день, коли святкова метушня й конкурс пельменів принесуть у їхній дім нові барви і, можливо, нові веселі спогади.

Катарина тихо обійняла Міріель:

— Добре, але не перенапружуйся. Це не найвишуканіша подія: будуть дворфи, а вони, як ти знаєш, не славляться витонченими манерами за столом. І все ж... якщо хочеш, випробуй вдачу, але не заради мене, а тільки з власної волі.

Міріель легко розсміялася й притулилася чолом до Катарини:

— Кет, заради тебе я витримала б багато. Але якщо тобі буде спокійніше, я просто підтримаю тебе й подивлюся збоку. Мені досить того, що твоя усмішка сяє.

Вона підвелася; вода стікала її струнким тілом. Загорнувшись у рушник, вона допомогла вибратися з ванни й самій Катарині. Її рухи були розмірені й обережні, коли вона акуратно обсушувала кохану.

— А завтра ми насолодимося дивовижним днем, правда? — тихо промовила Міріель, вдивляючись у очі дружини.

Катарина всміхнулася:

— Так. А тепер ходімо спати, щоб завтра встигнути все приготувати. У кафе на мене чекає багато роботи: треба наліпити цілу гору пельменів.

***

Уранці Міріель прокинулася сама. Катарина вже пішла - ельфійка відчула ледь вловимий аромат парфумів, змішаний із запахом випічки. На кухні вона знайшла сніданок, дбайливо накритий серветкою: кілька скибок хрусткого бекону, яєчня й теплий тост. Поруч лежала записка: "Якщо захочеш узяти участь, ось тобі легкий сніданок, щоб протриматися до вечора. Але пам'ятай - вирішуй тільки для себе, не заради мене. Чекаю на тебе ввечері. Твоя дружина, Кет".

— Яка турбота... — пошепки промовила Міріель, читаючи записку. Вона всміхнулася сама до себе. "Думаю, я все ж ризикну. Хочу побачити, як засяють очі Кет", — вирішила вона й з апетитом поснідала.

Увесь наступний день ельфійка присвятила прогулянкам весняними околицями Аннумінаса, бажаючи відпочити й трохи роздивитися місто після довгої подорожі з караваном. Спершу вона пройшлася центральними вулицями, спостерігаючи за метушнею торговців, які поспішали відміряти покупцям потрібну кількість борошна чи спецій. Трохи згодом її привернув дзвін металу з кузні, де двоє молодих підмайстрів, сперечаючись між собою, старанно кували короткі клинки для місцевої варти. Міріель усміхнулася, мимохіть згадавши, як сама навчала деяких із цих воїнів фехтуванню й стрільбі з лука.

Піднявшись звивистою вуличкою на пагорб, вона милувалася видом на озеро Евендим. Прозора вода мерехтіла в променях сонця, а легкий вітерець приносив свіжий прохолодний запах. На одному з прибережних лужків ельфійка побачила компанію містян: хтось вовтузився з рибальським спорядженням, хтось розтягнувся на траві, роздивляючись хмари. На мить вона позаздрила їхній безтурботності, але водночас відчула радість від того, що після всіх бід і воєн Третьої Епохи люди можуть дозволити собі мирне життя.

Далі Міріель зайшла на ринок, повний шуму й барв. Там пропонували гончарні вироби з тонким різьбленням, нові сорти зерна й місцеву випічку - пустотливі хлопчаки навперебій закликали перехожих скуштувати "найкращі пироги в Аннумінасі". Ельфійка купила невеликий мішечок горіхів, щоб увечері пригостити Катарину, і розговорилася з літньою торговкою: та розхвалювала свою крамболію - солодкий сироп із ягодами. Міріель усміхалася, розпитувала про рецепти й подумки міркувала, який новий десерт вони могли б разом приготувати вдома.

До полудня вона дозволила собі короткий відпочинок на лавці біля фонтана, насолоджуючись грою сонячних відблисків на струменях води. Неподалік бавилися діти, а повз пройшов давній знайомий Міріель із міської варти й весело привітався з нею. Ельфійка тепло всміхнулася йому, але надовго не затрималася: хотілося встигнути обійти більше знайомих місць, перш ніж вечір наблизить її до головної події дня - фестивалю пельменів.

Наприкінці дня Міріель вийшла за міський мур і трохи пройшла вздовж полів, де місцеві землероби вже готували землю під майбутні посіви. Бачачи, як люди дружно допомагають одне одному, ельфійка відчувала тиху гордість і умиротворення. "Скільки всього змінилося в цих землях за минулі роки..." — подумала вона, милуючись рівними грядками й слухаючи весняний щебет птахів.

Нарешті, помітивши, що сонце хилиться до заходу, Міріель повернула назад до міста. До таверни залишалося всього кілька хвилин ходи. На головній вулиці вже горіли ліхтарі, а в повітрі витали апетитні запахи щойно приготованої вечері. Ельфійка вдихнула на повні груди й мимоволі всміхнулася, згадавши, що попереду на неї чекає не лише затишок рідного дому, а й обіцяний Катариною конкурс.

Незабаром вона дісталася до таверни - тепер уже гамірної, повної відвідувачів. Коли Міріель увійшла, то побачила довгі ряди столів посеред просторої зали. За ними розсілися з десяток найрізноманітніших їдців. Одразу впав у око огрядний дворф із поважним пивним черевцем: він оглядав інших так, ніби вже наперед був упевнений у перемозі. Погляд Міріель ковзнув по натовпу й зупинився на Катарині: та встигала роздавати вказівки молоденьким офіціанткам і виставляти на столи тарілки з паруючими пельменями.

Ельфійка тихо підійшла до неї, і коли Катарина на мить обернулася, Міріель ніжно поцілувала її в чоло:

— Важкий день, моя дорога, але ти прекрасна. Стільки людей прийшло.

Катарина всміхнулася, відкидаючи чорний чубчик:

— Усе завдяки чуткам про нашого дворфійського чемпіона. — Вона кивнула в бік товстого дворфа. — Три роки поспіль перемагає. Ну що, Міріель, наважилася? Чи просто побудеш поруч?

Схиливши голову, Міріель побіжно глянула на дворфа і, помітивши його самовпевнений вигляд, насмішкувато підняла брову:

— Три роки, кажеш? Мабуть, час освіжити титул новим ім'ям. — Вона повернулася до Катарини, взяла її за руку й ніжно стиснула. — Я братиму участь, Кет. Не заради звання, а щоб розділити з тобою цей вечір. І, можливо, здивувати ваших постійних відвідувачів. — Вона всміхнулася й відійшла, дозволяючи Катарині повернутися до підготовки.

— Удачі, любов моя. Бережи себе, гаразд? З'їсти стільки пельменів - не найздоровіша справа, я хвилююся. — Катарина поцілувала Міріель на прощання й знову пірнула в метушню зали.

***

За кілька хвилин усе було готове. За довгим столом зібралися суперники, і конкурс почався під схвальний гомін натовпу. Міріель сіла серед інших. Перші пельмені вона їла статечно й акуратно, на відміну від сусіда-дворфа, який жадібно набивав ними рота, запиваючи все хмільним напоєм.

Невдовзі залишилися лише троє - Міріель, дворф і хобіт, який теж тримався з останніх сил. Та після п'ятдесяти пельменів хобіт вибув, і в залі повисла напружена тиша: лишилося тільки двоє. Міріель дивилася на дворфа й бачила, як його чолом котяться краплі поту; до того ж він вимазав густу бороду в сметані. Рахунок став 52:51 на користь дворфа, і він, важко перевівши дух, гучно відригнув, усім виглядом показуючи, що суперниця не зможе його перевершити.

Але Міріель лише злегка підняла підборіддя. Стрункими пальцями вона стерла рештки сметани з губ і взялася за черговий пельмень. Її рух лишався граційним, погляд - спокійним. Живіт у неї вже був набитий добряче, але вона твердо вирішила витримати. Згадуючи слова Катарини та її віру в неї, ельфійка проковтнула п'ятдесят другий пельмень, потім пригубила води й неголосно сказала:

— За впертість.

Дворф сидів насилу, уже не здатний з'їсти ще, а в таверні здіймався справжній гул глядачів. Коли Міріель узялася за п'ятдесят третій пельмень, дворф уже весь почервонів і ледь не тремтів від напруги. Вона спокійно прожувала, відпила води й промовила:

— Твоя майстерність вражає, Торіне. Але, схоже, сьогодні перемога дістанеться Ліндону.

І саме цієї миті дворф, дико крекчучи, зрозумів, що не може проковтнути черговий пельмень. Його живіт обурено загурчав, і він, несподівано голосно випустивши гази, схопився за штани, з гуркотом вискочив з-за столу й кинувся до виходу, просто в бік вбиральні. Зала вибухнула оглушливим сміхом і захопленими вигуками.

— У нас нова переможниця! — вигукнула Катарина, сяючи, мов зірка. Натовп одразу підхопив Міріель і почав підкидати її, як уже визнану чемпіонку.

— Обережніше, добрі люди Середзем'я! — зі сміхом благала Міріель, заливаючись рум'янцем. Її серце калатало, а всередині змішалися захват і легке збентеження. Серед усієї цієї радісної метушні вона шукала очима Катарину. Побачивши її знайоме чорне волосся й сяючі сині очі, Міріель беззвучно прошепотіла: "Дякую, Кет".

Нарешті натовп відпустив її на поміст поруч із Катариною.

— Вітаю нашу чемпіонку! — голосно оголосила Катарина. — Якби пан Торін знову переміг, довелося б вручити йому бочку елю. Але наша ельфійка, як я знаю, пива не любить, тож від нашого закладу - барильце березового соку!

Публіка заплескала, і Катарина підняла руку Міріель у переможному жесті. Потім наділа їй на шию елегантну медаль у формі срібного пельменя. Ланцюжок зблиснув у світлі ламп, і нагорода викликала загальні захоплені вигуки.

— Прекрасний приз, — усміхнулася Міріель, звертаючись до радісного натовпу. — Дякую вам усім. Ваша доброта й гостинність - найкраща нагорода.

Вона вклонилася залі, а потім глянула на Катарину, і в її очах читалася глибока вдячність.

— Розділимо цю перемогу разом? — пошепки запропонувала вона, вказуючи на барильце з березовим соком.

Пізніше вони влаштувалися в затишному куточку за невеликим столиком. Катарина не приховувала радості:

— Ти впевнена, що з тобою все гаразд? Може, тобі теж треба навідати вбиральню? Ти з'їла так багато, що навіть дворф не впорався. Я хвилювалася за тебе.

Міріель тихо розсміялася, торкаючись долонею щоки дружини:

— Усе добре, Кет. Ельфійський організм витриваліший, ніж може здатися. А твоя віра в мене - це найсильніша підтримка, яку тільки можна уявити.

Вона провела пальцями по гладкому чорному чубчику Катарини, прибираючи волосся за вухо, і наблизила губи для м'якого поцілунку:

— Ти створила чудове місце, де люди - і не тільки люди - збираються разом і веселяться. Цей вечір ще раз довів твій талант і працьовитість.

Катарина всміхнулася, дивлячись на жвавий натовп у своїй таверні:

— Так, тепер про нашу таверну говоритимуть ще більше. Нехай приходять - разом ми зробимо це місце по-справжньому особливим.

— Безумовно, — погодилася Міріель, підводячись і подаючи дружині руку. — Але зараз, схоже, гості чекають уваги своєї гостинної господині та її відважної ельфійської переможниці.

Катарина встала, обійняла Міріель за плечі, і вони разом повернулися в гущу свята, зустрічаючи усмішки й привітання всіх, хто став свідком цієї славної - і трохи божевільної - битви пельменів.