ОКОП

Цей окоп був виритий ще моїм прадідом і міг стати його могилою.

Але не став.

І це дуже добре. Бо кому кортить жити в могилі? Ось і мені теж.

А прадід, звісно, загинув. Геройськи, звичайно. Але в іншому місці. Десь.

А в мого діда по матері взагалі могили немає. Його, кажуть, снарядом…

Геройська смерть, само собою.

Ну, а діда по батьківській лінії, крім бабки, ніхто ніколи й не бачив. А може, й бабця його ніколи не бачила...

Батько, щоправда, завжди казав, що той героїчно загинув у бою. Але, судячи з безхребетного характеру батька, дід міг загинути лише на бабі. Точніше, під бабою.

Батько мій, до речі, теж загинув. На міні підірвався. Ворожій.

Хоча, злі язики стверджують, що він по п'яні заблукав на своє ж мінне поле.

Брешуть, звичайно... У нас у сім'ї всі героїчно гинуть. Всі чоловіки.

Тож, окоп цей дістався мені у спадок.

Єдиний спадок, який залишився мені від батька.

А що він міг мені залишити, коли війна йде?

Я не скаржуся. Діди наші набагато гірше жили, аніж ми зараз. Їм ще для коней потрібно було провіант десь діставати.

А про прадідів я взагалі мовчу - у тих головний біль був ще страшніший - бензин, дизпаливо... навіть не уявляю, де вони все те знаходили.

Нам вже зараз легше - все залізо зтрухло давно, коней без сілі поїли, так що забезпечувати потрібно стало тільки себе самого.

Мені ж багато не треба. Чай із лободи. Щи та каша – їжа наша.

Щоправда, капусти я вже давно не їдав...

Натомість, як китайці другий фронт відкрили, нам тепер консерви їстівні приходять. Що там у них – незрозуміло. На етикетці аерохліфи - літери їхні, а всередині баланда якась. Коліру незрозумілого, на смак, як тирса після дощу, але густа та ситна.

І це ще добре, адже - війна.

Притерпілися ми.

А вороги – вони тут скрізь.Тут, куди не глянь – вороги. Тому живемо в окопах.

Сам я їх ще жодного разу не бачив, але обстановка...

І знову ж таки наказ – ні кроку назад. Так і сказано: відступати нема куди, позаду Мокса... Мовска... а! - Мацква.

Сам я не знаю, що то таке – Мацква, але ворогів туди пропустити не можна. Це всі знають – присягу давали не пропускати.

Добре, хоч не стріляють! У мене є аж два патрони в берданці. Так що я ще багата людина. Патрони - то від діда лишилися. І це ще по-божому - багато хто з вилами по окопах сидять...

У тилу, звісно, легше. Там, кажуть, навіть картопля є. Там, кажуть, навіть жінки не по талонах!

Але ж ми і воюємо за те, щоб все було не по талонах. Щоб як раніше – усі нас поважали. Щоб боялися нас...

З ким воюємо?

З ворогами, звісно. Я ж уже казав. А з ким ще тута воювати?

За що воюємо?

За мир, звісно!

За мир у всьому світі!

Але ж миру без війни не буває.