Зіронька

Вузький коридор з гаража до будинку. Але Славі все одно, бо він відразу вішається з поцілунками на цього чоловіка, що всього однією рукою тримає його під сраку, іншою намацуючи шлях.

Господи який він великий. Та він більший за качка-однокурсника, ну, може не банками, але зростом точно. Падати буде високо. Слава ніколи ні на кому так високо не висів. Азар притискає його до стіни коло курток і кусає за шию. Слава кричить. Від болю, полегшення і задоволення. Від жорстокості. Азар притискає його міцно рукою за спину до себе й рухається далі, до інших дверей, тоді по сходах на другий поверх. Жахливі сходи. Але завдяки їм Азар ще двічі кладе Славу на сходинку і стискає, торкається скрізь, кусає.

Лише з божою поміччю вони доходять до ліжка. Неймовірного ліжка. Азар скидає Славу на пухку ковдру, а він в ній просто тоне. Майка тріскається під чужими руками, рветься, розповзається.

Хоч би сраку так не порвав.

Вмить всі відчуття приглушує біль. Азар кусає його за сосок. Так боляче, що Слава зовсім не стримується, хапається за його плечі, впивається нігтями й кричить. Знову. Гучніше. Такого в нього ще ніколи не було. Азар кусає й інший, і це вже мало б бути очікувано, але біль не слабший. А тоді облизує, присмоктується й облизує нижче, до пупка. Зупиняється і дивиться вгору. А Славі вперше соромно. Вперше після першого разу. Він затуляє очі долонями й важко зітхає ротом. Він не збирався сьогодні бачити когось із такого ракурсу.

Цікавість перемагає, коли брязкає пряжка ременя. Його світлі діряві джинси злітають вмить разом зі спіднім, а чужий рот…

Слава скручується, рвано зітхаючи, не може повірити у справжність своїх відчуттів. Ноги починають тремтіти, пальці скручуються. Ще трішки…

— Де твої гандони? — питає Азар.

— В-в штанах… і з-з-змазка, — ледь вимовляє Слава, бо все тіло настільки напружилось, що й щелепа ледь розтискається.

Азар дістає три пакетика, два з яких — змазка, і показує Славі, на що він киває.

— Щось ти замовк, в тебе рот зайнятий? — питає Азар з відчутною усмішкою. Знизу рветься пакетик.

— Для тебе вільний, — ледь не пищить Слава й відчуває, як спалахує обличчя.

Це ж не вперше.

Не вперше він в ліжку чоловіка, якого щойно зустрів.

Не вперше хтось сидить між його ногами.

Не вперше йому смоктали.

Не вперше все, що він вже робив у цьому житті.

Але так — вперше.

Вперше чоловік явно дуже старший і більший.

Вперше його руку нюхали й облизували.

Вперше сказали, що хочуть зʼїсти.

Вперше несли на руках до ліжка.

Вперше так покусали.

Вперше майку порвали.

Палець. В ньому. Тисне. Два.

— Обережніше, — надривно шепоче Слава й затуляє свого рота.

— Обережніше, — повторює Азар і, діставши пальці, гладить промежину, тре промежину.

Слава стискає й аж трохи зажовує губи, піддаючись йому. Бо це неможливо. Знову спочатку один палець, потім другий. Більше змазки.

— Ще змазки, — шепоче Слава.

Так до нього ще ніхто не дослухався.

Стає добре. А тоді губи Азара кусають його калитку. Слава смикається, дригає ногами вгору й майже обіймає ними Азара за шию, але той ловить його коліно. І цілує. І облизує. Облизує внутрішній бік стегна й кусає ближче до паху. Так кусає, що Слава знову кричить. Раптом Азар вже над ним, а між сідницями притискається тепле і вологе. І тверде. Надто різко. Боляче. Слава хапається за плечі Азара, але намагається зупинити його ногами. На щастя, він майже відразу зупиняється, повністю в ньому, притискається до сідниць.

— Змазки, — просить Слава, аби не зовсім зупиняти його.

Ще цілий пакетик. Але, схоже, справа не в ній. Азар продовжує поступово рухатись.

Він великий. Скрізь великий.

Легше. Розслабитись. Куди ще більше? Нема куди.

Страшно. Що буде завтра?

Азар кусає за шию. Слава кричить, бо вже точно виправдано. Намагається відволіктись на цей біль, поки всередині не стає легше. Приємне відчуття, від якого тягне в животі. Він нарешті підлаштовується.

Добре. Стає краще.

— Не чую, — шепоче Азар і кусає його за щелепу, не сильно, більше символічно, ніж насправді.

Слава його розуміє й дозволяє собі стогнати. Вголос.

Він тоне.

Від болю й насолоди. Від сильних рук на своєму тілі. Від тих рук, що стискають його талію, а тоді і шию. А коли Слава кінчає, ті руки стискають його запʼястки над головою й не відпускають до самого кінця. Поки ноги судомить у повітрі; поки все тіло конвульсить від тертя всередині і неможливості це припинити.

Останнім поштовхом Азар входить до кінця та так і зупиняється. Схиляється до обличчя Слави й дивиться. Просто дивиться на нього, дивиться йому в очі. Поступово відпускає руки, ніби очікує, що зараз йому прилетить, але Слава не може їх навіть підняти. Слава хоче усміхнутись і про це сказати, але щелепу зводить, і виходить лише ледь посміхнутись.

— Побудеш зі мною до наступного вечора, — шепоче Азар.

Слава хоче погодитись, хоче закричати, але натомість в нього виходить тільки кивнути.

До вечора в нього точно зникне голос.

— Віднести тебе в ванну?

Складно від такого відмовитись.

Неможливо.

Слава киває і нарешті трохи ворушить плечем, поступово підіймає одну руку й розтискає щелепи. Обіймає Азара й знову відчуває рух у собі. Він виходить. Відчувається як страшне полегшення.

Азар справді заносить його прямо в ванну, обережно кладе, закриває стік і вмикає теплу воду. Слава навіть трохи засинає, а прокидається вже в ліжку під ковдрою, котру Азар натягує на них обох.

— Ми все? — спросоння питає Слава.

— До ранку, тобі ж теж краще поспати.

— Якщо нагодуєш сніданком, я вийду за тебе, — Слава обіймає чужу руку, тулячись головою до чужого плеча, та знову заплющує очі.