Легенда

Бабуся Галя брала нас пасти корів і розповідала

про всі навколишні назви.

— Ген, дивіться, долина — зветься Довгий Гай,

колись ріс там панський гай і люди по гриби та сухий

хмиз ходили. Пан був добрий, дозволяв. А ось ліворуч

біля копаночки шматок називається Горідчик, колись

до більшовиків ваш прадід Пилип мав тут землю й

невеликий город, горідчик. А за ним Пасіч — бачите

кущі? — там колись стояла вода, а потім зникла, як

осушили сусіднє болото Слуківщину, і почали пасли

корів (звідси й назва).

— Бабусю, а чому так наше село називається, Ко-

рніїв?

— Кажуть, коли зруйнували Запорозьку Січ,

один із козаків, утікаючи сам від себе і загнавши коня

на смерть, упав серед поля. Хто цей запорожець, звід-

ки його коріння і скільки минуло часу з тих пір, неві-

домо, але на тому самому місці, де вказала доля, виріс

згодом хутір. Розповідали, що спочатку, коли козак

Корній городився частоколом, приїжджали було до

нього люди від пана із сусідніх Бригінців: їдь, мовляв,

звідкіля приїхав! Та запорожець показав якусь грамо-

ту чи від гетьмана, чи від царя (а мо’ й характерником

був!), однак нікуди не поїхав — поставив вітряк і пасі-

ку, збудував хату, посадив сад, трохи чумакував. Сло-

вом, обжився, а потім оженився. Минали роки. Із ху-

тора виросло чимале поселення. Казали, що нащадки

Корнія, теж характерники, тягали рибу мішками зі

Слукова, полювали із Розумовським. А дехто на хуторі

Корнієвому навіть царицю російську на кареті бачив

— з Лемешів їхала й погостювати завернула! І жив

Корній більше сотні літ, поки одного разу не приди-

бала під частокіл якась бабця. Собаки зняли лемент,

вибігли діти Корнієві, вийшов хазяїн, а вона давай

пророчити: «Утікай, Корнію, бо прийде влада черво-

на, відбере у вас землю і перейменує, болото засипле,

річку Трубіж замулить, вітряки зупинить і кошари

погородить. Де ваша пасіка — там бики й коні копи-

тами битимуть, де ваша хата — там чуже поле великі

машини оратимуть. Утікай, бо прийде смерть, а про

своїх нащадків не переймайся, їх порятують скарб і

книги».

— Бабусю, утік Корній?

— Так, утік. Купив у пана шмат землі недалеко

від хутора для громадського кладовища й помер. Йо-

го першим на тій землі й поховали.

— А скарб і книги?

— Хто його зна, чи був там у них який скарб, чи

ні. Але казали, що з хутора і в Києво-Могилянській

академії хлопці вчились — дід Корній золоті монети,

привезені з польської війни, на навчання внукам і

правнукам заповідав (а дещо, мабуть, закопав — ще

під голодовку й війну люди знаходили).

— Бабусю, а де знайти скарб?

— А хіба ж не зрозуміли? У книгах! Бач, недаре-

мно всіх тямущих у селі прозивають