Подорож до п'яти світів

2061 рік. Об'єднаний центр вивчення Галактики. Захист дипломних проєктів.

Тема: «Вплив атмосфери та фізичних факторів планет Сонячної системи на організм людини».

Дипломники хвилюються. Троє з них — Софі, Марк і Георгій — стоять дещо осторонь, не приховуючи захоплення. Ще б пак! Уперше після випробувачів-першопрохідців у них є можливість особисто перенестися крізь простір і ступити на поверхню інших світів. Нехай і в межах рідної Сонячної системи, але це неймовірно круто.

Астрофізики готуються до експериментальної телепортації — безпосереднього переміщення в просторі зі швидкістю світла в спеціальній капсулі. По попереду п'ять зупинок: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер та Сатурн.

Куратор проєкту, професор Джонс, дає останні настанови. Лунає звуковий сигнал — хвилинна готовність! Автоматичні замки клацають, і капсула занурюється у спрямовуюче магнітне поле. Зворотний відлік... Старт!

Усередині капсули панує тиша. Студенти перебувають у глибокій медитації — тільки так можна увійти в резонанс із полем пристрою та забезпечити успіх перенесення. За це окрема подяка їхньому вчителю йоги з Делі, який витратив чимало часу на їхню психофізичну підготовку. Переліт до Меркурія займає трохи більше п'яти хвилин.

Прибули! Капсула матеріалізувалася на поверхні найближчої до Сонця планети. За бортом +220 °C, а тиск у 500 мільярдів разів менший за земний — практично вакуум. Студенти одягають легкі скафандри активного тиску з автономною системою терморегуляції. Вага тут утричі менша за земну.

Виходити моторошно й незвично, але страшенно цікаво! Поверхня планети нагадує зморщену шкірку запеченого яблука, вкриту кратерами. Швидке фото на згадку — і бігом назад у капсулу. Наступна мета — Венера.

Кілька хвилин у трансі, і ми біля планети Любові та Краси. Але реальність далека від поезії. Вага майже як на Землі, проте тиск у 100 разів більший, а атмосфера складається з вуглекислого газу та хмар із сірчаної кислоти. За таких умов вихід можливий лише у важких броньованих скафандрах. Щоб не ризикувати екіпажем, вирішуємо обмежитися детальним скануванням із перехідного шлюзу.

Переносимося далі. Марс — Червона планета. Нам щастить: висаджуємося на літній стороні, де температура цілком прийнятна — близько +32 °C. Гравітація слабка, тож пересуватися можна велетенськими стрибками. Проте дихати нічим — чистий вуглекислий газ під низьким тиском. Наважуємося на 10-секундний вихід у скафандрах, але роздивитися щось складно: вирує пилова буря, піднімаючи червону суспензію височенько в небо. Назад до корабля!

Розплющуємо очі на наступній точці й не можемо піднятися з крісел. Робот капсули спокійно сповіщає:

— Ви на орбіті Юпітера. Гравітаційна перевантаженість — у 2,5 раза більша за норму. Атмосфера — отруйна суміш водню, аміаку та ацетилену.

Оскільки Юпітер — газовий гігант і твердої поверхні не має, ми робимо бреючий обліт його верхніх хмарних шарів, спостерігаючи гігантські вихори. А для висадки здійснюємо короткий маневр на його супутник Іо — прямо до кратера діючого вулкана. Працює вся система захисту!

Остання зупинка — Сатурн. Поверхні в нього також немає, тож ми занурюємося у верхні шари атмосфери. За ілюмінатором — лютий мороз близько -150 °C та густий метаново-водневий туман, схожий на кисіль. Силові щити й термозахист капсули працюють на максимумі, рятуючи нас від агресивного середовища.

Все позаду! Ми це зробили — подолали п'ять найрізноманітніших світів і повертаємося додому. Тепер захист диплома точно пройде на «ура» — нам є про що розповісти комісії!

-------------------------------------------------------------------------------------

Шановні читачі! Це оповідання є частиною майбутньої науково-популярної книги з фізики. Буду щиро вдячний за ваші відгуки, враження та побажання в коментарях!