Хотілося б трішки...

Я знаю, що це нічого не дасть і нічого не скаже. Проте ми люди як-ні-як. Тому... мали б хоч трішки... співчуття. А не завмирали б на собі і своїх почуттях. Знаю, це важко. І навіть на межі моєливостей, проте все ж хотілось би. Хоч трішки. Ми люди і пережили безліч всього, проблем. І маємо довіряти світові. Який, може, часом, від нас відхиляється, або... ну, коротше виникають у нас з ним складнощі. Кажуть: "Мудрість, мудрість", де її знайти, питається? Хотілося б трохи любові, тепла. У нас його більше, правда. Ми різнокольорові, в ідеалі. Проте. Ми, часом, бачимо світ чорно-білим. І знаєте, ми сильні бачимось в душі, проте зовні інше сприйняття. Бо світ там, де загальність, суспільство. Коли ми маємо гроші, є про що поговорити, що спитати. І не помічаємо, як світ нас зупиняє. Ми щасливі цьому. Нам так і треба. Трохи б ще перцю. Але від перця може бути запальний процес. Та кому те цікаво, бо увага важливіша. І коли ми навчимось бачити? Коли чути? Напевно, ніколи.