Що ж там?

Люди живуть у печері і сонячні промені потрапляють до них крізь отвір у стелі, що розташований високо-високо над долівкою. Вибратись через той отвір з печери не можливо бо під ним височіє прямовисна скеля, де нема за що зачепитись.

Хоча люди живуть у печері вже кілька поколінь поспіль, але так було не завжди. Про світ за межами печери є багато легенд та казок, що передаються з покоління в покоління.

Люди так жили і сприймали таке життя як належне, але народилась вона. Жінка, що не виділялась ні характером ні вродою, але в якої був гострий і винахідливий розум. "А що коли спробувати прикріпити до стіни перекладини і щоразу, коли прикріпив одну, тримаючись за неї спробувати прикріпити наступну?" - сказала одного дня вона.

Ідею зразу розкритикували, мовляв стіна тверда і кріпити перекладини буде дуже довго. "Що ж, часу в нас вічність, хіба ми кудись спішимо?" - відказала вона.

І почали зводити драбину до отвору в стелі. Робота зразу наткнулась на протест - знайшлись люди, що кричали ніби це порушення природнього стану речей і ззовні на всіх чекає покарання за таке зухвальство. Ці люди намагались завадити роботі, але багато хто став на захист "драбини", тому протестувальників відлучили від спільноти і вони були змушені піти жити вглиб печери, далеко від всіх інших.

Йшли дні, тижні, місяці, роки. Драбина ставала все вищою і вищою. З віком винахідниці не стало, вона померла так і не побачивши втілення своєї ідеї.

І от одного дня була прикріплена остання перекладина, але ніхто не вилазив, всі боялись. Тоді люди почали радитись як же вилізти з печери. І знайшовся сміливець, який був готовий вийти в зовнішній світ. Люди зібрали йому торбу в дорогу. Всі благословляли, дякували і відчували хто заздрість, хто співчуття, хто надію.

І от герой почав підійматись. Всі захоплено, в передчутті дивились як долає він кожний наступний метер.

І ось він піднявся і зник в отворі.

Він не повернувся, коли стемніло. Всі дуже переймались що ж з ним трапилось. Не повернувся і наступного дня. Так він не повертався цілий тиждень. Люди щодня пильно дивилися вгору, чекаючи що ось він повернеться, дехто вже втратив надію. Аж ось одного дня, хтось квапливо почав спускатися в печеру по драбині, потім люди впізнали героя, який зголосився піти розвідати зовнішній світ. Він був брудний, спітнілий, а на обличчі застигла гримаса чи то огиди чи то жаху. Він сів важко дихаючи і дивився вниз порожніми очима. Всі затамували подих очікуючи, що ж герой скаже про свою подорож.

Герой розповіді не починав, а просто важко дихав і дивився на долівку, раптом хтось не витримав напруження: "то що ж там?!".

Герой підвів свій погляд, важко зітхнув і почав свою розповідь...