Вона все стукає

Вона стукає. Скільки там можна стукати і що його стукати? Де відпочинок? Так можна і вмерти, чесно. Просто... мозок вже не витримує від цього сприйняття. Воно викривлене. І від усвідомленості цього втомлюєшся. Де тиша? Де спокій? Де відпочинок від рутини? Окей, не все так, як мені б хотілося відбувається. Але ж я маю право відокремитись від цього всього? Треба ж якось мені жити? Записувати якісь речення, які б мені нагадували щось і тримали на плаву? Частково це допомагає, справді. Але можна без цього? Я усвідомлюю це вже будучи в стресі. І той стрес ні до чого доброго не приведе. Це, просто... таке відчуття жахливої обстановки. Воно і так все навалюється, а тут ще додатково. І нові думки, якісь турботи додаються. Несвідомо навіть. І так проходить день. Без нічого. І хотілося б щоб він швидше тоді закінчився. І наступний. І наступний... До чого це приведе? Не знаю.