ЛГБТ і діти

Арсен з Денисом були простими роботягами, тому на відпочинок до Чорного моря їхали поїздом.

Першого з них це напрягало.

- Коли ми з тобою вже купимо машину? – спитав він у Дениса, щойно вони розташувались на своїх місцях в плацкарті.

- Як оформимо законний шлюб, - відповів Денис, вкотре натякаючи на «середній дохід сім’ї», необхідний банку при оформленні кредиту.

Звісно, сторонніх пасажирів ще не було – інакше ця розмова не відбулася б.

Втім, пара мала не більше п’яти вільних хвилин – ледь встигли розібратися з речами, як до них присусідилось літнє подружжя. Скоріш за все, пенсіонери. Денис трохи поспілкувався з ними ні про що, Арсен же, щойно поїзд зрушив з місця, заявив, що піде спати, і поліз на верхню полицю. Він усяко вищий за цих старих дурників, що крехчуть від своїх старечих болячок. Арсен не любив людей, тож часто влазив у всякі конфлікти будь із ким. На щастя, поруч майже завжди знаходився Денис, який умів усе розрулити. Вони не були ідеальною парою, проте чудово доповнювали один одного, коли недоліки одного згладжувались чеснотами другого.

Узбережжя було приємним само по собі, з морською прохолодою, гарними будиночками для туристів та розкішним буйством найрізноманітнішої квітучої зелені. Після психологічно важкої подорожі база відпочинку видалась гей-парі райським куточком.

Хлопці знайшли свій будиночок. На вході Денис притримав Арсена.

- Дивись, яка бесідка, - звернув він увагу. – Всі стінки зарослі трояндами.

- Ага, дуже мило, - якби скептичного тону Арсена хтось скуштував, то отруївся б. – Дизайнер явно жінка, ще й романтичної натури.

- Та я ж не про те! Ззовні не видно того, хто всередині. Розумієш, про що я?

Авжеж, Арсен зрозумів. І – все-таки здався та чи не вперше за подорож усміхнувся.

- Ти правий, - видав він поблажливо. – Тільки давай пізніше?

- Звичайно! Хоч розпакуємось.

Але обоє вже перебували в очікуванні чогось приємного. Тому що навіть Арсену, яким би він скептиком не був, часом хотілось просто нормально десь посидіти зі своїм хлопцем.

* * *

Юлі на пляжі було сьогодні нудно. А якій дівчинці в дванадцять буде весело в компанії батьків? Іншої компанії, наприклад, ровесників, на жаль, не намалювалось. А з батьками – це жах! Займи себе чимось, не скигли. Іди поплавай. Досить сидіти в воді – вилазь! Позасмагай. Досить смажитись під сонцем, бо згориш! Усі дії – наче за графіком. Юля швидко знайшла вихід зі скрути.

- Щось мені погано, - жалібно сказала вона. – Дуже жарко. Я піду посиджу в тіні. Отам, у квітах.

Вона показала на найближчу альтанку, вкриту трояндами. І оскільки це було в полі зору – піднятись із пляжного пісочка кількома сходинками на бетон набережної, і ось вони, альтанки – то батьки не заперечували. В Юлі було переможне відчуття, що вона виборола собі волю.

Треба було тільки визначити, чи альтанка не зайнята. Побачити це найлегше, зазирнувши через вхід; але входи в них скрізь були зі сторони будинків, а не пляжу. Юля полінувалась обходити всю альтанку. Навіщо, якщо можна просто трохи розсунути стебла рослин і зазирнути в дірочку?..

Те, що вона побачила, її злякало і приголомшило.

В альтанці сиділо двоє хлопців. Юля побачила дві короткострижені потилиці – одну русяву, другу біляву; широкі плечі; явно чоловічі футболки. Було чутно сьорбання – певно, щось пили, принаймні, один із них точно. Але найголовніше – рука русявого обіймала білявого, і це було видно – чіткіше нікуди.

Геї! Гей-пара! Юля злякано відсахнулась.

Та вже наступної миті цікавість повністю витіснила переляк. Справжні геї! Досі вона бачила їх лише в кіно – а тут реальна пара вживу, просто перед очима! Хіба можна впускати таку можливість – подивитись по-справжньому на те, що досі видавалось чисто кіношним? Юлі аж подих перехопило, вона чомусь затремтіла. А потім знову припала до своєї щілини в стеблах. Краєм свідомості подумала про те, як це виглядає збоку – ні, ну а що? може, вона просто нюхає троянди.

Цього разу Юля побачила в руці у білявого склянку з жовтим напоєм.

- Так собі коктейль, - сказав він і кудись відставив склянку.

- Дивно від тебе це чути, - відповів русявий. – Зазвичай ти усім задоволений.

- У тебе вчуся.

Обоє засміялись, потім повернулись один до одного обличчями і поцілувались.

Юля густо почервоніла і знову відсахнулась, хоча тепер уже без переляку. Тут же схаменулась – а чи не занадто довго вона квіти нюхала? Роззирнулась – нечисленним перехожим було абсолютно байдуже до дівчинки-підлітка біля альтанки.

План наступних дій виник миттєво. Юля пішла до наступної альтанки – на щастя, та виявилась порожньою. Дівчинка знайшла таку прогалину в квітах, з якої добре видно ту саму альтанку, всілась на лавку і почала спостерігати.

Чекати довелось недовго. Хлопці вийшли з альтанки і пішли до того самого будинку, де жила й Юля. Звісно, уже без поцілунків і навіть без обіймів – просто двоє хлопців, такі, як і всі інші. Облич не побачиш, та й фігури з такої відстані не дуже добре видно, але Юля все одно спробувала уважно роздивитись і якнайкраще їх запам’ятати. Один худенький, нижчий за зростом, русявий. Другий білявий, вищий і повніший за свого хлопця. Про всяк випадок Юля навіть звернула особливу увагу на одяг. Русявий був вдягнений у джинсові шорти і темно-синю футболку, а білявий – у шорти багряного кольору і білу футболку. Якщо Юля побачить їх десь тут знову, то тепер точно впізнає.

Її всю трясло від хвилювання. Не знаючи, де себе подіти, Юля не придумала нічого кращого, ніж повернутись на пляж. Може, як обміркувати цю пригоду лежачи на сонечку, то попустить?

На сходах вниз, на пісок, вона змушена була спинитись, щоб пропустити людей, які спускались швидше за неї – вона їм заважала. Юля відсунулась у бік, пригальмувавши – і наступної миті раптом зрозуміла: вони! Так, це точно – вона впізнала обидві ці потилиці! Тільки тепер хлопці були в самих лише плавках і з рушниками на плечах. Ясно, йдуть купатися.

В Юлі стався черговий напад схвильованого тремтіння. Вона свердлила очима спини хлопців, аж поки гей-пара не загубилась серед великої кількості людей. Тоді Юля зітхнула і поволі повернулась до батьків.

На жаль, тремтіння повністю так і не минуло. І це, звісно, не могло не кинутись в очі.

- Ти чого трусишся? – стурбувалась мама. – Щось сталося?

- Нічого.

- А може ти не будеш обманювати?

Юля зітхнула. Батьків насправді чомусь неможливо обманути – вони наче бачать тебе наскрізь.

- Ну, дещо побачила… Неважливо.

- І що ж таке можна було побачити, щоб почати труситись? – мама вже всерйоз хвилювалась, але все ще успішно це приховувала.

- Когось убили? – пожартував тато. – Ти тепер єдиний свідок?

Юля насупилась:

- Дурниці. Вічно ти дурниці верзеш.

- А що ще верзти, як не дурниці, коли ти ніколи не хочеш казати правду?

- То що сталось? – наполягала мама, поки Юля до сліз не образилась.

Та зрозуміла, що не відвертиться. Однаково як не допитаються, то самі якось довідаються.

- Ну… Я побачила геїв…

Виникла коротка пауза – батьки переварювали новину.

- Тобто, - уточнила мама, - ти побачила двох хлопців? І з чого ти взяла, що вони геї? Хлопці можуть їздити на відпочинок просто з друзями…

- Вони цілувались!

- Та не кричи на весь пляж! – стишено, але суворо гримнув батько. – Не вистачало ще іншим слухати…

- Ти бачила, як вони цілувались? – знову мама.

- Так, на власні очі.

- І де це ти вмудрилась таке відшукати?

- Тут, на пляжі.

В Юлиному розумінні це не було брехнею, бо вона побачила тих двох, коли була з батьками на пляжі.

- Оце дожилися, - буркнув тато. – Ну й країна!

- Ну навіть якщо так, - мама посуворішала. – Навіть якщо геї. Навіть якщо цілувались. Це їхня особиста справа! Тебе це не стосується. Ти мене зрозуміла?

Останнє запитання завжди означало, що мама закінчує розмову й лишає останнє слово за собою. Але Юля з таким станом речей рідко погоджувалась.

- Звичайно, не стосується. Я знаю. Я ж не лізу до них. Я просто дивилась.

- І просто дивитись – теж не стосується.

- Що, вже на людей і дивитись не можна? – розсердилась Юля. – Що тут такого?

- А що такого цікавого? Було б що дивитись!

- Але я таке бачила тільки в кіно!..

- І можеш мені повірити: насправді вони зовсім не такі, як у фільмах. А втім… Покажеш мені ту пару. Тільки якщо вони випадково десь поруч опиняться, а не ти за ними ганятимешся. Добре?

- Так, звісно, - Юля розгубилась від раптової зміни маминого настрою. – Та вони зараз десь тут… - вона обвела поглядом пляж, але видивитись у такому натовпі когось конкретного просто неможливо.

- Не зараз. Колись потім, як випадково десь побачиш.

- Добре, колись потім.

Мама пом’якшала:

- Ось післязавтра приїдуть Аня з Олею – тобі буде веселіше.

- Так, - Юля уявила, як розкаже Ані захоплюючу новину – що тут поруч відпочиває справжня гей-пара – і їй уже стало весело.

Аня та Оля були Юлі кузинами. Аня – однолітка Юлі, а Олі двадцять. Вона вже повнолітня, тому Аню можна було відпустити на відпочинок із старшою сестрою.

- От бачиш, - мама була задоволена переміною настрою в доньки. – І зовсім немає причин зациклюватись на незнайомих людях, правда ж?

- Ага.

Юля раптом подумала: а що, як ті двоє зараз десь купаються? У воді людей менше, то може вона їх побачить?

- Я піду поплаваю, добре? – і вона підвелась і пішла, не чекаючи дозволу.

- Навіщо ти попросила показати тобі геїв? – поцікавився чоловік.

- Ну як же. Треба з ними поговорити, щоб не демонстрували почуття один до одного в таких людних місцях. Діти ж дивляться!

* * *

Зустріч відбулась надвечір того ж дня. Батько затримався на пляжі з кимось покурити та поспілкуватись, а Юля з мамою вертались у будинок. Вони йшли швидко, бо мама втомилась і хотіла якнайскоріше лягти полежати в ліжку; тож вони швидко наздогнали двох хлопців, що теж ішли до будинку, але дуже неквапливо.

- Ма, це вони, - змовницьки повідомила Юля.

- Точно? Ти впевнена?

- Абсолютно.

Юля змовчала про те, що ще сьогодні спостерігала за ними, тож тепер могла упізнати їх хоч і здалеку.

Мама попрямувала до них таким рішучим кроком, що Юлі стало трохи не по собі. Вона з острахом пішла слідом, але на безпечній відстані.

- Молоді люди! – занадто вимогливий жіночий голос змусив хлопців озирнутись. – Я маю вам дещо сказати. Юлю, - обернулась до доньки, - підійди-но ближче.

«Треба було показати їх і тікати», - подумала Юля, але послухалась і підійшла.

Хлопці зупинились в очікуванні.

- Розумієте, тут така справа… - тон жінки пом’якшав, вона явно сама почала хвилюватись. – Моя донька, - кивнула на Юлю, - каже, що бачила вас… за поцілунком. Зрозумійте мене правильно: мені нецікаво, правда то чи ні, мене ваші особисті справи не стосуються. Проте якщо правда, то чи не можна попросити вас не демонструвати ваші стосунки в людних місцях? Все-таки на пляжі багато дітей, не всім батькам сподобається…

За цей короткий монолог у жінки в інтонаціях змінилось кілька емоцій: від обурення до улесливості й бажання закінчити справу якось мирно, розумінням та згодою. Проте Юля, дослухаючись до маминих інтонацій, дивилась тільки на реакцію хлопців. Русявий спалахнув відразу.

- Вибачте, - процідив він крізь зуби, тамуючи злість, - але ми цілувались тільки отут! – різкий жест рукою в бік альтанки. – Тут щоб побачити, треба було навмисне дивитися. Підглядаєш і брешеш, так, мала?! – він глянув на Юлю і ступив до неї крок, стиснувши кулаки.

Виглядало агресивно. Юля відсахнулась; мама миттю заступила її, готова битися насмерть за свою дитину; але й білявий хлопець рішуче схопив партнера за плече й відсунув назад, сам виступив наперед.

- Вибачте, будь ласка, мого друга, - заговорив він спокійно, звично, майже завчено. – Він дуже бурно на все реагує… Але він сказав правду. Те, про що ви говорите, дійсно відбувалось тільки тут, - теж кивнув на альтанку. – Навмисне вибрали таке закрите місце, щоб спокійно посидіти, нікому не заважаючи. І щоб нам ніхто не заважав. Ну ми ж не дурні – робити такі речі привселюдно. Ми ж знаємо, в якій країні живемо…

Тепер уже мама повернулась до Юлі:

- Ти сказала, що бачила їх на пляжі!

Інколи переляк вмикає мізки на повну котушку, так що правильні слова і дії знаходяться блискавично. От і Юля з переляку зметикувала, як відповісти. Обвела рукою навколишню місцевість так, щоб під жест потрапили і альтанки, і сходинки вниз, і пісочок:

- Ось пляж!

Білявий весело пирхнув, а русявий буркнув: «Логічно», проте його не почули. Мама Юлі зітхнула.

- І все-таки, - знову звернулась до хлопців, уже примирливо, - я б вас попросила поводитись… стримано. Ну, про всяк випадок.

- Обіцяємо, - білявий розплився в показній усмішці.

- А тебе попрошу, - до Юлі мама звернулась суворо, - не набридати людям своїм шпигунством! Домовились?

- Добре, - пробурчала Юля, насупившись і ображено опустивши голову.

* * *

- Ні, ну ти бачив?!

Арсен лютував уже хвилин п’ятнадцять, при чому перші хвилин п’ять складались із суцільної лайки. Принаймні, такі часові відчуття були в Дениса.

- Скрізь ці діти! яких не чіпай, з якими не говори, на яких навіть не дивись! і взагалі не потрапляй на очі! Куди не вийди – ідеш, як по мінному полю! Тут міна, там міна! А деякі такі нахабні!..

Усе це Арсен повторював уже чи не вп’яте, тільки різними словами; і коли доходив до «цієї малявки», змовкав, бо не вистачало ні слів, ні лайки.

Денис терпляче дочекався миті, коли вулкан почав вщухати, і взявся чимдуж гасити його остаточно.

- Вони діти, просто грають. Просто не звертай уваги.

- Грають?! І хто дитина? Ота мала? Не така вже й дитина. У таких ігри швидко стають недитячими.

- Я думаю, - усміхнувся Денис, - ти її достатньо налякав, тож свої ігри вона притримає.

- Все одно відпочинок коту під хвіст. Тепер замість того, щоб розслабитись і нормально відпочивати, треба озиратись по всьому пляжу, чи не пасе нас та мала.

- Та не накручуй ти себе. Твій розпач може зашкодити відпочинку ще більше, ніж дівчачі ігри. Заспокойся вже… і може, придумаємо собі просто зараз якусь приємнішу справу?

* * *

Наступного дня Юля обрала собі безпечнішу, як їй здавалось, тактику. На пляжі вона почала гратися з незнайомими, набагато молодшими дітьми. Звісно, так, щоб тримати в полі зору гей-пару. Було вже байдуже, чи бачать вони її; так само байдуже, чи здогадуються батьки про її хитрість. А що? У неї алібі – вона грає з малими. Все.

Поки хлопці вилежувались на пісочку, засмагаючи, Юля з трьома дітлахами неподалік будувала піщаний замок. А коли хлопці пішли купатися, Юля запропонувала комусь із малих піти на берег пошукати черепашок для прикрашання будівлі. Яка ж вона була горда, що знайшла спосіб так природньо обійти усі заборони і займатись далі своєю цікавою справою!

Але коли почалось прикрашання замку, до Юлі підійшла мама:

- Ти не хочеш покупатися?

Юля поглянула в бік моря. Вона бачила, як ті двоє виходили з води, тому вода її зараз не цікавила.

- Не знаю…

- Просто ми скоро вже підемо…

- Чому-у? – Юля відразу насупилась.

- Вже стає дуже жарко. Можна обгоріти навіть не засмагаючи. Але наостанок можна скупатись.

- Я не хочу йти!

- Що ти пропонуєш? Жити на пляжі від зорі до зорі? Ми можемо сходити в місто погуляти… для різноманітності. Повір мені, на курортах буває багато цікавого окрім моря й пляжів. Я не сумніваюсь, що ми щось цікаве знайдемо.

Тут підійшла мама когось із малечі:

- Златуню, ходімо й ми поплаваємо.

Одна дівчинка жваво звелась на ноги й побігла до води, мама крокувала слідом.

Юля відчула, як її хитра система руйнується вщент, і їй стало дуже прикро.

- Добре, - сказала вона невдоволено, - ходімо.

Дорогою до води вона пошукала поглядом хлопців, але не побачила. Це остаточно зіпсувало їй настрій на весь залишок дня.

* * *

Наступного ранку Юля прокинулась дуже рано, десь о шостій. Прокинулась чисто з природньої причини, але коли згадала свої плани на день та його майбутні події, спати більше не могла.

По-перше, учора поїздка в місто її дуже втомила. Ввечері вона спромоглась лише подивитись на вікно кімнати, де жили хлопці – воно світилось. Цікаво, чим вони займались? Якби вікно було темне, було б простіше, лишались би лише два варіанти: або їх немає, або вони… вже лягли.

А раз ранок, то треба починати спостереження знов.

По-друге, сьогодні ж приїде Аня! Згадавши про це, Юля аж затремтіла від нетерплячки і подумала, що цей день тягнутиметься ще довше, ніж учорашній. Вона вже знала, що сестри приїдуть о чотирнадцятій.

Не знаючи, чим себе зайняти, поки прокинуться батьки, Юля привідчинила двері в коридор і почала стеження. Побачила, як русявий об’єкт кудись виходив один, хвилин за двадцять повернувся. Певно, ходив щось купити. Добре, що не помітив, що двері навпроти відчинені… А взагалі, краще б вийшов білявий.

Потім прокинулись батьки, усі разом поснідали, і Юля з’ясувала про плани на сьогодні. За пару годин іще потеплішає – підуть на пляж. Але потім повернуться, і Олю з Анею зустрінуть неподалік у кав’ярні.

- Чому не можна просто на пляжі? – спитала Юля.

Їй уже уявлялось, як вона перед Анею просто тицьне пальцем у двох хлопців і по секрету скаже: вони геї…Це видавалось найпростішим, адже ті двоє проводили на пляжі якщо не цілісінький день, то принаймні дуже багато часу.

- Тому що серед дня найбільша спека, - пояснила мама. – Ми вже адаптувались, а тим, хто щойно приїхав, можна й нашкодити. Їм краще прийти на пляж ближче до вечора.

Юля насупилась. Ні ідея, ні пояснення їй не сподобались, але й думка про те, щоб посперечатись, викликала лише роздратування. Не залишалось нічого, окрім як прийняти батьківське рішення.

Остаточно Юлин настрій зіпсувався, коли прийшли на пляж. Щойно вона ступила зі сходів на пісочок, як до неї підлетіла зграйка дітлахів, з якими грала вчора. Сьогодні вона їх навіть бачити не хотіла!

- Юлю! Юлю! – її схопили за руки і спробували кудись потягти. – Ходімо, щось покажу! Там таке!.. – малі кричали навперебій.

Юля, скривившись, різко вирвала руки. Хотіла ще й гримнути на них, та вже мала вчорашній досвід, що за таке можна отримати нагоняя від їхніх батьків. Тому вона лише сказала якомога по-дорослішому:

- Я сьогодні не хочу грати. Я щось погано почуваюся. Може, навіть плавати не буду. Хочу тільки полежати на сонечку, погрітися.

- Ти захворіла? – співчутливо спитав один хлопчик.

- Ще поки що не знаю. Згодом стане видно.

- У-у-у, шкода!

І діти пішли розчаровані, але для Юлі то було величезне полегшення. Хоча б цих спекалась.

Коли батьки пішли купатись, Юля відмовилась іти з ними.

- Я позасмагаю, - заявила вона, й батьки не заперечували.

Вони пішли, Юля вляглась на покривало, тільки повернулась набік, щоб знову знайти поглядом гей-пару. І знайшла, і почала спостерігати… але сама незчулась, як очі заплющились, і вона відключилась. Все-таки сьогоднішній дуже ранній підйом дався взнаки.

Отямилась Юля від того, що хтось торсав її за плече.

- Юлю! Юлю! – це мама. – Прокинься! Хіба ж можна спати під сонцем?

Юля прокинулась, підвелась і побачила, як стурбоване обличчя мами перетворилось на веселе.

- Ти ж згориш! Перевернись тепер на інший бік. Бо приїдуть Аня з Олею, а ти наполовину червона! – смішок так і намагався пробитись крізь слова.

Юля була зла на себе, що заснула. Мало того, що загубила хлопців, так ще й тепер виглядає дурепою. Та все ж розсудила, що аби не виглядати такою ще й перед сестрами, то цього разу маму варто послухатись. І вона слухняно перевернулась на інший бік.

Мама простежила, щоб донька пролежала так приблизно такий же проміжок часу. А потім запропонувала перекусити. Проте Юля досі злилась і відповіла щось грубе.

- Щось ти не в настрої, - зауважила мама. – Це погано. Якщо Аня тебе такою побачить, то вирішить, що на морі погано, і відпочинок їм з Олею це попсує… То я не зрозуміла, ти будеш їсти?

Юля знов послухалась. Проте думала про своє. Якщо буде сердитись, то Аня точно не зацікавиться її наочним знайомством із гей-парою. Треба повернути собі гарний настрій. Уся надія на круасани з апельсиновим соком та ще на те, що знайомі голови – одна русява, друга білява – все-таки знайдуться в натовпі. І Юля, жуючи, задумливо вдивлялась у пляж.

* * *

Арсен сидів на покривалі, чомусь не бажаючи лягти поруч із Денисом, і роздивлявся людей навколо.

- Ні, ну ти це бачиш?! – озвався він.

- Авжеж, ні.

Справді, що Денис міг бачити, якщо лежав, заклавши руки за голову, обличчям догори у темних окулярах, а від ліні, що поступово його охоплювала, очі ще й прагнули заплющитись.

- Та мала знов очей не спускає!

- Слухай, ну ти вже сам її пасеш не гірше, ніж вона тебе.

- Я просто проявляю обережність. З метою самозахисту.

- На тебе ніхто не нападає.

- Але вона не відчепиться. Це вже ясно. Я серйозно кажу: ще раз поруч попадеться зі своїм шпигунством… Я не уявляю, що зі мною станеться.

- Ти можеш просто-напросто не звертати уваги? Вона ще дитина!

- Ну і як той факт, що вона дитина, пояснює чи виправдовує її поведінку? Дітям типу можна шпигувати за дорослими? А якщо ще й після зауважень власних батьків?

Арсен говорив уже злісно, знов закипаючи.

- Навчися вже тримати себе в руках. Злишся? Попий водички, це заспокоює.

Голос Дениса теж почав набувати негативних тонів. Арсен насправді ковтнув мінералки з пляшки і простогнав:

- А я ж просто хотів спокійно відпочити на морі!..

Він нарешті влігся поруч – і Денис ледве стримався, щоб не обійняти його. Але раптова хвиля ніжності потребувала виходу, тож Денис пообіцяв:

- Якщо вона ще раз на шпигунстві спіймається, то вже і я розізлюсь.

* * *

Юля свідомо стримувала роздратування, яке виникало ледь не на кожному кроці. Мовчала, супилась і виразами обличчя давала батькам зрозуміти: не чіпляйтесь до мене з усілякими дурницями. Втім, батькам було не звикати.

Десь у такому настрої Юля перебувала, коли вони поїхали в місто зустрічати Олю з Анею. І тільки коли Юля побачили сестер, весь негатив випарувався, і вона нестримно зраділа. Обійми, жарти, розпитування; недовгі посиденьки в кав’ярні з пристойними порціями морозива – казка!

Але гей-пара із дівчачих думок нікуди не поділась, і Юля пильнувала, коли ж настане слушна мить, як вона залишиться з Анею наодинці і під великим секретом розкаже їй про тих хлопців. Поки що не виходило. До того ж, вона не здогадувалась, що ті загадкові погляди, які вона кидала на кузину, Аню насправді дещо лякали.

Нарешті Оля позіхнула і сказала:

- Я б уже заселилась в свій номер і трохи відпочила з дороги.

Її натяк зрозуміли, потроху зібрались і повернулись на базу відпочинку.

Сестрам дістався будиночок через один від Юлиної родини. Проходячи повз свій, Юля зиркнула на вікна на другому поверсі. Звісно, там неможливо було щось побачити, але й не подивитись теж не можна. І так, то були вікна з іншої сторони відносно їхньої кімнати.

- Може, в гості зайдете? – спитала Юля в Ані – дівчата йшли поряд.

Натомість відповіла Оля:

- Обов’язково, але трохи пізніше. Я справді зараз хочу трохи подрімати – якраз до вечора. А потім на пляж, - додала мрійливо.

- Аж до вечора – нічого собі трохи! – обурилась Аня.

- Вечір уже швидко.

Юлині батьки допомогли дівчатам занести речі в кімнату.

- Я приляжу, - вкотре сказала Оля, позіхаючи. – Аню, можеш поки що погуляти. Тільки дивись мені: ніякого моря без дорослих!

- Можемо й разом погуляти, - натякнула Юля.

- Так, Юля тут без ровесників зовсім занудилась, - сказала мама. – Добре, що ви приїхали. Вона чекала – не могла дочекатись.

- Чудово, - відповіла Оля. – Пара годинок, і я знову буду в нормі.

- Ходімо, я тобі тут усе покажу, - Юля взяла Аню за плечі й потягнула з кімнати.

Мало того, що їй не терпілось повідати кузині свою таємницю, так ще й було соромно за мамині слова. Хто її за язика смикав?

Дівчатка опинились надворі.

- Ти звернула увагу, які тут бесідки? – спитала Юля, показуючи на найближчу.

- Це бесідки?? Я подумала, просто такі квітники…

- Та ні. В них можна сидіти, - дівчата наблизились до бесідки впритул. – Тільки спершу треба подивитись, чи вже хтось не зайняв, - вона обережно розсунула стебла і придивилась.

- А не простіше зазирнути із входу? – і Аня показала, як саме – підійшла до входу і демонстративно обвела поглядом внутрішню частину бесідки.

- Якщо там хтось цілується, то на тебе накричать, - пояснила Юля з власного досвіду. – Якщо тут не зайнято, то можемо ми зайняти.

Вони увійшли та сіли на лавку.

- А тут непогано, - похвалила Аня. – Не так жарко. Тільки квітковий запах дуже сильний.

Юля вирішила, що настав час перейти до найголовнішого.

- Якби ти знала, кого я тут бачила!.. – почала вона загадково.

- Кого? Тут якась відома зірка відпочиває? – загорілась Аня.

- Та ні! Знаменитостей не бачила, зате… - Юля знизила голос: - Тут справжня гей-пара!

Але Аня, вочевидь, розчарована відсутністю зірок, не розділила її захоплення. Навпаки, спохмурніла.

Юля цього не помітила:

- Я тобі їх покажу, як побачу.

- Вони хоч молоді та красиві? – спитала Аня, аби хоч якось підтримати розмову.

- О, так, звичайно! Особливо один…

- Ясно, - Аня змінила тему: - Давай підемо звідси? У мене від цього запаху зараз почне боліти голова. А тут можна десь купити щось попити прохолодне?

- Так, ходімо!

Всілякі мінералки, соки, коктейлі і навіть морозиво продавали в маленькому бутіку безпосередньо на пляжі – туди Юля й повела Аню. Аня взяла собі пляшечку соку, а Юля – морозиво в стаканчику. І, ласуючи тим, вони неквапливо пішли уздовж пляжу.

- Тут чисто, - зауважила Аня. – Тільки шкода, що немає атракціонів, як на інших курортах.

- Угу, - Юлю не дуже цікавили ці аналітичні роздуми.

- Ех, як хочеться покупатись!..

- Увечері.

- Ти вже, мабуть, наплавалась досхочу?

- Ні. Хіба можна взагалі наплаватись?

Аня почала з’ясовувати, хто плаває краще, а оскільки з розмови було незрозуміло, вона наполягала, щоб увечері вони це перевірили.

- Гаразд, гаразд, - Юля зрозуміла, що інакше від неї не відіб’ється.

Так ідучи і спілкуючись, вони дійшли майже до сходів. І тут Юля побачила нагорі знайому біляву голову – хлопець стояв, спершись на огорожу, спиною до пляжу, а дівчатка опинились просто під ним. Русявого не було видно.

Юлі перехопило подих. Від хвилювання вона штурхонула Аню ліктем сильніше, ніж треба було – добре, хоч пляшка була вже далеко не повна.

- Дивись, - Юля кивком показала вгору. – Ото він. Один із двох.

Аня глянула і знизала плечима:

- Думаєш, як дивитись на потилицю, то щось зрозуміло?.. – і знов змінила тему: - Ходімо до вас? Я хоч подивлюся. Ви ж все одно запрошували.

Юля погодилась, адже так вони пройдуть іще ближче до того білявого. От тільки вона не здогадувалась, що нагорі їхню розмову може бути чутно, тож навіть не намагалсь знизити голос, тим паче цього не робила Аня. І жодна з них не побачила, ні як та білява голова повернулась на Юлин голос – знайомий же голос! – ні як хлопець насупився, а вираз обличчя став невдоволеним і рішучим.

Дівчатка піднялись сходами. Юля не втрималась, та й не збиралась утримуватись, від погляду вбік на білявого красеня… Тільки чому він так близько, прям біля сходів? Більше того, він дивився на дівчат. Юлі стало страшенно ніяково. Вона хотіла швиденько прослизнути повз, але хлопець зненацька заговорив до них:

- Ну і? Знов вистежуєш? Я ж чув, про що ви внизу говорили!

Юля зауважила, що його обличчя стає дедалі злішим, і злякалась так, що ладна була крізь землю провалитись. Опустивши очі і нервово мнучи обгортку від морозива, вона щось промимрила:

- Я… я не…

Підійшов русявий, і білявий чомусь невдоволено цокнув. Юля підвела очі на обох. Встигла помітити, що в обох на ременях через плече маленькі сумочки – мабуть, хлопці зібрались в місто. Іще встигла помітити, що обличчя русявого ще зліше, ніж у білявого – втім, це як завжди. Щось звичне додало їй трохи хоробрості – вона більше не опускала погляд, хоча все одно почувалася ні в тих ні в сих.

- Знов? – спитав русявий.

- Ага, - відповів білявий і повернувся до Юлі: - Слухай, дівчинко! Ти ж при своїй мамі обіцяла нам, що даси нам спокій! Було таке?

- Так, але я…

- То чого ти досі на нас весь час очима лупаєш? Чи ти думаєш, цього не видно?

Юля пошкодувала, що не провалилась крізь землю – зараз вона не втікала б з-під ніг.

- Мабуть, треба ще зазирнути до твоїх батьків. Зайвим точно не буде, чи не так?

Юля мимоволі позадкувала, бо білявий сипав претензіями все азартніше, і дуже скидалось на те, що він збирається на Юлю напасти. Ані теж було страшно, хоча й менше, вона мала виправдання: щойно приїхала, не в курсі попередніх Юлиних походеньок…

І раптом збоку пролунав стурбований жіночий голос:

- Що тут відбувається?

Той голос видався Юлі наймилішим на світі! Оля підходила до них збоку – свіжа й бадьора, хоча відведені для відпочинку дві години явно не минули. Чи минули?.. Оля стала за дівчатками, поклавши руки їм на плечі: чи то обійми, чи захисний жест. І звернулась до хлопців прямо:

- Що сталося?

- Ваші дівчата? – голос білявого пом’якшав.

- Мої молодші сестри. Ось ця, - кивок на Аню, - рідна, а ця, - кивок на Юлю, - двоюрідна. Що накоїли?

- Ну, ця, - білявий показав на Аню, - поки що нічого. А ця, - показав на Юлю, знов закипаючи, - вже третій чи який день нас вистежує! Нікуди спокійно вийти не можна, весь час під її поглядом, наче під контролем!..

- Е, дівчата! – Оля зверталась до обох, але дивилась на Юлю. – Ці хлопці для вас занадто дорослі! Це нормально в вашому віці вже дивитись на красивих хлопців. Але ці для вас, - вона підкреслила, - занадто дорослі! – І знов сказала білявому: - Вибачте. Я з ними поговорю і все владнаю.

Вона неквапливо провела дівчаток повз хлопців у напрямку до Юлиного будиночка.

- Ми щиро на це сподіваємось, - кинув білявий услід.

Але варто було хлопцям зникнути за будинками, Оля відняла руки й накинулась на Аню:

- А до тебе окрема розмова! Я скілька разів казала: кудись ідеш – завжди бери з собою телефон! А особливо – в чужому місті!

Вона вийняла з кишені і тицьнула Ані в руки мобілку. Юля потай зраділа, що не вона одна у чомусь винна.

* * *

Денис із Арсеном вже досить давно відчували, що варто піти погуляти в місто – для різноманітності. І по черзі один одному про це нагадували. І того дня зранку вирішили:

- Давай сьогодні?

- Давай.

Але ранковим пляжем не пожертвували. А потім вирішили, що в місті приємніше гуляти в другій половині дня, тому й вибрались не дуже швидко.

Вони трохи відійшли від будинка, коли Арсен раптом збагнув, що йому занадто жарко в цій футболці, краще вдягти легшу. І побіг перевдягатись. Денис якийсь час постояв, але стояти на відкритому сонці було мукою. Сісти нема куди, окрім зарослих бесідок, але там він не побачить Арсена, а Арсен не побачить його. Тому Денис пішов до огорожі над пляжем і сперся на неї так, щоб бачити вихід з будинку. Крім того, він себе переконав, що навіть на кілька метрів ближче до моря буде прохолодніше.

Отам він і почув знизу знайомий дівочий голос. Подивився. Побачив, що та дівчинка вже з подружкою, і її слова «ото він» стосуються саме його, бо подружка теж поглянула на нього, хоча відразу відвернулась із явною незацікавленістю; а крім того, тут, нагорі, в полі зору дівчат більше не було нікого чоловічої статі.

Дениса теж дратувало те шпигунство, але досі він стримував емоції успішніше за Арсена. Та в ту мить згадав, як пообіцяв коханому, що наступного разу теж розсердиться. Хоч як це було смішно, але він вирішив, що одного разу можна собі дещо дозволити.

Він простежив поглядом і переконався, що дівчата піднімаються сходами. І подумав, що було б непогано дати їм відсіч до появи Арсена – інакше все ускладниться. Тож він поспішив їм назустріч.

Його план майже вдався. Майже – бо злість довелося в собі зумисне накручувати, а список претензій викладати із Арсенових реплік. Зараз Денис розумів, яка ж він все-таки неконфліктна людина!

Арсен з’явився несподівано; Денис не стримався і невдоволено цокнув язиком. Не встиг без нього!..

- Знов? – спитав Арсен, збираючись, як завжди, вибухнути.

- Ага, - сказав Денис, а сам глянув на свого хлопця таким поглядом, що той миттю заткнувся.

Арсен не пригадав, чи бачив колись Дениса таким злим, і вирішив, що краще йому зараз ні в що не втручатись.

А в Дениса весь час, поки наїжджав і сварився, крутилась думка: ну а далі що? Ось зараз вона стоїть перелякана і ледве не плаче – а згодом все одно візьметься за своє, в цьому не виникало жодних сумнівів. Безвихідне становище. Але саме відчуття безсилля додавало йому справжньої, щирої злості.

Та дівчина, старша сестра, з’явилась дуже вчасно, щоб врятувати не тільки малих, а ще й Дениса від ніякового становища, а може, і їхню з Арсеном прогулянку. Яке ж було полегшення, коли вони удвох таки попрямували до виходу з бази відпочинку.

Спершу обоє мовчали, вражені тим, що сталося, збиті з пантелику. Потім Арсен озвався:

- Ну ти й дав! Я взагалі не чекав. Навіть не знав, що ти таким можеш бути…

- Я теж не знав.

- Я навіть злякався, коли тебе таким побачив! Скажи, - він трохи знітився, - я коли злюсь, ти теж так лякаєшся?

- Ні, я вже звик. Коли ти злишся, я засмучуюсь. А от інші тебе точно лякаються!

Останнє було жартом, Денис додав до нього короткі обійми за плечі, і до хлопців повернувся гарний настрій.

* * *

Цей вечір мав би бути радісним, адже на пляж вони прийшли не втрьох, а вп’ятьох, і Юля була не в компанії батьків, а з цікавими й веселими молодшими дівчатами. Але їй було дуже, дуже сумно.

Одне те, що зустріч із білявим красенем виявилась такою неприємною. Але сталося ще дещо, що Юля відчувала, але пояснити не могла.

Вона встигла для себе в уяві скласти портрети обох хлопців. Русявий – злий і дратівливий, постійно усім невдоволений. Білявий – милий, добрий і миролюбний. Русявого Юля побоювалась. Перед білявим більше бентежилась, але нітрохи його не боялась. Та коли вона побачила злим саме його, і коли саме він почав на неї сваритись – щось дало тріщину в її уявленнях. Вона почала розуміти, що перегнула палицю, і тепер її палив сором. А коли згадувала слова про те, що вони, виявляється, усі її стеження чудово бачили – ставало погано ледь не до нудоти.

Втім, Юля намагалась нічого не виказувати і досить успішно робила вигляд, що їй весело.

Хтось один мав лишатись на вибраному місці – дивитись за речами. Спершу це був Юлин батько, решта пішли купатися. Але батько дуже швидко не витримав, підійшов до води і заявив своїм, що теж хоче поплавати, тому, будь ласка, хтось його має підмінити… Вийшла Оля.

Дівчатка таки влаштували змагання з плавання. І Юля програла їх начисто. І плаває повільно, і здебільшого по-собачому, і пірнати не вміє… А Аня і швидка, і знає кілька стилів плавання, і на спині може, і навіть під водою з заплющеними очима!.. Юля чесно визнала свій програш – і її потягнуло на берег. Точніше, до Олі. Її спокійніша, ніж у батьків, реакція на конфлікт, викликала в Юлі довіру. Тепер їй хотілось поговорити із старшою сестрою. Тож вона сказала, що піде попити води, і попрямувала до місця.

Оля засмагала спиною догори.

- Наплавалась? – повернулась вона до Юлі, яка, тремтячи після води, старанно витиралась рушником. – Чи щось сталося?

- Та ні, нічого.

- Ти якась сумна. – Оля підвелась і сіла на ковдру, обхопивши руками коліна. – Мені треба про щось із кимось поговорити, інакше ризикую заснути. То що таки сталось? Із Анею посварились? Батьки нагримали? Чи це через того хлопця?

- Через тих хлопців, - виправила Юля. – Їх двоє.

- Відразу на двох оком накинула? – засміялась Оля.

- Ні на кого я оком не кидала! Це взагалі не те, що ти подумала. Вони мені стали цікаві, бо вони – гей-пара. А я раніше ніколи в житті не бачила геїв.

- Чому ти про них так вирішила?

Затинаючись від сорому, Юля розповіла, як ненавмисне підгледіла дивний поцілунок.

- Однаково це нічого не змінює, - сказала Оля. – Ну, може, вони привернули твою увагу тим, що геї. Ну тобто, так би ти їх не помітила, а побачила, як цілуються, і звернула увагу. Але потім у тебе почалося суто дівчаче. Те, що вони геї, вже не має жодного значення. Та мені й Аня казала, що ти на того хлопця дивилась закохано.

Юля кинула осудливий погляд у бік моря, однак промовчала.

- Але тактику ти обрала погану. Знаєш, скільки неприємностей твоє захоплення може викликати? Ти їх допечеш, вони розсердяться, здіймуть галас… Звісно, що абсолютно всі навколо стануть на бік дитини, а не гей-пари. А в них будуть проблеми. І добре якщо обійдеться всього лише суспільним осудом. Але ж можуть і заарештувати. Хоча хлопці просто приїхали відпочити. А винна в усьому будеш ти! – додала Оля тоном судді, що вже оголошував вирок.

Юля ледь не розплакалась:

- Що мені тепер робити? Як усе виправити?

- Ну, в такій ситуації треба припинити шкідливу діяльність, а також доречно буде вибачитись.

- Я більше не буду… - по-дитячому пообіцяла Юля.

- Мені здається, чи ти таке вже казала? А потім все одно робила те саме? У тебе не вийде просто так взяти і перестати шукати їх поглядом. Скільки б ти не стримувалась, але якщо ти думаєш про них, все одно шукатимеш. Тобі треба від них відволіктись. Переключи увагу, наприклад, на ровесників чи хоча б на старшокласників… тільки щоб іще вчились у школі. Все ж менша відповідальність. Ну або на інші справи, заняття… Хоча коли в думках селяться хлопці, то дівчатам уже не до інших справ, - Оля знов засміялась.

Юля розуміла, що старша сестра все вірно говорить, і це спрацює. Але лишалось відчуття, що цього недостатньо.

- А вибачитись як? Якщо я ще раз до них підійду, вони ж іще більше розсердяться. Може, й слухати не захочуть.

- І таке можливо.

В Юлі раптом з’явилась ідея:

- А давай ти?

- Що? Вибачитись за тебе?

- Так. А чому ні? Буває ж, що дорослі вибачаються за дітей…

- Так то якщо батьки за свою дитину, а я ж тобі не мама.

- Ну то й що? Все одно ти доросла. До того ж, ти з ними уже говорила, обіцяла все владнати…

- Здається, твоя мама з ними вже говорила?

- Але ж вона не вибачалась! Мама взагалі з ними сварилась. Там нормальної розмови і не вийшло. А ти з ними спокійно говорила, і вони навіть перестали злитись. Ну будь ласка! – промовила Юля благально.

Оля трохи подумала:

- А знаєш що? Як не дивно, багато в чому ти права.

- От бачиш! Будь ласка, будь ласка! – Юля радісно схопила Олину руку, відірвавши її від коліна, через що Олі довелося пересісти в позу лотоса.

- Та відпусти! Добре, вмовила. Завтра я з ними поговорю.

- Ні, давай зараз! Поки вони справді не розказали все батькам! Як розкажуть, все буде ще гірше!

- Зараз?! Ти хочеш піти з пляжу? Проміняти гарний відпочинок з рідними на ось це?

- Так. Це ж тільки один раз, а відпочинок іще буде.

Оля трохи подумала:

- Ну гаразд. Тоді давай перевдягайся, а я піду скажу нашим, що ми йдемо.

Так швидко Юля ще ніколи з пляжу не збиралася. Вона була вже повністю готова, коли Оля повернулась із її татом; тепер їй довелося ще Олю чекати. Що саме сестра сказала її родині, Юля могла тільки здогадуватись; однак дивно, що тато ні про що не питав.

Хвилин за двадцять дівчата вже піднімались сходами з пляжу.

- Ми просто зараз до них не підемо, - повідомила Оля. – Якщо йти вибачатись, то краще робити це не з порожніми руками. Треба купити якийсь гостинець… Думаю, маленький тортик підійде.

Юля погодилась, тож вони пішли в місто. Добре, що кондитерська крамничка була неподалік; Юлині батьки, коли вирушали з донькою в місто, намагались його оминати. Справді, за інших обставин Юля канючила б щось солоденьке; але зараз вона так нервувала, що було не до смаколиків.

Оля вибрала простенький кремовий тортик.

- Головне не смакові якості, а прояв уваги, - повчала дівчина, поки продавчиня обережно клала коробку з тортом у пакет. – Зрештою, може вони не люблять солодке.

- Я бачила, як білявий їв шоколадку.

Оля витріщила очі на малу, потім приклала руку до чола:

- Ну знаєш… Як не прикро, але я мушу визнати: ти в своїх походеньках дійсно зайшла надто далеко. Зазирати людям до рота, хто що їсть…

- Так, я зрозуміла, - Юля опустила очі.

У неї були якісь дивні відчуття. Оля наче й сварила її, дорікала, і Юлі справді було сумно й соромно; а все ж це було якось інакше, не так, як коли мама сварить. Наче більш по-доброму… і тому й сприймалося спокійно.

Дівчата вийшли з крамниці, і Юля вже збиралась чкурнути вперед, однак Оля її притримала.

- От тепер – не поспішай! – сказала вона суворо. – Мені треба продумати, як вести цю розмову.

- Добре, - Юля притихла.

- І до того ж, так більше ймовірності їх точно застати.

Уже сутеніло, коли вони вийшли до Юлиного будиночка. Оля наказала сестрі йти до їхнього номеру, а до хлопців вона піде сама. І дуже суворо заборонила навіть намагатись щось підгледіти чи підслухати.

- Але ж ти розкажеш, як усе пройшло? – хвилювалась Юля.

- Звісно, розкажу.

Батьки вже вечеряли, тож коли Юля повернулась, покликали і її. Вони, на диво, так само ні про що не розпитували. Що їм там Оля казала, як пояснювала, чому вони удвох надвечір підуть у місто? Колись це з’ясується… Але точно не сьогодні і навіть не завтра.

А ще за півгодини Юля отримала від Олі повідомлення:

«Їх немає. Сходжу завтра зранку».

Як же прикро! Тепер доведеться мучитись, як усе пройде, аж до ранку!

* * *

Вечір у хлопців видався приємнішим, ніж обоє очікували.

Вони ходили вулицями, сиділи в кафешці, знову ходили, в парку дивились концерт на вуличній сцені і там же розглядали сувеніри та перемивали кістки продавцям сувенірів, звісно, що не прямо в очі. Розбирали, що дійсно варте, а за що заплатиш все одно як за

повітря. А коли збирались іти назад, уже в сутінках, випадково зустріли «своїх». Двоє хлопців розказали їм, що хоча «свого» закладу в цьому місті немає, однак «свої» збираються там-то в певні дні та чітко визначені години. От зараз якраз можна. Арсен з Денисом пішли з тими хлопцями і ще добряче потусили в клубі. На базу відпочинку повернулись дуже пізно.

А на ранок у них виникла проблема. Ні, голови не боліли – не напиячились аж настільки. Просто в них були виставлені будильники щоранку в одного на восьму, в другого на дев’яту годину – щоб прокинутись, поснідати і без поспіху зібратись на пляж. Того ранку обоє прокинутись – прокинулись, вчасно, за будильниками; а от розворушитись вони так і не змогли, тож скоро зрозуміли – сьогодні до обіду не підуть на пляж.

Денис виявився міцнішим, тож перший встав і встиг привести себе до ладу й вдягтися, поки Арсен ще вилежувався. Арсен ті самі дії розпочав, коли Денис, борючись із сонливістю, уже чаклував над нехитрим сніданком.

Саме в цей момент у двері постукали.

- Кого там ще принесло з самого рання? – обурився Арсен.

- Зараз подивлюсь, - відповів Денис і пішов відчинити.

Дівчину він згадав відразу. А от про тортик у її руках не зрозумів.

- Доброго ранку, - привіталась візитерка. – Сподіваюсь, я не потурбувала?

- Ні, ми вже не спимо.

- Ми спілкувалися з вами вчора…

- Так, я вас згадав.

Денис був сама люб’язність, говорив із милою усмішкою, але ж таким чином просто маскував розгубленість. Постійні перебивання надавали йому впевненості, що саме він контролює розмову; а от дівчині такий метод не пішов на користь – тепер розгубленою виглядала вона. Певно, підготувала якусь промову, а тепер її збили з пантелику.

- То я стосовно своєї сестри… Тієї, до якої у вас були претензії…

Денис відразу насупився, показна люб’язність зійшла нанівець.

- Я з нею поговорила, - вела далі гостя, - вона все зрозуміла. Їй насправді соромно за свою поведінку. Вона просить у вас вибачення. Це вам від нас, - і дівчина простягнула тортик.

Поруч скептично пирхнули. Арсен, хоч і не втручався в розмову, проте вже давно стояв неподалік і уважно слухав, дарма що ще був заспаний, а з одягу мав на собі лише короткі літні шорти – перше, що потрапило під руку.

- Розумієте, - Денис уголос заговорив про те, про що Арсен мовчки думав, - із нею вже говорила її мама. Прямо при нас. Вона обіцяла те саме. Добре, якби так і було, як ви кажете… але щось не віриться.

- Так то ж мама, - впевнено заперечила дівчина, - а я їй – як подруга, тільки трохи старша. Молоді дівчата завжди знайдуть спільну мову. Ні, вона справді все зрозуміла, а я ще від себе подбаю, щоб її увага переключилась на щось інше.

- Ну тоді дякуємо, - Денис знизав плечима.

- Приємного дня!

Двері за гостею зачинились.

- Далі буде, - виразно буркнув Арсен.

- Ти про що?

- Про те, що історія продовжується! Ніяк та міна не дасть спокою, поки не наздожене, вже й сюди приперлися.

- Ну ти ж чув, що дівчина сказала? Малявка більше не надокучатиме.

- А ти вуха й розвісив. Ото взяв презент – тепер ще й будеш винний. Тобі ж тортик давали – то терпи ту малу.

- Так, не дуже віриться, що щось зміниться… Але ж погодься, халявний тортик – це не так уже й погано. Доречно до чаю чи кави. Піду чайник поставлю.

- Я в душ, - заявив Арсен. – І мені ці халяви не потрібні.

- То на тебе ділити чи ні?

- Я сказав, що не буду.

- Як хочеш, мені більше дістанеться.

- А нічого не злипнеться? – отруйно прошипіло зі сторони душової.

- Не турбуйся, - спокійно відповів Денис на заїжджений жарт.

На столі тортик виглядав максимально спокусливо. Ковтаючи слину, Денис встромив ножа у шоколадний крем.

* * *

Оля залишилась на березі засмагати й стерегти речі, інші пішли купатись. Однак скоро Юля, прикинувшись, що щось забула, вибігла з води й за мить присіла біля кузини:

- То як усе пройшло? Розказуй!

- Та нема чого особливо розказувати. Звичайна розмова, - Оля знизала плечима. – Я кожне слово й не пам’ятаю. Але вибачення вони прийняли. Тільки не дуже повірили, що ти справді зміниш поведінку. Тепер твоя черга піти їм назустріч, виправдати їхню довіру.

- Ага, - приречено зітхнула Юля.

Звісно, важко позбутися того, що стало звичкою. Але Юля вже по-дорослому розуміла, що в цій ситуації правильно, а що ні. Вона вирішила дослухатись до Олиної поради і переключити увагу на інші цікаві об’єкти. І з того моменту час від часу оглядала людний пляж: де там ті ровесники чи хоча б старшокласники?