Хімера.

— Хімера… — прошепотіли акушери в напівтемряві пологової зали житомирської лікарні, розглядаючи друге, порожнє і ніби висмоктане зсередини «дитяче місце» у плаценті.

Катерина народилася одна. Але вона ніколи не була наодинці.

Від ненародженої сестри-близнючки, яку вона поглинула ще в утробі матері, Каті дістався лише "третій сосок". Він розташувався у дивному, майже потворному місці — на внутрішньому боці лівого зап'ястка. Батьки вважали це просто великою темною бородавкою, але для Каті це було вікно в інший світ. Коли вона торкалася його, її свідомість провалювалася в люцидні сни. Звідти вона виносила пророчі видіння та неймовірні, чаклунські вірші, від яких у викладачів ліцею йшли сироти по шкірі.

Але сестра всередині не була альтруїсткою. За талант вона вимагала плату — задоволення своїх темних, тваринних інстинктів. Час від часу Катя втрачала контроль. Вона прокидалася в дешевих барах після бурхливих ночей із незнайомцями, витрачала останні гроші в онлайн-казино або до нудоти об'їдалася сирим м'ясом із ринку, відчуваючи чужий, дикий голод.

Це виснажувало...

До двадцяти п'яти років Катя перетворилася на тінь. Вона прийшла до приватного хірурга в Києві, благаючи вирізати «папилому». Лікар лише покрутив пальцем біля скроні, показавши їй рентген та МРТ:

— Це не бородавка, дівчино. Воно проросло крізь м'язи. Воно обплітає променеву артерію і зрослося з нервовими вузлами. Зріжемо це — ви втратите руку, а може, й помрете від втрати крові.

Катя змирилася. Вона влаштувалася помічницею кухаря у великий київський ресторан, де постійний гамір та пекельна спека плити хоч трохи заглушали шепіт у її голові.

Все змінилося вівторкового вечора. На кухні панував хаос. Катя несла величезну каструлю з киплячим фритюром, коли п'яний шеф-кухар штовхнув її ліктем. Окріп хлинув на її ліву руку.

Біль був таким абсолютним, що світ згас. Шкіра на зап'ястку обвуглилася. Лікарі швидкої буквально зрізали рештки згорілої тканини разом із ненависним «третім соском». Катя думала, що це свобода. Сестра нарешті замовкла. Видіння зникли. Настала благословенна, сіра пустка.

Але за місяць шрам під пов'язкою почав поводитися дивно. Опік не зморщувався. Він розростався, але замість потворного рубця чи пухлини на шкірі почав формуватися неймовірної краси об'ємний малюнок. Шкіра багровіла, вигиналася і складалася в ідеальні, живі пелюстки. Через пів року на зап'ястку розквітла об'ємна, криваво-червона троянда з плоті та судин. Вона виглядала величнішою за будь-яке татуювання, і кожен, хто її бачив, затамовував подих.

Разом із трояндою повернулися вірші. Тільки тепер Каті не потрібно було засинати — поезія лилася з неї під час розмови, її збірки розкуповували тисячними тиражами, її називали новим голосом України. Голос у голові зник, тваринні інстинкти більше не мучили її. Катя тріумфувала: вона випалила паразита, залишивши собі лише чистий талан.

Але несподіванка чекала попереду...

На презентації своєї третьої книги Катя стояла на сцені переповненого столичного залу. Вона читала вірш про випалену землю, яка відроджується знову. Раптом у першому ряду вона помітила жінку — відомого вченого-генетика, яка колись консультувала її щодо хімеризму. Жінка дивилася на Катю не з захватом, а з невимовним жахом. Вона не дивилася в очі — її погляд був прикутий до лівого зап'ястка.

Катя опустила очі на свою руку.

Пелюстки м'ясної троянди повільно ворушилися в такт її подиху. І раптом поетка відчула те, чого не помічала за ейфорією успіху. Пелюстки троянди не просто росли вгору. Вони пускали нові, тонкі, як нитки, корінці під її шкіру. Вони проростали вище по передпліччю, тягнулися до ліктя, плеча, повзли під ключицю прямо до серця.

Катя заніміла, посеред речення обірвавши виступ. У тиші залу вона чітко почула звук всередині власної грудної клітки. Це не було її серце. Це був чужий, швидкий, сильний стукіт.

Вона все зрозуміла за секунду.

Сестра ніколи не була паразитом у її тілі. Це Катя була оболонкою. Тваринні інстинкти, алкоголь і безумство були не платою, а стримуючим фактором — оболонка буквально «запоювала» і присипляла хижака всередині себе. Вогонь на кухні не знищив сестру. Він зруйнував в'язницю. Він зрізав замок.

Красива троянда не була шрамом. Це був зародок. Поки Катя насолоджувалася славою, чужа ДНК, позбувшись контролю, регенерувала і перебудовувала її тіло зсередини, пожираючи органи дівчини один за одним і замінюючи їх своїми.

Катя піднесла мікрофон до губ, але замість її голосу із динаміків роздався здвоєний, моторошний резонанс двох голосів — її власного і глибокого, чужого, який не розмовляв українською вже чверть століття.

— Дякую, що виростила мене, сестричко, — прошепотіли її губи.

У той же самий час пальці лівої руки остаточно перестали їй коритися.

І міцно стиснули її власну шию.