Мрець, що помер за узурпатора

Течія Тибру набула примарного спокою, а до цього у ній сконало тисячі через обвал понтонної переправи. А далі крики. Хлюп, кров по спаті, смерть... Як тільки на одне коліно у мілководдя присів преторіанець Альбін, одразу не полегшало.

Знявши шолом з червоними гребенями, він не випускав його зі своїх рук, притискаючи до правої частини грудей, що закривала кіраса. Біле волосся, сплетене у невеликий хвіст - усе як у казках. Усе як у божествах, але про людей, про воїнів Риму.

Битва програна, а за ним уся війна. Галли на конях розмахували списами, штрикаючи в різні місця тіла панікуючих. Крики не згасали і досі. А Максенція ніхто не бачив. Тепер він здох. Тепер нема за кого більше воювати, аніж просто за Рим.

- Юпітере... - почав молотися пошепки, уникаючи крики позаду, - великий і могутній...

Він прощався з собою та сім'єю: останній з роду. Подалі від Мульвійського мосту, подалі від Фламінієвої дороги, подалі від галлів і германців, подалі від хризми на щитах. Тільки у Римі.

Його обличчя було майже побілявим, а очі зелені очі він сховав, заплющивши їх. Спата у піхвах - Звичайна Помста - щось значило це з кельтської, але це родовий двосічний меч усіх з когноменом Альбінів.

"Чуєш цю пісню? Це пісня списа, Альбіне", - казалось в голові.

Знову пав бідолага на землю, близько почулися кінські копита, а з рота йшов вулкан крові. Воїн навіть не встиг нічого зробити.

Минуло пару хвилин, відчувалася волога. Штани мокрі, хочеться заснути отак у річці.

Наближаються нові: двоє коней. Один чорний з повністю чорною гривою, а інший сірий - з обрізаним вухом та невідкритою раною на шиї. На них сиділи двоє солдатів імператора Констянтина. У руках у них списи і червоні овальні щити, обмальовані хризмою. Виглядали вони як германці, обоє з бородами: світлою та темною.

Коні сповільнювали ходи, наближаючись до річки, де стояв Альбін.

Навколо пишні дерева, камінці і кущі, а земля ще тепла.

Альбін прикусив язика, коли вони різко зупинилися. Вони чогось чекали. Відкривши очі, Альбін наче осліп, не бачачи річки.

"Я не здамся, я воїн Рима".

Пирхнули коні і Альбін надягнув шолом. Він встав, не зважаючи на те, що мілководдя майже приклеєло його коліно.

Так і є, вони спостерігали за його жестами. Це були молитва і прощання, які міг заслужити воїн Рима. А тепер - він вийняв овальний щит з води. Колір води зробив його темно-червоною дерев'янкою. На ньому сяє умбон по центру зі скорпіоном - символом Преторіанської гвардії.

Альбін лагідно вийшов з води, вийняв з піхов спату і її розкрутив.

Солдати вирішили вилізти з коней. Такий собі - чесний бій дати, знаючи що все рівно він мрець, що помер за узурпатора. Щити на сторожі. Вістрі їхніх списів направилися в бік Альбіна, ніби вже знали, куди вони їх встромлять.

Відстань між ними всього п'ять метрів. Від річки - два метри. Обоє прокричали, йдучи в агресивну атаку на Альбіна. Світлобородий проткнув спис у щит, Альбін дав спатою по ратищю, але воно не піддалося одразу. Змушений був відбити удар списа від темнобородого. Успішним це не сталося, бо вістря поранило Альбіна у лівий лікоть, порвавши і тканину рукава.

Біловолосий закричав, але вимахнув зі світлобородого щит і встромив йому у кольчугу. У груди. Той теж крикнув, а лезо спати отримало червоний відтінок.

Альбін не дав йому по животу, а відступив ближче до дерев. Вістрі то наближались до нього, то відходили як змії. Зі світлобородого потекла по нозі кров. І він ослаб. Усі троє прикрилися щитами, затуляючи весь торс.

Атака за темнобородим: Альбін різко встромив спату у руку, де той тримав спис. Опустив, і спата пройшлася по відкритому горлу. Темнобородий заблював кров'ю. Врешті світлобородий дав Альбіну по кірасі. Спис зробив м'яту, але відмахнувши спис назад, він дав Альбіну у праве стегно, поки біловолоссий не перерізав йому обличчя.

Альбін стогнав від болю, не дивлячись на лежачих мерців. Вони стікали кров'ю, як і він сам.

"Тільки несмертельно".

Коні на це дивитися не змогли. Альбін не став підбирати списи. Рушивши на зустріч коням, крок за кроком йому ставало ще болячіше, ніж це було у бійні.

А тоді він побачив як на нього зі списом скакав на білому коні відважний галлієць. Альбін моментально підбіг підняти вцілілий спис, і коли вже кінь підійшов впритик - тим впритиком моментально Альбін встромив у коня. Ссавець агонічно заіржав, галлієць - навіть не крикнув, зі спатою красиво перевернулися.

Він ліг на спину в землю, а його шолом викинуло, не затямуючи куди саме. Списом Альбін встромив йому в обличчя. Ще раз... Ще раз... І ще раз... Десять разів зробило обличчя галлійцю у червону заколóту кашу, навіть мізки помітні.

Білий кінь стогнав доти, доки Альбін не добив, аби не страждав.

Але одне за одним полетіли метальні дротики. Кіраса встояла, та по ногах вони болючіше дали так, що Альбінові ноги не витримали ударів одне за одним. Одна рука трималась до землі, інша змушувала себе витягнути ці дротики. Три дротики зробили з воїна в мученика.

Альбін поглянув зі сторони маленьких кущів, з яких летіли дротики. Ерій Ювентій Калістрат, високий на зріст у шоломі центуріона. Разом з ним вилізли ще семеро зі списами і хризмами на щитах. Усі вони германці, світлі і русяві з бородами і без, крім самого Калістрата. Давно він не був таким покірним римляном перед істинним Господарем, ще й щит у руці не тримав, крім самої спати.

- Він з Преторіанської гвардії, - каже центуріон, дивлячись на лежачих побратимів, яких здолав Альбін. - А отже захищав шкуру свого узурпатора. Тебе як звати? - звернувся до преторіанця.

Не довго стогнучи і думаючи одразу, він відповів:

- Луцій... Сервій Альбін. З когорти... під командуванням Меттія Метилія Максима...

Шолом тримав його голову. Центуріон кивнув і дав наказ двом германцям його добити.

- Усі, хто належав і належить Преторіанській гвардії - зрадники. Зраднику відтяпати голову.

Центуріон розслабив плечі, а решта германців опускали зброю. Калістрат знав, що Альбін не зможе більше битися.

Однак, як тільки-но один германець схопив Альбіна за руки, а другий різко вийняв з нього шолом і засвітив спату - на них полетіли дротики. Обом прокололи очі і переносиці. Германці тривожно випрямили щити, поки центуріон не побачив з дерев поруч з мілководдем ще трьох. Не його людей.

- Квінте, - наказує преторіанець, - допоможи йому.

Чоловік як жива статуя, торс закриває кіраса і шолом недовге чорняве волосся з тим же високим гребінцем. Тільки це не просто був преторіанець: "Він трибун преторії - Меттій Метилій Максим. М. М. М. ".

"Сол спустився для заходу сонця, - подумав центуріон, - для найвеличнішого мечника Риму".

З трибуном було двоє - Квінт Фабрицій і Гай Целій. Вони теж преторіанці, а це означає, що...

- Ter em, - мовив центуріон.

(Тобто "Тричі М")

Квінт же по-товариськи підняв Альбіна на плечі, проте біловолоссий кинув, що він впорається сам, підводячи погляд на Звичайну Помсту, що попросту валялася на землі.

- Отже, ми знайомі? - питає Метилій, тримаючи сині очі на Калістрата теплим поглядом.

- Розвідники повідомляли, що ви мали бути на місці Помпеяна. Очолити оборону Верони. Помпеян мертвий, а вас там навіть не було.

- Отже, ми знайомі? - не упускав тему з червоних як гранат губ.

Калістрат всміхнувся.

- Салона, Далмація. Ви були гладіатором, - найкращим з усіх. Вам не потрібен був щит чи спис, - ви взяли спату і навіть горлянки нікому не різали. А останнього з ваших противників - ви пощадили. Максенцій знайшов для вас місце під сонцем, і тепер ви вірні йому життям.

- Якщо точніше, життям я був вірний Діоктеліану.

- Як ви змусили його стати вашим префектом?

Метилій не припиняв всміхатися. Наче це проста гулянка.

- Є в мене далмаційські чари, з якими я перемагаю. Усіма силами. Але точно не з цими символіками на ваших щитах. Я трибун преторії і я захищаю імператора, Рим і його громадян.

- Узурпатор Максенцій мертвий. Це кінець. Імператор Костянтин готовий пощадити всіх солдатів мерця. Однак, ми зайдемо у табір преторіанців і спалимо його живцем з усіма заколотниками. Костянтин видав наказ: Преторіанській гвардії, з її давніми царетворцями і царевбивцями, настав кінець. Війні - кінець. Кидайте зброю, трибуне. Господар очікує.

Метилій звів убивчий погляд на германців навколо центуріона. Усі вони з хризмами.

☧

Від грецької Христос...

Усі у рот тибрської води набрали, і Альбін звів погляд на центуріона, а тоді подивився на списи германців.

"П'ятий день минає... Здатися і померти від спати. Чи битися і померти від спати? Ба навіть від списа, стріли чи дротика: Марс підскаже..."

Сонце ще не зайшло, як Метилій відповів прощальним смертним голосом:

- Це більше не наша війна, - промовчав. - Це священна війна. Кінця - не буде.

Центуріон дав команду убити усіх. Альбін лиш зиркав, як на нього йшли двоє. Звичайна Помста відбила першу атаку списів.

Метилій, без рівноправ'я мечника проти списоносців, ударив щит, а тоді майстерно розпорошив шию і спину германцю.

Квінт з Гаєм змахнули спати на трьох. Вони прикривалися щитами, і списом один поранив Квінта в ліве плече, але той насмілився відкинути спис і встромити у горлянку. Гай Целій - зламав спис в іншого. Той вирішив невдало розвернути спис, щоб Гаю дістався вток у груди. Але він розрізав йому праву руку, на що закричав, а тоді - торс.

Від дротиків Альбін не міг бути швидким як коник-стрибунець, але він лівою схопив ворожий спис за ратище, майже зблизька до руки германця. Він запанікував, гарчав на латині нерозбірливо, Альбін відкинув його щит. Той хотів витягнути спату з піхов, але його права рука таким чином ослабла, і Альбін отримав свій спис. Германець тримав лівою спату, але ліг на землю як тільки удар пройшовся по ногах. Це через те, що інший супротивник обійшов Альбіна, але позаду був Метилій, який прикрив біловоссому спину - відтяпав голову. Того ж германця - списом було йому встромлено в хребет.

Але Ерій Ювентій Калістрат виявився не промахом: він кинув дротики та схопив спис полеглого. Квінт Фабрицій не усвідомив, що на нього і полетів спис, а він був без щита. Встромлено, як в яблучко, у серце. Поліг на коліна.

Альбін тримав цілився у центуріона, але Метилій дав йому знати, що це його бій.

Ще двоє германців лишилося...

Середні на зріст, світлі, вони прикривалися щитами і виставляли списи, не підходячи надто близько. Але в одного був високий шрам, що простягався від лоба до щоки.

Адальберо, найманець.

Гай Целій з Альбіном глянули одне на одного. Кивнули і пішли в атаку. Проте Гаю дістався Адальберо. Його майстерність махати спис і щит одночасно звів нанівець плоди для противника. Преторіанцю вибив з рук спату і щитом германець вдарив в обличчя. Добив його - скромно, списом у груди. Ліг бідний на спину без озера крові.

Але Альбін зміг добити свого - приглушив щитом і відразу розпорошив живіт.

Метилій боровся з Калістратом на мілководді. Трибун відтіснив його до Тибру, але цим Альбін не встиг насолодитися, бо відразу довелося відступати до дерев: Адальберо заганяв його якомога далі в поле. Але Альбін зрозумів його намір, щоб його добила примарна кавалерія. Він ховався за деревом, чуючи як германець діставав з піхов спату. Ловлячи момент, Альбін прорахувався зі звуками кроків: Адальберо варварськи на нього накинувся, через що Звичайна Помста вилетіла з рук і розламало кірасу. Сидячи, біловолоссий кинувся спиною до стовбура. Германець відчув свою перемогу.

Альбін віддихувався.

- Хто він... для тебе?

Маючи на увазі Костянтина.

Адальберо глянув на нього карими очима. Точно мають вигляд варвара.

- Точно не богом.

Змахнув спатою, не своєю, а Звичайною Помстою, покий його колишній власник видихався і усміхався.

Декапітація пройшла нешвидко, розрізавши не на повну шию Альбіну. Нащастя він сконав не як мученик.

Згодом знайшли Максенція. Утоплене тіло плавало з його підданими. Тибр хутко звів струмки швидше за вітр над Римом. Містяни знайшли тіло Метилія разом з шоломом центуріона.

"Герої" - усі з Костянтином. Метилія хоча б спалили за його наказом. Мечника-гладіатора, найвеличнішого у Римі, забрав вогняний бог Вулкан до своєї кузні. Однак, його не знатимуть більше як трибуна преторії.

- ...Гнізду кінець, - повторював Костянтин. - Гнізду заколотників кінець.

А герої:

Mettius Metilius Maximus.

Lucius Servius Albinus.

Quintus Fabricius.

Gaius Caelius.

Особливо біловолоссий Альбін. Мрець, що помер за узурпатора.