Лана жива.

НДІ Спеціальних Епох зустрів Едуарда запахом хлорки та дорогого цифрового прального порошку. У свої двадцять чотири роки він мав диплом молодшого наукового співробітника з прикладної демонології, але через хронічне безгрошів'я змушений був махати шваброю. Офіційно це називалося «молодший асистент з питань санітарного забезпечення сторіччя Лани».

Лана була символом. Лана була всесвітнім феноменом, чиї романи про метафізичну тугу роботів розходилися мільярдними накладами. Сьогодні їй виповнювалося сто років. Грандіозний ювілей. Щоправда, для «простих смертних» — тобто для всього людства, окрім трьох десятків членів Вищої Ради — свято було доступне лише в онлайн-трансляції.

Едуард не вірив у ювілей. Він взагалі мало в що вірив після того, як у підручниках з кібернетики з'явилися розділи про некро-діпфейки. Останні три роки Лана не з'являлася на публіці наживо. Її інтерв'ю нагадували надто ідеальну роботу нейромережі п'ятого покоління. «Вона померла у двадцять третьому, — бурмотів Едуард, ретельно протираючи плінтус біля ліфта. — А ці товстопузі продюсери просто крутять її цифровий труп, щоб доїти авторські права. Класика капіталістичного окультизму».

Коли охорона відволіклася на доставку ювілейного торта з антиматерією, Едуард ковзнув у ліфт. Магнітна картка, яку він завбачливо поцупив у п'яного сисадміна, спрацювала на найнижчу кнопку — мінус п'ятий поверх.

Тут пахло інакше. Етанолом, старим церковним кадилом та чомусь ... свіжою полуницею.

Едуард прокрався темним коридором, підсвічуючи собі екраном смартфона, і вперся в масивні герметичні двері. За ними виявилася величезна холодильна камера. Посеред кімнати, обплутана сотнями мережевих дротів та неонових трубок, височіла скляна ванна. У фіолетовому розчині, який пульсував і світився зсередини, плавало тіло.

Це була Лана. Вона здавалася мертвою. Шкіра мала сіро-зелений відтінок, очі були заплющені, а з рота виходила тонка трубка, що відводила якісь бульбашки.

— Ага! — переможним хрипом пошепки вигукнув Едуард. Його пальці затремтіли від азарту. Він витяг телефон, увімкнув секретний стрім на свій підпільний канал і направив камеру на ванну.

— Шановні підписники, дивіться! Нас дурили! Велика Лана — це просто шматок біомаси, підключений до генератора діпфейків! Продюсери...

Холодна, як крига з рідкого азоту, долоня лягла йому на плече.

Едуард занімів. Телефон випав з рук, але продовжував трансляцію, упавши екраном догори.

Він повільно повернув голову. Перед ним стояла Лана. Справжня Лана. Тільки виглядала вона так, наче її забули на тиждень у центрифузі з наждачним папером.

Вона була і правда жива. Більше того, вона була безсмертна.

Лана була однією з Безсмертних цього світу, але процес оновлення явно затягнувся. З її обличчя та рук уже майже злізла стара шкіра, оголюючи м'язи, які шматками відпадали на кахельну підлогу. Найстрашнішим було те, що крізь діри в плоті видно було її кістки — вони не були білими, вони світилися дивним, синюватим фосфоричним світлом прадавньої магії.

— Дурне хлопчисько, — просичала вона голосом, що нагадував шурхіт сухих сторінок. — Який діпфейк? Я просто міняю інтерфейс. Це магічний розчин для регенерації. Я маю стати новою жінкою... Спадкоємицею своєї ж творчості. Новою Ланою.

Едуард хотів закричати, але Безсмертна, попри напіврозпад, мала залізну хватку. Вона схопила його за комір робочої куртки і з несподіваною силою жбурнула прямо у фіолетову ванну.

Крик Едуарда обірвався миттєво. Розчин діяв як концентрована кислота, але з вибірковим смаком. Хлопець розчинився за кілька секунд, залишивши після себе лише бульбашки та легкий аромат органіки. Фонове фіолетове світіння ванни раптом спалахнуло яскравим, здоровим рубіновим кольором. Молода кров та свіжа життєва енергія стали ідеальним каталізатором.

Лана задоволено посміхнулася оголеною щелепою, скинула залишки старих м'язів і граціозно залізла назад у ванну, наче у теплу спа-купель.

А в цей час мільярди людей на планеті прильнули до екранів. Трансляція почалася вчасно. Прекрасний, згенерований до ідеалу нейромережами образ сторічної Лани з'явився в ефірі. Вона з глибоким виразом обличчя продекламувала свій новий, фінальний вірш про тлінність буття та велич космосу. Наступного ранку всі світові новини вийшли з траурними заголовками: «Символ епохи пішла від нас. Лана тихо померла у своєму ліжку уві сні». Людство ридало, акції видавництв злетіли до небес, продюсери рахували трильйони.

Минуло три дні.

У головному офісі видавничого консорціуму «Глашатай Космосу» було тихо. Генеральний продюсер Марк закрив ноутбук, звіт про продажі посмертного маніфесту Лани показував абсолютний рекорд за всю історію людства. Він підвівся, підійшов до вікна, що виходило на НДІ Спеціальних Епох, і задоволено потягнувся.

Раптом двері його кабінету відчинилися без стуку.

До кімнати увійшла молода, неймовірно вродлива дівчина років двадцяти. Її шкіра була бездоганною, а очі мали легкий, ледве помітний фіолетовий відблиск. Вона тримала в руках флешку.

— Привіт, Марку, — сказала вона знайомим шурхотливим голосом, у якому тепер бриніли нотки юності. — Я написала першу главу нового роману. Від імені «молодої спадкоємиці, яка чудом знайшла чернетки великої Лани». Готуй контракти.

Марк навіть не здивувався. Він посміхнувся, підійшов до бару, налив два келихи віскі й один протягнув їй.

— З поверненням, Лано. Ти чудово виглядаєш. До речі, той прибиральник... його родина підняла галас, але ми списали все на нещасний випадок на виробництві. Розчин спрацював добре?

— Ідеально, — Лана пригубила віскі. — Тільки іноді хочеться палити. Напевно, його звичка.

Марк кивнув, зробив ковток і раптом завмер. Його погляд упав на екран монітора, де все ще висіла закрита вкладка з трансляцією того самого підпільного каналу Едуарда. Телефон хлопця, який упав екраном догори, знімав стелю й кут ванни. Стрім не перервався. Він ішов усі ці три дні в глибокому даркнеті, і кількість переглядів там зараз перевалила за три мільярди.

Але Марка нажахало не це. На відео було чітко видно, як після того, як Лана залізла у ванну, з фіолетової рідини раптом почали підніматися нові кістки. Не Ланині. Кістки Едуарда. Вони не розчинилися. Вони увібрали в себе магічний концентрат, обросли фіолетовими кристалами й почали самостійно збиратися в скелет. На останніх кадрах відео, знятих годину тому, цей кристалічний фосфоричний скелет тихо виліз із ванни, підняв телефон Едуарда, підніс його до свого черепа, де в очних ямках палало те саме безсмертне світло, і вимкнув запис.

Марк повільно перевів погляд на Лану.

З-під її ідеальних, щойно вирощених нігтів на дорогий перський килим кабінету раптом почав сипатися дрібний, фіолетовий, світній пісок. Дівчина судорожно смикнула шиєю, і Марк почув всередині її тіла виразний, чужий, молодий чоловічий сміх.

— Знаєш, Марку, — сказала Лана, і її обличчя на секунду перекосилося, набувши рис зниклого прибиральника. — Новий роман буде не про роботів. Він буде про те, як тісно буває двом безсмертним душам в одному свіжому скафандрі.

Вона широко посміхнулася, і з її рота вилетіла маленька фіолетова кристалічна іскра.