Сокіл. Книга 1. Народження легенди

Здобуття офіційного професійного статусу принесло у Ясенів не лише нові спортивні виклики, а й перші серйозні гроші. У четвер, одразу після виснажливого вечірнього тренування, до роздягальні впевнено зайшов Артем, тримаючи в руках велику шкіряну сумку. На старому дерев'яному столі один за одним з'явилися білі запечатані конверти — перші офіційні зарплати та підйомні за вихід у Другу лігу від компанії «Романович Агро».

Для сільських пацанів це були справді шалені, небачені раніше кошти. Тарас Бойко розгублено крутив цупкий конверт у руках, не знаючи, в яку кишеню його краще сховати, а Сергій Ковальчук одразу почав подумки рахувати, чи вистачить цього на нові запчастини для його вірної «Ниви». Проте на Дениса Кравченка запах легких грошей подіяв зовсім інакше. Міський вінгер, який і до цього вважав себе головною зіркою серед «колгоспників», остаточно втратив землю під ногами. Три поразки поспіль на старті професійного сезону його взагалі не хвилювали: у його кишені знову з'явилися чималі гроші.

П'ятничне ранкове тренування мало початися рівно о восьмій годині. Команда вже повністю вишикувалася на полі, коли з боку воріт почулися важкі, невпевнені кроки. Артист приплентався із запізненням на п'ятнадцять хвилин. Його фірмова зачіска була безладно розпатлана, очі сильно набрякли й нагадували дві червоні щілинки, а за два метри від нього йшов такий густий шлейф перегару, що Тарас Бойко аж гидливо скривився.

Як виявилося, Денис провів усю ніч в одному з елітних нічних клубів Львова, де гучно святкував отримання першої професійної зарплати. Він безжально витратив половину грошей на дорогий алкоголь і приїхав у село першим ранковим автобусом, навіть не спробувавши лягти спати.

— Чуєш, мажор, ти звідки такий красивий приповз? — злосно кинув Тарас Бойко, роблячи рішучий крок назустріч. — Ми тут пашем як прокляті, а ти ледве на ногах стоїш!

— Закрий пельку, малий... — прохрипів Артист, намагаючись утримати рівновагу на слизькій траві. — Я на полі все одно зроблю більше, ніж ти своїми кострубатими ногами. Тренере, все нормально, зараз побігаю — вивітриться.

Андрій Олегович підійшов повільно. Обличчя молодого фахівця було нерухомим, але в його очах спалахнула така крижана лють, що роздягальня й поле миттєво затихли.

Тренер зупинився прямо перед Денисом Кравченком. Він не став кричати чи розмахувати руками перед командою. Його голос звучав тихо, але кожен склад впивався в мізки пацанів наче залізничний костиль.

— Кравченко. З цієї секунди ти відсторонений від першої команди на два тижні, — холодно промовив тактик. — Ти повністю позбавляєшся всіх преміальних. Негайно здай адміністратору екіпіровку з логотипом клубу.

— Андрію Олеговичу, ви жартуєте?! — Артист від несподіванки навіть трохи протверезів. — Через одну гулянку? Та без моєї швидкості на фланзі ви наступний матч проти «Поділля» злиєте ще до перерви!

— Без тебе ми принаймні гратимемо у футбол. А з тобою просто імітуємо дисципліну, — відрізав Андрій Олегович. — Але відпочивати ти не будеш. Щодня о шостій ранку, за дві години до загального тренування, ти приїздиш на цей стадіон і біжиш тридцять кіл навколо поля. Під наглядом Артема. Якщо пропустиш хоча б один день або запізнишся на хвилину — контракт буде розірвано в односторонньому порядку без виплати жодної компенсації. Поза межі поля. Марш!

Артист спробував знайти підтримку в очах Владислава Черненка, але той лише похмуро відвів погляд — у професійній команді за такі витівки ніхто нікого не вигороджував. Денис злосно сплюнув, розвернувся і накульгуючи поплівся геть під презирливі погляди сільського кістяка.

Втрата головного креативного вінгера змусила Андрія Олеговича повністю перекроїти гру на лівому фланзі. Тренер розписав нову модель виключно усно, перебудувавши акценти з атаки на залізобетонну оборону.

Місце дискваліфікованого Артиста в основному складі зайняв Роман Козак, якого в команді всі звали Дембелем. Роман не мав божевільної швидкості Дениса чи його технічного дриблінгу, але натомість володів залізною армійською дисципліною та феноменальною витривалістю.

Нове тактичне завдання на лівому фланзі Андрій Олегович сформулював чітко: команда повністю відмовляється від індивідуальних проходів на лівому краю. Роман Козак стає широким оборонним півзахисником, і його головна мета — намертво закрити бровку. Коли суперник починає атаку через його фланг, Дембель не викидається вперед, а пласується назад, утворюючи разом із Владиславом Черненком та Сергієм Ковальчуком щільну лінію з п'яти захисників. Це дозволяє повністю ліквідувати вільний простір для швидких інсайдів суперника.

У момент перехоплення м'яча Роман не мав права перетримувати снаряд. Його завдання — грати максимально прагматично. Він усього в один дотик зобов'язаний віддати точний пас у центр на Професора або виконати пряму, сильну передачу вперед у зону за спини захисників, куди на повній швидкості вже має вилітати Ігор Шевченко. Лівий фланг «Соколів» із креативного та розслабленого перетворився на важкий, дисциплінований та залізний щит.

— Мені не потрібні трюки на фланзі, Романе, — звернувся наставник до нової основи. — Мені потрібна залізна тиша біля наших воріт. Ти просто випалюєш усе, що рухається твоїм краєм.

— Зрозумів, Андрію Олеговичу, — чітко, по-армійському відповів Роман Козак, затягуючи гетри. — Повз мене ніхто не пройде.

Команда швидко згуртувалася навколо нового рішення тренера. Дисципліна назавжди витіснила з роздягальні залишки аматорського пофігізму. Попереду на «Соколів» чекав надважкий іспит проти хмельницького «Поділля», де пацани мали довести, що ясенівський характер сильніший за будь-які гроші та міський гонор.