МОЙРА: становлення героєм
УВАГА!
Рекомендовано читачам від 16 років.
Містить сцени насильства, воєнних конфліктів та похмурі теми.
ЧИТАЙТЕ НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД
планета Талір
система Інкубуса
У сонячній системі Інкубуса кипіла робота на орбіті місцевої зірки джі-класу.
Планета Талір, була розміщена у відносно спокійному регіоні галактики, навколо її зірки проводилися реконструкційні роботи, так званої сфери “Дайсона„.
Поверхня планети була інтерактивною, у плані того, що її власники могли, той або інший регіон кастомізувати під власні потреби.
У географічному центрі планети був розміщений великий палацний-комплекс, розміщений у жерлі давно згаслого вулкану, Завса, який мільйони років тому був наймогутнішим у сонячній системі. Палац лорда Анхіли поєднував декілька функцій одночасно, це і резиденції та міжзоряний корабель-місто.
У тронну залу зайшла дівчина років двадцяти, яка була одягнена у бойовий обладунок, її жіноче тіло практично повністю було заковане у броню, окрім голови. Лорд Анхіл відірвав свій пильний погляд від вікна і спрямував погляд на леді-наступницю.
Зустрівшись поглядом із лордом донька промовила
- Доброго ранку, батьку.
- І тобі того ж. Я так розумію, що моя черга настала, ти прийшла по мене?
Спокійним голосом запитав лорд
- Повністю так, мій лорде! Ви засиділись на цьому престолі за довго, навіть за мірками сусідів.
- Твій бунт не увінчався Мойро, тобі ще так багато чого потрібно дізнатися…
- Як колись ти навчав мене, що не можна довго роздумувати, якщо маєш мету то потрібно йти до неї, аби що!
- Саме тому ти вбила братів поки ті спали?
- Це аби ти не мав запасного вибору, якщо не я посяду трон! Без мене він зникне у історії назавжди!
- Такі роди як наш не зникають за одну ніч…
Все ще спокійно говорив батько
- Бо я буду наступним лордом-захисником.
Промовила донька
Аби закріпити свій статус нового лорда, вона дістала свій плазболт і зробила декілька пострілів у батька, той навіть і не здригнувся, плазмові болти зупинилися перед істинним лордом-захисником не шкодячи йому.
- Аби бути наступним лордом доню, потрібно бути одним цілим із цим палацом. Немає титулу без фортеці, так само як і фортеці без титулу.
Завершивши речення він замкнув скляні панелі та вхідні двері у тронній залі думкою, після чого зала поникла у пітьмі.
- Гадаєш, що я тебе не знайду?
- Філософія нашої родини полягає у відмові від кібернетичних удосконалень, лише сила яку визволили наші предки дарує нам переваги над іншими формами.
Дівчина стала обережно рухатися по залі. За час поки було світло вона запам’ятала положення практично кожного предмету у тронній залі, між іншим “болти„ давали хоч і слабке але якесь освітлення, тому Мойра могла вільно рухатися по залі не наштовхуючись на нічники-колони, які були гармонійно вплетені в інтер’єрі.
- Я цілу ніч слухав, як твої воїни і мої зрадники страчували: охорону, придворних та моїх синів, тепер ти слухай як вони будуть кричати помираючи у цих коридорах, жоден твій не виживе, так як жоден мій не пережив цієї ночі.
- Твоїй тиранії мав прийти кінець…
Борючись із собою промовила донька
- Вочевидь ти погано спланувала свій план.
Промовив холодно лорд
Через стіни було чути як із металевим лязьгом стали замикатися двері й один за одним почали кричати заколотники та назавжди затихати у цих коридорах.
- Ти не налякаєш мене своїми жалюгідними фокусами!
Крикнула донька у пітьму
- Та я навіть і не ставив за мету собі таке…
Промовив батько позаду неї
Дівчина рефлекторно обернулася на звук, як лорд вхопив її за горло і підняв над землею на витягнуту руку.
- Твої бунтарі мертві, ти програла моя доню.
- Як не я, то інші вб’ють тебе! Уявляєш як відреагують наші сусіди на новину, що лорд Анхіл залишився без нащадків.
- Хто? Можливо Мортіс? Коли вони дізнаються, як я повів себе із донькою заколотницею, вони навіть і не наважаться йти на мене війною.
Віконні панелі піднялися із вікон і сонячне світло знову линуло у тронну залу. Лорд Анхіл підніс свою наступницю до вікна й запитав
- Ти пам’ятаєш, що роблять батьки птахи із поганими дітьми на Землі?
- Викидають із гнізда...
Хриплим голосом промовила Мойра
- До побачення моя доню у загробному світі (він поцілував її у лоб і додав) навіть після цього звірства, я замовлю слівце перед Терезами за твою душу.
Промовив батько і викинув доньку із тронної зали, яка розміщена на висоті двох кілометрів над рівнем вулканічного озера.
Лорд-захисник знову посів своє місце на троні і тронна зала “ожила„ від сонячного світла яке потрапляло до неї через вікна. Палацом стали блукати штучні працівники, які прибирали тіла мертвих і сліди які вони залишили за собою. За пів години палац був очищеним а тіла були викинуті за вікно.
Декілька років потому
На місцевому ринку серед рядів товару сиділа дівчина. Вона мала порожній погляд, вдивлялася у землю і ніяк не реагувала на тих хто проходив поруч. Перед її прилавком зупинилися два хлопця-близнюка, вони оглянули товар із гори у низ і близнюк у чорному обладунку запитав у продавця
- Чудовий крам, чоловіче.
- Ким будуть цікавитися пани мої?
- Дівка.
Промовив близнюк у білому
- Дівка яка сидить під прилавком, вона виглядає чудово, звідки вона?
- Вона із...
Почав торгівельних
Близнюк у чорному вочевидь був незадоволений таким довгим часом на роздуми, тому знав із пояса невеликий циліндр, який був довший за його долоню, цю штуку він притулила до шиї торговця і запитав
- Чому ти не володієш відомостями про неї? А якщо вона хвора? Ти все одно її продаси комусь?
- Ні, пане... що ви?
- Де її документи?
Запитав знову агресивний близнюк
Близнюк у білому додав
- Облиш його, брате! Поглянь на неї! Певне хвора чимось, тому така млява.
- Або під дією коксуса, аби не бешкетувала.
Запропонував близнюк у чорному
- Якщо я побачу, ще бодай один раз, тебе із таким товаром, я вб’ю тебе перед твоїм же товаром! Ти затямив мене?
- Так, пане! Як на кажете.
- Ось і чудово.
Близнюки пішли далі по ринку, примовляючи, ніби якби дізнався б про це імператор, то вбив би його неодмінно.
Торговець підвівся на ноги й покликав когось жестом, після чого Мойру вдарило струмом, від чого вона ледь не зомліла, тоді пролунав голос власника
- Клятий Івлус! Через твою непридатність мені доведеться перевести тебе до внутрішніх робіт! Підводься, кому наказав!
Промовив власник і пропустив через її тіло ще один розряд струму
Після крику від болю, Мойра підвелася на ноги й пішла слідом за власником, він завів її на корабель який був позаду прилавка і віддав під нагляд Карлосу, який відповідав за їжу для “товару„. Карлос був нічим не ліпшим за Кайруса який їх продавав, він також любив бити струмом своїх “підданих„.
Із моменту як Ларан Мортіс проголосив себе імператором і поглинув сектор лорда Анхіла, він розв’язав руки злодіям своїми вчинками. Аби народ не заважав йому, він закривав свої очі на: работоргівлю та продаж наркотичних засобів, які вводили у дурман навіть дітей Перших, проте, що воно робило із звичайним простолюдом, то годі і говорити.
- Ану досить мріяти! Кайєва наволоч!
Крикнув Карлос і пропустив розряд струму через тіло молодої жінки, яка очікувала поки агрегат припинить випікати хлібці.
- Бісові нездари! Сьогодні до пана Кайруса прийде на вечерю генерал Персус! Моліться аби Терези зглянулися над вами і дарували генералу думку, що йому необхідна одна із вас! Тож активніше!
Прокричав Карлос і пропустив розряд струму через усіх “працівниць„
Мойра швидко навчилася готувати їжу. Як би це смішно не звучало, та навіть у такому далекому майбутньому живі істоти продовжували готувати їжу і споживати її. Але навіть виконуючи все бездоганно дівчата таки отримували ще по порції струму, бо їх наглядач можливо вважав себе досить піднесено на фоні страждаючих рабинь. Жінкам було суворо заборонено: спілкуватися одна із одною, дивитися на вільних людей, їсти їжу для господарів та багато чого ще.
Надвечір до корабля господаря Кайруса прибув гість. Через присутність генерала, товар було вирішено привести у належний стан, помивши та одягнувши у відкриту одіж, аби підсвідомо генерал зажадав когось купити. А відштовхуючись від “колекції„ яку зібрав у себе їх “господар„, то гість міг прикупити декілька екземплярів собі.
Генерал був із себе: чоловіком років сорока або навіть вище, бо його тіло вже припинило змінюватися від прожитих років, так би мовити “завис у старості„.
- Генерале... яка честь Вас бачити на моєму кораблі.
Промовив “колекціонер„ розпливаючись у великій посмішці перед гостем, Кайрус навіть вклонився йому
- Не починай, я тут лише через твій товар.
- Ви мій шановний про цих...
Персус перебив “колекціонера„
- Через кристали! Аби тебе Діодон вхопив!
- Мій найсвітліший...
Почав Кайрус
- Не заливай, ти дістав їх?
- Так, мій Друже, все до останнього тому.
- Дуже добре.
Промовив Генерал
Кайрус дістав із кишені невеликі два кристали, які були завдовжки у сантиметрів десять і один у ширину. Кристали були пурпурного кольору.
- Чому не плоскі? Зараз таких портів не має! Де я їх прочитаю?
- Вибачте, але Ізабелла саме такі дала.
- Нехай би їй! Авжеж, прожити чотири тисячі років і мати сучасні термінали, це не про неї.
- Слушно сказано... Можливо Ви бажаєте когось із дівчат? Самі знаєте навіщо.
- Ти їх так одягнув Кайрусе, що важко зосередитися на кристалах. Продаєш мені мотлох який уже як чотири тисячі років не актуальний і ще й вирішив мені когось впарити?
“Колекціонер„ розплився у вимушеній посмішці а генерал окинув вимушеним поглядом зал й промовив
- Та нічого так.
Персус вказав на якусь дівчину
- Неодмінно приведу її до Вас, мій Ясновельможний.
Кайрус радісний пішов до товару, коли Мойра принесла напої, для господарів та гостя.
- Чуєш, “колекціонер„ липовий! Скільки за цю, що напої принесла?
- Десять тисяч.
- Не чеши мені! Вона така млява, певне вмре як куплю у тебе! П’ять і беру одразу.
- Вісім.
- Шість двісті і п’ять он, більше не дам.
- Ви досить щедрі сьогодні, проте купівля цієї... особи ніяк не вплине на платоспроможність за кристали?
- Що ти? Ні звісно, за кристали та дівку розрахуюсь.
- Тоді годиться. Карлос! Документи неси на неї.
Корабель генерала мав витягнутий, плоский “ніс”, дах та дно, що робило його стриманим та геометрично-збалансованим. Його опуклі боки м’яко переломлювали світло сідаючого за обрій сонця. Спереду розташоване одне велике трапецієподібне скло, схоже на кристалічний виріз у корпусі. Всередині було холодне блакитне освітлення, яке мало також і невеликі жовті вставки.
На хвостовій частині ззовні були розміщені двоярусні гондоли по дві із кожного боку.
Нижні — масивні, притиснуті майже до низу,
Верхні — тонкі й кристалічні.
Генерал завів дівчину на борт, він навіть не звернув уваги, що дівчина не прослідувала за ним до штурвалу а залишилася стояти поруч із диванними сидіннями які були розміщені у кормі у один ряд, під стінами, аби підчас польоту пасажири дивилися одне на одного а не у стіни чи усі через лобове скло. Він сів за штурвал і підняв борт у повітря, розправив бічні гондоли й полетів у невідомому напрямку. Персус почав перший
- Я навіть не підозрював, що бодай хтось пережив чистку із вельмож.
Промовив він
Проте дівчина мовчала
- Мойро, я до тебе говорю.
- Перепрошую, пане...
- Не починай, ти ж із великого роду.
- Була колись...
Почала вона
- Тобто?
Не зрозумів генерал
- Батько вигнав мене, я підвела його.
- Підвела? Що ти за маячню говориш?
Корабель покинув планету, вилетів у відкритий космос де зробив гіпер просторовий стрибок і зник у невідомому напрямку.
Персус покинув штурвал і підійшов до Мойри у кормову частину й почав знову говорити, ігноруючи попереднє власне запитання.
- Немає значення, що зробив Анхіл із тобою, сини Мортіса вбили його як шість місяців тому.
Від почутої новини дівчина сіла на диванне крісло й після короткої павзи запитала
- Тому ви мене викупили? Аби я помстилася за батька?
- Так!
Коротко відповів генерал
Мойра почала коротку оповідь свого вигнання
- Востаннє коли я була вдома я зчинила заколот і програла, тепер я не можу повернутися до народу у якості їх нового лорда захисника.
- Як же важко із тобою... Повір, зараз не ти у найгіршому становищі, ти всього лише була рабинею коли твій народ став...
- Теж рабами? Їх не захистив їх лорд і вони стали рабами Ларана Мортіса, я ж поплатилася за бунт, ми не однакове пережили.
- Можливо... можливо... Але ти мусиш зважати на те, що залишки твого народу проживають не у найліпших умовах, їх не продають як тебе, їх відправили у шахти за металами.
- Це нічого не змінює... Мене позбавили мого минулого статусу, тому я не зможу їм допомогти.
- Тобто ти навіть не будеш жити помстою синам Ларана?
- Ні, як навчав мене батько, перемагає сильніший, Анхіл просто був заслабким для такого ворога.
- Тоді я дарма купив тебе.
Промовив Персус і пішов за штурвал
Мойра через невеликий проміжок між розмовою, поставила генералу неприємне запитання
- А який вам із цього зиск? Чому ви викупили мене?
Відповіді на її запитання не було, генерал мовчки вдивлявся у гіпер просторові марива і мовчав а потім замкнув внутрішню переборку між корою та кабіною шатла.
Мойра обдумувала те, що відбулося із нею за останні вісім років, вона встигла втратити свій статус наступниці, бути частиною сумнівної секти, допоки не загоїлися рани, потім нелегальна праця доки не виявили її як незареєстровану особу, термін у в’язниці, жебракування, спроба бути товаром а потім її викупили аби вона помстилася вбивці свого батька, який зрікся її, прирік на муки... але чи мала вона право не помститися за нього? Вона ж перша його зрадила... Але він... Думки роїлися у голові, з’являлися і зникали.
Невідомо скільки часу минуло із моменту як вони летіли. Легкий поштовх у дно змусив її повернутися із роздумів. Внутрішня переборка відімкнулися, генерал вийшов із кабіни і нічого не кажучи опустив вхідну рампу на шатл. У середину ввірвалися сліпуче світло невідомої зорі.
- Як не хочеш битися, тоді вимітайся!
- Але...
Почала вона
- Без різниці, гадаю, що через тиждень або місяць я повернуся назад до тебе, аби почути відповідь на моє запитання.
- Поки ви не скажете, навіщо я у вашому плані я не погоджуся.
- Тоді чудово.
Промовив Персус і штовхнув її назовні
- Через місяць, на цьому ж місці.
- Але...
Генерал із нагрудної кишені дістав її документи які видав Кайрус й додав
- Поверну потім.
Після цих слів він підняв рампу і замкнув вхід до шатла, декілька секунд і той відірвався від землі після чого бічні гондоли вийшли із під корпусу й шатл став стрімко набирати висоту, поки не зник у небі.
Сонце на невідомій планеті було у найвищій точці, тому не важкими математичними вимірюваннями Мойра могла припустити, що націй планеті лише половина дня.
Не маючи ні она у кишені, вона рушила у невідомому для себе напрямку, туди куди бачили очі.
У Кайруса вони зазвичай їли на ніч, один раз на добу, колись цього не вистачало, проте із часом це стало кращим за голодування. Так як генерал викупив її, то Мойра втратила свою порцію вечері а на цій планеті був ще день і не було видно ніякої крамниці, лише щільна забудова. Дівчина йшла у перед, не зупинялася, йшла ніби знала куди йде. Поруч не було ні душі, таке немов би місто було мертве.
Пройшовши певний відрізок, вона нарешті знайшла відчинений будинок. У середині будівлі був стан ніби мешканці із невідомої причини покинули її і не мали причини повертатися. Більшість квартир були замкнутими а за дверима була тиша. Вочевидь це була планета низького класу, можливо робітників або відлюдників, бо технологія будівлі була досить примітивною і незрозумілою для колишньої панни. Дівчина зайшла до однієї із відчинених квартир і не знайшовши у ній живих людей чи інших істот, вона впала на диван й заснула.
Прокинулася вона коли надворі була глуха темрява і неподалік було чути чиїсь важкі кроки, які наближалися у її бік. Нажаль вона погано запам’ятала квартиру, тому було прийняте рішення лежати на одному місці і не рухатися, аби не видавати свого місця. Незнайомець йшов у коридорі, впевнено ступав крок за кроком ніби бачив у темряві, проте світла не випромінював ніякого. Ймовірно те, що було у коридорі просто мало змогу бачити у темряві, тому немало потреби у світлі. Воно зайшло до неї у квартиру. Мойра затримувала подих, істота щось шукала, проте успіху у цьому не мала, воно сповільнило крок і повільно рухалася від кімнати до кімнати, оглядаючи на своїм шляху апартаменти. Незабаром воно опинилося у кімнаті із Мойрою, дівчина припинила дихати аби істота не знайшла її за диханням, серце калатало, немовби мало вискочити із грудей. Істота зігнулася над спиноюдівчини і пильно оглянула диван на якому була вона. Мойра немов би була паралізованою, тож навіть якби було б необхідно тікати вона б просто не змогла б зрушити із місця. Потвора випромінювала божевільний рівень тепла, на відстані у пів метра тепло було від неї відчутне, ніби воно дихали у притул.
На першому поверсі скрипнули двері, вітер задував у відкритий під’їзд, подумала Мойра, проте у коридорі першого поверху ступила чиясь нога, яка рухалася до сходів.
Після декількох чітких кроків, Мойра немала сумнівів, що хтось зайшов у будівлю. Істота яка була поруч швидким рухом помчала до виходу із квартири де побігло до сходів. Не кваплячись, навшпиньках дівчина вийшла із квартири і пішла у протилежний бік сходам які використала істота, до аварійного виходу.
Із першого поверху почувся звук блазботлера, але якийсь не такий, інакший, довгий і виражений, після пролунав чийсь крик, протяжний і потужний, який змусив її заховатися за перестінок і спуститися на землю, після пролунав знову звук зброї і крики припинилися, дівчина підвелася і рушила із-за своєї схованки до аварійного виходу, який вона бачила коли шукала відчинену квартиру.
Позаду пролунав чоловічий голос
- Ану стій!
Від почутого вона ніби окамяніла і не могла втекти, хоча дуже вже хотіла.
Позаду неї поволі зявилося малинове світло, яке супроводжувалося гулом подібним до плазболових зарядок, які закачували під тиском газ, до магазинів зброї. Незнайомець додав
- Та не бійся, я лише запитання посивлю і піду, можна?
- Ну якщо ви наполягаєте…
Почала вона
Мойра обернулася назад і побачила перед собою чоловіка, із великою сивою бородою, який був одягнений у приземлену одежу, (не панську і не рабську) також він тримав у руках цилінд подібний до того який був у близнюка в чорному, коли той погрожував продавцю, проте із “дідового” циліндра йшов малиновий стовп світла, який і видавав оці дивні звуки.
- Бейл досі верховний?
Запитав він
- Хто такий Бейл та верховним чого він був?
Незрозуміла вона
- Я гадав, що він увійде у історію…
Із сумом промовив незнайомець
- Нажаль, він не ввійшов у історію, проте чим він мав ввійти?
- Він же очолив повстання проти Ізабелли три тисячі років тому.
Відповів чоловік
- Вибачте, але я не із вашої епохи.
Промовила Мойра
- Гаразд, тоді на цьому все.
Промовив незнайомець і пішов до сходів
Він не кваплячись рушив на перший поверх, коли його окликнула Мойра
- Що це за місце і де всі?
Незнайомець зупинився, обернувся до співрозмовниці і відповів запитанням на запитання
- А ти ввочевидь не цікавишся політико у космосі?
Запитав він
- У минулому я була (коротка павза) служницею на Гершелі
- А на Едон як потрапила?
- Ну, як коротко, то мене тут утримують насильно.
- Ого, яка несподіванка… служницю і насильно …
- Взагалі то, я стала вільною від учора.
- Чудово. Тоді навіщо тебе тут утримують?
- Скажімо, дорого повертати а відробляти волю я не хочу.
- Як по молодіжному.
Промовив старий і пішов геть
Від подиву, Мойра не одразу кинулася йому навздогін, наздогнала вона його на вулиці порожнього й нічного міста.
- Що тут трапилося?
- Може тобі варто просто погодитися на підробіток?
- Там вірна смерть… Замовник хоче смерті новому загарбнику…
- І хто він, як не секрет?
Запитав незнайомець
Він продовжував йти у невідомому напрямку а Мойра йшла за ним
- Ларан, Ларан Мортіс його звуть.
- Та не такий він уже і новий, тероризує уже років як двадцять галактику, тепер із нещодавніх пір взявся зароботу досить крепко.
Виправив її незнайомець
- Це його справа? Те, що зараз із Едонцями?
- Частково так, місцеві не захотіли приймати його намісника, образили його посланців і тоді Ларан вдався до біозброї, перетворивши їх на тих істот, ну як та, що ледве тебе не з’їла.
Дівчина скривиоася від почутого у гримасі і відповіла
- Дяку за уточнення.
А незнайомець продовжував свою історію
- Тепер планета перестала бути привабливою для туристів.
- Оу... ви Едонець?
- Ні, я тут посилився до геноциду, не покидаю планети, бо не хочу.
- Гаразд, а можливість то є? Ну покинути планету?
Поцікавилася вона
- Так, проте я не віддам свого шатла тобі.
Відповів співрозмовник
- Проте…
- Навіть забудь, що він тут є.
Відповів немов відрубав
Гнітюча темрява була у місті, лише малинове світло яке випромінював загадковий предмет, від якого Мойра не відривала погляду. Вона знову почала розмову
- Гаразд, тобто усі перетворилися на цих істот?
- Ні, тих хто не обернувся з’їли ті, хто обернувся, квартири замкнуті бо місцеві зверталися до лікарень, там був спалах епідемії.
Промовив незнайомець і опустив голову
- Навіщо він так?
Поцікавилася дівчина
- Ларан?
Перепитав незнайомець
- Так, чому він їх усіх?
- Бо вони не хотіли бути частиною його нової імперії, іронія у тому, що Мортіс таки наніс цю планету на свою карту нових територій. Чи із розумним населенням чи із майже мертвим…
Далі вони йшли у тиші, ще декілька кварталів, допоки незнайомець не запитав
- Чому ти йдеш за мною?
- Ну бо ми єдині живі…
- Мене не приваблюють юні дівчата, тому навіть не надійся.
- Ви не так мене зрозуміли.
- А як?
- Ну мене ледве не з’їли, прийшли ви і вбили ту істоту… до-речі звідки у вас силовий меч?
- Ти не знаєш Бейна а знаєш про мечі?
- Мій батько був помішений на Перших… дуже вже подобалася йому їх історія.
Промовила вона у очікуванні схвалення
- Він дурень, якщо так вважає.
Грубо відповів чоловік
- Чому ви так? Вони були тими, хто був першим, тими хто отримав Вріл від…
- Книжки викрутили історію на виворіть, невір усьому написаному.
Промовив уже не так сердито незнайомець
Ще вулицю у повній тиші, поки Мойра не запитала
- Як вас звуть?
- Найлусом, я не із цього сектора.
- Припиніть, я навіть не знаю у якому сузір’ї розташована ця планета. Мене звуть Мойрою.
- Досить нерозповсюджене ім’я серед рабинь.
Зауважив Найлус
- Я стала рабинею, бо мала не лехке життя, трішки незаконної діяльності. В кінці мене стали продавати…
Останнє речення вона промовляла все тихіше і тихіше, мабуть розуміла абсурдність свого паління
- Ого, цікаве життя було, досить насичене… ти із Таліра?
- Звідки ви взяли?
- Із того, що там була процвітаюча грецька ідеологія, включно із іменами їх богів.
- Так, я із Таліра… Мій народ спробував чинити опір Мортісу і був поневолений а частина знищена.
- Ну вони бодай боролися…
- І результат всеодно не задовільний.
Відповіла Мойра
Найлус привів Мойру до приватного сектора. Перед одним із будинків був великий паркан, через який ледь-ледь було помітно світло із вікон. Найлус зайшов на подвір’я і запитав у Мойри
- Отже тепер я не позбудусь тебе?
- Так… словом мені немає куди йти а у першу ж ніч на цій планеті мене ледве не зжерли, дякуючи вам.
- Та припини вже, бо починаю жалкувати, що врятував.
Відповів жартома співрозмовник
- Чому врятували якщо не секрет? Із звідси ви ж не могли мене бачити.
- Не міг… Ось тобі рибна юшка, лягай спати а зранку я вже буду з’ясовувати, чи була ти варта порятунку чи ні.
Відповів Найлус і налив у тарілку їстівної юшки.
Мойра взяла тарілку і сіла на стільчик, смакуючи юшкою. Поруч палало багаття, примітивно але ефективно. Вочевидь Найлус був із тих, хто був готовим до складних і небезпечних місцин, навіть у апокаліптичному місті давав собі раду. Відштовхуючись від технологій які вона бачила на цій планеті, Мойра могла припустити, що була на окраїні Чумацького шляху, десь у настільки віддалених регіонах, що тутешні продовжували користуватися переважно технологіями двадцять першого століття. Старий зайшов до будинку а дівчина лягла поруч із багаттям, поринаючи у роздуми доки не заснула. Прокинулася вона від шуму полум’я, яке палало поруч із нею.
- Як довго я спала?
- Аж доки вогонь не згас і ще декілька годин після.
Пожартував чоловік і поклав свіжих дров
- Таке відчуття, ніби час зупинився у цьому місці...
- Що ти маєш на увазі?
- Ну до-речі зараз у галактиці 241ше тисячоліття а на Едоні немов би, ще колонізаційний період триває.
- Бо будівлі старі? Нема кораблів чи планетарних шатлів, ти це маєш на увазі?
- Так, саме про це я, якісь та рештки від цивілізації мусили залишитися, будинки ж стоять.
- Що ж, так як Едон розташований на окраїні Чумацького шляху, тому він відстає від усієї галактики у розвитку, це досить логічно якщо подумати.
Пояснив Найлус й покинув стабільне багаття
- Якось і не взяла до уваги.
Відповіла дівчина
Чоловік виніс із будинку рибу, став називати її на шампуні. Мойра почала розмову
- Те, що я знаю, про силові мечі, так це те, що ними можуть користуватися без обмежень лише перші.
- Нащо ти натякаєш?
- На те, що ви не заряджаєте його, бо однієї ночі мало, максимум дванадцять годин для чотирьох годин користування а ваш знову на ремені, немов ви його не заряджали із учора а ще ви безумно витрачали його заряд, коли світили ним на шляху, ніби не маєте проблеми із заряджанням.
- А може у мене декілька їх, один заряджається а цей на поясі?
- Мало ймовірно, вони ж на деревах не ростуть.
Найлус замислився від почутого спостереження і відповів коли обдумав розмову
- Проте можливо.
- Але ми не живемо тисячами років, єдина перша яка дожила до наших днів, це Ізабелла, а ви мій друже брали участь у якомусь бунті проти неї як мінімум три тисячі років тому.
- Це вже немає значення, я просто доживаю роки, тепер я простий мешканець який вижив підчас гніву Мортіса.
- Так і знала, що це пов’язано із тим, чому ви вижили!
Вигукнула вона і переможно підняла руку до гори, проте швидко додала
- Угу, поза контекстом моя репліка прозвучала божевільно.
- Ну є трішки.
Відповів Найлус
Він поставив рибу над полум’ям аби вона смажилася
- Ваше минуле, якось пов’язане із нашою зустріччю?
- І так і ні.
Відповів неоднозначно чоловік
- Як це розуміти?
- Хоч вір або не вір а Терези не жорстокий Бог як його називають у твої часи, він привів мене до тієї будівлі і повів у середину...
- Ого. Те, що Терези – це жорстоке божество я нічого не кажу, а те, що він допомагає вибірково то тут погоджуюся.
- Ну є у нього таке, але між іншим... У нас є чимало спільних рис, які видно лише при зустрічі.
- Це ви про, що?
- Ми обоє програли і пішли у добровільне вигнання.
- Ні, я не...
- Тоді чому не погодилася на пропозицію? Чому не помстишся?
- Навіть не думала, що ви у змові із Персусом.
Промовила вона і покинула зону багаття
Мойра пішла до воріт, вона очікувала, що Найлус зупинить її а він навіть і не зрушив із місця.
- То яка ваша мета? Змусити мене йти на смерть у бою із синами Ларана? Бачила я їх на Едоні, хотіли купити мене... Так я і раунда не простою проти них.
- То ти не проти помсти але неготова до неї?
- Про помсту і мови не йде! Батько навчав, що сильний програє сильнішому, тому все вірно а ось мирне населення – це вже інше.
- То батько помер і хай йому?
- Так, жорстоко але так як він і навчав.
- За народ готова битися вона...
- Але шанси нульові, я б пішла боротися, дух бунтарки досі живий, але ж не на вірну смерть!
- Розумію тебе.
- Тобто Терези звели нас, бо ви маєте мене підготувати до протистояння із синами Ларана та самим Лараном?
- Мойро, це твоє життя і ніхто обирати за тебе не буде, не буду заперечувати, що Терези саме тому нас і звели, але фінальне рішення все, ще за тобою: доживати свої сто років у вигнанні і кожної ночі думати, що могла щось змінити чи таки змінити!
- Гадаю, що Терези зробили ставку не на ту, я не можу бо...
- Ох ці відмовки...
- Але мене правда вигнали і залишили усіх привілеї.
- Ти ж усвідомлюєш, що той хто вигнав тебе, уже як декілька років холодний?
Після цього аргументу Мойра покинула територію і вийшла за межі огорожі, поринаючи у роздуми над словами Найлуса.
Вона без цілі йшла покинутими вилицями, квартал за кварталом обдумуючи слова рятівника, які лунали і лунали у її голові. Вона знайшла рештки від лавочки, яка до половини була зруйнована, сіла на неї і поринула у роздуми.
Але ж можливо якби батько не вигнав її... І що тоді? Він вигнав бо була вагома причина на це. А якби вона не збунтувалася, вона разом із братами та діючим лордом-захисником змогли б відбити атаку Мортіса? А взагалі, їй можна повертатися? Вона має право на спокуту?
Мойру вирвав у реальний світ звук двигуна шатла, який пролетів неподалік над нею і пішов на посадку.
- От пройдисвіт! Бісів генерал прилетів по відповідь...
Промайнуло у її голові
- Але з іншого боку, якщо Персус знав про історію Едону коли привіз мене сюди, тоді ймовірно, що старий заодно із Персусом... якби вона погодилася, то все одно мала б справу із генералом.
Роздумувала Мойра
- Тоді добре, що я пішла на “прогулянку”, але яка вигода старому? Він мусить просто харизмою і впевненістю її переконати? То він актор! Всюди обман, всі хочуть її надурити.
Продовжувала роздумувала Мойра
Найлус спокійно сидів поруч із багаттям, він продовжував смажити рибу, навіть став куштувати першу партію смаженого. Раптом у небі прогримів шум двигуна якогось шатла, ймовірно це той самий який прилітав учора по обіді на планету, проте яке йому діло до відвідувачів? Як щось буде потрібно то підійдуть та й запитають, тому Найлус продовжував снідати. Сидів він спиною до хвіртки, тому не міг фізично бачити як Мойра навшпиньки перелізла огорожу із великою металевою трубою у руках, вона крадькома, ледь чутно стала наближатися до чоловіка який навіть не підозрював про замах на його життя.
Вона занесла залізяку над головою і що є сили опустила їх на голову Найлуса, проте той встиг відреагувати на удар, він зняв із ременя меч і активувавши його відрізав шмат труби коли та була ще над ним, таким чином шматок впав не на нього а поруч.
- Це, що за фокуси такі?
Запитав незадоволений чоловік, повертаючи меч на вихідне положення
- Перевіряла ваші рефлекси. Як ви до-речі зрозуміли про небезпеку?
- Свист почув.
- Смерті?
- Та ні, труби. Гадаєш я працюю на Персуса?
- Звідки...
Почала Мойра
- Дитино, ти давно могла вже запитати, звідки так багато знаю про тебе.
- То працюєте на нього?
- Що? На того чурбана? Та ніколи.
- То звідки знаєте про мене так багато?
- Перші можуть читати думки.
- Отже ви нелегально прочитали мене?
- Так, бо мені треба було знати, чому Терези нас звели.
- Знову ви за нього...
- Мені здається, що Персус тебе шукає, то що ти йому відповіси?
- Він хоче помсти і йому не цікаво якою ціною помста буде виконана, також він не розповів який йому зиск від цього...
- То відповідь яка?
- А ви пропонуєте яку помсту?
- Я не пропоную, ти обираєш сама, із: нульові шанси із Персусом або допомага та настанови від мене, після чого ти матимеш не нульові шанси.
Мойра задумливо глянула на чоловіка й промовила
- Навіть, якщо ви таки працюєте із Персусом, це колись випливе, тому поки я приймаю допомогу від вас, я обираю повернення але не як наступниці а просто як небайдужої особи.
- Що ж, я приймаю твій вибір, тому прийми його як знак моєї довіри до тебе.
Промовив Найлус і простягнув їй силового меча, знімаючи його із ременя.
- Ого, це досить не очікувано.
Вона вказала на руків’я меча
- Аби бути успішним учнем Мойро, тобі знадобиться ефективна зброя, яка зарекомендувала себе тисячі років тому.
Промовив старий і пішов у бік гаража
А Мойра спершу оглянула меча, активувала його, із леза ковзнув тонкий потік світла, яскраво фіолетового забарвлення, після чого вимкнула і поспішила за учителем.
У середині під ганчір’ям був такий же шатл як і у генерала, проте у цього двигуни були відсутні. Найлус опустив рампу й зайшов у середину, вмикаючи освітлення у шатлі.
- Ова...
Промовила дівчина
Старий сів за штурвал й підняв рампу, після чого підняв шатл у повітря і полетів геть із міста. Через лобове скло було видно, як Персус помітивши шатл який вилітав із подвір’я побіг назад до свого. Найлус менше ніж за хвилину вивів їх на орбіту й “стрибнув” до гіперпростору.
Найлус почав розмову перший
- За кілька годин, ми прибудемо до святині, відаймо шану померлим і берімося до справ.
- Тобто святиня?
- Ну це трішки перебільшено, (Найлус витримав коротку павзу, обдумавши подальші слова і додав) на планеті Савала, розміщені так звані “скрежалі скорботи”, нам не вдалося з’ясувати якій цивілізації належала святиня, ми просто продовжили їх шлях, вписували імена померлих поруч.
- Тепер зрозуміло, що саме ви мали на увазі під словом “святиня”.
- Мертві Мойро не мають впливу на наше подальше життя, на рішення якихось проблем, проте пам’ятати це все, що нам залишається, це те єдине, що таке ж довго живуче як і ми.
Відповів їй вчитель
За годину шатл покинув гіперпростор і став стрімко входити у атмосферу планети, яка була невідома раніше Мойрі. Через якийсь час, за лобовим склом, стала проявлятися велика прямокутна плита, яка слугувала меморіальною дошкою і таких були тисячі, можливо й більше. Меморіальні скрежалі були заввишки у декілька десятків кілометрів та декілька завширшки.
- Які вони масивні...
Почала учениця
Тоді вчитель натиснув щось на пульту керування і на екрані з’явився звіт по датчиках, які зазначали: висота двадцять кілометрів, шість у ширину і три іцильйона у вазі.
- Певне планета – суцільний камінь, якщо витримує такі важку скрежалі, при такій щільній забудові.
Припустила учениця
- Правильне твоє припущення.
Відповів Найлус й посадив шатл у порожній ділянці.
- Ходімо шукати вільне місце.
- Ходім.
Промовила вона
Шатл плавно став спускатися на планету. Його бокові двигуни зайшли під корпусу і він спокійно “сів” на поверхню планети. Після чого вчитель та учениця покинули корабель. На планеті була піщана буря, яка була досить слабкою, тому вони навіть могли не кричати аби чути одне одного. Мойра окинула оком скрижалі, там було не злічити кількість тих, чиї імена були вирізані.
- Це ж навіть не прочитати їх усіх, не злічити, деякі мови якими їх записували уже не існують...
- Так Мойро, ти маєш рацію.
Відповів спокійно Найлус і пішов до однієї із скрижаль
- Наше бродіння по поверхні Савали може зайняти не одну тисячу років, ми ніколи не знайдемо вільного місця!
Почала вона
- Не впадай у істерику, ученице моя, лише у повному самоконтролі ти зможеш побачити те, чого не побачиш будучи злою. Я не буду навчати тебе очищати свідомість, діяти на холодну голову, аналізувати й приймати рішення... Скажу, що є моменти коли емоції рятують життя, рішення треба навчитися приймати швидко і без вагання, так аналіз – це корисно, проте чим швидше тим ліпше як і для тебе так і для оточуючих.
- Але як, що до швидких помилок? Швидко прийнявши рішення і будучи осліпленню жагою до влади, я і втратила все.
- Розумно, проте ти роздумувала, що було б, якби ти не стояла у тронній залі а спробувала б знайти Анхіла і вбила б його?
- Але...
Почала вона
Її руки опустилися у низ а лице змарніло, вона задумалася а тоді ожвавіла і відповіла
- Я тоді рухалася!
Вона зняла силовий меч із пояса й активувала його
- Наші емоції – це одночасно як і: гальмо так і прискорювач нашого дорослішання.
Промовив учитель і дістав із кишені ще один меч, активувавши який з’явилося те саме малинове світло
- Твоє завдання – знайти і спрямувати свою лють у правильний шлях.
- То так все і закінчиться?!
- Ні, так все почнеться.
Промовив Найлус й провів успішну атаку на ученицю
Він швидко зменшив відстань між ними і завдав рубаючого удару у районі живота, Мойра не встигла відреагувати на атаку Найлуса, але так як вчитель не мав на меті її вбивати, то лезо пролетіло повз, у декількох сантиметрах.
- Рухайся, ти маєш передбачити мій хід, як не можеш передбачити, то створи хибний маневр, обдури!
Промовив Найлус
Мойра підняла меч над головою, потім перемістила його на перед, тримаючи його перед себе
- Ти пам’ятаєш, як легко я розрізав трубу?
- Так, навіть і не спітніли.
- Тому будь обережна, не відітни собі ногу.
Порадив учитель
- Що ж... треба спробувати.
Відповіла учениця
- Якось спробуй уже.
- Не треба мене передражнювати! Мій батько не хотів доньки, тому із ранніх літ мене тренували на рівні із братами!
Крикнула вона і зробила невдалу атаку
Мойра спробувала відітнути ногу, проте учитель прикрив їх своїм мечем, заблокувавши її атаку.
- Анхіл мабуть у труні перевернувся, коли ти це зробила.
- Ну фехтування я не проходила.
- Так само як і я, бо постійно комбінував меч із силою.
Відповів чоловік і помахом руки відштовхнув ученицю назад на декілька метрів
- Ану досить цих фокусів!
Крикнула вона і підбігла до Найлуса
Мойра підстрибнула і спробувавши у стрибку відтяти йому голову із лівого боку, проте чоловік ухилився і її атака пройшла невдало.
- Чудово, це дуже чудово, так як ти не знаєш правил фехтування, то ти маєш шанс стати непередбачуваною для супротивника.
Мойра приземлилася на ноги і швидко обернулася обличчям до вчителя, охопивши обома руками руків’я тримаючи меч над головою, спрямованим лезом у перед.
- Непогано, непогано.
Промовив Найлус
Мойра знову спробувала завдати удару Найлусу, перший він зупинив, ще на підльоті інший поруч із плечем.
- Динамічно – це добре, не впустили через двері, йди у вікно.
- Якщо вікно замале?
Запитала вона і зменшила дистанцію між ними, б’ючи по ногами та плечах, але без результатно
- Тоді зроби його більшим, все залежить від ситуації, якщо це: таємна місія, то ліпше протиснутися тихо, йдеш напролом – тоді двері, лише двері.
Відповів вчитель відбиваючи удари
- У що ти спрямувала свою частку Вріл? Який талан ти примножила?
- Зцілення.
- Тоді ти можеш жертвувати меншим і отримувати більше.
Порадив учитель
Після поради Мойра змістила увагу на Найлусі і його рухах
- Ти коли небудь відчувала, як плазболт влучає у тебе?
- Це тут до чого?
Незрозуміла учениця
- Ліпше один раз показати аніж сто раз пояснювати.
Промовив Найлус і обережно провів лезом по її плечі
Від болю Мойра не змогла кричати, лише меч випав із її рук, вчитель простягнув долоню і руків’я її меча прилетіло до нього, він вимкнув його і кинув у ноги Мойри. Її рана шипіла, немовби це була ємкість із повітрям. Через декілька секунд рана стала поволі затягуватися а дівчина приходити до тями.
- Це відчуття не сплутаєш ні з чим, ось що мав я на увазі.
Промовив Найлус і пішов до шатла
Від пережитої болі, очі Мойри “налилися кров’ю”, вона побігла навздогін учителю, піднявши меч і активувавши його, вона без вагань цілила у голову, аби відтяти її із тіла, підстрибнула у повітря і летіла уже просто по інерції до низу, проте Найлус передбачив її напад і відійшов у бік, чим змусив Мойру кинути мечем у нього, так як рука її вже не діставала, від не очікування такого фінта від учениці, чоловік лише видавив із себе блок, який відбив атаку, а дівчина тим часом приземлилася на ноги і спіймала меч й побігла у ще одну атаку.
- Через двері!
Прокричала вона
Вона вкладала усю свою: лють та біль у кожен удар, силу яких відчував і сам Найлус, схоже вона просто не відвідувала фехтування, аби інколи таки з’явилася, бо деякі її рухи були не підвладні для починаючого бійця. Їх поєдинок закінчився коли вони схрестили мечі і жоден не міг продавити оборону опонента.
- Досить чудово, моя ученице.
Промовив Найлус
- Жахливі методи у вас, вони нагадали мені дім.
- Ну навчати, це не мій профіль.
- Навіть визнати провину не в змозі!
Прокричала вона
- Точно як дехто.
Відповів вчитель
Мойра відійшла назад і вимкнула меча й відповіла
- Але майже кожен етап навчання, був спрямований на те, аби я помітила і обдумала вже колись зроблену помилку.
Підсумувала вона
Найлус вимкнув меч і повісті його на пояс промовив
- Радий, що ти зрозуміла, я не навчаю тебе, правильніше допомагаю переосмислити попередні вчинки.
- Що ж, досить вдало вийшло.
Відповіла Мойра
Найлус глянув задумливо у небо й промовив
- Час мій добігає кінця, моя ученице... Потрібно використати його із користю.
- Тобто? Що ви маєте на увазі?
Запитала вона
- Не зациклюйся на мені, проживаючи таке довге життя... Я ніколи не мав намірів жити вічно, давай тепер обговоримо ще дещо, у галактиці є й інші, ті хто вижив після бунту проти Ізабелли, відправляйся на Арґус, він розташований у Хоговій туманності, там ти знайдеш мого давнього приятеля на ім’я Мепер, він допоможе тобі підібрати відповідне вбрання, яке стане твоїм захистом від зброї яку будуть використовувати проти тебе...
Найлус упав, ноги припинили тримати його, тіло тряслось а погляд ставав розмитим, кудись у далечінь дивився вчитель, Мойра кинулася на допомогу вчителю, вона сіла на коліна і стала підтримувати старого аби той не упав й промовила
- Але... Я ще так багато чого мушу дізнатися від вас.
Почала вона
- Вочевидь мені була відведена не та роль у твоїй історії, я лише мушу підштовхнути тебе, на твій шлях...
- Я лише не так давно як знайшла вас...
- Нас звів Терези. (Він долав уже тихіше) Ти мусиш засвоїти ще одне, моя юна ученице.
- Я готова, вчителю.
Промовила спокійним голосом Мойра
- Пам’ятай про співчуття Мойро, це те, що не дасть тобі стати подібною до ворогів твоїх.
- Добре учителю, я запам’ятаю вашу настанову.
Промовила Мойра
- Хай якими вони б не були, але жорстокість – це шлях до неконтрольованої ситуації.
Додав він
- Я буду пам’ятати цю настанову і дотримуватися її.
Відповіла учениця
Найлус втратив здатність сидіти, тепер і тіло вище пояса було непідвладне йому, тому Мойра положила його голову собі на коліна і вчитель запитав
- Ти чуєш свист Мойро?
Запитав зненацька Найлус
- Свист? Який свист?
Незрозуміла вона
- Свист Жнеця, він прийшов по мене.
Відповів Найлус і затих
Його серце припинило битися у грудях, тіло розслабилося і він ледь не упав. Учитель помер, так само швидко як і з’явився у житті Мойри.
Вона положила померлого на землю і пішла на корабель за інструментом, як виявилося відбійна лопата була на видному місці увесь цей час. Дівчина викопала яму поруч із меморіальними дошками і положила туди тіло вчителя, попередньо замотаного плащем. Також у могилу дівчина положила його меча. Вона хотіла сказати декілька слів про вчителя перед тим як він стане недосяжним, але слів бракувало, вона досі не могла зрозуміти те, що відбулося, Найлус знав про те, що помре і тому взяв її у учениці, чи він не знав, що помирає.
Ці та інші запитання надавали їй спокою, тому учениця віддала тіло наставника ґрунту й підійшла до меморіальної плити й активувала свого силового меча, вона занесла його над головою й написала
“Найлус, Перший із нас, він той, хто кинув виклик системі Ізабелли і був забутий у роках, спочиває тут із миром, передавши свої знання далі”.
Вона вимкнула меча і пішла до шатлу, який ніяк не відреагував на її присутність, жоден важіль чи сенсорна панель не радували на її маніпуляцій, тоді Мойра схопила силовий меч і занесла його над головою.
- Але ж це нічого не змінить...
Промовила вона і сховала меча
Дівчина повернулася у крісло пілота, зосередилася на кораблі і його пане активувалася.
- То він працює через нейронний зв’язок.
Вигукнула вона
Дівчина активувала бортові системи й підняла трап, потім здійняла борт у повітря. Гондоли вийшли з під корпусу на висоті п’яти метрів і вона стрімко стала набирати швидкість покидаючи планету.
Мойра прокинулася коли шатл покинув гіперпростір і зупинився на орбіті Арґуса. Так як шатл був обладнаний нейронним інтерфейсом, то вона могла думкою віддавати команди транспорту, аби той виконував її накази, або пояснив свої можливості. Мойра про сканувала поверхню і знайшла на ній лише одну життєву форму, після чого стала знижуватися.
Незабаром вона пролетіла хмари, перед нею був пейзаж планети яка була покрита лісом, у якому була примітивна будівля із комена якої йшов дим. Посадила шатла Мойра у декількох метрах від хатини, далі вона пішла пішки.
Обережно пробираючись повз зарості вона наближалася до галявини де і був її фініш. Із невідомого напрямку вона почула чийсь голос
- Далі ні кроку!
- Але я з миром до вас...
Почала вона
- Знаю я таких... Хто прислав тебе?
Запитав невідомо хто і де
- Найлус, він сказав, що ви можете допомогти мені.
- Із чим?
- Мені потрібен захист від сучасної зброї.
- Ого, а Найлус із тих пір так і не зрозумів, що кузня не працює? Де він?
- Він помер.
Промовила ледь чутно Мойра
- Он як? І як близькі ви були, що він направив тебе до мене?
- Він був моїм учителем.
- Тоді це той самий Найлус якого я знаю.
Промовив голос
Перед нею приземлився чоловік, років тридцяти, який був одягнений не за нинішньої моди, до-речі як і сам Найлус
- Ви перший?
Запитала вона
- А ти ні?
- Я ваш нащадок, так би мовити.
Повисла павза, яку порушимо чоловік першим
- Тоді зброю можеш залишити при собі. Як до-речі звуть мого нащадка?
Після короткої павзи вона відповіла
- Моє ім’я Найла.
- Гаразд Найло, ходімо у середину як ти вже прилетіла. Мене до-речі Мепером звуть, якщо Найлус забув.
- Він казав.
Промовила дівчина
У середині будинок виглядав досить технологічно, лише голографічна прєкція карти лісу і червона цятка на місці де був її шатл давали зрозуміти, що господар не із простих.
- Гаразд Найло, не буду тягнути із відповіддю, кузня без замовлення простояла більше восьми тисяч років, тому ввімкнути її і зробити обладунок тобі – це завдання із зірочкою.
- Але ви маєте і інший варіант, чи не так?
- Ага, власне тут у лісі я тримаю наречену, вона хвора на одну хворобу, але не мусить тебе заразити, тому ти у безпеці.
- Отже, день стає цікавіше і цікавіше.
- Так, тож вбити її я не можу із зрозумілих причин, бо дуже вже кохаю її а далі бродити їй не можна, бо неповага вже якась до мертвої виходить.
- Тобто мертва? Вона ж ходить?
- Це все складно в розумінні для нащадків, словом вона захворіла досить цікавим вірусом, він випалює із організму практично все, але наша регенерація навіть і у такому стані нас лікує.
- Тоді у чому біла?
- Бо хвороба знищує і мозок а через декілька таких циклів, коли його немає а потім знову з’являється то пам’ять також зникає і їй немає звідки взялися знову.
Відповів Мепер
- Досить страшна смерть.
- І я про це ж, отже як вб’єш її то її обладунок буде твоїм.
- А як її вбити коли організм продовжує регенерувати постійно?
- Заманити до вулкана.
- Круто, обладунок я як зніму із неї, коли вона у жерло впаде?
- Зніми до, короче вірус не знає, що ти недоступна для нього, тому побачивши тебе, воно піде за тобою бо хоче заражати інших, як вкусе то не бійся, все одно імунітет маєш.
- Дякую, мені аж легке стало.
- Непотрібно цього сарказму, я вигадав най кращу альтернативу для тебе.
- А її обладунок підійде на мене?
- Гадаєш що вона була більша у бедрах за тебе?
- Хочу впевнитися, що не буду виконувати роботу, оплата якої мені не стане у нагоді.
- Це не робота, це вихід із положення.
Промовив Мепер
- Гаразд, я зроблю це.
Відповіла Найла
Вона пішла за вказаним напрямком Мепером. Перед нею був густий ліс, який вона була змушена рубати силовим мечем, який із легкістю різав дерево будь-якої товщини, єдине що дивувало Найлу у цій роботі було, що деревина ніяк не реагувала на промінь меча, ніби ігнорували його температуру. Десь попереду почулося нехарактерне хрипіння для дерев, перед нею була жіноча фігура, на тлі якої вирізнявся її захист: спини та грудної зони, він був матово темно-червоного кольору, коли інший одяг був чорний. На рукавах були якісь нашивки які були невідомі Найлі, бо ймовірно були застарілими як декілька сотень років, але вочевидь дівчина була колись пілотом. Найла крадькома підійшла до панянки яка ніяк не відреагувала на її присутність, тоді нещодавня учениця переповнилася хоробрістю і спробувала зняти передню пластину, коли напівмертва схопила її руку і пильно глянула живій у вічі. Від такого погляду Найла відчула як ніби вогонь запалав у її голові, як мозок почав плавитися від температури й став поволі витікати через вуха...
Дівчина схопила меча із свого пояса і активувавши його одним рухом відтяла голову дивом досі живій істоті (якщо це можна називати життям), голова упала на землю і її вплив на колишню ученицю втратився.
Найла впала на землю і стала важко хапати повітря ротом, вона ні про, що не могла думати, як лише про те, що ніколи б не хотіла відчути це знову.
Наречена Мепера не очікувано для дівчини зігнулася над головою і підняла її руками на рівень шиї, приклала голову до місця де вона колись була і та приросла назад.
- Здається про це Мепер забув попередити...
Промовила дівчина
Мепер сидів у повідці і пив чай, коли до нього стали долинати крики Найли, яка від когось тікала і бігла вона саме до будинку Мепа.
- Невже я чогось не розповів їй? Та наче як все...
Бубнів він собі під ніс
Дівчина підбігаючи до території першого перестрибнули дужим стрибком шестиметровий колючий паркан а наречена Мепера на усій швидкості торкнулася дрота і у момент дотику, він покрився силовим полем, заповнивши порожнечу між: ним та землею.
- Здається, що ти забув мені дещо пояснити.
Ледь вимовляючи промовила дівчина, важко вдихаючи повітря
- Це ти про, що?
Не зрозумів Меп
- Регенерація, наскільки вона у вас сильна?
Запитала дівчина
- Досить сильна, а що?
- Вона голову собі повернула на місце.
- Он воно про, що ти... Тобто ти не знала цього?
- Звідки? Може я знала когось із вас достатньо довго?
- А Найлус? Той, що твій учитель...
- Ми знайомі день від сили.
Відповіла Найла й допила чай Мепера
- Тобто день від сили?
- Це довга історія, проте знайомі із ним ми навіть не день, це я заокруглила вже.
- Клятий старий... Гаразд, а у школах немає інформації?
- Ні, про ваші війни чи про вас самих нічого ніде нема, єдиний варіант – це старі архіви а доступ до них мають не всі.
- Що ж а мечем ти як користуєшся?
- Вчитель подарував, хоча я мушу буду скоро заряджати його, проте він не втратив своєї сили досі, що є цікавим.
- Мечі отримують від нас енергію яку назвали Вріл, потім фокусує її у кінці кристалу Кестіса і на виході ми маємо стабільний промінь сили.
- Тобто...
- Так, твій учитель віддав свою Вріл, аби ти користувалася мечем необмежений час, тому будь розсудливою коли махаєш ним.
Мойра торкнулася рукою меча і заплющила очі
- Вочевидь він крепко вірив у тебе.
Промовив Меп
- Він був переконаний, ніби Терези нас звели...
- Не вір нікому, хто переконуватиме тебе, ніби Терези є добрими і чуйними! Він допустив аби ми випустили Вріл, тому він просто мерзота...
- Гаразд, це все досить цікаво і я чесне слово залюбки послухала б тебе, проте як вбити ту суку яка вижили після обезголовлення?
- По перше, та сука – це моя наречена, а по друге, це не моя турбота, угода була, що ти її вбиваєш а не я допомагаю тобі.
- Проте навіть у такому стані, я їй не рівня...
- Дівчино, усі обмеження у твоїй голові, ти впораєшся, бо у тебе вірив Найлус.
- Це дуже сильно мені допоможе, дуже сильно...
- Відчуваєш як допомогло?
- Ще ні!
- Тоді йди за периметр, там відчуєш.
- Воно і недивно, що вона обрала хворобу тобі альтернативою.
Промовила Найла й пішла геть
Мепер мовчки налив собі нову порцію чаю і став пити його спостерігаючи як Найла покидає периметр.
Надворі стало сутеніти, тому полювання на напів мертву наречену могло з легкістю перетворитися на полювання за Найлою.
Дівчина активувала меча, аби присвітити, проте дуже швидко його викинула
- Але світло потрібне...
Промовила вона сама до себе
Вона ввімкнула меча знову і пішла далі, роздумуючи як вбити цю невмирущу. Із очевидного, це було повне або майже повне ігнорування фізичних пошкоджень, проте наскільки вона могла регенерувати, Найлі було невідомо. Але як вона зможе повернути голову на вихідне положення, якщо не буде рук? Чи бігти без ніг? Тоді її можливо таки умертвити чи це все нездійсненні бажання? Як там би не було а спроба була у неї остання на сьогодні, бо через густину лісу було мало сонячного світла, до того ж світило готувалося покидати обрій, тому вона прискорила крок і пішла у перед, проте її ніде не було видно. Найла йшла у перед і ще у перед а напівмертвої як не було так і не було.
- Куди ця сука могла дітися?
Задала вона риторичне запитання
- А, що як вона, щось шукала а не хотіла завдати болю? Але вона мертва і не може нічого хотіти... Проте вірус хоче далі заражати... От лихо.
Промовила дівчина і стрімголов кинулася назад
Найла бігла не зупиняючись, вона відчувала втому у суглобах ніг, проте через не можу змушувала продовжувати себе бігти уже другий такий марафон за день. Дівчина пробігла повз огорожу Мепера і нічого не промовила замовнику, що здивувало його, бо першого разу вона бодай бігла і кричала а тепер просто бігла, з чого б це?
- Все ще не розумієш, що трапилося?
Почалось позаду Мепа
Він обернувся на звук і помітив поруч стоячого сивочолого діда, якому років на вигляд було за дев’яносто
- Все ще обожнюєш мудреця вдавати?
- Як мудрість не показник для тебе, то що ти тоді цінуєш?
Запитав дід
- Давай ти бодай цього разу, під руку не будеш говорити?
- Типу як тоді, коли ви скриню відчиняли? Чи тоді коли Мерсера не врятували?
- Йди геть.
- Ти навіть не змінився Мепе... Правильніше ти і не хочеш змінюватися.
- Голі читати нотації! Найлус помер а твої вчення не допомогли, ти обіцяв прощення за непослух, проте наслав Ізабеллу, як можна тебе поважати і слухати після цього?
- Ізабелла була до того як ви дізналися за неї а Найлус на відміну від тебе змінився...
- Чув ти йому ученицю знайшов...
- Вони обоє потребували одне одного, я просто звів їх.
- Похваліть мене семеро.
Передражнив його Меп
- Можливо все тому, що ви вважали, що стали всемогутніми, тому все шкереберть і пішло?
Запитав старий
- Не плутай грішне із праведним...
- Угу, аж самому смішно, боги не змогли впоратися із епідемією....
- Вона була непідвладною нам...
- А що було підвладне вам?
Повисла неочікувана павза, дід очікував відповіді а Мепер очікував поки він піде геть, проте дід не йшов нікуди
- Чому ти знову прийшов?
- Бо сумую за вами... Ви так і в більшості випадках померли не розуміючи наслідків свої вчинків... ви ж були просто впевнені, що відкриєте Вріл і станете богами... без смертними богами... як воно бути на цій планеті і спостерігати, за напівживою нареченою, боже?
- Йди геть!
- Гадаєш, що Найла виконає усю брудну роботу за тебе? Помиляєшся мій друже...
- Хочеш аби я її вбив?
- Я не бажаю вам зла як не бажав ніколи.
- Що мені зробити, аби ти припинив мене навідувати? Або бодай почав прямо відповідати?
- Змінитися, стань тим, ким мусив бути, будь реалістом і не посилай нащадка на бійку із першим, вона все одно не переможе. Прийми смерть Мепере не як кінець а як перехід на інший рівень існування.
- Отже хочеш аби я вбив її?
- Я хочу, аби ти припинив вірити у своє довголіття як протидію смерті, бачиш, що навіть ви помераєте чи то: від хвороб чи від часу чи від війни... Прийми смерть близьких та свою не як покарання, ніхто не зникає назавжди після смерті Мепере
- Я вірю у докази.
- Ти мусиш повірити мені, бо поки жодне слово моє не було брехнею. Я покину тебе, на цій ноті, хай думається тобі спокійніше.
Промовив дід і так само зник невідомо як і з’явився
Чоловік роздумував над словами діда, він мав рацію, після відкриття скрині все і почалося, але Доля міг і чіткіше проговорити, що буде як вони відкриють її! Але хіба вони його чули? Вони були засліплені можливостями які відкривала Вріл перед ними, вони були одержимі нею, бо відчували меншовартість у присутності із такими гігантами як Терези...
Після роздумів Мепер полетів до нащадка, наздогнав її і все, ще перебуваючи у повітрі запитав
- Куди на цей раз?
- Ти казав, що вірус хоче заражати інших?
- Ну і що це дає?
- Що як він не знає, що нащадки перших йому не підходять для зараження а все одно спробує спровокувати епідемію?
- Тобто ти гадаєш, що я знаю як ти відреагуєш на вірус? Подруго, ти гадаєш я ешелонами водив сюди піддослідних?
- Тобто можливо чи ні?
- Всяке можливе, за роки він міг і еволюціонувати...
- Я ж проте саме, там у лісі вона, щось шукала у моїй голові.
- І що саме?
- Про інших живих.
- Планета безлюдна, тут інших немає.
- Але є мій корабель.
- Гадаєш, вона полетить?
- Вона ж пілот у минулому.
- Так пам’яті тепер вона не має аби летіти кудись.
- Але вірус, хоче розповсюдитись і корабель це його єдине, до того ж як летіти вона могла побачити у моїй пам’яті.
Промовила дівчина
- Тоді у нас проблема.
Промовив Мепер і полетів попереду неї, до шатла Найли
- Ей! А мене взяти!
Навздогін крикнула дівчина
Але Мепер ніяк не відреагував на її крик, він далі полетів до шатлу Найли. Приблизно за п’ятдесят метрів від шатла, коли власниця могла встановити зоровий контакт із своєю власністю, пролунав вибух, який відкинув дівчину на декілька метрів назад, що вона втратила свідомість
Опритомніла вона від того, що сонячне світло стало нестерпно випалювати її очі своїм промінням. Найла підвелася на тремтячі ноги й поволі покрокувала до епіцентру вибуху. Так, це був її шатл.
- Клятий Мепер!
Прокричала вона
- Чому галасуєш?
Не зрозумів винуватець
Найла сердито обернулася до нього й промовила
- Той шатл, перейшов мені від учителя! Він містив знання які він залишив для мене!
- Не перебільшуй, наскільки я знаю Найлуса, то кристалам він не довіряв інформації, все у голові.
- Ми тепер цього не з’ясуємо...
Промовила сердито дівчина і знову звернула погляд на залишки які пережили вибух
- Воно бодай було там, коли ти підривав шатла?
- Запитала власниця, після короткої павзи
- Не повіриш, була... Я б ніколи не здогадався, що цей вірус може мутувати із часом...
- Вчитель хотів аби я навчилася передбачати непередбачуване.
Відповіла Найла
- Що ж, так як я підірвав шатла, то я винен тобі іншого, проте щодо знань Найлуса у середині... Він залишив мені одну річ на збереження, казав, що якось повернеться по неї, так як він відійшов то вона тепер твоя.
- І що воно таке?
- Навіть не знаю, сама з’ясуєш.
Відповів Мепер і простягнув їй циліндричний кристал жовтого забарвлення
- Серйозно?
Запитала незадоволено дівчина
- Ти знаєш, що це?
Незрозуміла Меп
- Вони вийшли із моди, тепер їх ніде прочитати, зараз плоскі і прямокутні у попиті.
- Ого як ви розвились... Що ж... гадаю, що тобі час зустрітися із шатлом... він особо нічим не відрізняються від попереднього, бо це шатли наших часів... Та й таке.
Підсумував Меп
- У мене є запитання.
- Яке?
- Лезо силового меча, воно не запалило дерево, чому?
- Бо це не лазер чи плазма, лезо постійно холодне, таке ж як і навколишнє середовище... Чому я тобі пояснюю? На шатл я завантажив тобі залишки енциклопедії, прочитаєш як захочеш.
Відповів чоловік
Найла була вже зайшла у середину, коли Меп окликнув її
- Ей, як і домовлялися..
Промовив він і кинув їй елементи особистого захисту, які колись належали його нареченій
- Але я не виконала угоди.
Нагадала Найла
- Ти допомогла мені переступити через мої принципи... Розумієш, неможна просто когось посилати робити те, чого не можеш зробити сам.... тому вона твоя, між іншим я у неї не влізу, тому бери поки пропоную.
- Гаразд, беру.
Промовила дівчина і забрала винагороду
- Ти не такий як був на початку нашої зустрічі Мепере, гадаю, що ми обоє щось зрозуміли нове.
Додала наостанок Найла і підняла рампу
Вона сіла за штурвал і підняла борт у повітря. Шатл Мепера відрізнявся від шатла учителя, у цьому була ще якась панель із фізичними кнопками, яка була розміщена між сидінням пілота та штурмана, кнопки мали трикутну форму та дивні малюнки. Найла похитала головою і розправила гондоли по боках шатла і полетіла геть у невідоме.
У проєкті брали участь:
Анхіл – лорд-захисник Таліру;
Мойра/Найла;
Кайрус – власник рабів на Гершелі;
Карлос – дрібний наглядач;
Генерал Персус;
Найлус;
Мепер;
Та інші
Над проектом працював Т. Савченко
Української фантастики, мусить бути більше.
СЛАВА УКРАЇНІ
Містком корабля крокувала Найла, неподалік від неї лежали декілька нещодавно живих офіцерів та солдат, навпроти неї підвівся із підлоги хлопець, років двадцяти, який спрямував плазболтер у її бік і вистрілив, Найла відбила постріл мечем і в цей момент скоротила дистанцію між ними і відтяла бідоласі руку із зброєю, на підлогу упала рука та плазболтер.
- Хвора ти істота!
Прохрипів незадоволений капітан
- Запитую востаннє, який код від активації гіпер двигуна?
- Ні коли...
Почав офіцер
Проте його відповідь перервало повідомлення, яке транслювалося із столиці. Над тактичним столом з’явилася голограма його імператора, який промовив
- Мої дорогі піддані... Нажаль я мушу сповістити вам жахливу новину, нас зрадили... Зрада прийшла звідки її не очікували, мій молодший син зрадив нас, він був заприсягся на вірність нашій імперії та збереження її благополуччя, проте порядок ради незалежних лордів виявився йому ближчим за власний народ! Я оголошую винагороду за його голову, сума становить двадцять мільйонів он, живим або мертвим! Нехай вас спідкає удача, мої любі.
Імператор припинив віщати своє повідомлення народу на цій ноті. Найла звернула увагу на лежачого офіцера й промовила
- Знаєш, я маю іншу ідею, непотрібно мені тепер летіти до столиці.
- Саме час взятися за голову.
- Але я все таки підірву ваше судно, тож приготуйся до зустрічі із творцем.
Промовила дівчина й пішла геть із корабля
Ангар із винищувачами покинув її шатл, він перейшов до гіперпростору, коли крейсер самоліквідувався.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!