точка відліку

наші постаті не мають імені, а обличчя втратили природній румянець. і думки наші пусті, позбавлені сенсу. такі не зібрані, що тремтять, ніби світло лампочки в старому підʼїзді пʼятиповерхівки. ось-ось зникнуть. недосказані слова, стоять в кімнаті між чотирма стінами, як люди з талонами в черзі по хліб. рухи завчені, ми лише алгоритми, що забули, ким були до рядків коду. і мовчання таке довге, що сама тиша починає нас боятися. єдине, що від цього залишиться — відчуття голоду під ребрами. наша стартова точка відліку.