ПЕРШЕ ЧЕРВНЯ
2026 Одеса
I. ТРИНАДЦЯТИЙ
Першого червня він прокинувся о сьомій тридцять шість і перші дві секунди не знав, де саме прокинувся.
Тіло знало раніше.
Не в казармі: тиша інша. Не в машині: спина не та. Не в чужій квартирі: запах пилу, дерева, старого прального порошку, нагрітої за ніч стіни був знайомий, тільки знайомство за рік устигло охолонути.
Стеля. Тріщина над дверима. Вентиляційна решітка. Штора, яку він колись збирався вкоротити й так і не вкоротив. Тринадцятий поверх.
Одеса.
Слово спочатку було назвою міста. Потім адресою. Потім перестало вимагати пояснення.
Учора він приїхав після одинадцятої. Першу нічну тривогу застав ще в дорозі, другу майже проспав. Рюкзак кинув у передпокої. Форму запхав у пральну машину й не ввімкнув: від самої думки про віджим захотілося тиші. Прийняв душ. Випив воду. Ліг поперек ліжка, потім усе-таки правильно, головою до стіни.
П’ятнадцять днів відпустки.
Перший.
Телефон на підлозі показував 07:36, 72%, сім непрочитаних повідомлень, сонце з хмаркою і температуру, яка вже встигла стати фактом без його участі.
Він встав.
У роті було сухо. У правій литці — тупа втома, ніби вчора ходив, хоча вчора майже весь день їхав. На ребрі від ременя лишилася смуга. Живіт вимагав їжі без літератури.
Квартира не чекала. Це було добре.
Пил лежав там, де його ніхто не витер. Кран у ванній кашлянув повітрям. У шафі висіла сорочка, про яку він не пам’ятав, що вона його. На кухні холодильник стояв вимкнений і прочинений.
Він відкрив дверцята.
Порожньо.
Сірий круг на полиці від банки, якої давно не було. Суха мушка в нижній шухляді. Пил у гумі. Білий пластик пожовтів там, де його не видно при закритих дверях.
Він налив воду у відро, знайшов губку, стиснув — вона розсипалася жовтими крихтами. Викинув. Відкрив нижню шафку, знайшов нову в упаковці разом із трьома пакетами для сміття, коробкою сірників і банкою соди.
Мив довго. Не старанно — просто довго, бо рухи були прості й не вимагали рішення. Полицю витягнути. Сполоснути. Витерти. Поставити. Ще одну. Шухляду. Гуму. Дверцята.
На двадцять третій хвилині стало досить.
Він увімкнув холодильник.
Спочатку лампа. Потім клацання. Потім гул.
На гул тіло теж коротко відгукнулося — якась внутрішня перевірка, дурна й швидка. Він почув її вже після того, як вона скінчилася.
Порожній холодильник працював.
Телефон.
Сьогодні день народження доньки.
І друга.
Він написав доньці:
З днем народження ❤️ Я вдома. Піду на Привоз за продуктами.
Другові:
З днем народження.
Друг відповів першим.
Дякую. Ти вже вдома?
Так. Перший день відпустки.
Ну все. За два дні знудишся.
Спочатку поїм.
Це правильно.
За хвилину донька:
Дякую ❤️
Потім:
Ти вже вдома?
Він перечитав власне повідомлення.
Так.
І мовчав??
Спав.
Ну тоді пробачаю)
Ще:
Купи нормальний сир. Не той жах який ти любиш
Він написав:
Не обіцяю.
я знала
У шафі були джинси, футболка, цивільна білизна. Він переодягнувся. Тканина торкалася тіла інакше. Ніде не тягнуло, ніде не було кишені там, де рука чекала кишеню. Дзеркало в передпокої показало чоловіка в чорній футболці, неголеного два дні, з блідою смугою на плечі від сонця й одягу. Про решту дзеркало мовчало.
За вікном між будинками синіли дві вузькі смуги. Люди тут називали це видом на море. Якщо стати трохи лівіше, синє зникало за кондиціонером сусідів.
Унизу відкривався McDonald’s. Кур’єри вже стояли біля входу. Один сперечався з охоронцем. Другий курив. Третій сидів на велосипеді й дивився в телефон, великі пальці бігали швидше за ноги.
Поруч світився «Сільпо».
До нього — кілька хвилин.
Можна було спуститися, купити м’ясо, яйця, овочі, сир, хліб, воду, засіб для посуду, повернутися й більше нікуди не йти. Це був хороший план.
Він вирішив іти на Привоз.
Не через ціни. Не через «справжню Одесу». Не тому, що на ринку правильніші помідори.
Рік не був удома. Хотілося пройти містом, перш ніж знову почати ним користуватися.
Хотілося — достатньо.
Сусідка чекала ліфт.
— О. Приїхав? — Приїхав. — У відпустку? — Так. — Ну слава Богу.
Ліфт прийшов. Вони зайшли.
На дев’ятому поверсі кабіна смикнулася.
Плечі зібралися. Коліна трохи пішли вниз. Вдих урвався.
Потім прийшло пояснення: ліфт.
Сусідка натиснула долонею на стіну, ніби могла заспокоїти його механічно.
— Знову. Я їм писала. Вони кажуть, майстер дивився. — Значить, дивився. — А толку?
Він не знав.
На першому поверсі двері розійшлися.
— Гарного дня. — І вам.
Охоронець біля входу кивнув. Можливо, бачив його вчора, коли він приїхав. Можливо, кивав усім.
На вулиці було свіжо, повітря вже пахло пилом, випічкою з McDonald’s і бензином.
Понеділок почався без оголошення.
Він про нього ще не згадав.
II. ПЕРЕСИЛАННЯ
08:13
Донька: ти реально пішов?
Він: Ще ні.
Донька: ты написал «піду» час назад
Він: Майбутній час не встановлює дедлайн.
Донька: боже я в день рождения заблокирую тебя
Він: Це твоє право.
Донька: ВОТ вот за это
Він: ❤️
Донька: не откупайся сердечком
⋯
СЛУЖБА / кабель / 14 учасників
Серьога: у кого фото разъема скиньте
Костя: я ж вчера кидав
Серьога: вчера я спал
Костя: это сильный аргумент
Паша: [фото]
Серьога: не этот
Паша: так бы и написал
Костя: он написал «разъема»
Паша: их там три
Серьога: левый
Костя: если смотреть откуда
Серьога: бля
Паша: вот теперь понятно
⋯
Банк: Вам доступно збільшення кредитного ліміту до 120 000 грн.
Застосунок здоров’я: Учора: 1 842 кроки.
Погода: +12°. Відчувається як +12°.
Дім: Холодильник: пристрій не підключено до «розумного дому».
Він ніколи не підключав холодильник до розумного дому.
Телефон однаково вважав за потрібне повідомити.
⋯
08:18
Друг: кстати ты что дома делать будешь 15 дней
Він: Сегодня продукты.
Друг: грандиозно
Він: У тебя что?
Друг: наряд
Він: С днем рождения еще раз.
Друг: ага спасибо 😂
Потім: у нас торт будет походу вафля
Він: Свечка есть?
Друг: ищем
⋯
ОСББ «ФОНТАН-5»
Адміністратор: Шановні мешканці! 02.06 з 10:00 до 13:00 буде проводитися планова перевірка системи пожежного оповіщення. Просимо зберігати спокій.
Ігор 126: а сегодня нельзя?
Адміністратор: Ні.
Ігор 126: понял
Олена Петрівна 74: А чому не можна сьогодні?
Ігор 126: Олена Петрівна я просто спросил
Олена Петрівна 74: Я теж
Роман 143: Технічно перевірка не повинна проводитись поза заявленим інтервалом.
Ігор 126: Роман доброе утро
⋯
08:21
Донька: ты мне вечером позвонишь?
Він: О 19:00.
Донька: не как в прошлый раз
Він: Минулого разу я подзвонив.
Донька: в 19:47
Він: Але подзвонив.
Донька: 19:00
Він: 19:00.
Донька: скрин сделала
Система: Знімок екрана збережено.
Ніхто не просив систему свідчити.
⋯
СЛУЖБА / кабель / 14 учасників
Серьога: нашел
Паша: где
Серьога: у себя в кармане
Костя: удалите чат
Командир: Не удаляйте. Завтра нужен будет.
Костя: тогда удалите Серьогу
Серьога: хуй
⋯
Невідомий номер: Доброго дня! Нагадуємо, що термін дії вашої спеціальної пропозиції завершується сьогодні. Лише для вас кредит до 150 000 грн без довідки про доходи.
Він: З днем народження.
Повідомлення не доставлено. Відповідь на цей номер не підтримується.
⋯
08:27
Донька: пап
Він: Що?
Донька: я тебя люблю
Він: І я тебе.
Донька: а сыр нормальный
Він: Подивимось.
Донька: ненавижу
⋯
Реклама: Повернення додому починається з комфорту. Знижка 20% на матраци до кінця тижня.
Він уже мав матрац.
Реклама не знала.
⋯
08:31
Система: Ви вийшли з домашньої мережі Wi-Fi. Використовуються мобільні дані.
Батарея 68%.
Кешбек за травень нараховано.
Немає активних тривог у вашому регіоні.
Календар:
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ — ДОНЬКА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ — С. ВІДПУСТКА — день 1 з 15
Карти:
Привоз — близько шести кілометрів пішки. Орієнтовно трохи більше години.
Варіанти:
ПОЧАТИ ЗБЕРЕГТИ ПОДІЛИТИСЯ
Він не натиснув нічого.
Телефон знав шлях у вигляді синьої лінії.
Ноги знали його уривками.
Місто не знало, що має бути маршрутом.
08:34
Донька: ты вышел?
Він: Так.
Дві сині галочки.
Усе. Тепер факт існував ще й у неї.
III. ІМЕНА
П’ята станція Великого Фонтану.
П’ята чого?
Фонтану.
Якого фонтану?
Великого.
Де фонтан?
Не тут.
І все одно п’ята.
Він ішов туди, де кожна назва мала попередню назву, а попередня — ще одну, а люди мали право не встигати.
На зупинці жінка говорила телефоном:
— Я на Гагаріна. Який Лесі? Та той самий. Біля політєха. Ну да. Нє, не Шевченка. Ти мене не путай, я сама себе вже запутала.
За десять метрів хлопець у навушниках:
— На Лесі Українки виходиш, потім вниз.
Третя людина дивилася в карту.
Проспект Лесі Українки.
оновлено
Гагаріна
збережено локально
біля політєха
працює офлайн
Автобус прийшов раніше, ніж люди домовилися про назву.
Назва не пересувала асфальт. Але асфальт без назви погано входив у повідомлення.
Біля аптеки:
АПТЕКА 9-1-1
друковано:
ВХІД З ДВОРУ →
ручкою:
НЕ ТУДИ
новою ручкою:
← СЮДИ
під цим:
ПРАЦЮЄМО
Він пішов за другою стрілкою й опинився біля смітників.
— Молодий чоловіче, — покликав старий із торбою. — А на вокзал отсюда як лучче? — По Лесі Українки, далі Шевченка... — По Гагаріна? — Так. — Ну так би й сказали. — Вона тепер Лесі Українки. — Хто? — Вулиця.
Старий зітхнув.
— Я знаю, що вона тепер. Мені на вокзал. — Через Пироговську можна. — От. Дякую.
Пішов, задоволений тим, що маршрут нарешті повернувся до географії.
Далі вантажники тягли коробки.
— Куда це? — В «Красу». — Тут три «Краси». — «Краса плюс».
На коробці:
BEAUTY PRO PROFESSIONAL
На дверях:
КРАСА+
На бічній стінці:
НЕ КИДАТИ
Коробку кинули.
Він ішов далі.
Дякую.
Спасибо.
Спасибі.
Мерсі.
Пасіб.
Тенкс.
Норм.
«Норм» проходило без паспорта. Усемовне.
Дівчина біля банкомата говорила подрузі:
— Я йому пишу «вибач», а автозаміна робить «выбач». Телефон мене суржичить.
Подруга:
— Відправила? — Да. — І? — Він поставив сердечко. — Значить зрозумів.
Кав’ярня:
КАВА З СОБОЮ coffee to go можна й тут
— Американо. — Великий? — Середній. — Нема середнього. Малий і стандарт. — Стандарт. — З молоком? — Ні. — Ім’я? — Діма.
На стакані написали ДИМА.
Він дивився секунду довше, ніж треба.
Бариста вже питала наступну:
— Ім’я? — Маша.
За хвилину:
— Саша!
Маша забрала Сашу.
— Я Маша. — Ой. — Нічого.
Вона пішла з чужим ім’ям і своєю кавою.
Він пішов зі своїм ім’ям, написаним не своєю мовою, і кава від цього не змінилася.
На розі:
ПРОСПЕКТ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
під новою табличкою вицвілий край старої.
ГАГАРІНА
Маркером між ними:
ЗНАЄМО
Що саме знали — невідомо.
На іншому будинку стара назва знята повністю. Лишився світліший прямокутник на штукатурці.
Порожня табличка.
Ніхто не називав вулицю порожнечею.
Він ішов.
На світлофорі він раптом згадав, що хоче в туалет. Кава дійшла до нього швидше за Привоз.
Він допив каву.
На стакані ДИМА розмокло від конденсату.
До Привозу було ще далеко.
IV. КАФЕДРА
ОДЕСЬКИЙ УМОВНИЙ ІНСТИТУТ МІСЬКОГО ПЕРЕСУВАННЯ
Кафедра прикладної ходьби та неповної орієнтації
Практична робота № 1
Тема: переміщення цивільного тіла через університетський район у ранковий час.
Мета: дістатися до ринку «Привоз» пішки, не скориставшись найближчим супермаркетом і не переконавши себе заднім числом, що це було необхідно.
Обладнання:
Ноги — 2 шт.
Телефон — 1 шт.
Кава — 0,4 л, фактичний залишок 0,11 л.
Гаманець.
Сечовий міхур — заповнення помірне.
Пам’ять про місто — локально застаріла.
Досвід останнього року — не входить до навчальної програми, але присутній у лабораторії.
Хід роботи
Увійти до району Політеху.
Встановити наявність студентів.
— Ти лабу здала? — Я її морально здала. — Це як? — Я з нею попрощалась. — А викладач? — Він ще не знає.
Не втручатися в освітній процес.
Пройти повз двері:
ШАНОВНІ ЗДОБУВАЧІ ОСВІТИ!
У зв’язку з проведенням технічних робіт доступ до аудиторії 214 буде обмежено.
Кульковою ручкою:
КТО ЗАБРАЛ ЗАРЯДКУ ИЗ 214 ВЕРНИТЕ
Нижче:
@dasha_kot пишіть сюди
Ще нижче іншим почерком:
я вернул
Під ним:
не ты
Припустити, що письмова комунікація розвивається швидше за адміністративну.
Не захищати припущення дисертацією.
Прослухати діалог:
— Автомат поставили? — Кому? — Мені. — За що? — За курсову.
Слово «автомат» входить у м’язи швидше, ніж у контекст.
Шия — короткий рух.
Погляд — ліворуч.
Пульс — без вимірювання.
Потім значення наздоганяє.
Оцінка.
Залік.
— Красавчик. — Я нічого не робив. — Так і треба.
Дозволити слову мати більше одного життя.
Не вимагати від тіла філологічної витримки.
Знайти туалет.
На дверях корпусу:
ТУАЛЕТ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ НА 2 ПОВЕРСІ
На другому поверсі охоронець:
— Ви куди? — У туалет. — Ви студент? — Ні. — Тоді там кафе через дорогу.
Перейти дорогу.
У кафе купити пляшку води за 48 грн, бо код від туалету надрукований на чеку.
Встановити співвідношення:
фізіологічна потреба — безкоштовна;
доступ до її задоволення — 48 грн;
вода після цього — зайва, але вже куплена.
Скористатися туалетом.
На стіні над пісуаром:
НЕ КУРИТИ
Під ним маркером:
А ВЕЙП?
Відповіді нема.
Помити руки.
Сушарка не працює.
Серветок нема.
Витерти руки об джинси.
Повернутися до маршруту.
Біля медичного корпусу двоє в білих халатах курять під знаком НЕ ПАЛИТИ.
— Підкажете, Пироговська звідси як?
Перша показує сигаретою:
— Туди.
Друга:
— Якщо вам до вокзалу, краще через Маріїнську.
Перша:
— Він не сказав, що до вокзалу.
— До Привозу.
Обидві:
— А-а-а.
Одна показує праворуч.
Друга — майже прямо.
Обрати напрямок.
Почути далекий удар.
Пауза в навколишньому мовленні — коротша за секунду.
Студент піднімає голову.
— ППО?
Другий не піднімає.
— Та хрін його знає.
Телефони мовчать.
— Так шо по автомату? — Поставили.
Заповнити таблицю.
Спостереження: далекий удар.
Можливе пояснення: багато.
Практична користь негайного вгадування: низька.
Спостереження: «автомат поставили».
Контекст: навчальний.
Помилка першого розпізнавання: тілесна.
Спостереження: туалет.
Вартість: 48 грн і пляшка води.
На переході мати говорить синові:
— Я сказала українською зробити. — Мам, там презентація, какая разница. — Велика. — Ну текст українською, картинки ж без мови. — Підписи? — Мам. — Що «мам»? — Я перезвоню.
Слово «перезвоню» виконує роботу, для якої не має довідки про нормативність.
Хлопець відходить і справді комусь телефонує.
Неясно, чи матері.
Контрольні питання
Чи наблизився виконавець до Привозу?
Так.
Чи мав купувати воду?
Ні.
Чи купив?
Так.
Чи можна це списати на місто?
Ні. Це він зайшов у кафе.
Чи знає, що сьогодні понеділок?
Ні.
Висновок:
Кафедра не відповідає за подальший перебіг експерименту.
V. ВОКЗАЛ
УВАГА
шановні пасажири
не залишайте речі без нагляду
валізи сумки телефони дітей пакети документи себе якщо вийде
тррррр
валіза на чотирьох колесах
трр-трр-клац
валіза на трьох
— мамо де квитки — у мене — покажи — господи сергію — покажи — ось — добре — не нервуй — я не нервую — ти кричиш — Я НЕ КРИЧУ
УВАГА
поїзд номер нерозбірливо сполученням нерозбірливо прибуває до нерозбірливо колії
час прибуття уточнено
час відправлення уточнено
життя не уточнено звертайтесь до довідкового бюро
запах гарячого тіста
дезодоранту
поту
дизелю
кави
мокрої тканини хоча дощу ще нема
біля входу військовий обіймає жінку
рюкзак сповзає
одна рука на її спині
друга тримає лямку
рука між людиною й майном
жінка щось говорить йому в груди
він не чує чи чує
дитина тягне її
— мам він уже поїде без нас — ще ні — а якщо поїзд — встигнемо — а якщо ні — тоді він не має права
право поїзда не обговорюється
автомат із кавою
КАПУЧИНО 45
АМЕРИКАНО 35
ГАРЯЧИЙ ШОКОЛАД 50
вода 55
вода дорожча за каву
у кафедри був інший тариф
УВАГА
не приймайте від сторонніх осіб пакунки
— передайте мужчине пакет
пакет іде через три руки до чоловіка в синій сорочці
ніхто не викликає поліцію
на виході таксі
— вокзал Аркадія триста — двісті — триста — двісті п’ятдесят і поїхали — двісті сімдесят — а чого сімдесят — бензин — бензин у всіх — у мене мій
торг закінчується на двісті шістдесят
геополітика бензину конкретна
Пантелеймонівська
сонце
машини
чоловік переходить не там
водій сигналить
чоловік піднімає руку
не вибачення
не виклик
я є
побачив
не дави
на тротуарі шкарпетки
авокадо банани черепи долари сердечка SUPER MAN маленькі такси з великими вухами якірці I ❤️ ODESA
— Дві пари сто п’ятдесят. — Одна? — Дев’яносто. — А дві? — Сто п’ятдесят. — Чому? — Акція. — Мені одна. — Берете одну — дев’яносто. Дві — сто п’ятдесят.
потреба одна
арифметика дві
він бере дві з авокадо
продавчиня:
— Правильно, мужчина, носки должны быть веселые.
він платить
потім думає що веселими мають бути шкарпетки бо від чоловіка вже не вимагають
думка йому не подобається
викидає
шкарпетки лишаються
обмін валют
USD
EUR
зелений червоний чорний
— вчера было лучше — для кого — для меня — так меняйте вчера
чоловік сміється
не міняє
далі ПРОДУКТИ
ПРОДУКТЫ під фарбою
FOOD
М’ЯСО
РИБА
СИР
ОВОЧІ
ПРОДУКТИ 24/7 хоча двері зачинені
людей більше
голосів більше
запахів більше
тіло згадує що не їло
кава була
вода була
їжі не було
він відчуває голод і одночасно бачить жінку попереду
не ту з вокзалу
іншу
світла сорочка
джинси
волосся зібране
помідор у руці
половина роллетів опущена
хтось миє підлогу
хтось торгує крізь напівзакриту решітку
хтось сидить на стільці й нічого не продає
понеділок
слово доходить запізно
— Блядь.
Жінка з помідором не обертається одразу.
— А ви шо хотіли?
Він ще не знає, що відповість їй багато разів за цей день.
Поки що:
— Продукти.
Вона нарешті дивиться.
І не сміється.
VI. ПРИВОЗ
— Продукти, — повторив він.
Продавець помідорів підняв очі.
— Це хорошо. Я думав, ви за паспортом.
Жінка з помідором сказала:
— Смачні? — Конечно. — Коли «конечно», я не вірю. — Девушка, я вам шо маю сказать? Погані, сам не їм, беріть у Васі? — Було б хоча б смішно.
Продавець поклав помідор назад.
— Помідор як помідор. Хочете — беріть. Не хочете — я переживу. — Оце вже реклама.
Він дивився на них і не знав, чи вони знайомі.
— Вам? — продавець до Діми. — Кіло. — Яких?
Діма подивився на ящики. Червоні, рожеві, дрібні, великі, ребристі.
— Оцих. — Оцих яких? — Рожевих. — Вони всі тут рожеві, мужчина.
Жінка показала пальцем:
— Оцих. — Ви за нього? — Ні. Я хочу швидше піти.
Чотири помідори на ваги.
1,126.
— Менше. — Один убрать? — Так.
Жінка:
— Оцей сумний.
Продавець навіть не посміхнувся.
— Ви знов про сумних. Учора огірок був депресивний. — Він і був. — Він кривий був. — Люди теж часто плутають.
Діма мимоволі усміхнувся.
Продавець помітив.
— Не підтримуйте її.
Вага 0,884.
— Нормально. — О. Ще один. У вас сьогодні секта «нормально».
Жінка сказала:
— Мені теж кіло. — А вам які? — Не сумні. — Господи.
Він набрав їй навмання.
Поки рахував, Діма подивився на її руку. Нігті короткі, без лаку. На великому пальці маленький поріз, свіжий, червоний. Вона помітила його погляд і сховала руку в кишеню не різко, просто сховала.
Він відвів очі.
— М’ясо де сьогодні? — спитав продавця. — Завтра. — А сьогодні? — Я ж сказав.
Жінка:
— У дальньому ряду хтось сидів. — Сидів. Це не значить працював. — Якщо сидить біля м’яса, є шанс. — Ідіть, перевіряйте свій шанс.
Вони пішли в один прохід.
Кілька метрів мовчали.
Вона сказала:
— Ви реально не знали, що понеділок? — Ні. — Я теж. — Це допомагає. — Чому? — Не знаю. Менше соромно. — Мені й так не соромно. — Тоді не допомагає.
Вона подивилась на нього, ніби очікувала ще щось. Він нічого не додав.
Сир.
— Пробуйте. — Який нормальний? — спитав він.
Жінка збоку тихо сказала:
— Знову. — Що? — Нічого.
Продавчиня відрізала шматок.
— Оцей. Вершковий.
Він спробував.
Солоний. Жирний. Саме той, який донька не любить.
— Пів кіло.
Жінка:
— У вас зараз було обличчя людини, яка робить щось заборонене. — Донька просила інший. — І? — Вона не тут. — А-а.
Не сміється.
— Скільки доньці?
Він відповів.
— Сьогодні день народження. — Тоді ви погана людина. — Через сир? — Я не знаю вас достатньо для інших звинувачень.
Він засміявся.
Вона ні. Потім все-таки теж, але вже коли продавчиня подала пакет.
— Яйця де? — Через ряд.
Вони пішли.
— У вас є діти? — спитав він. — Є.
Пауза.
— Один.
Ще пауза.
— Чотирнадцять. — Хлопець? — Так. — Сир їсть?
Вона глянула.
— Це ваша головна характеристика людей? — Поки що тема. — Їсть усе, що я не купую. Коли купую — перестає.
ЯЙЦЯ
С0
С1
ДОМАШНІ
ДУЖЕ ДОМАШНІ
— Що таке «дуже домашні»? — питає вона.
Продавець, молодий хлопець у фартуху:
— Ну домашні. — А просто домашні? — Теж домашні. — Тоді що «дуже»? — Бабушка сказала так написать. — У бабусі маркетинг. — У бабушки кури.
Діма бере десяток С1.
Полуниця.
Продавчиня простягає ягоду.
— Попробуйте. — Я помию. — Потом уже деньги отдали, шо там пробовать. — Логічно.
Він бере пів кіло.
Жінка пробує немиту.
Діма дивиться.
— Що? — питає вона з ягодою в роті. — Нічого. — Бачу. — Ви смілива. — Це полуниця.
Сік лишається в кутику губи. Вона витирає язиком, не помічаючи чи помічаючи. Він відчуває короткий, зовсім недоречний удар бажання — не думку про майбутнє, не історію, просто губи, язик, шия, сорочка, тіло поруч.
І відразу запах риби з сусіднього ряду.
Бажання не встигає стати красивим.
— Ви зависли? — питає вона. — Риба. — Що риба? — Пахне.
Вона принюхується.
— Тут ринок. — Уже зрозумів.
Далі шкарпетки.
Вона бачить авокадо в пакеті.
— Це ваше? — Уже так. — Дві? — Акція. — А одна нога у вас безкоштовна? — Дві пари. — Ясно.
Не сміється. Йому трохи прикро, що жарт не спрацював, хоча це був не його жарт.
Стрілка:
М’ЯСО →
— Ось. — Ви ще довіряєте стрілкам? — У межах ринку. — Смілива людина.
Вони входять у темний прохід.
Позаду продавець помідорів кричить:
— Люся! Скажи Гриші, шо я його шукаю!
Звідкись:
— А він тебе нєт! — Це взаємно!
Жінка вперше сміється голосно.
— От це я люблю. — Що? — Коли людям не треба бути дотепними. Воно саме.
Він хотів сказати, що згоден.
Не сказав.
Попереду висіли туші.
VII. ЧЕРЕВО
Шия.
Лопатка.
Ребро.
Корейка.
Грудинка.
Підчеревина.
Назви частин тіла після того, як тіло перестало бути чиїмось.
На гаку висить червоне, біле, жовте. Жир блищить. На дошці темна волога. Ніж короткий, широкий, ручка чорна, рука м’ясника рожева й волохата до зап’ястя.
— Що вам? — Всього потроху.
М’ясник дивиться на нього без злості.
— Нема такого м’яса.
Жінка поруч каже:
— Я нічого не казала. — Ви подумали. — Це вже ваші проблеми. — Що готувати будете? — м’ясник.
Діма не знає.
У голові порожній холодильник, який тепер уже не порожній, але все ще нічого не означає. Їжа — це не продукти. Продукти — ще не їжа. М’ясо — ще не борщ. Він голодний зараз, борщ буде невідомо коли.
— Борщ.
Слово саме вибирає страву.
М’ясник одразу повертається до роботи.
— На борщ ребро. — Скільки? — Скільки людей? — Один. — Один борщ не варить. — Я варю. — На один раз? — Не знаю. — Значить, не на один.
Шматок на ваги.
0,742.
— Беріть. — Багато. — Завтра буде кращий. — А післязавтра? — Якщо буде що їсти.
Жінка:
— Беріть. Він вас переможе все одно.
М’ясник:
— Вам шо? — Дві відбивні. — Свинина? — Так. — Корейка? — Без кістки. — О. Людина.
Вона дивиться на Діму.
— Бачите? Треба знати, чого хочеш. — У м’ясі. — Хоч десь.
М’ясник відрізає. Ніж входить у тканину легко, майже без звуку. Потім тупий удар по кістці, інший ніж, сильніший рух.
У Діми на секунду спливає інший звук. Не картинка. Не сцена. Тільки відповідність твердого й м’якого, металу й опору.
Він стискає зуби.
М’ясник нічого не бачить.
Марина — якщо це вже Марина, хоча імені ще нема — дивиться на дошку.
— Вам погано? — питає вона. — Ні. — Побіліли. — Не виспався.
Вона не сперечається.
РЕБРО СВИН. 0,742 × 189,00 = 140,24
КОРЕЙКА 0,516 × 239,00 = 123,32
Тіло стає арифметикою.
Арифметика — пакетом.
Пакет — теплою вагою в руці, хоч м’ясо холодне.
Діма раптом розуміє, що дуже хоче їсти. Не борщ. Хліб із м’ясом. Сир. Яйце. Щось жирне. Щось зараз.
Поруч продають пиріжки.
— З чим? — М’ясо, капуста, картопля, яйце-цибуля. — М’ясо. — Гарячий.
Він платить. Пиріжок обпікає пальці через серветку. Перший укус занадто гарячий. Жир тече на язик. Він їсть стоячи, поруч із пакетом сирого м’яса, і від цього поєднання його трохи нудить, але не настільки, щоб перестати.
Жінка дивиться.
— Нарешті. — Що? — Ви весь ранок ходите з обличчям людини, якій треба поїсти. — Я й не знав. — Видно.
Пиріжок закінчується за чотири укуси.
Він відчуває сіль на губах. Витирає пальцем. Ловить її погляд на своєму роті й цього разу не певен, що не придумав.
Вона відводить очі першою.
Може, просто на цінник.
Хліб.
— Батон? — Ні. — Багет? — Ні. — Житній? — Так. — Нарізати? — Ні. — Чого? — Я сам.
Продавчиня знизує плечима.
— Я не питала, чи ви вмієте.
Жінка бере чіабату.
Сусідній продавець:
— Це не хліб. — А що? — Мода. — А у вас? — Лаваш. — Давня традиція? — Тисячолітня. — На Привозі? — Особенно.
Далі спеції.
Паприка, куркума, зіра, коріандр, уцхо-сунелі, хмелі-сунелі, сумах, чорний, білий, рожевий перець, п’ять перців, сім перців, перець для тих, кому п’ять мало.
— До м’яса вам копчена паприка, чорний, коріандр. Борщ — не лізла б. — Куди? — В борщ. — Я ще не почав. — Тим більше.
Жінка бере суміш для риби.
— Ви ж м’ясо купили, — каже він. — Це вам тепер можна ставити питання про покупки? — Ні. — Добре.
Пауза.
— Рибу завтра. — Завтра вівторок.
Вона зупиняється.
— Ви згадали. — Так. — Пізно. — Але згадував сам. — Медаль.
Горіхи.
— Сто грам фісташок.
0,143.
— Сто.
Продавець висипає назад.
0,117.
— Так. — Тут сімнадцять лишить?
Діма думає, чи варто ще відбирати.
— Лишайте.
Жінка:
— О. Компроміс. — Лінь. — Ще чесніше.
Лимони.
— Три сто. — Один? — Сорок. — Чому? — Бо три сто.
Жінка:
— Беріть три, один мені. — Тридцять три тридцять три. — Я вам копійку винна буду. — Дві. — Ви нестерпний. — Я рахую. — Оце й нестерпно.
Три лимони.
Один вона кладе собі.
Побутова хімія.
Засіб для посуду.
Пакети для сміття.
Губки.
— Ви прийшли за їжею, — каже вона. — За продуктами. — Це ширше. — Уже бачу. — Ще швабра. — Є. — Тоді ви готові до цивільного життя.
Фраза падає між ними невдало.
Вона розуміє це одразу.
— Вибачте. Дурно сказала. — Нормально. — Ні. Не нормально. Просто дурно.
Він киває.
Мовчать кілька метрів.
Це перше мовчання, яке не треба заповнювати.
Потім він питає:
— Як вас звати? — Моллі.
Він дивиться.
Вона витримує дві секунди.
— Ні. Марина. — Діма. — Я знаю. — Звідки? — Кава. — Яка кава? — На стакані було написано. Біля Політеху. — Ви були там? — Була. — Я вас не бачив. — Неприємно? — Ні. — От і добре.
Півень кричить у клітці.
Діма повертає голову.
Марина:
— Не питайте, чому тут півень. — Я не збирався. — По обличчю збирались.
Півень кричить удруге.
Десь над ринком починається сирена.
Спочатку її впізнає спина.
М’ясник прибирає ніж.
Продавчиня спецій накриває коробки плівкою.
Хтось каже:
— Опять.
Хтось:
— Тільки почалось.
Марина:
— Укриття?
Продавець горіхів:
— За рибою вниз.
Інший голос:
— Не туда! Через молочку!
Третій:
— Там закрыто!
Півень кричить утретє.
Його продавець каже:
— От тепер ори.
VIII. ПІД ЗЕМЛЕЮ
Увага. Повітряна тривога в Одеській області.
сюди
не сюди
сюда быстрее
мам я спустилась
де
на ринку
якому
мам
Серёжа дверь
я закрыл
ДРУГУЮ
какую
ту
яйця держи ровно
не толкайтесь
там ребенок
Сходи.
Пакет із м’ясом б’є по литці.
Пакет із яйцями він тримає окремо.
Марина попереду. Її сорочка прилипла між лопатками. Він помічає темну смугу поту вздовж хребта і відразу злиться на себе за те, що помічає саме це, хоча немає жодної причини злитися.
Унизу сирість.
Риба.
Кава.
Парфуми.
Мокрий картон.
Людський піт.
Залізо.
Стара фарба.
Стільці зайняті.
Підлога вільна.
Стіна умовно вільна.
Марина сідає на край ящика.
— Тут мокро, — каже вона й одразу встає.
На джинсах темна пляма.
— Блядь.
Діма відводить погляд, але запізно.
— Не дивіться. — Уже. — Забудьте. — Уже. — Брехун.
Вона стає поруч.
Людей тісно. Її плече торкається його передпліччя кожного разу, коли хтось проходить. Ніде відсунутися. Дотик не романтичний, не випадковий після другого разу, просто геометрія підвалу.
Телефони світяться.
Одеса уважно
перейдіть в укриття
не ігноруйте
Чоловік поруч:
— Какой вайфай, девушка, тут в девяносто восьмом уже ничего не ловило.
Марина:
— Я не питала. — А я кажу.
Жінка в спортивному костюмі:
— Алло. Я тут. Нормально. На Привозі. Нє, не виходжу. Я сказала не виходжу. Та не кричи. Передзвоню.
Донька:
у вас тревога
Так.
ty где
На Привозі.
Три крапки.
В ПОНЕДЕЛЬНИК
Не починай.
я просто уточнила
Марина бачить великі літери.
— Донька? — Так. — День народження? — Так. — І ви на Привозі. — Це вже встановлено.
Вона усміхається, потім перестає.
— Скільки їй?
Він відповідає.
— Мій на чотири роки молодший. — Син? — Так.
Хлопчик поруч дивиться футбол без звуку.
— Офсайд.
Батько:
— Нема. — Є. — М’яч назад дали. — Це не важливо. — Важливо. — Пап, ти правила не знаєш. — Я тридцять років дивлюсь. — І шо.
Повтор.
До екрана нахиляється ще один чоловік.
— Оце він. — Нє, захисник нижче. — Дивись ногу. — Яку ногу? — Праву. — Чию?
Футбол вимагає лінії.
Небо поки не дає.
Діма відчуває, що хоче в туалет. Не сильно. Достатньо, щоб знати про це кожні двадцять секунд. Воду за сорок вісім гривень можна було не пити всю.
Глухий звук.
Розмови обриваються.
Другий.
У Марини плече тепер притиснуте до його руки. Вона не рухається.
Хтось:
— ППО.
Інший:
— Приліт.
Телефони оновлюються.
чутно вибухи
попередньо працює ППО
інформація уточнюється
Марина показує екран.
— Тут пишуть «приліт». — Де? — Не пишуть. — Значить, не знають де. — Може, знають, не пишуть. — Може. — О. Ви вмієте «може». — Інколи. — Я вже думала, у вас тільки «бачив», «чув», «знаю». — Є ще «не знаю». — Розкіш.
Вона говорить різко, але без злості. У голосі щось інше. Страх? Роздратування? Він не знає й не питає.
Хлопчик:
— ПАПА! Ну ось!
Батько:
— Ага. Тут офсайд. — Я ж казав. — Казати мало. — А шо ще? — Показати.
Марина видихає носом, майже сміється.
Діма теж.
Поруч дівчина років двадцяти трьох відкриває контейнер із полуницею.
Мати:
— Не їж немиту. — Мам, мені двадцять три. — І шо?
Дівчина тримає ягоду в пальцях.
Дивиться.
Кладе назад.
У Діми починає тягнути низ живота вже не тільки через туалет. Тіло в тісноті збирає все в одну непристойно просту систему: страх, піт, чужа шия, тиск плеча, сечовий міхур, запах полуниці, сире м’ясо в пакеті.
Він переставляє ноги.
Марина дивиться вниз.
— Яйця? — Що? — Не розбийте. — А.
Він ледь не сміється через інше значення, яке виникає саме. Не сміється.
Вона дивиться на його обличчя.
— Що? — Нічого. — Добре.
Відбій повітряної тривоги в Одеській області.
Люди не встають одночасно.
Ті, кому торгувати, першими.
Ті, кому треба на роботу, за ними.
Ті, кому не треба пояснювати запізнення, повільніше.
Жінка в спортивному костюмі вже телефонує:
— Я вийшла. Та все нормально. Куплю тобі клубніку.
Марина дивиться на пляму на джинсах.
— Видно?
Діма дивиться.
— Трохи. — Супер. — Висохне. — Дякую, метеоролог.
Вона крутиться боком, намагається побачити.
— Кава? — питає. — Я спочатку туалет.
Вона засміялась.
— Нарешті чесна програма.
Нагорі півень мовчить.
IX. КАВА
Кав’ярню вони знайшли через арку, за магазином чохлів, поруч із дверима СЛУЖБОВИЙ ВХІД, якими користувались усі.
Спочатку туалет.
— Для гостей, — сказав бариста.
Діма показав на Марину.
— Ми гості. — Ви щось замовите? — Так. — Тоді там.
Марина:
— Бачите. Тут дешевше, ніж біля Політеху. — Що? — Доступ до фізіології.
Він подивився.
— Звідки ви... — Ви сказали «спочатку туалет» так, ніби це сюжет. — У мене зранку вже був платний. — Не хочу знати. — Добре. — Ні, тепер хочу. Скільки? — Сорок вісім. — За що? — Вода. — А туалет? — За воду.
Вона сміється.
Він іде.
У дзеркалі туалету обличчя червоніше, ніж зранку. Він мочиться довго. Від полегшення майже паморочиться голова. На останніх секундах думає про Марину за дверима. Про пляму на її джинсах. Про рот із полуницею. Про те, як близько вона стояла в сховищі. Тіло відповідає трохи не тим органом, яким зараз зайняте.
— Дуже вчасно, — каже він тихо.
Змиває.
Холодна вода на руки.
Повертається.
— Фільтр, — каже Марина. — Сьогодні Ефіопія натуральної обробки. — Добре. — Вам? — Американо. — Великий? — Ні. — Стандарт? — Так. — Тут чи з собою?
Марина дивиться на пакети.
— Тут. Ми вже досить носимо.
Вони сідають.
Пакети займають третій стілець.
Помідори.
Яйця.
Сир.
М’ясо.
Хліб.
Фісташки.
Два лимони в його пакеті, один у її.
Він думає: якщо зараз покласти руку їй на коліно, це буде настільки безглуздо, що навіть уявляти соромно.
Не кладе.
Марина дивиться в телефон.
Дві хвилини мовчать.
Він п’є воду.
Вона читає щось, хмуриться, друкує.
Ще хвилина.
Розмова не починається сама.
— Ви давно служите? — питає вона нарешті. — Достатньо. — Це скільки? — Не хочу зараз про це.
Вона піднімає очі.
— Добре.
Без жарту.
Він відчуває полегшення й водночас якусь дурну провину, наче відмовив людині в дрібниці.
— А ви ким працюєте?
Вона дивиться назад у телефон.
— Я теж не хочу зараз про це. — Добре. — От і познайомилися.
Кава приходить.
Вона пробує.
Кривиться.
— Кисла.
Бариста чує.
— Це профіль зерна. — Я не скаржусь. — Я просто пояснив. — Тепер вона ще й пояснено кисла.
Бариста відходить.
Діма пробує свою.
Гірка.
— У вас краща? — питає вона. — Ні. — Дайте.
Він простягає чашку.
Вона п’є з того самого краю чи з іншого — він не встигає простежити й злиться на себе за бажання простежити.
— Гірка. — Так. — Моя кисла. — Ми знайшли систему. — Ні. Ми знайшли дві погані кави.
Вона віддає чашку.
За сусіднім столом дві жінки говорять про квартиру.
— Он хочет пятьдесят на пятьдесят. — А у вас доли? — У нас всё пятьдесят на пятьдесят кроме нервов. — Нервы чьи? — Мои.
Марина завмирає на секунду.
Діма помічає.
Не питає.
Вона сама каже:
— У мене теж одна друга. — Чого? — Квартири. — А. — Розлучення шість років тому. Квартира досі тут. — Чому? — Бо ми талановиті люди. — Не можете домовитися? — Можемо. Саме тому так довго. Якби не могли, давно був би суд і кінець.
Вона розмішує каву паличкою. Цукру нема.
— Сьогодні до нотаріуса. — Після ринку? — Я думала, спочатку ринок, потім додому, переодягтись, документи, нотаріус. Тепер сиджу з мокрою дупою й кислою Ефіопією.
Діма сміється несподівано голосно.
Вона теж.
— Вибачте. — За що? — Я уявив нотаріуса. — Не уявляйте. — Пізно. — Добре, що пляма майже висохла.
Вона повертається боком.
— Видно?
Він дивиться на її джинси. На сідниці теж. Цього разу вона явно бачить, куди саме він дивиться.
— Ви перевіряєте пляму чи користуєтесь службовим становищем? — Плями майже нема. — Друге питання лишилось. — Нема в мене становища. — От і добре.
Не сердиться. Але й не рятує його жартом.
Він відчуває жар у вухах.
Мовчать.
За вікном вантажник несе п’ять пляшок води.
Водій кричить:
— Шестую! — Я не осьміног! — Вернись! — Вернусь!
Він заносить п’ять. Повертається за шостою.
Марина дивиться.
— Хоч хтось сьогодні виконує обіцянки. — У вас із цим проблема? — У мене з усім проблема до нотаріуса. — Після минає? — Ні. Але вже офіційна.
Діма усміхається. Вона цього разу ні.
Знову пауза.
Він відчуває, що йому хочеться торкнутися її зап’ястя. Не робить цього. Вона дивиться на свій поріз на великому пальці й колупає край шкіри.
— Не чіпайте, — каже він. — Що? — Поріз.
Вона прибирає руку.
— Оце вже схоже на наказ. — Вибачте. — Нічого.
Вона дивиться на годинник.
— Мені треба їхати. — Мені м’ясо додому. — Воно не втече. — Саме тому шкода, якщо зіпсується. — Оце було смішно. — Дякую.
Встають.
Біля дверей вона каже:
— Дайте номер.
Він дивиться.
— Не дивіться так. Я не пропозицію шлюбу роблю. — Я не дивлюсь так. — Якраз дивитесь.
Він називає номер.
Вона набирає.
Його телефон дзвонить.
— Запишіть Моллі. — Серйозно? — Ні. Марина. Бо я завтра сама не згадаю, чому Моллі.
Він записує: Марина.
У неї:
Діма Привоз.
— У вас є інші Діми? — Діма-прораб. — Уже ревную.
Вона дивиться на нього, не усміхаючись.
Він розуміє, що пожартував зайве.
— Поганий жарт. — Так. — Забули. — Добре.
Виходять.
Розходяться без домовленості.
Перші п’ять метрів він думає, що треба було сказати щось інше.
На шостому — що нічого не треба.
На сьомому пакет з яйцями тихо стукає об коліно.
Він перевіряє.
Цілі.
X. МАРШРУТ
Початкова точка: район Привозу.
Кінцева точка: дім.
Варіанти:
пішки — 1 год 21 хв
громадський транспорт — 39 хв
авто — 22 хв
Вміст:
м’ясо яйця сир полуниця помідори хліб фісташки два лимони засіб для посуду дві пари шкарпеток з авокадо
Крихке: так.
Швидкопсувне: так.
Сором від невдалого жарту: застосунок не підтримує.
Викликати авто.
Renault Logan, білий.
Василь.
4.94.
3 хв.
Через хвилину: 2 хв.
Ще через дві: 4 хв.
Машина стоїть навпроти.
Телефон:
— Ви де? — Навпроти вас. — Я вас не бачу.
Діма піднімає пакет із хлібом.
— О. Бачу.
Підійдіть до авто.
Очікування платне після 3 хв.
Він переходить.
— П’ята Фонтана? — питає Василь. — Так. — Поїдемо як карта дасть, бо тут зараз...
Карта дає.
Через 200 метрів поверніть праворуч.
— Та знаю, — каже Василь.
Не повертає.
Перебудовую маршрут.
— Оце вона обідчива. — Хто? — Жінка. — Це програма. — А голос? — Записаний. — Значить, обідчива заздалегідь.
Через 400 метрів виконайте розворот.
— Не буду.
Перебудовую маршрут. +3 хв.
— От бачите.
За вікном місто стискається.
Пішки: запах кави, двері, піт, чужа сварка, напис маркером, щілина між будинками, собака, жінка, яка поправляє майку, яма, де асфальту нема.
Авто: фасад дерево світлофор реклама люди фасад.
Швидкість вирішує, що варте погляду.
На одному перехресті Василь прочинив вікно. У салон на секунду зайшла волога з ледь солоним присмаком. Потім скло піднялося, і її не стало.
Карта називає:
Пантелеймонівська.
Водопровідна.
Італійський бульвар.
Середньофонтанська.
Пироговська.
Канатна.
Сегедська.
Фонтанська дорога.
Василь:
— На Гагаріна затор.
Телефон не сперечається.
— Військовий? — питає Василь. — Так. — У відпустці? — Так. — Я сразу понял.
Діма дивиться в дзеркало.
— По чому?
Василь теж дивиться в дзеркало, тепер на нього.
— Та не знаю. Сидите так. — Як? — Ну... так.
Він показує рукою щось середнє між рівно й боком.
— Не знаю. Видно.
Діма нічого не відповідає.
— У мене брат служить, — каже Василь. — Обіцяв у червні приїхати. — Нехай приїде. — Та. Лиш би. Минулого разу три дні лежав, потім шкаф собирав. — Навіщо? — Жена купила. Он говорит: отпуск. Она говорит: шкаф сам себя не соберет. — Зібрав? — Два дня. Двері наоборот. — Це як? — Дзеркало внутрь. — Талант. — Я тоже сказал. Потом переделал. — Ви? — Он уже уехал.
Пауза.
У слові «уехал» немає нічого особливого. Але в машині воно лягає важче, ніж інші.
Тримайтеся лівіше.
— Куда лівіше, там яму відкрили.
Їде правіше.
Перебудовую маршрут.
Маршрут швидший на 2 хвилини. Змінити?
Василь не натискає.
— Не вірю їй після того повороту.
Телефон мовчить.
Діма відкриває пакет із яйцями.
Цілі.
Василь бачить.
— Борщ? — Що? — М’ясо у вас. На борщ? — Звідки знаєте? — Пакет прозрачний.
Діма дивиться на пакет.
Ребра видно.
— А я думав, екстрасенс. — Нє. За це доплата.
Василь посміхається.
Через 600 метрів поверніть праворуч.
— Тут направо, — каже Діма. — Я знаю.
Повертає.
Ви прибули.
Вартість: 246 грн.
Чайові: 0 / 20 / 30 / 50 / інше.
Діма натискає 20.
Оцінка: ★★★★★
Що сподобалося?
□ Чистота □ Стиль водіння □ Спілкування □ Музика □ Інше
П’ять зірок без пояснення.
У ліфті одне яйце тріскається.
Тонка лінія на шкаралупі.
Біле ще не витікає.
Він дістає його першим.
Телефон не знає.
XI. ПІСЛЯПОЛУДЕНЬ
14:28 і диван джинси шия не болить дивно телефон на підлозі світло вже не ранкове воно зайшло в кімнату далі й стоїть на шафі на його ногах на рюкзаку який досі не розібраний
рот сухий
живіт після пиріжка вже знову хоче
сечовий міхур ні цього разу ні
нижче живота ранкова випадкова думка про Марину повертається без запрошення разом із пам’яттю про мокру пляму на джинсах і язик з полуницею
не треба
а що саме не треба думати
тіло не питає граматику
він лежить ще хвилину з ерекцією після денного сну бачив чи не бачив сон який уже не пам’ятає
смішно
незручно перед ким
нікого нема
встає
іде в туалет
мочиться
ерекція проходить
ось і весь любовний роман на цю хвилину
телефон
Донька:
ты уснул?
пап
я тебя знаю
19:00
Він:
Пам’ятаю. Прокинувся.
герой
Служба сім нових повідомлень кабель уже знайшли тепер номер поставки фото старе фото нове Костя пише не то Серьога пише то командир пише завтра проверю
він не відповідає
не тому що відпустка священна
не тому що кордони
просто відповідь не потрібна
холодильник
м’ясо вниз
сир середня полиця
яйце з тріщиною на сковорідку
він розбиває
жовток цілий
сіль
хліб
сир
помідор
їсть стоячи
перше яйце вдома за рік
думка звучить так, ніби треба щось відчути
нічого особливого
яйце трохи пересмажив
після їжі хочеться кави
не робить
душ?
ні
лежати?
ні
виходити?
нема куди
саме тому виходить
15:07
без пакетів рука легша й дурна не знає куди себе подіти то в кишеню то телефон то знову в кишеню
маршрутка
номер не дивиться
сідає
— До центру їде?
Водій:
— А куда ж я по-вашему? — Не знаю. — Тогда їде.
оплата карткою не працює
на склі номер
ПРИ ОПЛАТІ ВКАЗУЙТЕ «ЗА ПРОЇЗД»
ручкою:
НЕ ПИШІТЬ «МАРШРУТКА» БАНК БЛОКУЄ
чоловік поруч:
— А шо писати?
водій:
— Нічого. — Тут написано «за проїзд». — То старе. — А «маршрутка» не писати? — Не пишіть. — «Дякую» можна? — Пишіть.
маршрутка рушає
тіла нахиляються разом
незнайома жіноча рука хапається за поручень біля його обличчя запах крему чи парфуму дешевий солодкий він не знає
— Передайте за одного.
гроші пливуть уперед
решта назад
ніхто не знає всіх рук але сума повертається правильно
двоє студентів
— Брат, а шо ти їй написав? — Нічого. — В смислі нічого? — Реакцію поставив. — Яку? — Серце. — На яке повідомлення? — Де вона каже, що ми не можемо так дальше. — Ти дебіл? — А шо ставити?
друг мовчить
— Не серце. — А шо?
нема відповіді
виходять разом
він теж виходить бо двері відчинились і запах салону раптом став зайвим
незнайома вулиця знайома через квартал
ПСИХОЛОГ — 4
ТАРО — 7
КОНСЬЄРЖ
дитина продає лимонад
25 грн
5 грн з кожного стакана на ЗСУ
— Скільки вже? — Сто сімдесят п’ять. — Це тридцять п’ять стаканів. — Я знаю. — Один.
Дитина наливає.
Лимонад занадто солодкий і теплий.
Він п’є.
Дитина записує:
180
далі майстерня
пластиковий стілець на боці
чоловік свердлить ніжку
— Триматиме? — Довше, ніж новий. — Скільки? — Двісті. — Новий триста. — То купіть новий. — А цей? — Цей ваш.
чоловік дивиться на стілець
— Ремонтуйте.
далі книгарня
він заходить бо кондиціонер
НОВИНКИ
БЕСТСЕЛЕРИ
ІСТОРІЯ
ПОЕЗІЯ
САМОРОЗВИТОК
ЯК ЗМІНИТИ ЖИТТЯ ЗА 30 ДНІВ
у нього відпустка 15
половина програми недоступна
виходить нічого не купивши
біля переходу жінка років п’ятдесяти стоїть і не йде на зелений
— Допоможете? — Що? — Перейти. Вони тут летять.
Вони переходять.
Вона тримає його під лікоть. Хапає міцніше, коли машина далеко повертає.
На іншому боці відпускає.
— Дякую.
Потім дивиться уважніше.
— Ви військовий? — Так. — Я по тому, як ви дорогу дивитесь. — Усі сьогодні щось бачать. — А шо там не бачити.
І йде.
Він лишається з фразою.
Не наздоганяє.
16:18
Марина:
Ви випадково не в центрі?
Він дивиться на табличку.
Випадково так.
Я в Міськсаду. 40 хв до нотаріуса. Кава?
У вас уже була кава.
це не заборона
Він думає про ранкову каву, її рот на його чашці, свій погляд на джинси, невдале «ревную».
Пише:
10 хв.
Вона:
я засікаю
Тепер у дня є напрямок.
Він іде швидше.
Не тому, що десять хвилин.
Не тільки.
XII. ОДНА ДРУГА
ВИТЯГ
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
об’єкт нерухомого майна: квартира
загальна площа: 67,4 кв. м
житлова площа: 39,8 кв. м
вид спільної власності: спільна часткова
розмір частки: 1/2
Марина кладе папку на столик.
— Не читайте. — Я не читаю. — Ви вже прочитали «одна друга». — Великий шрифт. — Саме так і починається захоплення майна.
Міськсад не має реєстраційного номера в їхній розмові.
Дитина женеться за голубом.
Голуб не визнає претензії.
Саксофоніст пробує три ноти й зупиняється.
Офіціант несе чотири склянки в одній руці.
Екскурсовод ліворуч:
— За легендою...
Екскурсовод праворуч:
— Достеменно відомо...
Між легендою й достеменністю проходить чоловік із морозивом і нічого не знає про конфлікт методологій.
— Одна друга, — каже Діма. — Не кажіть «половина квартири». — Я не казав. — Усі кажуть. — А що не так? — Мені не належить ліва половина. Чи права. Чи кухня до холодильника, а йому після. — Можна провести межу. — Де? — На плані. — А, ну тоді жити на плані.
Вона відкриває папку.
підстава виникнення права власності
дата державної реєстрації
номер запису
реєстраційний номер об’єкта
Чим довший текст, тим нерухоміша квартира.
— Сьогодні попередня угода. — Це угода? — Так. — А чому попередня? — Бо потім буде основна. — Тобто угода про те, що буде угода. — Не спрощуйте. За спрощення беруть окремо.
Офіціант:
— Вам повторити? — Ні, — Марина. — Воду, — Діма. — Газовану? — Ні. — 0,33 чи 0,5? — 0,5.
Марина:
— Навіть вода тут має точнішу частку.
Офіціант не реагує.
Професійна гідність.
За сусіднім столом Zoom.
— Колеги, чи чуєте ви мене?
Мовчання.
— Колеги?
Жінка поруч:
— Ти на mute. — Я? — Ти.
Клік.
— Колеги, чи чуєте ви мене?
З ноутбука кілька голосів:
— Так.
Зв’язок встановлено.
— Ви архітектор? — питає Діма.
Марина дивиться.
— Звідки? — Ви сказали «на плані» так, ніби це образа.
Вона посміхається.
— Так. — Архітектор. — Так. — Нарешті. — Що нарешті? — Професія. — Ви цілий день без неї прожили. — Важко було. — Бачу.
Вона дістає сигарету з сумки, крутить у пальцях.
— Ви курите? — Кинула. — Це що? — Артефакт. — Навіщо носити? — Щоб не просити у людей, коли захочу. — І курите? — Іноді. — Тобто не кинули.
Вона дивиться.
— Ви дуже любите слова в правильних коробках. — Ні. — Любите. — Може. — О. Знову «може».
Вона ховає сигарету.
— Колишній чоловік теж буде? — питає він. — Має. — Друга одна друга. — Так. — Нормально спілкуєтесь? — Нормально — це слово, під яким можна поховати район. — Це так чи ні? — Це «ми можемо підписати папери без поліції». — Зрозумів. — Ні. Але досить.
Пауза.
Він дивиться на її шию. Волосся тепер розпущене, мабуть, після вітру. На ключиці маленька родимка. Він уже не відводить погляд одразу.
Вона ловить.
— Що? — Нічого. — Ви сьогодні багато дивитесь на «нічого». — Ви теж. — На що? — Не знаю. Я ж не бачу ваших очей із вашого боку. — Слава Богу.
Вона сміється.
— Ви любите свою роботу? — питає він. — Сьогодні? — Взагалі. — Будинки — так. Проєктувати — так. Замовників — за договором. Узгодження — ні. Переробляти після Віталіка — ненавиджу. — Хто Віталік? — Людина, яка завжди каже «технічно можна» перед тим, як технічно неможливе креслити мені. — А місто? — Не питайте, чи я люблю Одесу. — Я не питав. — Збиралися. — Ні. — Добре. — Чому не можна?
Вона зітхає.
— Можна. Просто відповідь або дурна, або довга. Я тут живу. Іноді люблю. Іноді хочу вбити. Іноді не помічаю. Нормально. — Район похований. — Саме.
Телефон дзвонить.
— Так. Уже йду. Усе є. Паспорт. Код. Так. Він буде? Добре. Ні, я поруч. П’ять хвилин.
Відключає.
— П’ять хвилин — правда? — питає Діма. — Це заявлений намір. — А фактично? — Сім.
Вона збирає папери.
Один аркуш падає на підлогу.
Діма піднімає.
ЗГОДА НА ОБРОБКУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ
— Оце важливе, — каже він. — Найважливіше. Без моєї згоди вони не знатимуть того, що вже надрукували шість разів.
Вона бере.
Їхні пальці торкаються на секунду.
Нічого електричного.
Шкіра тепла.
Оце все.
Марина не прибирає руку миттєво. Він теж.
Потім обидва прибирають.
— Доньці ще будете дзвонити? — О сьомій. — Запам’ятаю. Щоб не написати в цей час. — Можете написати. — Можу. — Але? — Але сьогодні не буду. — До побачення. — До побачення.
Через десять кроків вона повертається.
— І сир у вас поганий. — Ви не пробували. — Не треба пробувати все.
І йде.
Він дивиться їй услід довше, ніж потрібно для встановлення напрямку руху.
XIII. 19:00
18:56
Донька: ты готов?
Він: Так.
Донька: камера
Він: Що камера?
Донька: проверь что ты не снизу себя снимаешь
Він: Я вмію користуватися телефоном.
Донька: именно поэтому проверь
18:59
Вхідний відеовиклик.
Підключення…
Підключено.
СТЕЛЯ.
ВОЛОССЯ.
ПОЛОВИНА ОБЛИЧЧЯ.
ЧИЄСЬ ПЛЕЧЕ.
ДОНЬКА: — Тату, почекай. — Я чекаю. — Не тебе.
ГОЛОС 1: — Постав сюди.
ГОЛОС 2: — Тут світло погане.
ГОЛОС 1: — Нормальне.
ГОЛОС 2: — У тебе все нормальне, поки не сфотографуєш.
ДОНЬКА: — Мам, не зараз.
ГОЛОС 3: — Свічки де?
ГОЛОС 1: — У білому пакеті.
ГОЛОС 3: — Тут три білих.
ГОЛОС 1: — Маленькому.
ГОЛОС 3: — Вони всі маленькі.
ДОНЬКА: — Тату, ти ще тут? — Тут. — Покажи квартиру. — Навіщо? — Хочу.
Камера йде.
Стіна.
Коридор.
Рюкзак.
— Ты его не разобрал. — Ні. — Я знала.
Кухня.
— Холодильник працює. — Так. — Покажи сир. — Ні. — ПОКАЖИ.
Камера.
Полиця.
Пакет.
Сир.
Пауза.
— Папа. — Що? — Я просила нормальный. — Він нормальний. — По твоим меркам.
ГОЛОС 2: — Дайте гляну.
ДОНЬКА: — Не треба.
ГОЛОС 2: — Нормальний сир.
ДОНЬКА: — Ви всі заодно.
— У мене ще шкарпетки. — Что?
Камера вниз.
Авокадо.
— Господи.
ГОЛОС 3: — Покажи.
— Дві пари.
ГОЛОС 3: — Класні.
ДОНЬКА: — Не підтримуй його.
19:04
— Бабушка сейчас зайдет. — Вона вміє? — Нет.
Виклик учасника…
Підключення…
ОКО.
БАБУСЯ: — Алло?
ДОНЬКА: — Бабусю, ми тебе бачимо. — А я вас ні. — Камеру переверни. — Куди? — Значок зі стрілочками. — Які стрілочки? — Біля червоної кнопки. — Красну я не буду, воно виключиться. — НЕ ЧЕРВОНУ. — Не кричи. — Я не кричу. — Я все чую.
ЧОРНИЙ ЕКРАН.
Камера учасника вимкнена.
БАБУСЯ: — От. Тепер бачу.
ДОНЬКА: — А ми тебе ні. — А навіщо вам мене бачити?
Ніхто не відповідає.
ГОЛОС 1: — Давайте свічки.
КЛАЦ.
КЛАЦ.
— Не горить. — Дай сюди. — Я сама. — Ти віск заливаєш. — Я НЕ ЗАЛИВАЮ.
БАБУСЯ: — Сірниками треба.
ГОЛОС 2: — Нема сірників.
— Як це нема сірників у домі?
— Плита електрична.
— Господи.
КЛАЦ.
— Є!
ДОНЬКА: — Давайте.
ГОЛОСИ починають не разом.
— З днем народження тебе-е-е… — С днём рождения тебя-а-а… — Happy birthday to you—
БАБУСЯ входить на пів секунди пізніше.
Мережа затримує одну мову, іншу пропускає вперед, третю ріже на склади.
Родина доходить до кінця не синхронно.
— Загадала? — Да. — Не кажи. — Я знаю. — Дуй! — Почекайте, фото! — Вона вже! — НЕ ДУЙ! — Я уже!
Дим.
Сміх.
БАБУСЯ: — Я нічого не бачила.
ДОНЬКА: — Уже задула.
— А торт?
Камера.
Крем.
Полуниця.
Напис англійською.
— А що там? — Happy birthday. — Чого не українською?
ГОЛОС 1: — Такий дизайн.
БАБУСЯ: — А.
ДІМА: — Універсальна відповідь.
ДОНЬКА: — Тату, не умничай.
19:16
НІЖ.
— Великий дай. — Це для хліба. — А який для торта? — Зубчастий нормально. — Крем потягне. — Это торт, не операция.
БАБУСЯ: — Яка операція?
— Ніяка, бабусю.
— Я все чую.
19:23
ДОНЬКА: — Тату, ти що сьогодні їв?
— Яйце.
— Одно?
— І пиріжок.
— Это не питание.
БАБУСЯ: — Правильно каже.
— Борщ зроблю.
Пауза.
Усі сміються.
— Чого?
ДОНЬКА: — Ничего.
19:31
Подарунки.
Сережки.
Парфуми.
Конверт.
Книжка.
БАБУСЯ: — Від мене отримала?
— Да, спасибо большое ❤️
— Тільки не витрачай на дурниці.
— На какие?
— От і я не знаю. Тому не витрачай.
ДІМА: — Сильна фінансова політика.
ДОНЬКА: — Папа.
— Мовчу.
19:39
ГОЛОС 3: — Я побежала. Еще раз с днем рождения!
Учасник вийшов.
ГОЛОС 2: — Я рядом, если что.
Учасник вийшов.
БАБУСЯ: — Ну все, я вас не затримую.
Не виходить.
— Бабусю, червона кнопка. — Я нажала. — Ні. — Нажала. — Ми тебе чуємо. — А я вас уже ні. — Ти звук вимкнула. — Що?
Ще сорок секунд.
БАБУСЯ вийшла з виклику.
Залишаються двоє.
ДОНЬКА: — Ну.
ДІМА: — Ну.
— Как ты?
— Добре.
— По-настоящему.
Він дивиться на маленьке вікно зі своїм обличчям у кутку. Це дивно: розмовляє з донькою й одночасно весь час присутній сам собі.
— Не знаю ще. Я вдома. Ходив містом. Купив поганий сир.
— Ужасный.
— Познайомився з жінкою, яка теж забула, що понеділок.
Донька змінює вираз обличчя. Не сильно.
— Так. — Що «так»? — Ничего. Имя? — Марина. — Сколько лет? — Не знаю. — Чем занимается? — Архітектор. — А это знаешь. — Сама сказала. — Конечно. — Що? — Ничего. — Ти вже вдруге «нічого». — Я имею право. — Маєш.
Вона сміється.
— Ладно. Не лезу. — Дякую. — Ты долго дома? — П’ятнадцять днів. — Мало. — П’ятнадцять. — Я умею считать. — Знаю. — Побачимось? — Так. — Когда? — Домовимось. — Не как звонок сегодня. — О 19:00 я був. — Скрин у меня есть.
Пауза.
— Тату. — Що? — Я рада, что ты дома. — Я теж. — Люблю. — І я тебе. — Всё. Иди вари свой борщ. — Іди святкуй. — Я уже.
Виклик завершено.
19:44
Екран чорний.
Квартира ще кілька секунд говорить голосами, яких у ній немає.
Потім залишається гул холодильника.
XIV. ЖАНРИ ДОЩУ
І сталося по дев’ятнадцятій годині й сорок четвертій хвилині, що чоловік, котрий повернувся був до града свого над морем, знову вийшов із дому, не маючи ні наказу, ні торгової потреби, ні квитка, ні певного пункту призначення, і рушив туди, де ввечері більше людей, бо самота квартири, яка вранці здавалася благом, на вечір стала трохи затісною.
І було повітря тепле.
І були голуби нахабні.
І були самокати швидші, ніж треба.
І сказала одна жінка другій біля переходу:
— Ти йому не пиши.
А друга відповіла:
— Я не пишу.
І саме в цю мить писала.
Так почалася вечірня книга.
О вулице многомовна, многовивісочна, що обіцяєш зуби біліші, тіло молодше, кредит швидший, доставку гарячішу, любов довшу, волосся густіше, ніж воно є, — не соромся перебільшувати, бо хто ж купить правду за повною ціною.
ТИ МОЖЕШ БІЛЬШЕ.
Людина може й менше.
СТАНЬ КРАЩОЮ ВЕРСІЄЮ СЕБЕ.
Попередня версія ще не видалена.
ОНОВИТИ ЗАРАЗ
НАГАДАТИ ПІЗНІШЕ
ЛІТО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ.
Літо почалося сьогодні за календарем і не питало.
Далі проза навчилася описувати вечір красиво.
Світло лежало на фасадах медом.
Післяденне тепло видихалося з каменю.
Дерева ворушили темне листя, і в кожному вікні жевріла чиясь окрема історія.
Він прочитав подумки.
— Фу.
І проза образилась.
Добре, сказала проза, буде чесніше.
У нього пітніла спина.
Між пальцями правої ноги натирав новий шов шкарпетки з авокадо.
Хотілося пива.
Марина не писала.
Він перевірив телефон двічі за десять хвилин і обидва рази зробив вигляд перед самим собою, що дивився час.
І тут небеса — ні, не небеса, хмара з боку міста чи моря, він не стежив — дали першу краплю.
Одну.
Другу.
Третю.
Жінка під деревом:
— Та не буде.
Чоловік поруч:
— Я дивився радар. — І? — Там нема.
Пішло.
Ой дощику, дощику, не лий на нові кросівки, не лий на паперові пакети, не лий на зачіску, що трималася з дев’ятої, не лий на кур’єра з двома піцами, бо одна коробка вже провисає, не лий на саксофоніста, бо футляр під лавкою й блискавка заїла.
Лий.
Люди побігли.
Під аркою:
— Я ж сказала зонт взять. — Ти сказала «може». — «Може» значить взять. — У тебе. — У нормальних людей.
Парасолі мали ціну, вагу й конкретного винного.
Потім мова вдягнула чорну водолазку й сказала:
Дощ є мовою міста про неможливість повернення до того самого сухого тротуару.
— Пішла нахуй, — сказав хтось, бо автобус облив його калюжею.
Мова зняла водолазку.
Д О Щ
дощдождождожд
ОДЕСА МИЄ ЛИЦЕ ЯКЕ НІХТО НЕ ПИТАВ ЧИ БУЛО БРУДНЕ
крапля / скло / шкіра / асфальт
ПЛЯМ
автобус розрізає воду на два крила
ліве крило — джинси чоловіка
праве — сукня дівчини
— БЛЯТЬ!
У зв’язку з погіршенням погодних умов просимо мешканців та гостей міста бути уважними, уникати перебування під аварійними деревами, не наближатися до рекламних конструкцій та за можливості утриматися від пересування підтопленими ділянками.
Над головою Діми рекламна конструкція:
ЖИВИ БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ
Він відійшов від неї.
Із підворіття вискочила шкіряна куртка.
— Зонти! Мужчина, зонт! Двісті! — Сто п’ятдесят. — Двісті. — Сто п’ятдесят. — Сто восемьдесят і я вас не бачив.
Угода.
Десь задзвонив старий телефон. Nokia tune.
На серветці з’явився пароль до Wi-Fi.
Telegram:
Одеса: локально сильний дощ. Можливе підтоплення окремих ділянок.
Коментар:
а де саме?
Відповідь:
там де вода
ще коментар:
дякую адмін
Телефон приніс push:
У вашому районі опади закінчаться приблизно через 18 хвилин.
Діма стояв під навісом.
Потім подумав, що в нього є суха футболка вдома, а в друга зараз наряд і вафля замість торта, а донька святкує десь без нього, а Марина має папери про одну другу квартири, а дощ через сімнадцять хвилин нібито скінчиться.
Усе одночасно.
Над дверима бару:
МІСЦЕ
Крейдою:
Є СВІТЛО. Є КУХНЯ. Є ЛЮДИ.
Діма відчинив двері.
Бармен сказав:
— Заходьте або не тримайте, кондиціонер тягне.
І вся історія літератури поступилася кондиціонеру.
XV. МІСЦЕ
— Тут зайнято? — Якщо сядете — буде.
Бармен поклав меню.
— Кухня до десятої. — Я не голодний. — Тоді простіше.
Діма сів біля стіни.
У барі дев’ять людей, якщо не рахувати бармена й чоловіка біля туалету, який говорив телефоном уже десять хвилин і, можливо, жив тут.
Телевізор показував футбол без звуку.
На стіні старий рятувальний круг. Назва судна стерта до трьох літер.
За сусіднім столом чоловік років шістдесяти говорив голосом людини, якій тиха мова здається приховуванням.
— Я вам кажу, Одеса сама решає, як їй говорить.
Жінка навпроти:
— Коля, ти сам ніколи не решаєш, як говорити. Ти говориш як получится. — Оце і є свобода. — Оце і є лінь.
Бармен:
— Вам повторити? — А шо я п’ю? — Коньяк. — Тоді повтори.
Жінка:
— Не повторюй.
Бармен:
— Мені кого слухати?
Коля:
— Клієнта.
Жінка:
— Дружину клієнта.
Бармен поставив перед Колею воду.
— Поки компроміс.
Коля помітив Діму.
— Молодий чоловіче, от ви скажіть. — Ні. — Я ще не спитав. — Тим більше.
Жінка засміялася.
— Правильний.
Коля не образився.
— Ви місцевий? — Так. — Видно.
Діма зітхнув.
— По чому?
Коля задумався.
— А хрін його знає. Видно. — Сьогодні третій чи четвертий раз. — Значить, точно.
Бармен:
— Що будете?
Меню мало сім сортів пива, дві IPA, один saison, один stout, одну локальну колаборацію, названу словом, яке він не хотів вимовляти.
— Світле. — Усі світлі, крім стаута. — Найпростіше.
Бармен кивнув.
— Нарешті нормальне ТЗ.
Коля:
— ТЗ — це шо?
Жінка:
— Технічне завдання. — Чого не сказать нормально? — Ти пів години доводиш, що кожен говорить як хоче. — Це інше. — Чим? — Моє. — От.
На екрані хтось забив.
Бармен побачив повтор.
— Гол.
Усі повернулися.
— Хто? — Сині. — Наші? — Які наші? — Ну хто грає?
Бармен читає кут екрана.
— Франція, здається.
Коля:
— Тоді все одно.
Пиво прийшло.
Діма зробив ковток.
У дверях з’явилися троє мокрих. Дівчина у світлому платті, чоловік із бородою, ще один у кепці.
— У вас фен є? — питає дівчина.
Бармен:
— Це бар. — Я бачу. — Тоді нема.
Бородатий:
— Сядь, висохнеш. — Я не білизна.
Третій:
— Три пива. — Які? — Холодні.
Бармен дивиться на Діму.
— От. У вас хоча б «світле» було.
Коля:
— А ви чим займаєтесь? — Служу.
Коля перестає крутити склянку.
— Ясно.
Не ясно.
Але не питає де.
Жінка:
— У нас син теж.
— Так, — каже Коля.
Потім барменові:
— Дай все-таки коньяк.
Жінка не заперечує.
Телефон Діми вібрує.
Марина:
нотаріус вижив
Він:
А ви?
поки теж
одну другу продали?
ще ні. підписали папір про папір
Він набирає:
вітаю
Зупиняється.
Стирає.
Пише:
Співчуваю паперу.
Вона:
він звик
Ще:
і дочку з днем народження
передам
Коля бачить усмішку.
— Жінка? — Марина.
Відповідь виходить раніше, ніж він вирішує, чи відповідати.
Коля:
— А-а.
Жінка Колі:
— Не «а-а». Людину звати Марина. — Я шо? — Ти вже історію придумав. — Нічого я не придумав. — У тебе на обличчі три сезони.
Бармен ставить коньяк.
Коля:
— Ми тридцять сім років разом, — каже Дімі. — Вона думає, що знає, шо у мене на обличчі.
Жінка:
— Я не думаю. Я втомилась. — Оце любов. — Оце стаж.
Вони обоє сміються.
Діма теж.
Пиво йде швидко. Шлунок нагадує, що яйце й пиріжок давно були. Він замовляє картоплю фрі.
— Соус? — Ні. — Кетчуп? — Ні. — Сирний? — Ні.
Бармен:
— Ви принципово? — Ні. Не хочу. — А. Найскладніше.
Картопля солона. Він їсть пальцями. Жир залишається на подушечках. Витирає серветкою, потім усе одно бере телефон і лишає матову пляму на екрані.
Друг-іменинник:
торт нашли
Він:
Какой
Друг:
вафля сгущенка свечка 3
Він:
Тебе не 30
Друг:
молчи я молодой
Фото: вафельний торт, біла пластикова тарілка, свічка «3», чиясь рука в кадрі, за нею ящик.
Діма довго дивиться на фото. Не через торт.
Пише:
официально праздник
Друг:
отстань
Потім одразу:
😂
Діма усміхається.
На телевізорі хтось падає в штрафному.
Коля:
— Симулянт.
Бармен:
— Контакт був. — Який контакт? — Ногою. — Це футбол. — Так правила ж. — Правила придумали ті, хто не вміє играть.
Жінка:
— Як мову?
Коля:
— Ти сьогодні нарочно? — Тридцять сім років.
Він сміється.
Діма допиває.
— Скільки?
Бармен називає суму.
299 грн.
Він платить телефоном.
Коля піднімає коньяк.
— Ну, за вас. — Дякую. — І не слухайте нікого про Одесу.
Жінка:
— Особливо його.
Коля киває.
— Особливо мене.
Надворі дощ майже скінчився.
На мокрому асфальті слово МІСЦЕ відбилося догори ногами.
Цього разу Діма прочитав.
Потім пішов.
XVI. НІЧНА РЕКЛАМА
[ВУЛИЦЯ. 21:34. ПІСЛЯ ДОЩУ.]
Мокрий асфальт.
Світло аптек.
Пар із вентиляції ресторану.
Запах мокрого пилу, смаженої цибулі, парфумів від жінки, яка проходить надто близько.
ДІМА виходить із бару.
На фасаді:
ТИ МОЖЕШ БІЛЬШЕ
ДІМА:
— Не сьогодні.
ВІДКРИЙ НОВУ ВЕРСІЮ СЕБЕ
— Стара ще не дороблена.
КРЕДИТ ЗА 7 ХВИЛИН
ГОЛОС З НІЗВІДКИ:
— Сім хвилин є?
ДІМА обертається.
Нема нікого.
Екран уже інший.
НЕ ВІДКЛАДАЙ ЖИТТЯ НА ПОТІМ
— Добре.
[МАНЕКЕН У БІЛОМУ КОСТЮМІ.]
МАНЕКЕН:
— -40%.
— На що?
— На попередню колекцію.
— А на попередню версію себе?
— Розміру нема.
[МАНЕКЕН НІЧОГО НЕ ГОВОРИВ.]
— Точно.
Телефон.
Донька:
сыр попробовал?
мама сказала норм
Він:
Я знав.
не радуйся мне всё равно не нравится
Вивіска:
ЛЮБИ СЕБЕ
— Працюємо.
ПРОХОЖИЙ:
— Шо?
— Нічого.
— А.
[ДВІ ДІВЧИНИ ФОТОГРАФУЮТЬСЯ БІЛЯ МОКРОЇ СТІНИ.]
— Ні, не так. Типу я случайно. — Ти дивишся в камеру. — Я случайно дивлюсь. — Повернись трохи. Груди рівніше. — Так? — Ні, живіт втягни. — Іди нахуй. — От. Оце вираз нормальний. Стій.
СПАЛАХ.
Дванадцять фотографій.
Одна лишається.
Одинадцять зникають без історії.
[АПТЕКА.]
ТРИМАЙТЕ ТИСК ПІД КОНТРОЛЕМ
СОН — ОСНОВА ЗДОРОВ’Я
ЕНЕРГІЯ НА ВЕСЬ ДЕНЬ
— Ви між собою домовтесь.
ЗАПИТАЙТЕ ФАРМАЦЕВТА
— Не буду.
[ВІТРИНА БІЛИЗНИ.]
ТІЛО, ЯКЕ ТИ ЛЮБИШ
На плакаті жінка в чорній білизні дивиться так, ніби знає відповідь.
ДІМА зупиняється на секунду довше.
ПЛАКАТ:
— Купи комплект. — Мені не підійде. — Не тобі. — Тим більше. — Ти вже уявив.
Він іде.
ПЛАКАТ:
— Уявив.
[ПЛАКАТ МОВЧИТЬ.]
Йому справді на секунду уявилась Марина в чорному бюстгальтері, потім без нього, потім він сам у цій картинці, і тут же поруч дівчина штовхнула його плечем.
— Ой, вибачте. — Нічого.
Картинка розсипалась.
[ПЕРЕХІД.]
Червоний чоловічок стоїть.
Діма стоїть.
Машин нема.
Зелений чоловічок іде.
Діма йде.
Чоловічок залишається на місці, продовжуючи йти.
— Сильний навик.
ЗЕЛЕНИЙ:
— Мені за це платять.
[НЕ ГОВОРИВ.]
На розі:
ВУЛИЦЯ ІТАЛІЙСЬКА
З-під неї вицвіла стара назва.
СТАРА:
— Я тут довше.
НОВА:
— І що? — Люди мене знають. — Вивчать. — Не всі. — Мені не треба всі. — Тебе ще плутають. — Тебе вже нема.
СТАРА сміється.
— Поясни таксисту.
Таксист проїжджає, говорить у телефон:
— Я на Пушкинской, сейчас поверну.
СТАРА кланяється.
НОВА:
— Він доїде й так.
ДІМА:
— Обидві замовкніть.
Таблички висять.
[РЕКЛАМА ТАКТИЧНОГО ОДЯГУ.]
ГОТОВИЙ ДО БУДЬ-ЯКИХ УМОВ
ПОСИЛЕНА ТКАНИНА
АНАТОМІЧНИЙ КРІЙ
ПЕРЕВІРЕНО ТАМ, ДЕ ВАЖЛИВО
Модель у формі дивиться вперед.
лівий
лівий сектор
не висовуйся
ще раз
нижче
блядь нижче
У Діми стискається живіт.
Він зупиняється.
Перехожий обходить його, озирається.
— Всё нормально? — Так. — Точно? — Так.
Перехожий іде.
Модель знову просто стоїть на плакаті.
На сусідньому екрані:
КУПУЙ ЗАРАЗ
На переході загоряється червоне.
СТІЙ
не висовуйся
Телефон.
Марина:
я забула спитати ви доньці сказали про сир?
Він:
Вона його побачила.
і
осудила
правильна дитина
Він пише:
Документи?
лежать в машині й удають що вони важливіші за мене
У них печатка.
це їх єдина перевага
Він набирає:
У вас ще є...
Стирає.
Пише:
Пляма висохла?
Відправляє.
Крапки.
яка пляма
Він завмирає.
Потім:
аааа 😂
так
дякую що нагадали
Він:
Вибачте.
не вибачайтесь я сама забула
Потім:
ви точно дивилися на пляму?
Він зупиняється посеред тротуару.
Пише:
Не тільки.
Дивиться на повідомлення.
Не відправляє.
Стирає.
Пише:
Переважно.
Стирає.
Пише:
Ні.
Не відправляє.
Екран чекає.
Марина:
я так і думала
Він читає двічі.
Не знає, чи це жарт, дозвіл, докір, факт.
Пише:
Добре.
Вона:
що добре?
Він:
Не знаю.
Вона:
оце нарешті нормальна відповідь
Він усміхається.
[МАГАЗИН ОДЯГУ.]
МИ ЗАЧИНЕНІ, АЛЕ ВИ МОЖЕТЕ ЗАМОВИТИ ОНЛАЙН
Манекени терплять електронну комерцію.
[ЧОЛОВІК ІЗ ПІЦОЮ.]
— Молодой человек, Итальянская где? — Ви на ній. — Эта? — Так. — А раньше Пушкинская? — Так. — Всё, понял.
Він іде, повертається.
— А сорок два куда?
Діма показує.
— Спасибо.
Вулиця на хвилину стає старою назвою, щоб піца доїхала.
[ЕКРАН.]
ПЕРЕВІР СЕБЕ
— Ні.
ЧОМУ Б НІ?
— Бо ні.
ДОСТАВКА 30 ХВИЛИН
— Оце конкретно.
[ЗУПИНКА. 22:16.]
Небо ще тримає слабкий червневий присмерк над дахами.
Вітрини вже вночі.
Телефон 56%.
Під’їжджає маршрутка.
Діма перевіряє номер.
Потім ще раз.
Сідає.
Місто не закриває декорації.
Просто змінює зміну.
XVII. ІНВЕНТАР
О котрій він повернувся?
23:16.
Чим?
Маршруткою, номер якої цього разу перевірив до посадки.
Що заплатив за день, не рахуючи продуктів?
Кава біля Політеху.
Вода за туалет — 48 грн.
Uklon — 246 плюс 20 чайових.
Лимонад — 25.
Кава з Мариною — кожен за себе. Суму він не запам’ятав.
Пиво — 189.
Картопля — 110.
Проїзд у маршрутках.
Дрібне, яке банк знає краще за нього.
Скільки грошей залишилося?
Достатньо до наступної зарплати, якщо не робити дурниць.
Що вважати дурницями?
Не встановлено.
Що було в квартирі?
Те саме, що вранці, плюс продукти, мінус денне світло.
Що в холодильнику?
М’ясо.
Сир.
Дев’ять яєць.
Полуниця.
Вода.
Йогурт, куплений між подіями в кіоску й майже не помічений.
Помідори?
На столі.
Чому?
Так вирішив.
На підставі чого?
Колись чув, що в холодильнику смак гірший.
Джерело?
Не пам’ятає.
Фісташки?
На столі.
Скільки?
Менше ста сімнадцяти грамів.
Хто з’їв?
Він.
Два лимони?
Так.
Третій?
У Марини.
Чи думає він про Марину?
Так.
Прямо зараз?
Так.
Про що саме?
Про повідомлення «я так і думала».
Про її джинси.
Про руку на папері.
Про те, що вона не завжди сміється з його жартів.
Про її сина, якого не бачив.
Чи соромно йому за останнє?
Трохи.
Чи перестав через це уявляти?
Ні.
Чи означає це, що він закоханий?
Ні.
Чи означає це, що хоче з нею переспати?
Так.
Тільки це?
Ні.
Що ще?
Побачити завтра.
Почути, як вона говорить, коли не треба бути цікавою.
Дізнатися, чи курить вона насправді.
Можливо, торкнутися.
Можливо, не торкнутися.
Чи знає він, що з цього станеться?
Ні.
Чи написав їй після маршрутки?
Ні.
Чому?
Не захотів вигадувати причину.
Чи міг написати просто «я вдома»?
Міг.
Чому не написав?
Бо це звучало б так, ніби вона чекала звіту.
Чи чекала?
Невідомо.
Що зробив із м’ясом?
Частину поклав у морозилку.
Борщ?
Ні.
Чому?
Нема буряка.
Капусти.
Моркви.
Цибулі.
Томатної пасти.
І вже не хочеться.
Що з тілом?
Ноги втомилися.
На правій п’яті маленький пухир.
Шия після дивана трохи тягне.
Живіт повний пива, картоплі, яйця, пиріжка й випадкових дрібниць.
У паху нічого героїчного.
Скільки кроків?
21 406.
Це багато?
Для першого дня вдома — ноги вважають, що так.
Які події дня можна назвати без ранжування?
Прокинувся о 07:36.
Вимив і ввімкнув холодильник.
Привітав доньку й друга.
Пішов пішки на Привоз.
Не перевірив понеділок.
Купив продукти.
Купив дві пари шкарпеток.
Познайомився з Мариною.
Стояв із нею в укритті.
Хотів у туалет.
Пив із нею погану каву.
Повернувся додому.
З’їв яйце.
Заснув.
Знову вийшов.
Купив лимонад.
Допоміг жінці перейти дорогу.
Зустрів Марину в Міськсаду.
Дізнався, що вона архітектор і продає одну другу квартири.
Торкнувся її пальців.
О 19:00 був на дні народження доньки через екран.
Потрапив під дощ.
Випив пиво.
Написав Марині про пляму на джинсах.
Повернувся.
Чи був день хорошим?
Так.
Чому?
Бо йому сподобався.
Що в чаті служби?
Сімнадцять нових повідомлень.
Прочитав?
Так.
Відповів?
Ні.
Потрібен був?
Ні.
Чи неприємно це?
Трохи.
Чому?
Бо рік жив у системі, де бути потрібним означало знати, що робити наступні десять хвилин.
А тепер?
Тепер ніхто не просить його знайти кабель.
Що написав друг о 20:54?
торт нашли
Що це було?
Вафля, згущене молоко, свічка «3».
Скільки другові?
Не тридцять.
Чому «3»?
Іншої не було.
Що написала донька о 23:22?
ty дома?
Він:
Так.
точно?
Він надіслав фото холодильника.
это не ты
Фото ноги в шкарпетці з авокадо.
ладно верю
Потім:
спокойной ночи ❤️
Він:
На добраніч ❤️
Що зробив далі?
Душ.
Що думав у душі?
Вода гаряча.
Пухир на п’яті щипає.
Треба купити буряк.
Марина сказала «я так і думала».
Як саме вона думала?
Невідомо.
Що ще?
Він сперся лобом об плитку й кілька секунд просто стояв під водою.
Потім?
Витерся.
Поставив телефон заряджатися.
Рюкзак не розібрав.
О 23:41 Марина написала?
Ні.
Він перевірив?
Так.
Скільки разів після 23:00?
Три.
Чи це означає, що чекав?
Так.
Чи хотів би це визнати їй?
Не зараз.
О 23:58 знизу хтось крикнув:
— ЛЬОША, КЛЮЧІ!
Інший голос:
— Я ВЗЯВ!
Останнє повідомлення дня?
23:59.
Банк:
За покупку на 299,00 грн нараховано 2,99 грн кешбеку.
За що?
За бар.
Підсумок?
Ні.
Кешбек.
XVIII. МАРИНА
одна друга господи знов одна друга вони друкують її так спокійно ніби квартира лежить на столі прямокутником і можна провести олівцем середину а не кухня де він колись ночами їв ковбасу прямо з холодильника й не закривав двері і я кричала Ігор закрий холодильник ніби головна проблема шлюбу електроенергія хоча може тоді й була не смійся Марина люди розлучаються не тому що один великий злочинець інший чиста вода інколи просто ти шість років бачиш як людина залишає дверцята відкритими й на сьомий рік розумієш що справа не в холодильнику але пояснити все одно можеш тільки через дверцята
тіло липке після дня душ був але волосся ще трохи пахне дощем чи сигаретою я ж не курила тільки крутила її в пальцях навіщо ношу якщо кинула бо інколи хочу й краще мати свою ніж просити от і вся залежність архітектор завжди думає про запасний вихід навіть коли вихід сигарета
поріз на пальці щипає помила посуд і знов розійшовся Діма сказав не чіпайте таким тоном ніби зараз забинтує потім одразу вибачився дивний чоловік дивиться довго а говорить коротко хоча сьогодні наговорив достатньо особливо про пляму боже пляма я вже забула а він написав пляма висохла значить дивився звісно дивився не тільки на пляму я ж бачила не треба робити вигляд що сорок із чимось років і ніхто ніколи не дивився на дупу просто чомусь приємно що саме він і от це вже небезпечне слово приємно ні не небезпечне звичайне приємно коли чоловік подобається і дивиться тільки не треба відразу будувати будинок з одного погляду ти архітектор але не настільки
він хотів відповісти на моє «ви точно дивилися на пляму» довго мовчав я бачила три крапки зникли знов з’явилися мабуть писав щось чесне потім злякався смішно я написала я так і думала і тепер сама не знаю що саме думала що дивився на мене що не тільки на воду що він не святий господи як низько планка чоловік не святий чудо
Даня не спить світло під дверима тонке зараз щось упаде
— Даню? — Нормально!
ось
слово на всі випадки
оцінки нормально
батько нормально
живіт нормально
настрій нормально
— Білу футболку на завтра приготуй. — Мам, я знаю!
знання є
футболки нема
вранці буде пошук
нотаріуска Наталя Сергіївна чи Світлана Сергіївна не пам’ятаю хоча підписувала в неї три папери й віддала три тисячі шістсот гривень за те щоб вона знала як мене звати правильно вона питала чи усвідомлюю правові наслідки я усвідомлюю правові наслідки шість років можна мені диплом а Ігор прийшов на сім хвилин пізніше сказав пробки хоча машина стояла на парковці за рогом я бачила як він ішов але не сказала навіщо сперечатися про сім хвилин із людиною з якою вже поділили шість років
він постарів чи просто я давно не дивилась уважно сивини більше живіт теж не дуже але нормальний чоловік не треба його знищувати в голові тільки тому що колишній ми були разом не випадково хоча зараз це звучить майже як виправдання кому яке діло
Ігор спитав як Даня я сказала нормально він сказав добре і от у двох словах помістилась дитина школа стоматолог брекети його перша бійка його страх темряви у дев’ять років телефон який розбив минулого місяця Ігорева провина моя провина ніяка провина просто дитина росте окремо від нашого паперу одна друга плюс одна друга не дають одну дитину це так не рахується
сьогодні Діма питає скільки синові я кажу чотирнадцять і думаю навіщо сказала можна було не казати потім думаю а чого не казати це не пароль від банку чоловік просто питає і от це теж дивне після розлучення будь-яке питання спочатку проходить митницю мета візиту особисте є що декларувати одна відповідь чотирнадцять років проходьте а ринок хороший тим що там ніхто не питає біографію тобі треба помідор ось помідор хочеш відбивну ось відбивна хочеш дуже домашні яйця от бабушка сказала що вони дуже і не лізьте до бабушки з філософією у неї кури
півень смішний особливо коли сирена він кричить ніби конкурент і я кажу укриття і цей Діма просто дивиться де вхід не хапає мене за руку не тягне за собою але в підвалі я стояла поруч і плечем відчувала його руку теплу крізь футболку і це було приємно й страшно одночасно не через нього через ситуацію звісно але тіло все одно не розкладає на папочки тривога сюди чоловік сюди мокрі джинси сюди туалет сюди все разом
пляма господи я сіла на мокрий ящик і потім питала видно чи ні й він дивився так чесно що аж нечесно можна було сказати ні не видно хоча видно трохи а він сказав трохи і дивився прямо на задницю ну добре не прямо прямо але досить і я ще запитала службове становище як дурепа яке становище він на Привозі з яйцями
цікаво який він у ліжку
от
нарешті нормальна думка без архітектури
може мовчить теж може ні може там навпаки командує ні не хочу командує хоча інколи хочу стоп стоп не треба кастинг чоловіка який ще навіть не торкався тебе нормально крім пальців біля паперу пальці теплі ну в усіх живих людей теплі
а якби поцілував сьогодні в Міськсаду я б що
не знаю
може відсунулася бо нотаріус і сім хвилин
може ні
от це вже чесніше не знаю
і добре що не поцілував чи шкода ні добре мабуть обидва
лимон на кухні
один
я перевірила пакет двічі бо подумала раптом забрала два господи така чесність щодо лимона й така каша щодо людей
Діма Привоз у контактах
перейменувати просто Діма
відкриває контакт
Діма Привоз
редагувати
курсор
Діма
зберегти
не натискаю
чому
бо є Діма-прораб
брехня можна написати Діма 1 Діма 2 ні не можна
залишає Діма Привоз
дуже серйозне рішення 23:32
сестра пише
ти мамі дзвонила?
ні
подзвони завтра вона спрашивала
добре
сердечко
ще одна людина якій завтра треба подзвонити
Віталік
мама
хімчистка
Данина футболка
клієнт із ванною там де нема стояка
папери в офіс
одна друга квартира
помідори з’їсти
хліб купити
і серед цього Діма який може написати а може ні
чому я чекаю
бо цікаво
чому цікаво
бо подобається
чому подобається
та пішло воно це «чому»
подобається обличчя руки як мовчить інколи як дивиться занадто прямо як потім сам помічає що дивився як не став розпитувати про Ігоря до кісток як сміявся з мокрої дупи ні це якраз міг би не сміятися але я сама сказала й смішно було добре що сміявся а не зробив співчутливе обличчя
і ще він пах не парфумом майже нічим футболка сонце кава трохи ринок у підвалі всі пахли ринком не треба романтизувати чоловічий піт хоча так пах теж і мені сподобалось от сказала
може тому що служба в нього не тільки в словах хоча звідки я знаю це видно ні не «видно» я вже сама сьогодні сказала йому «видно» не треба ще й діагностувати людину по плечах може він завжди так дивився на двері може просто короткозорий
він сказав доньці про мене цікаво звідки знаю не знаю припустила бо доньки все витягують із батьків ні це теж кліше Даня б із Ігоря нічого не витягнув якщо той не хоче зате з мене все бачить по обличчю ненавиджу цю спадкову здібність
якщо Діма напише зараз що вдома що відповім
добре
і все
або на добраніч
це вже ближче
якщо напише хочете завтра каву
завтра робота
можна після
о котрій
не домовляйся з уявним повідомленням жінко
телефон мовчить
це не чекання
півчекання якесь
добре
ні не добре не погано просто мовчить
я теж мовчу
це не гра
хоча трохи гра
не треба брехати собі повністю
Даня виходить у коридор у трусах
— Мам, де зарядка? — Яка? — Моя. — Я звідки знаю? — Ти брала. — Не брала. — Брала коли ноут заряджала. — Це була моя. — Вони однакові. — Тоді чому твоя?
Він стоїть думає
— Бо моя пропала. — Логічно. — Тобі смішно. — Трохи. — Дай свою. — На столі. — Дякую.
іде
— Футболку! — Я ЗНАЮ!
зарядка футболка двері кімнати хлопець у трусах і я з лимоном на кухні
23:47
телефон блимає
не Діма
банк
Оплату комунальних послуг можна здійснити без комісії до 30.06
дякую банк дуже вчасно
рахунок електрика вода ОСББ ще не платила треба завтра
гроші після нотаріуса неприємно дивитися на баланс але дивлюсь
не катастрофа
не багатство
працювати треба
бюстгальтер тисне
знімаю під футболкою не виходить нормально рука за спину застібка волосся заважає господи доросла жінка бореться з власною білизною нарешті зняла кидаю на стілець
груди болять трохи перед місячними коли вони взагалі числа не пам’ятаю застосунок знає телефон знає краще
відкриває
через 4 дні
чудово ще одна система що рахує тіло
думаю чи Діма помітив груди під сорочкою
звісно помітив якщо дивився на дупу
чому приємно
бо жива
ні занадто красиво
бо хочеться щоб дивився
оце простіше
23:53
він не пише
я могла б написати сама
що
ви вдома?
звучить як контроль
фісташки не забули?
які фісташки вони в нього
лимон дякую
дурня
нічого
будильник
07:10
07:15
07:20
три будильники не недовіра статистика
23:56
Даня нарешті гасить світло
сусід зверху тягне стілець
пес у дворі гавкає один раз
машина сигналить
хтось сміється на балконі
дощ висох
документи в сумці
лимон на кухні
помідори на столі треба з’їсти завтра
хліба мало
23:58
телефон у руці
відкриває чат Діма Привоз
останнє:
оце нарешті нормальна відповідь
нижче поле
Повідомлення
пише
ви вдома?
дивиться
стирає
пише
на добраніч
стирає
закриває чат
23:59
машина під вікном сигналить ще раз
Даня кричить із кімнати:
— Мам! — Що? — Знайшов зарядку! — Вітаю! — Чого ти кричиш?
вона сміється
вона кладе телефон на стіл
завтра вівторок
Привоз працює
а там видно
Вересень. 2026
Десь під Кривим Рогом.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!